Менш ніж за місяць, 22 лютого, о 17.30 і 20.00 на сцені Театру імені Марії Заньковецької Олександр Божик дасть два концерти, на які львів’яни дуже чекають. Адже його виступи з рок-оркестром – це завжди шоу.

Чим скрипаль-віртуоз дивуватиме публіку цього разу, як готується до концертів, пише нову авторську музику і створює кавери, живе і працює в умовах карантину, він розповів у інтерв’ю «Львівській Пошті».

– Ми щороку намагаємося робити у Львові потужний подвійний концерт. Зазвичай він відбувається на початку січня. Але цього року через карантин і локдаун ми перенесли його і взагалі боялися, що не зможемо провести. Чітко розуміємо ризики: зал зараз може бути заповнений лише наполовину, люди бояться коронавірусу. Але ми все ж наважилися ризикнути і таки зробити це, щоправда, не в січні, а наприкінці лютого і на початку березня у Львові та в Тернополі.

Скажу відверто, ми, артисти, дуже скучили за виступами. Концерти – це великий поштовх до творчості, ми не повторюємо програму, а оновлюємо її, пишемо нові твори. Цього разу наша подія буде напевно найбільш позитивною з усіх, які ми робили. Я прекрасно розумію, що зараз мало кому хочеться лірики. Людям бракує позитивних емоцій, і ми їх подаруємо! До підготовки уже залучили режисера-радійника Назара Бійчука, готуємо багато інтерактивів, будуть неочікувані номери і гості. Про всіх розповісти не можу, бо наразі ще працюємо над програмою.

Маємо вже 25 готових треків, але для концерту це забагато, доведеться п’ять-шість із них викинути. Чого чекати? Це буде краще з усіх наших напрацювань, творів і, звичайно, оновлена програма.

– Думаю, переважно молодь. Звичайно, це не ті 20-річні люди, які слухають Morgenshtern (російський музикант, який здобув популярність завдяки пародійному шоу на YouTube «#ИзиРеп»). Це не наш репертуар. Але й класики в нас небагато. На наші концерти приходить багато дітей-інструменталістів – піаністів, скрипалів із різних музичних шкіл. Деколи організовуємо для них творчі зустрічі в різних містах. Дітям це дуже подобається, вони рівняються на нас. Вони звикли, що є класика, і коли на сцену виходить скрипаль у «подертих» джинсах, який виконує те, чого їх не вчили, це круто. Хоча я завжди наголошую: класика має бути на першому місці! Коли ви її опрацювали, тоді можна братися за щось інше.

Раніше не думав, що наш слухач – це 60 плюс, але нещодавно переглядав відео з концерту, побачив, як старша жіночка «відривалася», і зрозумів, що це також наша публіка. Тож наша аудиторія дуже різна. Знаю, що молоді хлопці часом упереджено ставляться до моїх концертів, мовляв, скрипаль. Але коли дівчата їх таки витягують до нас, ставлення цілком змінюється: потім ці хлопці вже самі запрошують дівчат на шоу Божика. Одне слово, треба раз побачити, що це таке, і тоді ви все зрозумієте.

– О так, пам’ятаю показовий випадок у музакадемії. Я грав у ансамблі на іспиті сидячи. Ми зіграли суперово, але отримали занижену оцінку, бо… я не так поставив ногу. Ніяк не міг зрозуміти аргументації комісії. У мене довгі руки, тому інакше мені було б просто незручно.

Ми робимо творчі зустрічі з дітьми, спілкуємося з ними, і це їх надзвичайно надихає. Потім обмінюємося контактами з батьками. Я завжди прошу надсилати відео з концертів, даю поради. Проте викладати ще не беруся – це складно, це треба вміти. Я не вважаю себе супервикладачем, але щось підказати можу. Раніше ми організовували події у форматі «Божик шукає таланти» і хочемо до нього повернутися. Це підштовхує молодь до виходу на велику сцену. Також плануємо проводити онлайн-конкурси, будемо вручати цінні подарунки найвіртуознішим і найцікавішим талантам. Бо бачимо, як щораз менше дітей хочуть займатися музикою, і це не є добре. Тому як тільки зорганізуємо всеукраїнський тур, намагатимемось у кожному місті перед концертом влаштовувати прослуховування, декількох дітей брати до себе на сцену і разом із ними творити Музику.

