У рамках фестивалю “Молодість” – спеціальна програма “Ґійом Депардьє. In Memoriam”

Майже рік тому, 13 жовтня 2008го, помер французький актор Ґійом Депардьє. Минулого року в рамках фестивалю "Молодість" відбувся показ одного з останніх фільмів за його участю - стрічка П'єра Шоллера "Версаль". Цього року фестиваль сформував спеціальну програму "Ґійом Депардьє. In Memoriam".

Шкода, що актор Ґійом Депардьє все життя перебував у тіні свого знаменитого батька Жерара. Так , він поступався йому у популярності, а от у таланті - навряд. Адже його акторська природа - тонка, нервова, дуже індивідуальна і цілком заслуговує на те, щоб без жодних родинних зв'язків увійти до золотого фонду не лише французького, а й світового кіно. Зрештою, і фільмографія Депардьємолодшого складається із фільмів, що роблять честь будьякому акторові.

Ґійома Депардьє сміливо можна назвати одним із символів незалежного європейського кіно, адже його недбале, якесь скуйовджене ставлення до життя, схильність влаштовувати із життя гру на межі фолу - все це про нього.

Ґійом Депардьє вперше вийшов на знімальний майданчик усього лише в три роки у картині "Не такий вже і поганий" (Pas si mеchant que зa), де зіграв сина свого батька. Згодом Ґійом пройшов усі етапи протесту проти світу: наркотики, проблеми із законом (уперше до в'язниці Ґійом потрапив уже у 17 років за торгівлю наркотиками), скандали із пресою (зокрема, в одному із інтерв'ю назвав батька монстром і проголосив на весь світ: "Жераре, стули пельку!"). Проте акторство він не закидав ніколи.

Розквітом його кар'єри стали 90ті роки: він зіграв роль закоханого скрипаля в "Усіх ранках світу" Алена Корно, отримав "Сезара" за "Підмайстрів" П'єра Сальвадорі, знову ж таки зіграв свого батька у молодості в "Графі МонтеКрісто" та у "Знедолених"... Проте 1995 року в наслідок аварії (актор упав із мотоцикла) та підхопленої в лікарні інфекції хлопець втратив ногу. Він зважився на ампутацію після кілька років тривалої та виснажливої боротьби 2003 року. Після цього важкого випробування молодий актор створив асоціацію, що займалася збором інформації про випадки так званого внутрішньолікарняного інфекційного зараження. При цьому сам Ґійом ніколи не намагався судитися з лікарнею.

Протез дозволяв акторові нормально ходити, і він ніколи не залишав професію. Серед найкращих ролей Ґійома Депардьє - майже біографічна у фільмі Жакоба Бергера "Шануй свого батька", де він знімався разом із Жераром Депардьє, робота в картині Венсана Переса "Шкіра ангела", партнерство із ним у стрічці "Черговий аптекар" Жана Вебера, партнерство з Катрін Деньов у "Полі Х" Лео Каракса, нова зустріч із батьком у "Проклятих королях" Жозе Даяна, головна роль у "Не чіпай сокири" Жака Ріветта.

Два останніх фільми з його участю вийшли на екрани за місяць до його смерті: це картина "Про війну" Бертрана Бонелло й "Версаль" П'єра Шоллера.

Для Шоллера звістка про смерть Ґійома Депардьє стала ударом: "Я переживаю дуже сильні почуття. Це - немов удар. Думаю зараз насамперед про тих, кому він був близький. Мені дуже складно зараз говорити. Я знімав Ґійома, ми працювали разом. Це був фільм, повний життя. І те, що відбулося, - жахливо... Він був людиною веселою і дуже чуйною. Це була велика особистість. Він був дуже вразливий, але це була велика особистість. Це важка, несправедлива втрата: він пішов занадто молодим, так не повинно бути".

"Трагічна смерть, трагічна доля," - писала світова преса, після того, як актор пішов з життя від гострого легеневого захворювання, "швидкоплинної пневмонії". В останні тижні Ґійом Депардьє разом із сестрою Жюлі брав участь у зйомках психологічного франкорумунського трилера "Дитинство Ікара" Александра Іордашеску.

"Він був гарний, але тендітний і вразливий, як мімоза в грудні", - сказала акторка Фіона Желен, яка була близькою подругою Ґійома Депардьє. Вона порівняла його з іншим французьким актором, який рано пішов із життя, Патриком Девером: "Це був сильний актор. Він так само все тонко відчував і нервово переживав. Мені він завжди здавався нескінченно зворушливим... У ньому було щось, чого немає в інших, щось надмірне. Він нагадував мені Артюра Рембо. Він був дуже талановитим, чудово грав на піаніно, жив у своєму власному світі, і навколишнє суспільство йому здавалося не цілком нормальним. І, знаєте, про що я думаю? Він був схожий на троянду, яку зрізали занадто рано... На мімозу, що раптом розцвіла серед зими. Було в ньому щось таке особливе".

Він мріяв зіграти Рембо. І недаремно. Збігаються навіть деталі: як і Рембо, він втратив ногу. Як і Рембо, помер у 37 років...