Рік після початку Революції Гідності українські політики ведуть себе як завгодно, та аж ніяк не гідно. Минув уже цілий місяць після проведення виборів, а в Україні досі немає уряду. Боротьба за місця в Кабінеті Міністрів та парламенті свідчить про відсутність бажання що-небудь змінювати.

П’ять прозахідних партій підписали угоду про формування коаліції. Петро Порошенко і Арсеній Яценюк обіцяють у найближчий час сформувати уряд, але на заваді переговорам стала конкуренція. Несподівано для всіх виборці поставили на перше місце “Народний фронт”, що стало серйозним ударом для пана Порошенка і створило в Україні два центри влади. 

Між цими політиками виникли розбіжності, що викликало масу побоювань про повернення ситуації, яка була після Помаранчевої революції. Контроль над міністерськими кріслами має величезне значення для українських олігархів, які продовжують руйнувати українську політику...

У будь-який момент Росія може почати нову наступальну операцію, однак очевидно, що Кремль поки використовує Донбас, щоб послабити країну зсередини і відволікти Київ від реформ. Економічні труднощі можуть викликати нові протести в Україні, зокрема й чергову хвилю сепаратистських настроїв у проросійських областях. Тому загадкові вибухи, що прогриміли в Харкові, включаючи вибух поблизу військової бази, виглядають у цьому сенсі надзвичайно тривожною ознакою.

Якою б не була ваша думка щодо моральної сторони вторгнення Росії в Україну і незалежно від вашої відповіді на питання, чи принесе стратегія російського уряду більше користі або шкоди, немає сумнівів, що тактично Росія змогла переграти США і Євросоюз на фінансових ринках.

Міністри нового українського уряду повинні будуть вирішити проблеми знецінення валюти, корумпованої схеми ціноутворення на електроенергію, а також все ближчого моменту виплат підприємствам, які належать тій самій країні, що вторгається танками на територію України.

Однак ціни на ринку валютних облігацій України не відображають цих реалій. Минулого тижня облігація із терміном погашення у вересні 2015 року оцінювалася приблизно у 85 центів зі ставкою у 28%. Інші облігації, термін погашення яких виходить у липні 2017 року, можна купити за 80 центів, і ставка їх дохідності до погашення складає 19%. Усі ці облігації є цінними паперами “іноземного права”, що означає, що український уряд не може в односторонньому порядку змінити умови. 

Необхідність погашення боргів перевищує можливості українських валютних резервів. Відтак західні країни можуть, зціпивши зуби, надати Україні кошти на погашення боргів перед Росією – незалежно від того, наскільки умови цих контрактів були справедливими, або ж спостерігати за тим, як українська економіка остаточно падає.

Єдиний спосіб для України відновити економіку і зберегти запаси іноземної валюти полягає в тому, щоб вдатися до ефективної боротьби із корупцією і запровадити ринкову систему ціноутворення на енергоресурси та інші товари.

Але будь-якій людині, яка мала досвід спілкування із українськими чиновниками, зрозуміло, що такі заходи потребують втручання щонайменше архангела із палаючим мечем. Втім, коли в Україну прийде справжня зима, до рішучих кроків новий уряд можуть підштовхнути настрої втомленого від корупції суспільства.

Російський президент Володимир Путін говорить про українську кризу як про спробу київських фашистів притиснути російську меншину на сході країни. Та при цьому в Європі він шукає нових союзників для підтримки своєї зовнішньої політики. 

Опору Путін знайшов серед європейських ультраправих, які дивляться на “російського патріота” із повагою. Путін та європейські ультраправі сили мають спільних ворогів – Європейський Союз і НАТО.

Хоч зараз Володимир Путін використовує зростаючий вплив ультраправих сил у своїх інтересах, таке союзництво матиме для нього цінність лише доти, поки Європа не впаде під вагою національних суперечок. Тому європейцям слід усвідомити, що вони, можливо, проживають зараз останні дні тривалого миру. 

Потрібно завадити поверненню середньовічної політики, в якій панували недемократичні принципи та ненависть до інших. До влади мають прийти ті політичні сили, які підтримують зміцнення Європейського Союзу. Тільки так Європа може уникнути конфліктів.

США та західноєвропейські держави від початку 90-их посували кордони свого впливу на схід. Заперечень Москви вони не сприймали серйозно, оскільки не розглядали її як ворога. 

Вони вірили, що Росія не має іншого виходу, окрім модернізації системи управління та економіки, а відтак – рано чи пізно визнає Захід стратегічним партнером. Ці розрахунки виявилися хибними. Після розпаду СРСР росіяни так і не почали серйозної модернізації: Єльцин, а за ним Путін використовували перебування при владі для створення нової версії самодержавства.

Анексія Криму, яка порушила фундаментальні основи того порядку, що утворився після холодної війни, стала для частини західноєвропейських країн хорошим приводом для позначення нових сфер впливу. Відтак Путін може забезпечити собі подальше перебування при владі, а ці держави – спокій.