– Якщо відверто, то для мене 2020 рік був дуже насиченим. Я людина-челендж, завжди собі щось придумаю і потім не знаю, як із того всього вилізти (Сміється). Нам вдалося перейти в онлайн, а ще цей час я використав для самовдосконалення. Наприклад, оголосив челендж – 52 кавери на рік, але зробив значно більше – до 80 композицій плюс написав десять авторських творів. Також на карантині я навчився аранжувати музику. Якщо раніше на обробку твору витрачав до двох тижнів, то тепер справляюся за день. Із останніх – кавери на пісні «Океану Ельзи» та «Без обмежень». Зранку автори презентували ці композиції, а ввечері ми уже представляли свої версії у форматі #BozhykDuo. За три години я створюю кавер, потім ще дві-три години моя дружина Юля записує свою партію, тоді я зводжу матеріал, «накладаю» скрипку, і ввечері ми вже маємо «свіжоспечену» версію новинки.

– Юля завжди з нами на концертах. Але рік тому ми почали активно займатися #BozhykDuo. Це скрипка і фортепіано. Ролі розподілили так: я створюю музику, пишу аранжування для обох інструментів, але на клавішних не можу виконати всього, що понапридумував, тож Юля змушена це все вчити. Хоча, зізнаюся, до одного з каверів я таки сам записав партію клавішних, бо дружина просто не встигала це зробити.

Щотижня виставляємо відео на ютубі (youtube.com/channel/UCLIhLbiaW7DIatwy-EBCx7g). І коли не встигаємо, робимо аудіоверсії. Найголовніше, що Юлі це подобається, а я отримую від цього просто величезне задоволення. Наразі це не приносить жодних дивідендів, але кількість переглядів збільшується – за рік від тисячі до десяти тисяч. Так, це небагато, але тенденція хороша, кількість відео зростає. Зауважу, що я досить часто працюю ночами, бо не можу спати, якщо маю щось незавершене. Музика постійно в голові, тож мушу довести справу до кінця. Сподіваюся, цей проєкт принесе свої результати.

– Готуємо окремий невеликий блок від #BozhykDuo, щоправда, ще не обрали конкретних треків, але це буде те, що найбільше переглядали: той же «Океан Ельзи», щось нове від «Без обмежень». Крім того, плануємо окремий концерт проєкту, бо маємо багато поціновувачів нашої творчості, які хочуть почути саме такий формат – без рок-оркестру і такої гучності. Маємо з чого формувати програму, можливо, запросимо ще когось. А тепер я ще вигадав собі #СкрипкуБожика. Тричі на тиждень на instagram.com/bozhyk даю читачам цікаві завдання, створюю нові кавери. Мені це дуже подобається.

– Не бачу в тому проблеми, бо її теж пишу. Стараюся створити бодай одну композицію на місяць. Якщо писати в такому темпі авторську музику, можна щороку робити новий альбом. Але мої кавери також є авторськими: я багато чого змінюю в творах, не «здираю» чуже, а створюю нове. Навіть соліст гурту «Без обмежень» Сергій Танчинець зауважив, що я не просто пишу свої версії, а змінюю гармонії треків, чую їх трохи по-іншому.

– Так, я нарешті наживо познайомився із Сергієм після того концерту. До цього часу ми багато спілкувалися, але то було в інтернеті. Це мій перший концерт цього гурту, я ніколи не чув їх наживо. І ти знаєш, це таке велике задоволення – побувати на живому концерті, відчути цю надзвичайну атмосферу!

Взагалі я трошки боявся підходити до Сергія після концерту, думав, може не впізнає. Але він одразу впізнав мене серед натовпу. «Пропустіть його. Це людина, яка робить найкращі кавери на мою музику», – сказав він і порадив робити це далі. Але, звичайно, я цим не обмежуся.

