– Соціальні мережі в благодійній справі дуже допомагають. Дехто вважає, що благодійність має бути тихою. Та насправді люди, які займаються доброчинністю не перший рік і залучають не одну сотню чи тисячу людей, без соцмереж обійтися не можуть. Завдяки інтернету інформацію можна швидше поширити, легше залучити велику кількість потрібних людей, аби закликати їх до добрих справ. Львів – особливе місто. Я б навіть сказала, єдине місто в Україні, яке дає приклад милосердя. Його творять самі люди, хоча хвилю благодійності піднімають лідери. І наш Львів багатий такими людьми. Вони займаються благодійністю на рівні місії. Приємно відзначити, що львів’яни завжди швидко відгукуються на заклики про допомогу, роблять це щиро. Це можуть бути заклики фонду (і не лише нашого, а й багатьох інших) і простих людей. Благодійники допомагають хворим, бійцям АТО, багатодітним сім’ям чи людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Кожна людина, яка віддає свою частинку добра і коштів, на глибинному рівні закриває свою внутрішню потребу. Благодійність у нас буває різною: на рівні власного покликання (коли ми допомагаємо всім, кому можемо) і як наслідування інших (коли хтось зробив, і я так чинитиму). Також благодійність у наших містян може бути спонтанною, одиночною або ж такою, до якої вона йшла ціле своє життя. Все частіше допомога стає регулярною. Наприклад, у нашому фонді вже діє регулярний платіж. Свого часу ми закликали людей доєднатися до нього і почули схвальні відгуки. Усе відбувається через картку одного з банків. Тобто клієнт визначає, скільки готовий віддати на фонд коштів, а банк у певний день місяця автоматично здійснює цю операцію. Завдяки таким донорам і благодійникам щомісяця маємо можливість допомогти хворим діткам, які лікуються в Західноукраїнському спеціалізованому медичному центрі, робити дні народження. Також у будь-який момент нам можуть зателефонувати з лікарні і повідомити, що для якоїсь дитини потрібно ті чи інші ліки. То ж знімаємо з рахунку і все оплачуємо. Насправді потреби в людей є дуже різними, ми стараємося допомогти кожному. Якщо не матеріально, то шукаємо і скеровуємо до потрібних людей чи фондів. Завдяки добрим і щирим людям, які прочитали інформацію про збір у соцмережах чи дізналися про нього з інших джерел, ми здатні збирати величезні суми грошей. Наприклад, траплялося, що за місяць вдалося зібрати більше 150 тисяч євро. Але це все вдається зробити не так просто. Насправді зараз дуже мало свідомих людей, які прокинулися вранці і вирішили віддати на ту чи іншу добру справу якусь суму грошей. Має бути інформація, її поширення! Саме завдяки інформаційному простору ми достукуємося до людей, доводимо до їх відома що потрібно, для кого і скільки. Людей цікавить все: які потреби, скільки вже вдалося зібрати і скільки залишилося до кінцевої мети. Часто гроші нам переказують відомі і заможні люди, інколи заможні, але не відомі, проте бувають випадки, що допомога надходить й від звичайних людей. Траплялося, що мене просто впізнавали посеред вулиць і передавали гроші. Такі речі і дії в мене завжди викликають багато позитивних емоцій, адже помітно, що це вони роблять від щирого серця. Але відзначу, що вся ця доброта від людей базується на довірі до нашої роботи, чесності нашого фонду та впізнаваності людей, які там працюють.

– На жаль, зараз живемо в складний час, тому дуже важливо нам усім не бути черствими і байдужими до чужих бід та потреб. Ми повинні об’єднуватися і всіляко надавати підтримку тим людям, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. Вже багато років працюю і з чоловіками, і з жінками, але найбільше вражена єдністю та силою саме останніх. А коли об’єднуються ще й ділові і підприємливі жінки, то разом ми здатні створити неймовірну синергію! Жінки активно допомагають не лише одна одній, а й завжди готові долучитися до добрих справ задля інших. На базі Жіночої ділової палати, яку я очолюю, і спільно з Клубом успішних жінок, Клубом КОЛО, вже навіть сформувалася ціла спільнота, яка регулярно допомагає закладам, установам чи простим людям, які потребують допомоги. Наприклад, нещодавно благодійники нам надали апарати для вентиляції легень та комплекти подушок для породіль для Львівського обласного клінічного перинатального центру. Загалом географія допомог та подорожей дуже велика. Стараємося допомагати усім, шукаємо шляхи вирішення проблеми, часто знаходимо підприємців, які готові виділити гроші на лікування діток. Мене дуже тішить те, що в людей почала змінюватися ментальна модель мислення. Маю на увазі, що зараз благодійники роблять добрі справи не для якогось самоствердження, і багато людей намагаються залишитися невідомими. Люди готові долучатися до допомоги просто так, від щирого серця, не просячи чогось взамін. Загалом для нас великою моральною сатисфакцією є щирі очі і приємні слова подяки від людей, яким ми допомогли. Сила інтернету, а особливо соціальних мереж, у нас працює надпотужно. Особливо люди об’єднуються, коли до них звертається якийсь моральний лідер. Для мене, і, гадаю, для багатьох-багатьох інших людей, таким лідером є Юрій Федечко – директор Благодійного фонду “Із янголом на плечі”. Це приклад лідера, який уміє своїми закликами запустити хвилю доброчинності і за короткий період часу зібрати сотні тисяч гривень. Це людина, яка не має часу на себе, адже завжди кудись біжить, щось вирішує, бо знає, що є хтось, кому конче потрібна допомога. Він розуміє: часу гаяти не варто, а треба братися за роботу і відкривати новий збір грошей. Усе задля порятунку чергового життя!

– У наших людей є дуже багато закликів про допомогу. Здебільшого вони стосуються або здоров’я, або військових потреб. Люди до них таки дослухаються і усіляко підтримують збори. Але за моїми спостереженнями, якщо кількість жертовників, які готові хоч щось від себе дати, не зменшується, то суми зборів таки стають меншими. Проте й тут все вирівнюється – інколи, коли люди не можуть виділити кошти, то все одно приходять і кажуть, що можуть допомогти власною працею чи матеріалами. Діла милосердя збагачують саму людину, душу і роблять її більш благородною. Вважаю, що волонтерські рухи і структури повинні існувати, але на них не варто покладати увесь тягар. Пригадуємо, як на початку війни з Росією були ситуації, коли практично усе на собі “тягнули” волонтери. З часом ті люди виснажилися, і зараз вони просто розчинилися в суспільстві. Ні, вони не зникли, але просто посіли в суспільстві свою маленьку нішу і намагаються там щось робити добре. Велику силу має інтернет і соціальні мережі. Вони допомагають не лише поширити інформацію, а й розпізнати потреби зборів та людей, які їх оголошують. Наприклад, коли я сам оголошую про потреби через соцмережі, то до них долучаються не лише люди, які проживають у Львові, Україні, а й поза їхніми межами. Трохи прикро, але зауважу, що доволі часто збірки складають одні і ті ж люди. Тобто, велика частина людей все ж залишається байдужими. Вони покладають усі провини чи обов’язки на державні установи, структури, а цього робити не можна. Кожен із нас повинен допомагати один одному. Волонтерство – невід’ємна складова людяності.