Усі гості, з якими ми публікуємо інтерв’ю у рубриці “Гість “Пошти”, по-своєму особливі. Але такого, як цей гість, у нас ще точно не було! Адже йому вдається, здавалось би, неможливе – багато творити й літати у хмарах та ідеях і водночас бути дуже практичним, зосередженим, послідовним, втілювати задумане в життя. Олександр Божик – це не просто скрипаль-віртуоз, а людина-оркестр. Його рекорд одночасної гри на чотирьох скрипках ще досі не наважився побити жоден музикант. Його виступи за видовищністю не поступаються жодному телешоу. Його кличуть виступати у найвіддаленіші куточки світу і далі запрошують на талант-шоу в інших країнах. І водночас він – анітрохи не зірка, бо не лише безкоштовно виступає на благодійних концертах, але й не гребує на таких проєктах пройтися зі скринькою залом, аби зібрати кошти для реабілітації військових чи порятунку хворих дітей.
Як не дивно, до усвідомлення себе скрипалем Олександр Божик ішов дуже довго. В дитинстві мріяв... продавати газети в кіоску: “Це ж так круто – читати все, що хочеш, першим та ще й гроші за це отримувати!”. Де тільки він не шукав себе, навіть будував будинки і цілком серйозно хотів стати священником. Але музика, скрипка взяли своє! Тепер його навіть називають Джимі Ґендрікс серед скрипалів. А от як Олександрові Божику вдається поєднувати класичну музику і сучасне шоу, успішну кар’єру і дружну сім’ю, грандіозні мрії і реальні результати – читайте далі.
– Тепер Олександр Божик – скрипаль-віртуоз, відомий шоумен. Розкажи, з чого все починалося?
– Було непросто. Насправді розумію, що вибір інструмента – це вибір моїх батьків, їхня ініціатива. Ви ж здогадуєтесь, що є зовсім мало дітей, які самі хочуть грати на скрипці. Це все було на плечах моїх батьків. І, відверто кажучи, дивлячись на їхній досвід, я не впевнений, що віддаватиму свою доню Вікторію на музику, аби вона займалася нею професійно. Хіба матиме дуже хороші задатки до цього.
Скрипалем на сто відсотків я себе відчув уже під час навчання в музичній академії, коли почалися перші гастролі, цікаві проєкти, гонорари. Тоді я зрозумів, що це моя доля. Це дуже непростий шлях. Зараз до мене часто звертаються батьки з проханням дати пораду їхнім дітям – майбутнім музикантам. І я завжди раджу, щоб вони ходили на концерти. Після таких подій діти заряджаються енергетикою і хочуть бути музикантами.
– А на які концерти ходиш ти? Ідеш на них як слухач чи як профі, аби почерпнути якісь ідеї?
– Зараз дивлюся на це більш професійно. Звертаю увагу, хто і як будує концерти, складає програми, які твори виконують. Тепер виступають не так багато скрипалів. Але якщо хтось із них дає концерт у Львові чи Києві, як той же, до прикладу, Девід Ґарретт, стараюся бути і щось почерпнути для себе. Відвідую заходи з різною музикою – і класичною, якій віддав багато років, і роковою, і попсовою. Що я зрозумів: навіть концерти класичної музики зараз потребують певної реорганізації. Люди хочуть бачити шоу. Чому? Бо зараз такий час, довкола нас багато інформації. Тож навіть організатори музичних подій намагаються придумати якісь власні фішки. Я за таким стежу, стараюся перейняти кращі ідеї, використати їх у власному шоу і вдосконалити його.
– З мультижанровістю якраз усе зрозуміло. Скажи краще, що варто зробити у Львові, в Україні, щоби класичну музику в нас любили і цінували, як у Європі, принаймні, як у сусідів – Польщі, Австрії?
