Закінчення.
Початок у №№ 56, 59

Борги наші?

Про одіозність фігури Олексія Івченка, його гучномовні, некомпетентні й реально нічим не підкріплені заяви, особливо про газові стосунки з Росією, коли Олексій Григорович погрожував просто забирати транзитний газ, призначений Європі, свого часу писали чимало.

Ба більше - подекуди вчинки пана Івченка наштовхували на думку, - людина не зовсім уявляє собі наслідки того, що робить. Досить пригадати скандальну історію із купівлею голові НАК за рахунок компанії 600-го "Мерседеса" S-класу, вартість якого перевищувала 1 млн 200 тис. грн. Пан Івченко обґрунтував  таку "необхід­ність" у досить цікавий спосіб: мовляв, звик їздити лише на останніх марках цих автівок. До того ж керівнику НАК "Нафтогаз України" жодна інша машина просто не личить.

Після шквалу публікацій про "покупку" (а "Нафтогаз" переживав тоді далеко не кращі часи), у ситуацію втрутився особисто Президент, аби осадити свого "соратника" і ще й виправдовуватися за пана Івченка перед пресою.

Увага преси була прикута до постаті Олексія Григоровича фактично аж до його відставки у травні 2006 року. Хоча й після того він у складі президентського НУНСу перейшов у "почесні лави " народних депутатів.

Однак власне про професійну діяльність Олексія Івченка на посаді голови правління НАК "Нафтогаз України" громадськості відомо куди менше. Свого часу через зверхність і пихатість він практично зірвав переговори про постачання туркменського газу (а тоді така можливість була) в Україну, ставши для тамтешніх чиновників чимось на кшталт "персони нон-ґрата". Про його участь у будь-яких переговорах оточення вже покійного Туркмен-баші навіть не хотіло чути. До речі, цікавий факт нашої дипломатії: аби підлестити пану Ніязову, українська делегація презентувала йому рід­кісну колекцію марок із зображенням породистих рисаків, котрих так полюбляв "батько всіх туркменів". Утім, як з'ясу­валося, - марно. Туркмени вирішили продавати свій газ безпосередньо російському "Газ­прому".

Можна пригадати і не менш скандальні переговори у Москві на початку 2006-го. Тоді на вітчизняному газовому ринку з'явився "швейцарський" посередник - СП "РосУкр­Енерго" і  нова, вже 95-доларова ціна за тисячу кубів "блакитного палива".

Але й це далеко не все, хоча інших керівників державних структур звільняли з посад і через менші ляпи у професійній діяльності. Саме за головування Олексія Івченка НАК "Нафтогаз України" потрапив у величезні борги, про які наш Президент довідався... тільки зараз.

Звісно, компанія і раніше мала проблеми з дефіцитом платіжних засобів. Зрештою, не тільки вона. Для збалансування цього дефіциту зазвичай залучають кредити. Але кредитний "портфель" НАК почав зростати загрозливими темпами саме за Олексія Івченка. Наприкінці 2005 року борги "Нафтогазу", зокрема - іноземним банкам, вже становили 6,4 млрд грн. Проте і в такій ситуації компанія відкрила за кордоном ще кілька кредитних ліній. Зокрема, на 2 млрд дол. у німецькому "Дойче Банку" та на 2,4 млрд євро у французькому "Сосьєте Женераль".

Керівництво компанії запевняє, що кредити залучаються на розвиток і технічне обслуговування газових мереж, а також на втілення інших проектів у газовій сфері. Рівно ж, як і на покриття поточної нестачі коштів у загальному дефіциті грошового балансу компанії.

Проте, як повідомили згодом, перші ж 350 млн дол. з отриманих кредитів пішли... на сплату податків до Держбюджету. Як, зрештою, майже й усі решта.