– Таку можливість ми обговорювали вже давно. Плани є. І вони мали б утілитися раніше, але карантин багато чого відтермінував. Я добре знайомий із продюсером гурту «Без обмежень», який хоче залучати і мене, і Юлю до їхніх концертних програм. Відверто кажучи, мовилося про стадіонні концерти, тому, можливо, ще цього літа наша співпраця продовжиться. Переговори про це ми ведемо.

– Я не можу бути на концертах просто глядачем, бо дивлюся на все як артист: як будується світло, який звук, чи артисти використовують плейбеки, як використовують монітори, як спілкується артист. До слова, оцінив манеру поведінки Сергія на сцені. Він простий, багато спілкується і що головне – в тему й зі змістом. Також сподобалася побудова програми, те, що хіти виконували не наприкінці концерту. Але чого тут дивуватися? Гурт уже дав чотири сотні концертів. Це величезний досвід, нам ще до цього рости і рости. Окремо хочу відзначити роботу гурту наживо. Люблю, коли артисти працюють без жодних плейбеків. І хоч це нормальна світова практика, жива робота «качає», це драйвово!

– Звичайно. Дещо навіть уже зробили: випустили відео з дівчинкою Кірою, яка не просто читає поезію, а усвідомлює її, проживає. Це була її ініціатива, і ми хочемо долучати Кіру до своїх проєктів. Вона особлива тим, що зовсім юна, а вже вільно володіє трьома мовами.

Скрипка гармонійно поєднується з усім. Наразі працюємо над колаборацією з відомими B&B Project (бандура і баян). Вже обрали низку творів, які робитимемо з ними. Потрібен лише час, якого так бракує. Але ми цього року таки візьмемося за це, бо, зрештою, така співпраця сприяє залученню нової аудиторії в інтернеті.

– Якби не карантин, я би цього не встиг. Гастролі та концерти забирають дуже багато часу. Тому можна сказати, що мені пощастило, випав шанс приділити увагу й цьому напрямку роботи. Зараз буде менше каверів, більше живих концертів, тож думаю, що це і є «золота середина».

– Коли маємо час, шиємо костюми, коли не маємо, звертаємося до друзів, які мають мережу магазинів одягу. Звичайно, після такого простою не всі мої костюми вже зручні. Але хочу згадати зараз Оленку Болдирєву, яка колись підбирала мені образи і порадила взувати на виступи кросівки. Це мені дуже «зайшло», тепер лише так і працюю. Це нетипове, але це моє! Люблю спідниці, туніки. Коли почуваюся вільно, то зовсім інакше граю на скрипці, аніж в традиційному костюмі-трійці. Мене це страшенно обмежує, я вже не той скрипаль, який любить таку феєрію.

– Ніхто не очікував такої ситуації. Ми щасливі, що за останні десять років таки відклали певну суму і фактично були готові до таких форс-мажорів. Основний мій заробіток – приватні виступи, робота на корпоративах, вечірках. За цей рік їх у мене було зовсім трошки: десять відсотків із того, що мало відбутися. Узимку скасували гастролі в Америці, хоча я зробив спеціально для цього робочу візу. Але коли я туди полечу наступного разу, невідомо. Там були заплановані наші з Оксанкою Мухою благодійні концерти для Revived Soldiers Ukraine (фонд, який організовує медичну допомогу та реабілітаційні послуги у США та в Україні для українських військовослужбовців). Тож як тільки відкриють кордони, полетимо в Америку. В Канаді балет «Вогонь» – наші хороші друзі – також чекає на спільні виступи. Звичайно, нас дуже любить діаспора, але скрипка – інтернаціональний інструмент, тому нашу музику розуміють усюди без слів.

Мало бути багато концертів у Польщі. Щоправда, я там був п’ять тижнів, мав концерти. Вдалося встигнути до локдауну. Не повертався додому, бо щоразу треба було відбувати в ізоляції 14 днів, тож цей час провів у горах, писав музику. Зауважу, що на майбутнє таки плануємо концерти в Польщі. Це буде музика фільмова з «Театром піску Тетяни Галіциної». Для цього проєкту набиратиму оркестр у Львові. Це буде великий тур, ми його планували ще на минулий рік, але втілимо тільки тоді, коли відкриють концертні зали.