– На жаль зараз маємо таку тенденцію, що на концерти класичної музики в тій же Польщі приходить значно більше людей, аніж у нас. Ба більше, в мене зараз більше виступів у Польщі, аніж в Україні. Але там дуже якісно побудована реклама подій, круті зали, світло, звук, люди, навчені ходити на концерти, тому дуже приємно працювати. На польських концертах у мене завжди аншлаг, хоча там мене знають значно менше, аніж у Львові.
Нещодавно був на одному виступі з класичною музикою, і мені як скрипалю, який цю музику виконує, було нуднувато. Знаю цю симфонію, чим вона почнеться і закінчиться. Виконання було хороше, але вже хочеться якоїсь атмосфери, гри світла...
– Можливо, ти бував на подіях LvivMozArt, який робить Оксана Линів? Мовиться про розвиток у такому напрямку.
– Власне про це й кажу. Вона обирає маловідомі твори, але водночас є й такі, які ми виконували у філармонії. Але тут є вибір цікавих локацій. Бо ж у нас звикли йти на класику до філармонії. А чому б не в те ж трамвайне депо? Можна ж прикрасити зал, зробити цікаву, можливо, трохи містичну атмосферу. Це людей приваблює. Тож LvivMozArt на правильному шляху, і тішить те, що наше місто багате на різноманітні фестивалі.
– Ти граєш не тільки класику, але й рок, етно, авторську музику. Чи задумувався про спільні проєкти з іншими відомими музикантами, виконавцями?
– У мене багато планів. Вважаю, що скрипка ідеально доповнює будь-який жанр і гарно звучить із вокалом, як ми це вже робили з Оксаною Мухою та іншими вокалістами. Є багато пропозицій. Насправді навіть сьогодні отримав унікальну, хоча, на жаль, ще не можу говорити про неї. Але відхилю завісу: наступного року матиму декілька концертів з одним із топ-гуртів нашої української естради. Був дуже здивований, коли мені це запропонували, проте розумію, що то лише початок такої співпраці. Зараз ще не маю часу на щось велике, однак мрію про фестивалі скрипалів із цілої України. Це було б щось надзвичайне!
– Ти брав участь в багатьох талант-шоу. Окрім “Україна має таланти”, були конкурси в Польщі, Великій Британії, Італії. Вони різні чи схожі між собою?
– Чимало залежить як від країни проведення, так і від сезону. У перші сезони канали намагаються вкладати максимум часу, уваги, зусиль, фінансів. Та з часом усе йде по напрацьованій схемі. Під час шоу “Україна має таланти” я два місяці жив у Києві, готувався до ефірів, а на талант-шоу в Польщі приїхав на два-три дні, наперед виславши свою музику. Рівень шоу залишається таким же високим, але робиться все значно швидше. Якщо не помиляюся, брав участь в уже п’ятьох таких проєктах і думав на цьому спинитися. Але в 2020-ому вже запланував собі новий проєкт у країні, дуже близькій до нас. Він стартує у травні.
– Такі шоу для тебе є способом рухатися далі і розвиватися чи просто медійно “засвітитися”?
– Перш за все я завжди хочу випробовувати свої сили і показати, що скрипка –унікальний сучасний інструмент. Але ці шоу також є можливостями “засвітитися” в тій чи тій країні, адже після їхніх показів отримую чимало запрошень виступити. Саме так сталося в Польщі: до Mam Talent! я намагався якось пробитися, та нічого не виходило. А після успішного виступу в півфіналі шоу і того, як мене назвали Джиммі Гендрікс, серед скрипалів рух пішов, з’явилося чимало пропозицій. Тож участь в таких шоу відкриває дуже хороші перспективи.
– Чи нема спокуси відчути себе зіркою, розслабитися, мовляв, мене вже й так усі знають?
