Через півроку після Майдану дослідження КМІСу показало, що сьогодні в українському суспільстві на 20% більше тих, хто підтримує інтеграцію до ЄС. 

Раніше в нас – у масштабах цілої країни – цифри були приблизно однаковими, але з невеликою перевагою прихильників приєднання до Євросоюзу. До того ж упродовж останніх років в Україні майже третина населення хотіла взаємовиключного — могла вступати як до Митного, так і до Європейського союзів.

Що змінилося за шість місяців, як тепер на українців реагують росіяни і чи допомогли вибори президента зменшити напругу на сході. Про це “Пошта” розмовляла з генеральним директором КМІСу Володимиром Паніотто.

– Ви бачили наші останні дані — на 20% більше тих, хто виступає за інтеграцію до ЄС. Справа в тому, що зміни відбувалися й раніше. Це залежало від поглядів Януковича, на які дуже чітко реагував схід країни. І певний час, на початку 2013-ого, була суттєва перевага прихильників Митного союзу. Потім ця різниця зменшилася, і коли Янукович начебто серйозно пішов у Європейський Союз, ми спостерігали дуже незначну перевагу прихильників цього європейського об’єднання... 

Упродовж цього часу були різні коливання, але зараз ситуація суттєво змінилася. По-перше, тому, що відпав Крим. Ми, власне, перестали проводити опитування на півострові, а там була дуже велика перевага прихильників Митного союзу. Хоча навіть якщо порівнювати наші попередні дані, не враховуючи при цьому Крим, все одно зараз бачимо чітку перевагу Євросоюзу. Просто ставлення до ЄС стало кращим.

– Тут вік і освіта мають значно менше значення, аніж регіональна диференціація. Якщо в західному регіоні більше підтримують вступ до ЄС — 82% (5% – за Митний союз), то в східному все навпаки: 12% – прихильники інтеграції до ЄС, 63% – до Митного союзу. Існує дуже велика регіональна різниця. У південному регіоні перевага Митного союзу менша, хоча теж 37% населення – за МС, а 28% – за ЄС.

У принципі з віком є певна лінійна залежність: серед людей 18 – 29 років на 34% більше тих, хто виступає за Європейський Союз, а в групі “70+” – на 4% більше прихильників Митного союзу. У цілому помітно, що з віком ставлення до ЄС погіршується, хоча часто лінійна залежність змінюється через регіональні особливості.

– Щодо цього парадоксу, то у свіжому опитуванні не було питань, які би змогли це перевірити. Але мені здається, що ситуація має трішки змінитися. Наші попередні дослідження показували, що в Україні є третина людей, які послідовно орієнтовані на ЄС, і третина послідовних прихильників Митного союзу. 

Ще майже третина вагається, тому відповіді цих людей залежать від конкретних умов. Якщо вступ до ЄС не заважає нормальним відносинам із Митним союзом, то вони його підтримають, якщо ні — не підтримають. І я гадаю, що поступово такі настрої зменшуватимуться. Але наразі вони не зникли. До речі, ми помітили, що в Києві нема такої закономірності. Там, як не запитуй, приблизно 80% хочуть до Європейського Союзу, а 20% – до Митного.

– Такий моніторинг ми проводимо разом із “Левада-Центром” ще з 2008 року. Загалом ставлення українців до Росії завжди було значно кращим, аніж ставлення росіян до нас. Починаючи з 2008 року, приблизно 90% жителів нашої країни позитивно ставилися до росіян, і ця цифра не змінювалася. 

А в росіян були різні показники, зумовлені окремими подіями. Перше їх зменшення було помітним після подій 2004 року, коли керівництво Росії, прагнучи показати, що не можна робити Майдан, розпочало негативну кампанію. Здається, після цього Євгеній Кисельов у одній із передач сказав, що головний принцип, за яким працює ЗМІ Росії, — про Україну або погано, або нічого. Як про покійника, тільки навпаки.

Складається враження, що російська громадська думка більш керована. І під час грузинських подій був мінімум — 30% тих, хто позитивно ставиться до України. Потім цей поріг підвищувався, і з 2010 року, коли до влади прийшов Янукович, якого позитивно сприйняли в Росії, з’ясувалося, що майже 70% росіян прихильно ставиться до українців. 

До початку Майдану в Україні було приблизно 80% українців, прихильних до РФ, але саме тоді почалися проблеми і в Януковича, і з Росією, проблеми з газом, різними продуктами. Після анексії Криму ж відбулася дуже різка зміна показників – із 80% прихильних до Росії залишилося майже 52%. У Росії в цей час теж відбувся великий стрибок – із майже 70% до 35%.

– Мені здається, що все-таки якихось чітких месиджів, які би доходили до сходу, не було. Треба було визнати помилки, допущені новою владою, і запропонувати пакет законів щодо всіх контраверсійних пунктів. За цей час влада зробила багато кроків, які повністю суперечили очікуванням населення сходу. По-перше, рішення стосовно мови було неправильним. І це ж навіть не “Свобода”, а “Батьківщина” просувала закон! 

До того ж навіть хороші речі мають подаватися правильно, аби вони доходили до населення, адже невідомо, що дивляться в Луганську, Донецьку. Там мають зрозуміти: щонайменше закон Ківалова – Колесніченка не порушуватимуть чи відмінятимуть, а незалежність регіонів буде більшою, ніж у Росії. Бо в Росії суб'єкти федерації не мають права вибирати губернаторів, як зараз пропонується. 

Ще один приклад. Пропаганда Росії багато казала про те, що тут радикальні партії визначають прийняття рішень, впливають на парламент, керівництво. Пам'ятаю, коли Путін сказав про це вранці, а ввечері, як на замовлення, “свободівці” перед камерою примушували виконувача обов'язків президента НТКУ Олександра Пантелеймонова писати заяву на звільнення й розмістили це відео в інтернеті. 

Наступного дня це вже обговорювалось у Раді безпеки ООН, ці дії нанесли великої шкоди нашій позиції в ООН. І тоді Махніцький казав, що проведе неупереджене розслідування.  І от розслідування триває і триває, і ніяких висновків із нього не зробили. Хоча про яке розслідування йдеться, якщо там усе було записане і зрозуміле?! Тобто влада не визнає допущених помилок і не виправляє їх.

– Після виборів ми ще не проводили досліджень, але, судячи з попередніх даних, головним очікуванням людей на сході була стабілізація ситуації. 

Наші дослідження показували, що більшість тамтешнього населення, навіть у Луганській і Донецькій областях, не хотіла до Росії. Але ці люди не були такими організованими, як ті, хто починав цей процес. У мене є особисті враження: приїжджали родичі з Донецька і розповідали, якого вони натерпілися жаху, коли вийшли на мітинг на підтримку незалежності України. Мітинг був великий — декілька тисяч людей. Але їх розігнали дві сотні людей, які були з палицями, ножами...

Така велика підтримка Порошенка показує, що на нього покладають великі надії. Люди гадають, що він може стабілізувати ситуацію і налагодити життя...