фото: facebook.com/civilsocietyconference
Минулого тижня в Києві відбулася міжнародна конференція “Демократія на роздоріжжі: нова політика та громадянське суспільство в Україні”, організаторами якої було Товариство Лева (Львів, Україна) спільно з Національним фондом підтримки демократії (США), Solidarity Fund PL (Варшава, Польща) та Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbeit – GIZ (Берлін, Німеччина) та за підтримки факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка, фонду “Освіта для демократії” (Варшава, Польща), асоціації “Енергоефективні міста України” (Львів, Україна), Фонду Фрідріха Наумана та Центру громадянських ініціатив.
Головне завдання конференції – відображення величезних змін і подій, які мали місце в Україні, а також прогнозування та закладення фундаменту зі стабільного та передбачуваного розвитку України, Центральної та Східної Європи в майбутньому.
 |
| фото: facebook.com/civilsocietyconference |
Однією з головних тем конференції була ситуація на Сході України і проблеми демократії. Поважні гості, серед яких були, зокрема, Карл Гершман (президент Національного фонду “Відродження”), Ганна Северінсен (колишній співдоповідач Наглядового комітету Ради Європи) й Ірина Бекешкіна (фонд “Демократичні ініціативи”), наголошували, що в гібридній війні, яка зараз триває в нашій країні, не варто розраховувати на активну допомогу Заходу.
Так, Карл Гершман наголосив, що західні країни насправді намагаються ігнорувати проблеми України: “Гадаю, Захід великою мірою покинув Україну. Українці помирали за європейські цінності, а Україну просто проігнорували. І хоч ви розумієте, що Захід вас покинув, ви не нарікаєте”.
Ганна Северінсен також вважає, що ЄС не повною мірою допомагає Україні: “Євросоюз каже, що передумовою реформ є допомога міжнародної спільноти. На Майдані я побачила, що люди сприймають Євросоюз як інструмент для проведення змін, але правда в тому, що Європа не може зробити багато. Вона стала безпомічною, коли йдеться про війну на сході України. Врешті-решт, Путін не житиме вічно, і я переконана, що він програє, тому що імперіалістична ера, в якій ми зараз живемо, рано чи пізно закінчиться.
Україна зможе вижити і перемогти в цій війні. Ця країна демонструє шлях до демократії. Оскільки творити її нелегко і треба зробити багато реформ, існує гостра проблема в людях, які йдуть у політику не заради влади, а для того, щоб вирішувати насущні проблеми держави. Політика має стати платформою боротьби за кращу Україну, а не за владу”.
 |
фото: facebook.com/civilsocietyconference |
Нам зараз дуже важливо не повторити помилок, яких ми допустилися після Помаранчевої революції. Тоді люди відвоювали свободу, і Україна перейшла в ранг вільних країн. Але чи стала вона демократичною? Ні. Вона так і залишилася серед держав, які перебувають у транзиті, тобто перехідних демократій. Найбільше покращилися показники виборчих процесів, незалежних медіа, але корупція протягом усіх років залишалася майже на максимальному рівні. Демократія не зводиться до свободи”.
Також учасники конференції наголошували на тому, що країні варто якомога швидше провести пакет реформ в усіх галузях. Окремими темами були децентралізація влади і реформа в енергогалузі (докладніше про це читайте в бліц-інтерв’ю з фахівцями в цих галузях Ігорем Коліушком і Святославом Павлюком. – “Пошта”).
А найголовніше – для здійснення пакету реформ треба залучати до влади представників громадських організацій, адже прикладів того, як останні впливають на повсякденне життя країни, дуже багато. Скажімо, представник Народної Самооборони Львівщини Валерій Веремчук розповів про досвід нашого регіону, де громадські організації під час Революції Гідності спершу допомагали майданівцям, згодом організовували безпеку в місті, коли після Ночі гніву Львів майже залишився без правоохоронних органів, які самоусунулися. Нині Самооборона Львівщини активно допомагає учасникам АТО.