– Ні, вважаю, що мене ще не знають так, як би мені цього хотілося. В майбутньому хотів би писати багато музики як композитор. І щиро сподіваюся на те, що колись мої твори будуть удостоєні “Греммі”. Звичайно, це висока планка, не знаю, чи я її візьму, але маю стимул, тому треба до цього йти. Я не шукаю зіркового життя. Тому добре кажеш – я абсолютно зібраний, мої друзі і дружина знають, що я постійно і багато працюю над новими проєктами. Якщо можна, розповім про наш інтернет-проєкт “Недільний cover”. Він уже не недільний, але суть залишається такою ж: щотижня випускаємо нове відео із каверами на світові та українські хіти, а також на авторську музику. Це нам надзвичайно подобається, і хоч це не приносить жодних дивідендів, отримуємо чимало схвальних відгуків на нашому ютуб-каналі. Це займає чимало часу, тож зупинятися не вдається, бо щоночі три-чотири години я приділяю створенню нової музики, аранжуванню. 52 відео на рік – це амбіційні плани, але й багато роботи. Однак це мені дуже подобається, це гарний проєкт, у якому ми з дружиною можемо реалізувати себе як музиканти, дует і подружжя.
– Якщо ми вже заговорили про Юлю, яка не тільки твоя дружина і партнерка по виступах, але й твоя продюсерка, чи допомагає це у ваших сімейних стосунках, а чи, може, шкодить?
– Дуже допомагає. Деякі мої друзі-артисти навіть трошки мені заздрять, бо кожен із них хотів би мати таку дружину. Ми разом працюємо, маємо однакові погляди на спільне майбутнє. Вона моя підтримка і опора. Чимало з моїх божевільних ідей Юля відкидає, але деякі з них підтримує. Тішуся, коли після певних реалізованих проєктів дружина каже: “Знаєш, ти таки
-001.jpg)
був правий. Хоча спочатку ця ідея мені не подобалась, але вона має право на життя”. Тому вона і продюсерка, і менеджерка, навіть приймає усі мої телефонні дзвінки. Річ у тім, що я не люблю говорити по телефону. Це забирає надто багато часу і сил. Тож усю організацію я фактично спихнув на її плечі. Мені дуже пощастило з нею в житті!
– Перед музакадемією ти навчався у школі-інтернаті імені Крушельницької. Чи зараз підтримуєш її і як узагалі справи з конкурсом “Божик шукає таланти”?
– Цього року Божик не мав часу шукати таланти. Але я завжди підтримую ініціативних батьків, які прагнуть, аби їхні діти виступали на сцені, і даю таку можливість на своїх концертах. Свою школу я дуже люблю! Цього року вона відсвяткувала 80-річчя. На святкуванні цього ювілею мене запросили виступити у Львівській опері. Скажу по секрету, навіть кличуть у ній викладати. Можливо, колись я цю ідею підтримаю. Будемо разом із дружиною передавати свої знання новим поколінням музикантів.
– Чи не думав ти проводити тренінги або майстер-класи для досвідчених музикантів, які вже знають свій інструмент, але ще не розуміють, як стати відомим і затребуваним?
– Над цим питанням я вже працюю. Щодо викладання, то до цього я ще не готовий, бо це потребує колосального досвіду. На жаль, є викладачі, які навіть шкодять дітям, псують постановку, а потім професіонали мають її переробляти. Хочу відкрити курси для музикантів, які вже вивчилися, показати їм, що інструментом у нашій країні можна заробляти гроші. Навіть виконуючи класичну музику. Багато хто розчаровується, не знає, що робити далі. В приватному спілкуванні, у соцмережах чимало музикантів питають мене, що робити далі, і я їм допомагаю, підказую, куди звертатися, як спілкуватися з організаторами подій, івент-агенціями, розповідаю, на яких умовах працюю я. Маю чималий досвід у цій сфері, тож хочу відкрити курси для музикантів, аби надати їм енергії, поштовху до успішної роботи в Україні. Щоб вони розуміли: не треба виїжджати за кордон – можна мати тут стабільну і достойну зарплату, роботу!