Тішуся, що ми до цього були готові. Багатьом моїм друзям-музикантам навіть довелося покинути професію і піти працювати в далекі від музики сфери. Звичайно, якщо ця ситуація триватиме ще три-чотири роки, то й нам доведеться шукати іншого заробітку. Але я все ж таки сподіваюся, що вже з цього року стане трохи легше.

– Справді, в Україні мало хто так працює. У нас чомусь не прийнято так підтримувати творців. Насправді така підписка на місяць – це зовсім маленькі гроші, фактично вартість одного горнятка кави. Але якщо зібрати 100-200 підписників, це вагома фінансова підтримка проєкту. За кордоном це звична справа, всі дуети, тріо мають свої Patreonи, багато підписників. Я також підтримую декілька проєктів, як-от Лео Мораччолі, який за допомоги цієї платформи отримує 5000 доларів щотижня чи що два тижні – точно не скажу. Але він робить круті кавери!

Хочу зауважити: окрім того, що ви підтримуєте свого улюбленого музиканта на Patreon, ви отримуєте ще й чимало бонусів – таких як доступ до всіх наших файлів, нот. Саме так у мене активно розпочався продаж нот. Люди з-за кордону слухають наші аранжування, замовляють музику і можуть придбати ноти у нас на Patreon за символічну суму або ж купити їх через «дірект». Я ніколи не сподівався, що на цьому можна заробляти, але зараз це ще одне джерело наших доходів.

– Практично весь рік ми прожили за містом у батьків дружини, поблизу Львова. На щастя, маємо таку можливість. Мали мінімум контактів з іншими людьми. Наша доня весь час була на природі, на свіжому повітрі. Деколи виїжджаємо до міста, бо наша малючка любить кататися на біговелі. Вона у нас маленька гонщиця. Ніхто з нас не перехворів на коронавірус, найближчі друзі теж із ним не стикались. Я намагаюся обмежити будь-які зайві контакти, хоча, як і всім іншим, доводиться ходити в магазин, деколи мати зустрічі. Але це все відбувається на відстані. Ми не беремо участі у вечірках, масових гуляннях. Переживаємо, бо Юлині батьки вже старші. Та й мій батько має 72 роки, у нього купа своїх болячок. Я його ізолював фактично із самого початку. Возимо йому продукти, він має усе, що треба, і не виходить з обійстя. Сподіваюся, що так він захищений.

– У принципі, так. Ми робимо всі щеплення і доньці, і собі, навіть проти грипу вакцинувалися. Тут уже керує моя дружина, як вона скаже, так ми і робимо. Одне слово, ми «вакцинатори» (Сміється).

– Я читаю багато. Поставлене завдання – 52 книги за рік – я виконав, щоправда, це були не лише паперові та електронні книги, але й аудіокнижки. Прийшов до цього формату вимушено, бо в час карантину не їжджу потягами, лише автівкою. Дорогою до Києва за сім-вісім годин слухаю щонайменше одну аудіокнигу. Книжки для мене вже як наркотик, я без них просто не уявляю свого життя! З останнього, що прочитав і що захопило, назву «Цвинтар домашніх тварин» Стівена Кінга. До кінця бігали мурахи по шкірі. Переказував цю книжку дружині, бо їй було також цікаво. Коли читав другу половину книги, постійно чув у голові музику. Написав із неї мелодію. Вона нетипова для мене, схожа на саундтрек до горору. Завжди мріяв писати музику до фільмів, тож зараз вивчаю програми, в яких можна це робити, і відеоредактори.

Також дуже люблю читати автобіографії та біографії відомих людей. Приклади їхнього життя мене завжди надихають.