Першою ластівкою нової політики закритих дверей став саміт НАТО в Бухаресті у 2008 році, коли Тбілісі та Києву врочисто відмовили у членстві в НАТО. Путін розцінив це як дозвіл на умиротворення непокірних держав і того ж року напав на Грузію. Українські політики зрозуміли цей урок і не намагалися протестувати проти домовленостей Путіна із Заходом. Але це зробили прості українці на Майдані. Вони повірили в західну цивілізацію, у свободу, демократію, плюралізм і правову державу. Хоч вони й не думали, що ніхто не захоче псувати відносини з Москвою заради їх права на ці цінності.

Зараз західноєвропейські держави обіцяють Росії, що не стануть посилювати свій вплив на сході. Між ними з’явиться своєрідна буферна зона, східну частину якої (Україна та Білорусія) контролюватиме Москва. Але у такого союзу західних держав із Москвою є один дуже слабкий пункт – зовнішня політика Росії керується не інтересами держави, а внутрішньою політикою. А та у свою чергу підлаштована одній цілі – подальшому перебуванню при владі Путіна.

Цей союз існуватиме доти, поки особиста влада Володимира Путіна не опиниться перед загрозою. Тому доля нового порядку залежатиме від долі нинішнього хазяїна Кремля. Порядок, який народжується зараз, можна було б назвати Pax Putinum, якби у цьому контексті було доречним слово “мир”.

Хоч Угода про асоціацію між ЄС та Україною має неабияке значення для початку ук­­раїнських реформ, через від­сут­ність до­мов­­ле­ностей із Росією вона може ви­явитися марною. Цей документ укладений на основі припущення, що економічні зв’язки України з Росією зберігатимуться. Брюссель і не думав про компенсацію їх розриву.

Українська економіка залежить від Росії в багатьох сферах. Звичайно, частіше мова заходить про газову залежність, оскільки газ є джерелом енергії для промисловості та основою опалення українських домів. Лише у 2013-ому Україна імпортувала 27 млрд кубометрів російського газу, заплативши за нього близько 11 мільярдів доларів. Навіть якщо включити усі можливі трубопроводи на повну потужність, реверсний потік палива із Європи дасть Україні не більше 12 мільрядів кубометрів газу. Паливні відносини з Москвою для Києва є ще й важливим джерелом бюджетної стабільності: у 2013-ому українська казна отримала від “Газпрому” близько 3,1 млрд доларів за газовий транзит.

Та залежність України від Росії не обмежується лише газовим імпортом. У 2013-ому в Росію пішла третина українського експорту (це, приблизно, стільки ж, що й у Євросоюз). У 2014-ому цей обсяг буде меншим, а частка ЄС більшою, оскільки у травні Брюссель знизив бар’єри для українського імпорту. Але є істотні відмінності у структурі українського експорту на ці два ринки. Європа в основному купує залізні руди, чорні метали, зерно й іншу сільськогосподарську продукцію. Росія ж імпортує станки і устаткування із доданою вартістю, які не просто дають українцям більше робочих місць, а дають саме високооплачувані місця.

Також у Росії працюють мільйони українців, які надсилають своїм сім’ям на батьківщину гроші. У 2013-ому сума переказів із Росії сягнула 2,62 мільярда доларів (і це лише офіційні банківські перекази).

До всього конфлікт на Донбасі дає Путіну додаткові механізми економічного тиску. Разом Донецька й Луганська області складають 15% населення України, на їх частку припадало 16% національного ВВП, 25% промислового виробництва і 27% експорту. Тобто без Донбасу Україна може опинитися у ще більш нестійкому економічному стані. І єдиний вихід відновити над ними контроль – домовлятися із Росією.

Незмінний вигляд обличчя Володимира Путіна має стати сигналом для росіян та світу: президент демонструє незалежність і зберігає холоднокровність. 

Що б не відбувалося з російською економікою і що б вороги не робили проти Росії, країна сильна і впорається з низькими цінами на нафту та девальвацією рубля... Однак з іншого боку ситуація є зовсім іншою – занепокоєність Путіна та його істеблішменту зростає. 

Падіння ціни на нафту спричиняє Росії більше проблем, ніж західні санкції – це вперше визнав і міністр фінансів РФ Антон Силуанов. Шкода від санкцій, які привели до відтоку капіталу, може сягнути 40 млрд доларів, а можливі збитки внаслідок на 30% дешевшої нафти складають 90-100 мільярдів доларів. Якщо ціна на нафту впаде до 60 доларів, Росії доведеться переглянути свій бюджет, розрахований по ціні у 96 доларів за барель. Бюджет Росії практично на 50% залежить від доходів з продажу енергоресурсів.

Що взагалі може зробити Росія? Вплинути на ціни вона може, якщо скоротить на десяту частину власний видобуток. Інший варіант – якщо збільшить потужності паливних сховищ. Але Росія видобуває нафту в специфічних кліматичних умовах, тому якщо нафтові вишки припинять роботу, вони просто замерзнуть.