– І як зробити так, щоб музиканти залишалися в Україні?
– Одна з причин, чому я покинув роботу у Львівській філармонії, це низька заробітна плата. Зараз ситуація там трохи краща, але цього все одно недостатньо, тож не дивно, що люди їдуть. Музиканти, які залишаються тут, змушені працювати на кількох роботах, викладати в школах, грати в оркестрах. У Києві ситуація не краща.
Нещодавно в мене зламався смичок, який коштує 700 євро. Щоби купити його, я працював місяць на гастролях у Нідерландах і відмовляв собі в усьому. Ціни на хороші скрипки стартують від 5 тисяч євро. А ще постійно треба міняти струни. Це ще орієнтовно 100 євро. Маю багато витрат: оренда студій для звукозапису, пошиття костюмів. Мені треба відпрацювати в оркестрі пів року, щоб дозволити собі замовити хороший сценічний костюм.
Так, достойного фінансування в Україні немає. Але ситуація ще не критична, можна заробляти і в нас, щоправда, треба розуміти як. Тому я читаю чимало книг про бізнес і закликаю всіх музикантів не закриватися в своїй сфері, дізнаватися щось нове і любити те, що робиш!
– Ти граєш не лише на скрипці, а й на фортепіано, гітарі. Чи побачимо ми у 2020-ому тебе на сцені з іншим інструментом?
– Я дуже люблю фортепіано, всю музику пишу якраз на цьому інструменті. Це все завдяки музшколі: там це був обов’язковий предмет. На гітарі граю добре, можливо, навіть зіграю колись на концерті. Мрію зіграти на віолончелі. Мав намір утілити це в життя ще цього року, але не встиг... Якщо дійду до потрібного рівня, то в 2020-ому демонструватиму це на концертах. Є ще багато планів. Зокрема, хочу зіграти на волинці. За духом я трохи шотландець, люблю в спідницях на сцені виступати (Сміється). Планую збільшувати кількість інструментів, аби стати ще й мультиінструменталістом.
– Пишеш тільки для себе? А коли чекати нового альбому?
– Я його вже пишу. Композиції для нього вже готові, щоправда, наразі тільки в голові (Сміється). На студії записав лише чотири треки. Це буде зовсім інше, сучасне звучання, можливо, навіть зміксуємо трохи співу – мого та Юлиного.
Я не планую закидати виконавчу кар’єру скрипаля – мені подобається виступати з рок-оркестром, із дружиною. Це неймовірні відчуття, і від цього я ніколи не відмовлюся. Але композиторська діяльність мені також подобається. Ці ж кавери я не просто здираю, а роблю зі своїми гармоніями, баченням того чи того твору. Працюю і з композиціями, які мені не подобаються, пишу такі кавери, щоб зробити їх цікавими навіть для себе. Це круто, бо з кожним твором щораз більше удосконалюєшся.
Маю велику мрію – писати музику для фільмів. Навіть коли читаю книгу або бігаю, завжди роблю це в супроводі саундтреків старих та сучасних фільмів.
– Що слухає, дивиться, читає Олександр Божик?– Абсолютно все! Навіть не скажу, яку останню книгу читав, бо намагаюся прочитувати одну книгу на тиждень. Чергую бізнес-літературу та автобіографії відомих людей, особливо музикантів. Цікаво, який шлях вони пройшли. Також люблю художню літературу – і фентезі, і фантастику, і трилери. Люблю Стівена Кінга. До кожної книги добираю музику. Наприклад, коли читав “Володаря перснів”, робив це під “Ромео і Джульєтту” Сергія Прокоф’єва. Чомусь ця музика мені дуже поєдналася з цим твором. Це цікавіше, аніж фільм, бо під музику і книгу можна собі так багато всього нафантазувати, ніякі спецефекти цього не замінять!