– Вона вже має свою колекцію, хоча сама ще не читає. Ми навчаємо її любові до книг, купуємо багато різних видань. На щастя, в Україні чимало якісної і добре оформленої літератури. Є з чого вибирати. Доня дуже любить, коли ми читаємо їй українською, навіть маємо традицію – читати перед сном. А вже хто це робитиме, вона визначає сама. Дивно, але їй значно легше зараз вчити англійську. До прикладу, вона добре знає назви кольорів, навчилася з мультиків. А от українською повторити їх доньці значно важче. Вона навіть спілкуватися англійською з нами почала.

– Я її підтягую весь час, бо планую виїжджати на концерти за кордон. А головна умова там – вільно спілкуватися, жартувати англійською, відчувати її. Маю кількох англомовних друзів із Америки, Канади, організаторів різноманітних концертів. Практикуюся у бесідах з ними. Також намагаюся дивитися фільми і серіали в оригіналі. Раніше нічого не розумів, а зараз без проблем.

– Разом із сім’єю. Ще два тижні точно проведемо за містом: відновлюватимуся після операції. Давно погано чую на ліве вухо. Уже знайшов хорошого фахівця, який виправлятиме мені носову перетинку, що дозволить позбутися цієї проблеми. А так весь мій вільний час займає музика і доня, яка потребує тата. Коли прокидається я маю бути поруч. Але мушу й працювати, тому щодня на кілька годин виїжджаю до міста, у нашу квартиру, і працюю там принаймні три години. Тоді повертаюсь за місто. І коли мала засинає, маю на музику ще три години. Сплю мало – до чотирьох годин на добу, вдень лягаю відпочити на 40 хвилин. Це дуже допомагає. П’ю багато кави. Відсипаюся раз на тиждень – мушу перезавантажитися, бо починаю «гальмувати». Але спати треба, бо інакше музика дуже важко дається.

– Ми вже записані до кількох дитсадків, але ще не визначилися, у який саме піде наша доня. Головне, аби група була невелика, було приділено достатньо уваги кожній дитині, було якісне харчування і щоб садок був недалеко від дому. А от коли віддамо туди доньку – питання. За час карантину мала відвикла від дітей, від гучних забав.

Коли доня піде у садок, матиму більше часу. Навіть не знаю, чим його зайняти. Звичайно, вона мені не заважає, навпаки – надихає на творчість, але тоді в мене з’явиться більше часу, я буду більше спати (Сміється).

– Концерти для мене – як потрійне тренування. Коли їх нема, тоді де тренуватися? Тому чекаю повернення до них, адже багато рухаюся на сцені. Після двох концертів, які відпрацьовую на 200 відсотків, відходжу три дні.

– Якихось особливих правил у нас нема. Цей рік для мене був досить спортивним. Щоправда, за час свят ми трохи набрали ваги і чекаємо гарної погоди. Я почну знову бігати, а дружина хоче записатися в тренажерний зал. Скажу по секрету: більше хочу віддати свою донечку на спорт, аніж на музику. Вважаю, що людина має бути здорова і спортивна, а музика має бути як хобі обов’язково. Плануємо займатися з донькою тенісом. Це моя дитяча мрія, яку волію втілювати разом із нею, приділити цьому велику кількість часу.

– У неї просто нема вибору. Коли Юля бачить, що я чогось дуже хочу, поступається, а коли я вагаюся, можемо дискутувати. Але в спорті нема нічого поганого, це корисно!

– Мріємо поїхати цього року на відпочинок, усі разом. Дехто відпочиває без дітей, але це не наш варіант. Чекаємо, допоки донька підросте і зможе легше переносити далекі мандрівки автомобілем. Хоча вона у нас ще та мандрівниця – у піврічному віці літала до Ізраїлю, потім була в Туреччині. Одне слово, хочемо подорожувати разом, щоб не тільки батько на гастролі їздив. Юлі складніше. Я постійно їжджу кудись, маю зустрічі, а вона прив’язана до доні, яка не відпускає маму від себе. У нас із малою домовленість: щоразу, як я десь відлучаюся, приношу їй потім іграшку або шоколадного зайця. Раніше вона дуже плакала, коли мені доводилося кудись їхати, а так вона мене відпускає. Але зайця таки маю принести!