"Політичні та літературні процеси рідко відбуваються паралельно. Винятки на зразок України лише підтверджують правило. Країна "поміж" Сходом і Заходом із часу Помаранчевої революції заявила про себе не лише як територіально найбільша у Європі. Розвиток української літератури протягом останніх десяти років викликає не просто захоплення критиків, а навіть певне побоювання. Це захоплення можна назвати якоюсь україноманією, про яку Йозеф Рот говорив ще у 20-х роках минулого століття. Австро-угорська ім­перська ностальгія за Галичиною і Буковиною вже тоді виглядала досить підозріло, не кажучи вже про тепер, після того, як цей західно-східний ландшафт поміж Доном, Дніпром і Дунаєм був убитий, знищений і депортований тоталітарним режимом ХХ ст. Чорнобиль позначив початок кінця радянської влади, а її остаточний кінець став шансом для нового початку. Все, що було написано доти, треба забути.  Юрій Андрухович, найвідоміший український автор, охарактеризував цю ситуацію водночас самоіронічно і самовпевнено як "останню територію". Але для багатьох Україна відтоді стала центром Європи", - такими словами заповідає фестиваль сучасної української літератури, який відбудеться з 14 по 16 листопада у Відні, його орга­нізатор Еріх Кляйн.

У "Старій кузні" - відомому культурному центрі - читатимуть свої твори та їхні переклади німецькою найвідоміші українські поети та прозаїки Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко, Сергій Жадан, Тимофій Гаврилів, Андрій Курков, Остап Сливинський, Аскольд Мельничук. Відбудуться також дискусії та "круглі столи", у яких візьмуть участь перекладачі української літератури німецькою та німецькомовної літератури українською. Перекладачка Дорін Дауме представить німецький переклад твору "Цинамонові крамниці" Бруно Шульца.

Про нетиповість цього фестивалю свідчить хоча б те, що привітальну промову виголосить не хтось із офіційних осіб, як це зазвичай буває і відразу перетворює захід на формальність, а відомий перекладач і культуртреґер, лауреат нагороди імені Фрідріха Ґундольфа за популяризацію німецької культури за кордоном Юрко Прохасько. А під час дискусії під назвою "Чи можна вважати Україну центром Європи" йтиметься не про те, що українська мова і справді відрізняється від російської, а саме на такому рівні часто дискутують про Україну під час подібних фестивалів за кордоном, а про питання, які не завадило б винести на обговорення і в самій Україні. Наприклад, куди поділося все, що відбулося в літературі до 1991 року, чи цікавиться хтось із читачів сьогодні щиро творчістю Василя Стуса - чи його твори перетворилися уже на музейну реліквію, про яку всі чули, але ніхто цього більше не читає, окрім фахівців? Чому українські інтелектуали можуть стверджувати, що вони ще у 1956-му відчували себе схожими до угорців, у 1968-му до чехів, а у 1981-му до поляків, хоча відомо, що українські солдати сиділи тоді в радянських танках (певна річ, потрапили вони туди не добровільно)? Чому в найновішій українській літературі так багато юних чоловіків, а німецькі критики - це переважно старші жінки, які захоплені цими молодими письменниками? І чи справді всі ці юнаки так добре пишуть, чи існують ще дівчата або зрілі жінки, яких теж варто почитати у німецьких перекладах? Чому Білорусь - така сумна країна, а Україна - така чудова і демократична? Як тепер прийнято думати про Олеся Гончара і чому раптом стало таким важливим те, що Антон Чехов мав українську бабцю?

Крім того, віденські читачі зможуть ознайомитися з німецькими перекладами найпопулярніших українських книг остан­нього десятиріччя.