Убивчий вірус

В Україні хворих на гепатит С уже як мінімум удесятеро більше, ніж хворих на СНІД, але державної програми діагностики і лікування немає й досі

В Україні хворих на гепатит С уже як мінімум удесятеро більше, ніж хворих на СНІД, але державної програми діагностики і лікування немає й досі

Через дороге лікування українцям загрожує смерть від гепатиту С, вірусом якого заражений кожен тридцятий українець, тобто 3% населення, а в деяких регіонах і до 10%.

Держава на лікування таких хворих грошей не виділяє. Допомагає лише тим пацієнтам, які, крім гепатиту, ще й хворіють на СНІД. А вірус гепатиту С все частіше виявляють у молодих людей, яким ледь за 20 років. Масові обстеження людей задля раннього виявлення недуги – це лише мрія науковців. Торік вони написали концепцію держпрограми з гепатиту, яка й досі лежить у кабінетах уряду.

На лікування потрібно від 10 до 19 тисяч доларів

Вчасно поставлений діаг­-ноз – це шанс на одужання і життя. Але пересічний  українець такого шансу позбавлений, бо лікування йому не по кишені. Воно коштує орієнтовно від 10 до 19 тисяч доларів.Інформація, яку днями озвучив один із телеканалів, неабияк схвилювала громадян, адже людей, у яких виявляють цей смертоносний вірус, щороку більшає в Україні, зокрема і на Львівщині. Торік в області, як повідомила “Пошті” лікар-епідеміолог обласної СЕС Валентина Косоловська, виявили гострий гепатит С у 44-х громадян і у 154-х – хронічний.

Лише в січні 2011-го – у п’ятьох гострий і у 12 – хронічний. Але це ті хворі, в яких або випадково виявили вірус, або їхнє здоров’я вже настільки похитнулося, що вони змушені були прийти до лікарів.

Насправді пацієнтів, які є носіями вірусу гепатиту С, у десятки разів більше. Гепатит С, як і будь-яке інше захворювання, дає хороші результати лікування, якщо його виявили вчасно. Та на масове обстеження задля раннього виявлення недуги ні в держави, ні в її громадян немає грошей.

Підступність цього захворювання у тому, що воно 10-15, у деяких випадках і 20 років, може не давати про себе знати. Немає жодних явних симптомів, які б змусили людину насторожитися, вона може й не здогадується, що в організм потрапив смертельний вірус, який тихо робить згубну справу – руйнує печінку, що, зрештою, призводить до цирозу чи гепатоцелюлярної карциноми – різновиду раку.

Заразитися можна лише через кров

Заразитися гепатитом С можна лише через кров. Хоча виділяють ще й статевий шлях зараження, але медики твердять, що це малоймовірно. Теоретично підхопити цей небезпечний вірус можна будь-де: під час оперативних маніпуляцій, переливання крові, відвідин стоматолога, гінеколога, у кабінеті пірсингу, перукарні (манікюр, пе­дикюр) тощо. І в останніх, як твердять інфекціоністи, набагато швидше, ніж у медичних установах, бо інструменти там не піддаються належній обробці.

Гепатит С – нині для Ук­раїни велика проблема. Річ у тому, що цей вірус виявили лише наприкінці 1980-х – на  початку 1990-х років, а діагностувати цю хворобу почали лише 12 років тому.

– Кров на гепатит С почали перевіряти лише з початку 1990-х років, – каже кандидат медичних наук, асистент кафедри інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету Ігор Кіселик. – Тож усі хворі, яким проводили ті чи інші медичні маніпуляції до 1990-х років (переливання крові, хірургічні втручання тощо), входять до групи ризику і їм варто було б пройти обстеження. Офіційно реєструвати хворих на гепатит С почали лише кілька років тому. Як правило, до нас потрапляють пацієнти з хронічною формою захворювання. Скажімо, торік до Львівської обласної інфекційної лікарні потрапило 115 хворих із хронічною і 26 із гострою формою захворювання. Якщо раніше серед хворих переважали люди після сорока років, то нині є значно молодші пацієнти.

Кількість хворих в Україні невпинно зростає, якщо не вжити відповідних заходів, невдовзі можна буде говорити і про епідемію гепатитів С і В. Але держава наразі глуха до проблем своїх громадян – у нас досі немає державної програми боротьби з вірусними гепатитами. Криза? Бракує коштів? Але величезна кількість хворих не може чекати, поки в нас настануть кращі часи. Вони просто до тих часів не доживуть.

Чим українці гірші за європейців?

На гепатит С хворіють не лише українці, а й громадяни інших країн, у тому числі й розвинених європейських. Але там, на відміну від нас, є державні програми, відповідно до яких обстежують і лікують таких хворих за кошти держави. Медики європейських клінік твердять, що при виявленні вірусу С на ранніх стадіях одужання можливе у 80-90%. У нас ці цифри значно скромніші. Вибратися з лещат недуги вдається близько 50% хворих, та й то за умови, що вони мають гроші на лікування. А воно багатьом пацієнтам не по кишені. Усі обстеження нині, як повідомив Ігор Кіселик, можна зробити у Львові (раніше треба було їхати до Києва). Аналіз на виявлення антитіл до гепатиту С коштує 50 грн. Якщо антитіла в людини таки виявлять, їй тоді треба зробити розгорнуте дослідження крові, аби лікарі точно знали, як саме лікувати. Розгорнутий аналіз обійдеться приблизно у 500-600 грн. І ці гроші хворий мусить заплатити з власної кишені. Але це далеко не всі витрати – попереду тривале (від півроку до півтора) і дороге  лікування.

Є різні курси лікування, воно залежить, за словами інфекціоністів, від генотипу гепатиту С. Є і різні схеми лікування – дорожчі і дешевші. Якщо обрати найдорожчу, тобто найефективнішу схему, то в середньому на місяць хворому потрібно на ліки від 12 тис. грн. Скільки грошей потрібно на півроку лікування, рік чи півтора, не складно порахувати. Таку суму можуть зібрати далеко не всі, хоч вибратися з лещат підступної недуги хочуть усі без винятку.

У сусідній Польщі діє державна програма боротьби з гепатитом С, відповідно до якої всі витрати, пов’язані з діагностикою і лікуванням, держава взяла на себе. Тож хворі українці ставлять запитання, на яке наразі немає відповіді: чим вони гірші за поляків, німців, французів? В Україні лікування хворих із вірусними гепатитами держава також повинна взяти на свої плечі. Нам потрібні центри з лікування вірусних гепатитів, державні програми, які б фінансувала держава. Тож українці не розуміють, чому держава залишила хворих наодинці з недугою? Чому порятунок недужих не належить до одних з її пріоритетних завдань, бо що може бути важливіше за здоров’я громадян?

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.5209 / 1.6MB / SQL:{query_count}