Алєксандр Князєв про свою любов до органа, віолончелі та України
Ще в радянську епоху його вважали одним із найвизначніших віолончелістів сучасності. Гідним наступником Мстислава Ростроповича та репрезентантом російської культури в цілому світі. Він двічі перемагав на конкурсі ім. П.Чайковського, збирав нагороди в країнах Європи, Азії та Африки. А потім - знову всіх здивував, у двадцять сім років удруге вступивши до консерваторії на клас... органа.
Сьогодні Алєксандр Князєв активно гастролює разом із своєю незмінною супутницею - віолончеллю роботи славетного італійського майстра Карла Бергонці із збірки Російської державної колекції (раніше на ній грали П'ятигорський та Кнушевицький).
Водночас охоче дає органні концерти. І що найцікавіше - часто поєднує в одній програмі два інструменти. Саме так виступав у Львові два роки тому. А цього разу приїхав лише як органіст - відкривав Третій міжнародний фестиваль органної музики "Діапазон".
- На нашому львівському органі Ви граєте вже втретє (раніше приїжджали до Львова також як віолончеліст, у межах проекту "Гранди мистецтва"). Проте за останні роки дещо змінилося в інструменті під склепіннями костелу Марії Магдалини. Відчуваєте різницю?
- Так, звичайно. Відчувається, що орган пройшов поважну реконструкцію. Звучить м'якше, красивіше, змінилася механіка. А взагалі цей орган дивовижно вписаний в акустику самого собору Марії Магдалини. Це насправді трапляється не так уже й часто. Адже фірма "РігерКльос" не є, м'яко кажучи, провідною у світі. Колись Радянський Союз закупив органи цієї фірми замалим не для кожної республіки, вони є і в Росії, і в Прибалтиці, і в Україні і звучать порізному. Проте саме у львівській акустиці - особливо. Я це ще під час свого першого приїзду помітив. Гадаю, орган завжди безпосередньо пов'язаний з акустикою того місця, де встановлений. Це дуже важливо.
- Вас часто запрошують виступати в соборах? А можливо, навіть під час меси в римокатолицькому соборі у Москві?
- Ні, грати під час богослужінь не запрошують, та я й не знаю цієї специфіки. Але часто концертую в костелах. Буквально три дні тому виступав у соборі Непорочного Зачаття в Москві. Там тепер створили центр органного виконавства.
- Останнім часом часто гастролюєте й Україною як органіст...
- Так, в останні місяці виступав у Сумах, Харкові, Києві, Білій Церкві. Намагаюся відпрацювати, "обіграти" нову програму, з якою мене запросили на дуже престижний фестиваль Радіо Франс у Монпельє. Я неодноразово виступав там як віолончеліст, а от органний репертуар представлю вперше, й тому страшенно хвилююся. Тим більше, що виконуватиму всі шість тріосонат Баха - це рідко вдається навіть професіоналам найвищого рівня.
- У Франції Ви частий і улюблений гість, маєте там свою публіку, шанувальників, друзів, зокрема, навіть видатного органіста та композитора Жана Гійю. Проте французька органна школа суттєво відрізняється від німецької. Ви намагалися вникнути в її нюанси, тонкощі?
- Ні, це надто складно. Можна сказати, що я більше є все ж прихильником німецької школи органного виконавства.
- Фактично, й російська школа "виросла" саме з неї. Хоча доводилося багато чути від зарубіжних виконавців не надто прихильні відгуки про радянськоросійську органну школу: вони називають її "паровозною".
- На мою думку, російська органна школа зараз лише перебуває на етапі свого зародження. Після того, як Радянський Союз, дякувати Богу, розпався, з'явилося покоління молодих російських органістів, які дістали можливість їздити на майстеркласи до Франції, Німеччини, Голландії. А до того часу радянська органна школа була явищем повністю закритим, я б навіть сказав, фікцією. Адже орган ніколи не був у Росії культовим інструментом, відтак і виконавство на ньому не витримувало жодної критики, порівняно з французьким чи німецьким. І лише тепер російські органісти виходять на відповідний європейський рівень.
- Подейкують, Вас вони все одно недолюблюють?
