– Ситуація не дуже змінилась. Якщо ми говоримо про споживання енергоносіїв, то воно скоротилося здебільшого завдяки тому, що зима була теплою. Загалом в Україні є близько 110 тисяч житлових будинків, приєднаних до центральної системи теплопостачання. За даними Міністерства палива і енергетики, більшість їх споживає енергії близько 260 КВт на метр квадратний на рік або й більше. 

Ця цифра демонструє кількість енергії, яка щороку потрібна будинку, аби людям усередині було комфортно. Водночас у ЄС цей показник становить 90 – 120 КВт на метр квадратний на рік. Тобто ми нині споживаємо втричі більше енергії на одиницю площі, ніж у Євросоюзі, тому наші рахунки не можуть бути малими. При цьому до 2030 року ЄС збирається скоротити споживання до 40 КВт на метр квадратний, і він це зробить.

Тому дискусія, що сьогодні точиться в Україні навколо того, чи правильні тарифи на газ, зовсім непродуктивна. Її повинні вести фахівці та відповідні інституції. Популістична ж дискусія нищить мотивацію людей щось змінювати. Вона базується на обґрунтованій недовірі до прийнятих урядових рішень, водночас відволікаючи від конструктивних кроків щодо економії споживання. Зменшивши споживання, реально можна скоротити свої рахунки. Натомість і дискусія про тарифи, яку ведуть сьогодні на всіх телеканалах, дає людям певні сподівання, що все можна повернути назад. Можливо, й не доведеться самим докладати значних зусиль. 

Старі ціни на енергоресурси були дуже комфортними для людей: нічого не робиш, квитанція на оплату мізерна, можна палити стільки, скільки заманеться. Виключно з огляду на політичні дивіденди і лобізм продавців газу держава створювала ілюзію дешевих енергоносіїв для населення.

Водночас роками уряд доплачував із наших податків через бюджет 60-70% реальних рахунків, вимиваючи обігові кошти міських енергетичних компаній і вбиваючи окупність проектів енергозбереження. Практично не тарифи виросли, а урядові дотації продавцям енергії зменшилися. Дискусія зараз мала би бути виведена в площину, чи вийде енергетика зі збитків на нуль, чи буде вона заробляти, а головне – якщо зароблятиме, то куди уряд спрямує гроші. У нормальних країнах кошти спрямовують у фонди термомодернізації, на підтримку заходів із енергозбереження. 

Цього року на енерго­збереження з бюджету виділяють трохи більше 300 млн грн, а на субсидії – 25,5 млрд грн. Це в 70 разів більше! Субсидії  персоніфіковані, бо враховують доходи і потреби у споживанні енергії, але це не субсидії людині, а субсидії продавцеві, щоб він продавав ресурс дешевше. Тому вони квазімонетизовані. Людям треба давати гроші, і нехай вони самі вирішують, на що їх потратити: на оплату газу чи на утеплення хати. Треба чесно казати, що кількість субсидій  скорочуватимуть щороку. Ми відстали від країн Євросоюзу років на 20 у впровадженні технологій енергозбереження і мусимо швидко надолужити згаяне.

– Якщо б ви перестали платити за хліб, його б вам перестали продавати. Енергія – такий же товар. Ми чомусь звикли, що в нашому сімейному бюджеті частка витрат на енергію має бути низька. Сьогодні є популісти, зі слів яких, вона має становити не більше 5-10% сімейного бюджету. 

Треба розрізняти роль тарифів та субсидій і не плутати їх. Тариф – категорія економічна, яка визначає відносини між господарськими суб’єктами. Субсидія – категорія соціальна, яка описує допомогу тим, у кого через низку обставин є проблеми з оплатою спожитих послуг. Але не можна тарифи робити інструментом соціальної політики, бо це руйнує економіку. Малозабезпеченим варто допомагати грішми, але й треба дати змогу функціонувати нормальним економічним відносинам. Злісних неплатників можуть позбавити майна – так у всьому світі.

Крім того, в нас дивні критерії бідності. Очевидно, є ті, що живуть убого, тож їм потрібна допомога. Але ненормально, коли людина живе у квартирі площею 200 квадратних метрів, отримує півтори тисячі гривень пенсії та нарікає, що їй не вистачає. В жодній країні світу люди, які мають велику квартиру в центрі міста, не вважаються бідними. 

