"Пошта", яка долучилася до хорошої справи - збору коштів на проведення кохлеарної операції, не раз писала про восьмирічного хлопчика Григорія Вікторова зі Львова, котрий у 10-місячному віці переніс гнійний менінгіт і втратив слух. Лише операція може допомогти дитині стовідсотково відновити слух і надалі повноцінно розвиватися.

Батьки доклали гігантських зусиль, аби син не дуже відставав від однолітків. Вони запросили сурдопедагога, який навчив глухого хлопчика вимовляти звуки, навіть шиплячі, а головне - говорити. Правда, з невеличким дефектом, але це дало йому змогу навчатися не у спеціальній, а загальноосвітній школі й спокійно спілкуватися з ровесниками.

Відновити сину слух - це була найзаповітніша мрія родини Вікторових, але для її здійснення потрібні були гроші, й немалі - 27 тис. євро. Самим зібрати таку суму було не під силу. Але на їхній клич про допомогу відгукнулося багато чуйних і добрих людей, котрі перераховували гроші на рахунок, який відкрили батьки. Сума пожертв поступово зростала, але до потрібної для операції суми було ще далеко. Батьки звернулися з проханням допомогти до благодійного фонду "Розвиток України" і їм не відмовили.

- На наш рахунок Фонд перерахував 130 тис. грн, - розповіла "Пошті" мати хлопчика Діна і цих грошей разом із зібраними раніше уже було достатньо, аби купити імплант відомої австрійської фірми за 19 тис. 800 євро. Нам його привезли зна­йомі  з-за кордону. Тепер уже можна робити операцію.

Мати Григорія за освітою - лікар. Тож, перш ніж зважитися на операцію, вона отримала консультації у  відомих лор-хірургів багатьох європейських клінік. Але зваживши всі "за" і "проти", вирішила оперувати  сина в Києві, у відомого професора Олега Борисенка, провідного наукового співробітника від­ділення мікрохірургії вуха і отонейрохірургіїї Інституту отоларингології ім. А. Коломийченка АМНУ.

На початку цього тижня мати з сином вже були у київській клініці.

- Зараз ми здаємо аналізи, проходимо обстеження, - розповіла нам пані Діна. - Сподіваємося, що цього тижня, можливо, у четвер, сину зроблять операцію. Я не можу дочекатися тієї миті, коли скажу Григорію, як сильно я його люблю. І він це почує, а не прочитає по губах.

Ми триматимемо за хлопчика кулаки і сподіваємося, що нарешті здійсниться найзапо­вітніша мрія і хлопчика, і бать­ків, яку вони виношували довгих сім років.