“Не треба жодних ноу-хау. Все починається з концепції”
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, –
про проблеми децентралізації в Україні
про проблеми децентралізації в Україні
– Навіщо потрібна децентралізація?– По-перше, тому, що тоді значно швидше приймають рішення, країна виграє в конкурентному змаганні в інших держав. Це доводили приблизно з 1950-их років економісти і фахівці з суспільного розвитку.
По-друге, реформа наближає до громадян прийняття рішень, що стосуються безпосередньо їхнього життя, посилює можливість їхнього впливу. Якщо в нас надмірно централізована система (як нині в Україні), всього треба добиватися від президента, уряду і парламенту.
В щоденному режимі це зробити неможливо, тож нам доводиться збиратися на Майданах, коли вже щось дістало. Але такими стрибками країна не може ефективно розвиватися, тому децентралізація створює модель, коли громадяни мають важелі впливу безпосередньо на органи місцевого самоврядування, які вирішують 95% того, з чим ми стикаємося щодня.
По-третє, децентралізація дає змогу поліваріантного вирішення проблеми. Коли ми не знаємо, як вирішити ту чи іншу проблему, можемо проявити творчість. Уже життя покаже, який зі способів кращий. Але це можливо лише в децентралізованій країні.
По-четверте, в наших умовах децентралізація – запорука успішного розвитку країни. Останні 24 роки ми мали неефективний центральний уряд. Коли не маємо звідки створити ефективний центральний уряд, який би швидко провів реформи, значить треба відпустити всіх на свободу і рятуватися кожному по-своєму. Мова не про регіони, а про міста і громади. Цих чотирьох аргументів достатньо, щоб повірити, що реформа життєво необхідна.
– Як її треба проводити?
– Не треба жодних ноу-хау. Все починається з концепції. Її ухвалив Кабмін 1 квітня торік. Концепція не нова – її проект існує з 2008 – 2009 років. Здавалось би, наступним кроком мав би бути проект змін до Конституції, а слідом за ним – пакет необхідних законів, який мали внести в парламент. Тоді всі б побачили політичну волю до впровадження реформ, а також чітку і зрозумілу нову модель управління. Тим паче, пакет необхідних законопроектів на 85% готовий. Але цього не відбулося. Логічне питання: чи є в нас політична воля проводити цю реформу? У мене нема відповіді.
Дуже важливо також було створити робочу групу при Кабміні, яка би працювала лише над цією реформою, при цьому 18 годин на добу. Інакше таку масштабну реформу неможливо втілити.
Ми розуміємо, що, ймовірно, є складність із тим, аби змінити Конституцію. Але ж можна написати іншу концепцію децентралізації влади, яка б не передбачала змін до Основного Закону. Це буде дещо складніший і довший шлях, але він можливий. Натомість нам кажуть, що будуть змінювати Конституцію, але не роблять цього.
Я не можу знайти раціонального пояснення того, чому Президентові треба було 4,5 місяця, щоб створити Конституційну комісію, і чому вона почала роботу з нуля, коли вже було багато напрацювань.
– Що зробили за минулий рік для децентралізації влади?
– Відбулася певна децентралізація у фінансовій сфері. Частково це навіть шкідливий крок: місцеві органи отримали фінанси, не отримавши повноважень. Окрім цього, прийняли закони про муніципальне співробітництво та добровільне об’єднання громад. Ці два інструменти дають змогу щось робити, але це складний і довгий процес. Цим шляхом можна йти, якщо в нас у запасі років 10. За цей час ми б доросли до цих реформ. Але чи до цього часу буде незалежна Україна, якщо вже цього року ми не проведемо необхідних реформ? У мене є великі сумніви, що зовнішнє оточення дасть нам стільки часу, щоб працювати над децентралізацією.
– Що ж треба робити?
– Треба було ще на початку терміново навести лад у роботі Люстраційної комісії, внести зміни до Конституції у Верховну Раду, а також удосконалити вже існуючі законопроекти. Доки цього не зроблено, в мене нема підстав казати, що ми йдемо до реформи децентралізації.
Підготував Андрій Левківський (за матеріалами виступу на конференції “Демократія на роздоріжжі: нова політика та громадянське суспільство в Україні”)
“Пошта” висловлює подяку Товариству Лева за організацію поїздки
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