Власність зобов’язує. Якщо в тебе є великий будинок, мусиш платити за його утримання. Держава може допомогти малозабезпеченим у рамках якогось соціального мінімуму, але не утримувати замість власника його дорогу квартиру. Жителям сіл ніхто не утепляє хат, не білить їх, не ремонтує дахів – вони самі закочують рукави і покращують своє житло. Чому городяни вважають, що їхні будинки мусить ремонтувати хтось інший? 

– Зразкових міст, мабуть, ще нема, але є окремі центри здорового глузду, які досягли успіху і можуть слугувати прикладом. Здебільшого це міста районного рівня, які повністю відійшли від газу або твердо поставили собі за мету значно скоротити його споживання. Мова про Жовкву, Долину, Миргород. 

Цікавим для великих міст є приклад Черкас, де цього року завдяки встановленню ІТП – індивідуальних теплових пунктів – у 104 багатоповерхівках споживання тепла скоротилося на 15-40%. У підсумку мешканці зекономили близько шести мільйонів гривень за один лише опалювальний сезон. Багато міст користають із кредитів Європейського банку розвитку на модернізацію міських систем. Львів є містом із практикою успішного впровадження енергоменеджменту. 

– Приклад Золочева, як на мене, яскравий і правильний, але не надто вдалий. Він молодець, що почав, але там ані споживання не скоротили, ані будинків не утеплили. Там просто замінили газ на дрова. З того, що я знаю, мерія працює над наступними кроками, бо за декілька років вирубають навколишні лісопосадки. На тому все і закінчиться. 

Треба усвідомлювати, що за сьогоднішнього рівня споживання – 260 КВт на квадратний метр – ми просто не “прогодуємо” наш житловий фонд. Перейти на місцеве паливо – дуже правильне рішення. Це припиняє фінансувати “Газ­пром”, створює робочі місця і залишає гроші в районах. 

– Передусім треба запровадити в містах тотальний щоденний облік в усіх муніципальних і житлових будівлях – тоді можна зрозуміти, що один дитячий садочок споживає вдвічі більше за інший. Коли є розуміння проблеми, починається пошук шляхів її вирішення. Обов’язково мусить бути посада енергоменеджера в органах місцевого самоврядування, бо інакше нікому виконувати таку роботу. Нас чекає масштабна термомодернізація. Це величезний ринок послуг і робочих місць. Тож треба починати щось робити. 

– Реальний потенціал скорочення енергоспоживання в наших містах — 60%. Громадські об’єкти, дитячі садочки, лікарні, школи – це, як правило, перегріті об’єкти. Там отримати економію нескладно. 

– Таке клаптикове утеплення – коли на п’ятому поверсі дев’ятиповерхового будинку хтось собі обклеїв стіни – дуже небезпечне. Неправильно скерована ініціатива потім покарає ініціатора. Цього не можна робити з погляду термодинаміки. Через різницю температур може почати виламуватися стіна, далі підуть тріщини, затікання води і руйнування.

Як правило, це ще й роблять неякісними матеріалами і дуже невміло. В результаті вигляд таких стін строкатий і страшний, а користь від такого утеплення сумнівна. Грамотно і гарно утеплити будинок – це зробити його повністю, поставити тепловий лічильник і систему регулювання, відтак почати економити. В перспективі це також підвищить і вартість житла.

– Треба розуміти, що вони можуть бути лише доповненням до енергоефективності. Якщо ваш будинок “зжирає” 390 КВт на квадратний метр замість 50, то вам нема значення, чи спалювати багато газу, чи багато вугілля. Його все одно треба багато. Варто спершу скоротити споживання, а потім заміщувати. 

Цю помилку Польща виправила на початку 1990-их років. Поляки спершу модернізували котельні системи, а потім почали працювати над теплотрасами та утепленням будинків. У результаті два з трьох котлів законсервовані. Їм просто не потрібно зараз стільки енергії. Треба добре прорахувати потребу будинку в енергії після того, як він буде утеплений. Є міста, які зовсім відмовилися від газу (та ж Долина), але там спершу скоротили споживання.