Перехворіти страшною недугою, витримати надскладне лікування, вийти з лікарні здоровим та усміхненим… Та за два роки знову до усього цього повернутися. На превеликий жаль, це все спіткало 11-річного Дениса Маголу. Гостра мієлоїдна лейкемія знову повернулась в цю сім’ю, але вже з новою силою. Тепер життя хлопчику може врятувати лише трансплантація кісткового мозку від неродинного донора!

Історія хвороби Дениса Маголи розпочалася ще в 2016 році, коли йому було вісім з половиною років. Хлопець разом з мамою, татом та на два роки молодшою сестрою живуть у с. Велика Горожанка, що в Миколаївському районі Львівської області. Як розповіла “Львівській Пошті” мама хлопця Мар’яна Магола, спочатку син кашляв, було незначне підвищення температури. До педіатра зверталися, але аналізи не здавали. Через тиждень у сина на ногах почали з’являтися плямки, згодом цілі синці. Імовірно, це тріскали судинки, бо падав рівень тромбоцитів.

“Ми відразу поїхали до лікарів у Пустомитах, а вже звідти нас секрували до Львова – у Чорнобильську лікарню (Західноукраїнський спеціалізований медичний центр – “Львівська Пошта”). Дитину оглянув ревматолог, взяли аналізи, які показали, що є якісь клітини в крові. Але синові призначили антибіотики, відправили додому і наголосили, щоб за кілька днів приїхали перездати аналізи. Вдома до вечора у дитини піднялася температура до 40-ка, – пригадує тодішні події Мар’яна Магола. – У той же день, перед самою Святою вечерею, повернулися назад до Львова. На Різдво синців побільшало, син вже не міг стати на ноги”.

Коли мамі Дениска сказали про діагноз, що їх чекає та яким буде лікування, за мить перед очима промайнуло чи не усе життя. “З того моменту світ мені наче перевернувся… Найважчим був перший тиждень – здавання аналізів, погані показники, збір пункції з грудної клітки. Дитина за короткий час втратила п’ять кілограмів. Але ми мусили йти далі, приймати лікування, – веде далі жінка. – З лікарні вийшли аж у липні з нормальними показниками. Удома проходили підтримуючу, так звану “суху” хімію – пили таблетки, які нам діставали з Польщі, Німеччини, бо у нас їх немає або ж дуже дорогі”.

Після виходу з лікарні Дениско був на індивідуальній формі навчання. А увесь минулий рік вже повноцінно ходив до школи, мав успіхи. Повернувся й до улюбленого заняття – катання на велосипеді, бо до того батьки забороняли на ньому їздити, щоб не впав і не травмувався.

Зараз Денискові 11 років, він шестикласник. Проте до школи цього навчального року ходив недовго. Почав знову сильно кашляти. “У червні син від когось заразився кашлюком. Зо три місяці кашляв, важко все переносив. Інколи не хотів лягати спати, бо боявся, що може не прокинутись, – каже Мар’яна Магола. – У жовтні кашель знову почався, трималася температура  37-37,5 градусів. Вдома це дуже всіх насторожило”.

Жінка розповідає, що у Львові їм знову, на жаль, повідомили неприємну новину – гостра мієлоїдна лейкемія, рецидив. До того ж, вона переконана, що саме кашлюк спричинив повернення страшної хвороби.

На початку цього тижня Денис Магола закінчив перший блок хіміотерапії. Знову сильно схуд, імунітет дуже низький. Приблизно чотири тижні треба на відновлення і знову черговий блок хіміотерапії.

Зараз сім’я активно збирає кошти на пересадку кісткового мозку від неродинного донора. Це єдине, що може врятувати життя 11-річного хлопця. Це бажано зробити відразу після другого блоку хіміотерапії. Але такого в Україні не роблять, тому доведеться їхати за кордон. Наразі тривають переговори, де саме Дениску Маголі проведуть операцію. Найімовірніше, це буде або Польща, або Італія. Грошей потрібно чимало – приблизно 120 тисяч євро! Звісно, таких грошей сім’я не має, тож просить допомоги в небайдужих.

Поки Дениско у лікарні щосили хапається за життя, поліпшує свій настрій малюванням, ліпленням та складанням конструктора, допомога, хоч повільно, та все ж надходить звідусіль. Скриньки для збору коштів уже стоять у кількох магазинах районного центру, доброзичливці виставляють лоти на аукціони, а 11 листопада у містечку Щирець, що в Пустомитiвському районі, відбудеться благодійний концерт.

“Хоч зараз син почувається ослаблено і не надто добре, бо нещодавно закінчив блок хімії, проте надалі дуже мужній. Взагалі він у нас творча натура, все любить робити своїми руками – малювати, ліпити. А ще він обожнює тварин – дуже не любить, коли домашній папуга сидить у клітці, то ж за будь-якої нагоди його завжди відпускає політати. Каже, що папуга у клітці асоціюється з ним самим, який сидить замкнений у палаті. До речі, з останніх, за ким доглядав Дениско, був богомол. Він навіть йому мух ловив, аби той тільки жив і нормально харчувався, – веде далі Мар’яна Магола. – Та найбільше, за ким сумує Дениско, це його сестра, друзі та однокласники. На останній зустрічі із ними пообіцяв, що одужає і проведе з ними ще багато часу”.