Не забуваймо, що за таких боргових "накопичень" величезні суми витрачали на так зване обслуговування кредитів. Себто - сплату відсотків за ними. Виникає ситуація, коли позичальник змушений позичати знову і знову, щоб розрахуватися за попередні борги. І, як гадаєте, міг ще тоді Президент не знати про загрозливий стан справ, що складався у НАК "Нафтогаз"? Адже йшлося вже про безпеку національних інтересів. Питання це здається риторичним. Але така ситуація в той час "гаранта", мабуть, влаштовувала.

Перспективи
у безперспективність

Попри невизначеність ниніш­ньої ситуації з ціною на газ на наступний рік ( хоча переговори між "Нафтогазом" та "Газ­промом" тривають. Принаймні минулої п'ятниці сторони домовилися про пряме постачання, без усіляких посередників - "Пошта"), наважимося констатувати, що Україну може очікувати "газовий гаплик". Підсумком візиту прем'єра на початку жовтня до Москви стали хіба що голослівні заяви про майбутні успіхи у газових взаєминах з Росією у  найближчій  перспективі.

Газовий меморандум, який Юлія Володимирівна трактує як визначну перемогу, - не більше, ніж констатування намірів.Те, що на ринку віднині не буде посередників у торгівлі газом, можливо, й добре. Однак, те, що Юлія Тимошенко домовилася із Путіним про поступовий, трирічний перехід на світові ціни на газ, фактично нічого ще не означає. По-перше, досить важко адаптувати в такий спосіб (адже ціни на газ зростатимуть в середньому на 100 доларів щороку) економіку до шоку. По-друге, світова фінансова криза, без сумніву, внесе в цей план свої корективи. Адже триватиме вона, щонайменше два роки. Але головне - ціна на газ на наступний рік. Досі вона не визначена навіть приблизно. Проте, на відміну від Юлії Володимирів­ни, наважимося стверджувати, що навряд чи вона буде 300 доларів за тисячу кубів, як на це сподівається прем'єр.

Ще на початку вересня ми писали про нову стратегію у газовій політиці, яку нині практикує Росія через ВАТ "Газ­пром". Фінансова криза у "найнесприятливіший" для України момент - початок опалювального сезону - дозволить північному сусідові, "граючи" ціною на газ, вимагати від нас багато. Ми це ніби й усвідомлюємо, але говорити про це не квапимось.

Ще один момент. Вище ке­рівництво середньоазійських "газових" країн -Туркменістану, Узбекистану та Казахстану - зайняло щодо продажу газу російському "Газпрому" доволі консолідовану позицію: продавати його з наступного року не менше, ніж за 300 доларів за тисячу кубічних метрів. Відтак перспективи отримувати його за такою ж  ціною, погодьтеся, дещо марні.

Не слід сподіватися, що Віктор Ющенко, як це було на початку року нинішнього, знову поїде до Москви домовлятися про ціну на газ. Досить пригадати його позицію під час конфлікту на Кавказі. Сподіватися, що про це забули у Кремлі, не доводиться.

Єдине, що вже відомо точно: з 1 грудня цього року за газ платитимемо на 35 відсотків більше. Саме за той газ, який добувають в Україні й вартість якого коливається у межах 35 - 40 доларів за тисячу кубів. Але якраз він дорожчати ніби то й не мав. Адже й Президент, і прем'єр не раз говорили, що власним дешевим газом населення забезпечують цілком.

Щодо ціни російського газу на наступний рік, то складається  враження, що наші урядовці гадають - все якось минеться. Але ж не минеться і жодного дива не станеться. Платити по-новому все одно доведеться. Принаймні, щоб не замерзнути взимку. Єдине, в чому можна бути впевненим: у кабінетах і Кабміну, і на Банковій мерзнути не будуть.

А тим часом міжнародне рейтингове агентство Moody's погіршило рейтинг "Нафтогазу" в іноземній валюті "В 1" та рейтинг єврооблігацій компанії на 500 млн дол. Отож, він став суто негативним. До того ж агентство оцінило потребу НАК у додатковій ліквідності ще у 2 млрд дол. Знову кредит?