Як уже писала “Пошта”, в Україні планують запровадити ліцензування російських книг і квоти на іноземну продукцію книговидання. Сьогодні 80 відсотків книжок в Україні не українські, з них майже всі – російського виробництва.

“Ми запровадимо ліцензування російської книги і квотування іноземної залежно від того, скільки відсотків на ринку займає українська книга. Це стосується не тільки російської книги, але й імпортної”, – заявив віце-прем’єр України Олександр Сич під час прес-конференції цього тижня. – Я далекий від того, щоб говорити, що вся російська книга погана. Питання в тому, що все, що йде на український ринок, має третьосортний характер. Ми ніби інформаційне звалище, в яке скидають те, що не потрібно російському суспільству, плюс скидають спеціальний продукт, спрямований на дестабілізацію ситуації в Україні”.

Днями член міжвідомчої комісії з питань розвитку книговидання при віце-прем’єр-міністрі з гуманітарних питань, президент ГО “Форум видавців” Олександра Коваль дала коментар з приводу заяви віце-прем’єра України Олександра Сича щодо квотування та ліцензування імпортної книжкової продукції. 

Подаємо його повністю:

фото: zik.ua

“Заява віце-прем’єра Олександра Сича про запровадження ліцензування російських книг та квот на іноземні видання має радше політичний, ніж прикладний характер і може бути потрактована лише як декларація про наміри, а не конкретний план дій.

Насамперед із заяви незрозуміло, що таке ліцензування і квотування книжкового імпорту, а також хто і яким способом їх буде реалізовувати. Якщо ліцензування означає, що кожна книжка перед тим, як її наклад має потрапити в Україну, повинна бути проаналізована в якійсь структурі, яка, сподіваюся, ще не створена, і отримати штамп “дозволено”, то я не уявляю, скільки персоналу, який нічого не виробляє і не створює доданої вартості, мав би там працювати.

Така дозвільна процедура затримувала б ввезення книжок на місяці, якщо здійснювалася б ретельно. Але наскільки я знаю наших людей, працівники книжок не читали б – щонайбільше анотації, та приймали б рішення на їх підставі. Чи була б їх робота в такому випадку ефективною?

Незрозуміло, за якими ознаками має здійснюватися ліцензування. За відсутністю екстремістських і сепаратистських закликів? Чи треба буде поділити книжки на сорти за якістю тексту: 1-ий і частину 2-го пропускаємо, а 3-ій – геть. Цікаво, куди потрапить в такому випадку друг України Борис Акунін?

Ще більше незрозуміло, як бути з імпортом. Залучати філологів зі знанням різних мов? На мою думку, ліцензування – це дорога в нікуди, недемократичний, дорогий і неефективний засіб. Квотування в даному випадку виглядає зрозумілішою процедурою. Досі це була термінологія митниці. Мало б виглядати так: станом на 30 липня в Україну ввезено 99 млн. тонн імпортних книжок.

Квотою дозволено ввезення 100 млн. тонн. Встигли завезти у першому півріччі – продаєте, не встигли – зачекаєте Нового року і тоді, ймовірно, знову будете проходити процедуру ліцензування. Запроваджувати квоти на кордоні я б також не радила.

Перед тим, як запроваджувати обмеження імпорту, слід зробити прогноз, як це відобразиться на українських суб’єктах книжкового ринку. Оскільки значна кількість книгарень та гуртових книготорговельних компаній мають у своєму асортименті до 95 відсотків імпорту, то його різке обмеження може призвести до ліквідації цих структур. А це означає, що сотні людей залишаться без роботи. А й без того невелика книготорговельна мережа України, яка налічує не більше п’яти сотень стаціонарних книгарень, буде остаточно зруйнована.

Безперечно, держава має щось робити в ситуації, коли імпорт з Росії переважає українську пропозицію в три-чотири рази. Зараз пропорція українські/російські книжки на ринку становить орієнтовно 20:80 (без шкільних підручників). Ця пропорція має бути поступово змінена.

Квотування може бути запроваджене, але на рівні точки роздрібного продажу: хочеш торгувати російським, бо воно приносить прибуток? Тоді ти зобов’язаний взяти принаймні стільки ж українських книжок і допомагати Українській державі створювати попит на українське, допомагати жителям України творити єдину політичну націю. Також можна запровадити додатковий податок на імпортну продукцію.

Позбавити українські філії російських видавництв пільг, які вони, імовірно, мають, як зареєстровані в Україні. Кожна російська книжка повинна приносити 10-30 відсотків від своєї вартості в українську скарбницю. Отримані кошти – скеровувати на розвиток українського книговидання, популяризацію українських авторів, на підтримку читання.

Розвиток свого завжди є ефективнішим, ніж заборона чужого”.