– Цього року ми будемо вирішувати, як житиме і чи житиме Jazz Bez далі. Це залежатиме від того, скільки людей прийдуть на концерти, які це будуть люди, який буде настрій. Після подій проаналізуємо і побачимо, чи буде Jazz Bez без Маркіяна Іващишина. Торік, коли він розстався зі своїми проєктами, зокрема з головним проєктом свого життя «Дзиґою», єдине, що залишив за собою, це Jazz Bez. Ще на початку літа, місяць після втрати Маркіяна, я була в числі тих, які вважали, що без нього Jazz Bez робити не треба – ми не зможемо, і взагалі це не потрібно. Вирішальним стало те, що цьогорічний фестиваль запланував саме Маркіян, і в його програмі зараз ви бачите ті колективи, які він встиг запросити. Тож нам залишилось лише потроху розрухуватися і продовжувати цю роботу. Неймовірне диво, що Jazz Bez відбудеться цього року завдяки фінансовій підтримці Львівської міськради і несподіваному ґранту від Американського посольства. Бо назбирати кошти на забезпечення такої кількості музикантів дуже важко! Програма у Львові цього року трохи скорочена, тому що це міжнародний фестиваль на дві країни. 15 міст, сотні музикантів організовують лише кілька людей – ми, а не якась велика команда, оргкомітет. Розкажу вам, як створювали Jazz Bez. 20 років тому Маркіян і тодішній Генеральний консул Республіки Польща у Львові Кшиштоф Савицький сиділи на кухні і говорили про те, як добре було б зробити фестиваль, який поєднає дві країни. Їм не подобалося, що інші фестивалі були дуже «правильні». Кшиштоф запропонував назву «Джаз без кордонів». Марек відповів, що то трохи довга назва, та й чи всі зрозуміють, що тут мовиться не про політичні кордони, і сказав: «Давай просто Jazz Bez, а далі вже кожен собі зможе додумати щось своє». Згодом він уже міг озвучити навіть «Jazz Bez без джазу», особливо коли грала якась більш попсова група. Jazz Bez завжди був іншим – вільним, безшабашним, безстереотипним. Цей фестиваль починався як андерґраундний, але це був європейський андеґраунд. Перші фестивалі Jazz Bez відбувалися в Пороховій вежі, де музиканти танцювали на столах, там їлося-пилося, і це не було як образа тих же музикантів, вони долучалися, їли-пили разом із нами. З часом збільшувалася аудиторія, змінювалися зали. Цього року Jazz Bez – у філармонії, бо меломани кажуть, що тут кращий звук плюс великий зал. Ми дуже переживаємо, чи сподобався б цьогорічний Jazz Bez Маркіянові, який не приймав жодних умовностей. І якщо не прийти на фестиваль, то це стане катастрофою! Бо ми завжди знали, що Марек якось розрулить, щось придумає. Але ми – не Маркіян Іващишин. Це місце пусте у Львові, і наразі я не бачу жодної людини, яка може стати такою постаттю в найближчі рік-два… У чому біда цієї пустки? Подивіться, як багато зараз концертів, різних акцій і як мало в цьому всьому культури! Чому такі результати виборів, чому біда така в спілкуванні, чому ми почали писати простіше, чому наші переписки звелися до «спс» і «дяк»? Подивіться, що зараз відбувається: нас годують «шоубізом», кажучи, що розвага дорівнює культурі. І ми це їмо... Коли мовиться про місійність, власники великих холдингів (і я їх розумію) твердять: «Я не маю завдання тягнути публіку вгору, моє завдання запропонувати покупцю те, що він хоче купити». Так працює «шоубіз» у світі. Але в світі культуру дотує держава, бо державні мужі розуміють: якщо в країні буде бидло, то ним, може, й зручно керувати, але на завтра ти скотишся до глухого середньовіччя. Я не знаю, якими словами розбудити львів’ян, аби вони знову стали інтелігентними. Ми так багато говоримо про те, які ми культурні. Поговоримо на каві і залишаємось удома, але не купимо квиток на Jazz Bez… А що робить цей фестиваль? Він змушує сісти і напружити мізки, він не відпочивальний. Маркіян увесь час твердив, що слухачів розважати не буде. Тому на Jazz Bez виступали найскладніші гурти. Було таке, що під час фри-джазу люди виходили посеред концерту, бо це – «страх Божий». Але ті, що залишалися, розуміли: треба працювати з душею і запам’ятовували його на все життя.

– Jazz Bez – це не просто фестиваль чи проєкт, це явище в українській і європейській культурі. Він збирає людей, які люблять музику, навчають музики, пишуть про музику. Цей джазовий фестиваль має історію тривалістю 18 років, і тривалішого в Україні просто немає. Серцем Jazz Bez завжди був Львів, довкола якого об’єднувалися нові міста і місця та його головний ідеолог і натхненник Маркіян Іващишин. Цього року буде інакше – це перший фестиваль, який ми робитимемо без Марека тут, без Марека присутнього, але з Мареком, який залишається у цьому фестивалі передусім. Можливо, моя думка суб’єктивна, але це був улюблений проєкт, улюблена дитина Маркіяна. Він ставився до Jazz Bez по-особливому, віддавав йому найбільше енергії. Нам, як організаторам Jazz Bez, цього року дуже хочеться, аби цей фестиваль залишався таким, яким його створив Маркіян. Хочемо зробити його цього року таким тихим, негаласливим, не дуже пафосним, але світлим і пам’ятним. У Марека був пес Буркот. Як і всі пси, він був схожий на свого господаря. У 2012 році, в час «Флюгерів Львова», цей пес пішов у мандри, його довго не було, ми сумували... Минули весна, літо, осінь. Настала зима, яка, як ви знаєте, приходить до Львова з джазом. Того року Jazz Bez починався якраз 1 грудня. Офіс «Дзиґи» тоді був на Зеленій. Я підіймаюся Зеленою до офісу з пакою паперів і бачу: в нашому подвір’ї на лавці сидить Марек і обіймає Буркота. Падає лапатий сніг, у Марека вологі очі, він виймає з шерсті собаки якісь реп’яхи. І в цей момент я розумію, що диво є, воно існує – це «Дзиґа» з Маркіяном і це також Jazz Bez. Я дуже хотіла б, аби львівська публіка зрозуміла, що найкращою пам’яттю про Маркіяна будуть повні зали на концертах Jazz Bez у Львівській філармонії. Запрошень уже нема в кого просити, бо «Джаз без з Мареком». Тому всі квитки у продажу на gastroli.ua. Доступні. Ціна – від 300 гривень. Не втрачайте шанс, дайте життя фестивалю у 2020-ому, аби ми знову могли зібратися і поговорити про диво Jazz Bez у наступному році!