Директор Музею ідей Олесь Дзиндра зізнався "Пошті", що не пригадує, аби у цьому музеї з нагоди відкриття виставки зібралося стільки людей, як на виставку робіт різьбяра Мирона Амбіцького. Цим заходом маестро відзначив своє 80-ліття.

Час біжить швидко.  Наче вчора робив перші кроки на своїй рідній Лемківщині, у селі Прусіку на території сучасної Польщі, тоді внаслідок депортації 1946 року перебрався до України, потім етапами услід за своїм старшим братом Юрієм Амбіцьким  до Сибіру, після повернення вчився, долучаючи до вміння різьбити фахову освіту, а тоді понад сорок років пліч-о-пліч з братом (правда, не різьбярем, а скульптором за фахом) творив, замінивши - на подив багатьох - із власної волі індивідуальне "я" на колективне "ми".

Уже помінялися політичні системи. Уже згладилися гострі кути пережитих його родиною несправедливостей та образ (особливо у світлі сибірської і знакової для нього зустрічі із німкенею Ерною, яка вирушила за ним в Україну, народила йому доньку - нині відому художницю Лілю Квасницю- та взяла на свої жіночі плечі усі клопоти про будні їхньої сім'ї, дозволивши йому не відволікатися і творити). Уже відійшов у вічність Юрій Амбіцький, який для пана Мирона був не лише братом та співтворцем, а великим другом і однодумцем. А різьбяр і далі не випускає із рук різця, останніми роками поєднуючи дерево із карбованою міддю, кованим металом та гальванопластикою.

"Бути вправним теслею чи кмітливим різьбярем, - акцентував у своєму слові про ювіляра професор Львівської національної академії мистецтв Ярослав Кравченко, - вдавалося небагатьом, адже знання та вміння передавались від діда до внука. І саме ці люди йменувалися в народі гордим  і шанобливим словом "майстер", а іноді й "мольфар-чарівник".

Виставлена у Музеї ідей пластика мольфара Мирона Амбіцького - дуже тепла, зворушлива і духовно чиста. Така, якій, вочевидь, і належить презентувати творчість мудрої, доброї і талановитої людини.