- Ну звісно (сміється). Віолончелістам воно якось байдуже - граю я на органі чи ні. Адже від цього кількість моїх віолончельних виступів не зменшується. А от органісти більш ревниві. Й спочатку, відверто кажучи, я їх навіть розумів. Адже почав геть нахабно включати до своїх віолончельних програм органні твори. Ясна річ, не просто так, а за певною концепцією - наприклад, музика Баха чи Франка... Згодом, аби всіх заспокоїти, вступив до консерваторії Нижнього Новгорода в клас професора Галини Козлової. Але, повірте, зробив це не тільки заради "папірця". Чудовий органіст і педагог, Галина Козлова була ще й надзвичайно критичним, дуже строгим музикантом. З нею я консультувався й багато років після закінчення консерваторії, від неї (на жаль, нині покійної) навчився однієї цілковито містичної речі - самого звучання органа. Адже це таїнство. Орган - не той інструмент, що буде звучати сам по собі. В нього треба впустити величезний масив енергії, тільки тоді він починає буквально палахкотіти звуком.
- Вам доводилося грати на відомих органах, наприклад, у Лейпцигу?
- Ні, в церкві Св. Томи, пов'язаній із іменем Йоганна Себастьяна Баха, виступати не доводилося, хоч у бахівському місті, ясна річ, бував. Натомість грав у Страсбурзі, в соборі Санп'єр Лежен, на славетнім органі Зільбермана. Нещодавно як органіст дебютував у Домському соборі в Ризі. Й навіть почав записувати там свій перший органний диск. Віолончельних у мене вже двадцять...
- Ви любите повторювати, що Баха слухаєте ледь не з чотирирічного віку і саме завдяки цьому композитору взагалі прийшли в музику?
- Навіть не з чотирьох, а з двох років. Мої батьки не були музикантами, але дуже любили музику...
- Охоче вірю: не в кожній родині вже дворічній дитині щастить почути Баха. Якщо не помиляюся, це був Бранденбурзький концерт - принаймні так Ви розповідали в одному з інтерв'ю.
- Справді, першим моїм музичним враженням був бахівський Бранденбурзький концерт. Але в домі постійно звучала не лише музика Баха, а й Моцарта, Бетховена. Та все ж Бах назавжди залишився моєю вершиною. Вважаю творчість Йоганна Себастьяна Біблією музичного мистецтва, з якої веде свій початок дуже багато явищ аж до ХХ ст. Моя мрія - зіграти всі органні твори Баха, якщо життя, зрозуміло, дозволить.
- В одному з інтерв'ю Ви жартома назвали віолончель своєю коханкою (не при дружині буде сказано). А які зв'язки єднають Вас з органом?
- Ну (сміється), мабуть, це ще одна ...коханка. Якщо пригадати, що в німецькій мові орган жіночого роду - die Orgel.
- Але навіть один інструмент вимагає від виконавця цілковитої самопосвяти, відбирає майже весь час. Як знаходите його для двох?
- Мабуть, зараз віолончель не забирає вже в мене стільки часу. Це в період навчання треба було займатися по 8 годин щодня, а тепер - лише тоді, коли готую нову програму. А от орган завжди вимагає надзвичайно багато часу, деколи доводиться займатися й ночами. Особливо коли вдень даю віолончельні концерти.
- Органісту завжди потрібен слухачпорадник зі сторони. З ким консультуєтеся?
- Оскільки, як уже розповідав, грати на органі почав доволі пізно, то багато років моїм найкращим, найбільш прискіпливим слухачем залишалася моя професорка Галина Козлова. Тепер чудовою порадницею є дружина, вона сама за фахом також віолончелістка, моя колишня студентка. Проте як музикант дуже тонко відчуває нюанси органного звучання і вже починає осягати мистецтво регістрування.
- Коли наступного разу почуємо Вас у Львові?
- Львів я вважаю одним із найгарніших міст Європи, завжди з надзвичайним задоволенням сюди приїжджаю. Цього разу от дружину привіз, щоб показати це чудове місто, яке нагадує Прагу і Вільнюс одночасно, з такою розмаїтою архітектурою соборів, затишними вуличками, колоритними площами. Я вже давно зрозумів, що Західна Україна та Східна Україна - це немов дві різні країни. Та водночас хочу сказати - обов'язково так і напишіть! - що, попри всі політичні безглуздя, я обожнюю Україну! Не повірите, але тут мені завжди і виступати, і просто дихати найлегше. Я себе чудово почуваю у будьякому українському місті, може тому, що мої бабуся та дідусь родом з Вінниці?