– Як вважаєш, чи можуть бути мистецтво і митці поза політикою? Якби тебе запросили виступити, до прикладу, в Росії чи в Криму – поїхав би?
– Скажу відверто, маю багато запрошень виступити в Росії від людей, яких я не знаю, але які обіцяють величезні гонорари. Маю запрошення від різноманітних талант-шоу, представники яких твердять: “Наша передача поза політикою, вона – про цікавих людей”. Звичайно, відмовляюся. Зараз на це ми не маємо права!
Маю запрошення і з Криму, від знайомих. Колись я там часто виступав. Це люди, українці, які хочуть робити події для українців. Але я також їм відмовляю, бо ще не час, ще Крим “за межею”.
Взагалі час до часу цікавлюся політикою, але інколи відходжу від неї, адже постійно жити в цьому дуже складно, треба було б забути про будь-яку творчість. Звичайно, коли є такі події, як Майдан, я це підхоплюю, беру участь, виходжу на сцену. Але щоденний перегляд новин страшно пригнічує, душа болить від усього, що робиться.
Нещодавно я повернувся зі США, де в рамках благодійного проєкту ми збирали кошти для реабілітації наших військових. Це також трохи політика і, звичайно, патріотизм. Коли треба виступати для наших вояків або підтримувати благодійністю наших військових, я завжди за це!
– Можливо, ти чув новину про рекомендацію Венеційської комісії про відмову від закону про українську мову? Чи таке взагалі можливе в Україні?
– Я розумію, що якби працював тільки у Львові, то був би шокований. Але я часто виступаю у Києві і там я теж шокований. Бо коли виступаю на якомусь корпоративі, то можу бути єдиною людиною, яка говорить українською. Не розумію, чому люди спілкуються виключно російською? Так, до мене намагаються звертатися українською, я ж ніколи не переходжу на російську. Днями повернувся із Києва. Там чи не кожен другий питав мене: “Звідки ви? У вас дуже цікава вимова”. Почувався якоюсь екзотикою. Це для мене велика загадка: люди патріотично налаштовані, але українською не спілкуються… Львів’яни, які переїхали до столиці, також часто переходять на російську, бо так простіше: одна тусовка, одна мова. На концертах чи приватних вечірках мене просять перейти на російську, мовляв, так зрозуміліше. Але я цього не роблю. Скрипку розуміють у будь-якій країні! Одне слово, я за українську мову, і так буде завжди!
– Ти і твоя дружина – музиканти. Як реагує доня Вікторія на ваші виступи? Чи берете її на концерти?
– Вікторія ще в маминому животику брала участь у наших концертах. Якщо не помиляюся, то був п’ятий-шостий місяць вагітності. Вона із самого початку з нами, відчуває нашу музику. Маємо велику групу підтримки, яка допомагає нам. Це, зокрема, і Юлині батьки. Вони забирають Вікторію зі собою, коли у нас великі виступи.
Донька багато подорожує з нами. Приміром, цього року літали разом на концерти в Ізраїль. Це було непросто, але це реально робити. В майбутньому плануємо долучати доню до своїх проєктів. І хоч їй не подобається, що батьки співають, але маю мрію, аби Вікторія співала. Щиро сподіваюся, що вона матиме хороший голос і стане відомою співачкою. Навіть те, що вона росте в сім’ї музикантів, вже зобов’язує її бути самій трохи музиканткою.
– Ти готовий віддати її в музичну школу або на приватні заняття?
– Дуже гарно нас із Юлею з народженням Вікторії привітав директор школи імені Крушельницької. У соцмережі він написав “Вітаємо родину Божиків з народженням нашої майбутньої учениці!”. Ми з дружиною обоє навчалися в цій школі, тож я задумався: може, й справді так буде? Життя покаже, але ми намагатимемося дати доні щонайкраще виховання та освіту. Це дуже важливо! Точно не даватимемо її одразу на купу гуртків: танці, коні і ще купу всього. Це занадто! Але, до прикладу, іноземну мову Вікторія точно вчитиме. Я її й сам досі вчу. Хоч і багато подорожую, мені бракує знань, аби вільно спілкуватися англійською на своїх концертах за кордоном. Тому думаю, що вона її повинна вчити змалечку.
– Розкажи трохи про твої концерти 3 січня у Львівській опері. Чого чекати гостям від вашого шоу?
– Це вже традиційні святкові концерти. Цього разу даватимемо два у Львівській опері. Запросили всіх наших друзів-музикантів, наш рок-оркестр, експериментуватимемо зі світлом. Тож готуйтеся до справжнього світлового шоу! Виконаємо краще з усіх творів, які пропонували на минулих зимових концертах. Людям подобаються наші сміливі експерименти, як-от кавери на Imagine Dragons, Adele. Тож ми їх зіграємо. Також готуємо нові композиції, зокрема кавер на композицію інтернет-сенсації Jerry Heil, знаної завдяки композиції “Охрана, отмена”. Цього року з хітів я не знайшов нічого особливо цікавого, тож коли почув у супермаркеті “Охрана, отмена”, то спочатку посміявся, проте потім вирішив реалізувати кавер на одну з композицій цієї виконавиці. Це якраз той випадок, що дружина була проти (Сміється). Але коли почула твір у моєму аранжуванні, то визнала, що це круто, зовсім інше звучання!
Також у програмі мої авторські композиції з нового альбому. Одне слово, буде класно! Квиточки вже активно розкуповують, тож якщо хочете потрапити на концерти – поспішіть придбати й собі! Запрошую всіх і чекатиму вас на сцені Львівської опери 3 січня!
– А де ще тебе можна буде почути після цього?
– Далі продовжимо тур. За тиждень, 11 січня, буде концерт у Тернополі. Торік в той же час ми також мали концерти в Тернополі. То були одні з кращих моїх виступів, які зібрали, можна сказати, переаншлаг! Далі матиму багато приватних виступів. А тур продовжимо концертами в Луцьку і Рівному – це буде вперше для нас. За ними – Івано-Франківськ 26 січня.
Та це плани лише на січень. У лютому нас чекають у Канаді, Австрії та Іспанії. Цілий березень – концерти в Польщі. Далі буде Румунія, Португалія, Америка. Тобто рік розписаний наперед, а все завдяки тому, що маю вільні крила і можу планувати свій час так, як хочу.
– Цього року ти записав відео Don’t Stop. Це реальна історія паралімпійця Андрія Демчука. Що тебе надихнуло на такий кліп і чи плануєш в майбутньому схожі проєкти?
– Планую. Створити Dont Stop допоміг саундпродюсер Олег Мишловський, який зараз робить мій новий альбом. Я хотів розповісти історію про людину, яка щось втрачає в житті, але не здається, переборює себе і досягає успіху. І це була ідеальна історія Андрія Демчука. Коли я з ним познайомився і поспілкувався, то зрозумів, що це унікальна людина! Саме тому він став головним героєм цієї відеороботи. Над кліпом працювала велика команда, але він був того вартий. Взагалі я не люблю відео “ні про що”: тут тобі музика, тут хтось у кадрі постійно крутиться, оце самолюбування без змісту… Завжди треба доносити якусь історію, ідею! Це був перший кліп. Звичайно, буде й наступний. Цього року це просто необхідно зробити. Проте коли це станеться, наразі не можу сказати. Маємо ідею зробити відео на мою авторську композицію “Україна”. Це має бути щось патріотичне, хотілося б встигнути зняти до Дня Незалежності. Але це буде досить складна робота, а часу мало… До слова, “Україну” ви також зможете почути на концертах. Вона дуже складна, написав там собі таку партію і зараз про це шкодую (Сміється). Але я ще позаймаюся на скрипці і сподіваюся, що все вдасться!
Розмовляла Марічка Ільїна