Любомир Рак, головний лікар Львівського регіонального фтизіопульмонологічного центру, про індійські ліки, дефіцит фахівців і оздоровлення хворих на туберкульоз

Епідемія туберкульозу тероризує Україну вже 18 років поспіль. Ця недуга вражає все більше людей. За останні п'ять років ухвалено вже другу національну програму протидії цьому захворюванню, але ситуація не поліпшується. Експерти кажуть, що низька ефективність загальнодержавних протитуберкульозних заходів зумовлена неправильним менеджментом, несистематичністю фінансування та недотриманням пріоритетів під час їхнього проведення. А також тим, що основні грошові потоки скеровуються на подолання наслідків епідемії, а не на профілактику та попередження захворювання. "Пошта" поцікавилася, що думає з цього приводу головний лікар Львів­ського регіонального фтизіопульмонологічного центру.

- Любомире Михайловичу, яка ситуація із захворюванням на туберкульоз на Львівщині? Хворих більшає?

- У першому півріччі, порівняно з минулим роком, маємо незначне зростання захворюваності. Але це результат не погіршення епідеміологічної ситуації в області, а наслідок поліпшення ефективності роботи лікарів з виявлення хворих на туберкульоз. За шість місяців 2008 року вперше виявлено з відкритою формою туберкульо­зу 276 осіб. Загалом на обліку перебуває майже 30 тисяч осіб. Як це не прикро, але смертність серед туберкульозних хворих доволі висока - торік померла 521 особа, за шість місяців цього року - 270. Хоч показник смертності на Львівщині є одним з найнижчих в Україні.

- Побутує думка, що реаль­ні цифри захворюваності на туберкульоз нині свідомо занижуватимуть, адже на порозі Євро-2012 ...

- Це - нонсенс. Навіщо? Навпаки, ми зацікавлені у якомога ширшому охопленні населення профілактичними обстеженнями з тим, аби виявити захворювання на ранній стадії. Тоді воно легше піддається лікуванню. З цією метою вже не один рік в області проводяться масові різнопланові заходи, зокрема, виїзди флюорографів у села та на вулиці міст. І це, як ми переконалися, дає непоганий результат. Цьогоріч у такий спосіб ми обстежили понад 480 тис. мешканців області і виявили 377 хворих на активний туберкульоз. Торік таких пацієнтів було 368.

- Епідемії туберкульозу в Україні вже другий десяток років. Чому, на вашу думку, її ніяк не вдається зупинити?

- Туберкульоз - не тільки і не стільки медична проблема, як соціальна. У країнах з високим соціально-економічним статусом захворюваність на цю недугу значно нижча, ніж у країнах з соціально-економічною нестабільністю. Ми, на жаль, належимо до країн другого ряду й входимо у трійку "лідерів", де зафіксовано високий рівень захворюваності. Попереду в Європі лише Румунія та Росія.

Причин багато. Назву лише найголовніші. Вилікуватися від цієї хвороби за тиждень-другий не можна. Лікування тривале, й не всі хворі усвідомлюють, наскільки небезпечним є туберкульоз. Тож коли стає легше, вони припиняють лікування. Змусити їх продовжити процес не маємо права, та й за кожним хворим не впильнуєш. Є й такі пацієнти, які свідомо не хочуть бути здоровими. Адже вони мають групу інвалідності і, відповідно, одержують допомогу, мають певні пільги. Коли стануть здоровими, їх цього позбавлять. Я хочу наголосити ось на чому - 90 % хворих, яким поставили діагноз туберкульоз, можуть бути здоровими. Просто треба захотіти такими стати.

Кількість хворих на туберкульоз зростає і за рахунок хворих на ВІЛ/СНІД. У них понижений імунітет, 80 % з них хворіють на ВІЛ-асоційований туберкульоз.

Є і суто медичні проблеми. Силами лише фтизіатрів виявити усіх хворих не вдасться, адже їх всього 142 на всю область. Нині бракує фтизіатрів, лаборантів, бактеріологів, бо ці спеціальності серед студентів-медиків не популярні. Вихід? Повинні долучитися лікарі загальної практики. Адже нині в кожній поліклініці обладнано лабораторії, в яких можна проводити мікроскопічне дослідження мокротиння і виявити збудник туберкульозу на ранній стадії, тоді, коли ще флюорографія не показує жодних змін. Щодо співпраці із загально-лікувальною мережею, то тут є багато невикористаних можливостей.

- Відомо, що постійним джерелом інфекції є місця позбавлення волі. У колоніях, розташованих на території Львівщини, багато ув'язнених хворі на туберкульоз?

- За даними державного управління виконання покарань, які вони щоквартально подають у наш центр, у першому півріччі у місцях позбавлення волі виявлено 24 хворих з вперше діагностованим туберкульозом і 12 хворих з рецидивом.

- Міністр охорони здоров'я Василь Князевич заявляв, що осіб, які мають відкриту форму туберкульозу і не хочуть лікуватися, а отже, заражають інших, найвірогідніше, лікуватимуть силоміць. Чи є вже конкретні кроки у цьому напрямі?

- Ця проблема дуже актуальна для всіх регіонів України і про неї говорять вже не один рік. Але конкретних кроків нема. Лікуватись чи не лікуватись - право кожної людини. На жаль, нашим законодавством досі не передбачено примусового лікування хворих, які не хочуть добровільно лікуватися. Це вважається порушенням їхніх прав. А хто ж захищатиме право здорової людини бути здоровою?!

- Чимало фтизіатрів вважає, що лікування хворих було  б набагато ефективнішим, якби кошти, виділені на виконання загальнодержавних програм, передали в регіони. На місці видніше, які ліки пацієнтам дуже необхідні, якої апаратури бракує, бо централізовано виділяють лише індійські ліки й китайську апаратуру й то не завжди вчасно. А ви як вважаєте?

- Безумовно, якби гроші надходили в регіони, ліки можна було б закупити швидше. Але ми все одно купували б або індійські, або вітчизняні медпре­парати, бо інші в Україні не зареєстровані. У мене немає жодних підстав стверджувати, що індійські ліки погані. Але ми не можемо порівняти ефектив­ність лікування, скажімо, бельгійськими чи німецькими ліками, й індійськими, бо перших у нас просто нема. Чому? Питання не до мене. Але, мабуть, все впирається в кошти. Під час тендерних закупівель медикаментів головну роль відіграє ціна. І перевагу віддають тому виробнику, у кого вона нижча. Я переконаний, що німецькі, мабуть, утричі дорожчі, ніж індійські.

- Ліками, хорошими чи не дуже, тубдиспансери забезпечені, чого не можна сказати про харчування. Експерти твердять, що у жодному регіоні Ук­раїни воно не відповідає до­бовим нормам. Але ж для успіш­ного лікування  повноцінне збалансоване харчування потрібне не менше, ніж ліки?

- Згоден. Розраховано, що для того, аби хворий отримував повноцінне харчування з набором усіх необхідних продуктів, держава повинна виді­ляти 24 грн на одного хворого. Ни­ні маємо всього близько 8 грн. На харчування хворих нашого центру цьогоріч виділено 1млн 730 тис. грн. А відповідно до встановлених норм треба утричі більше. Якщо врахувати, що продукти харчування суттєво подорожчали, то треба було б додати ще від­сотків 40.

- У багатьох регіонах санаторії, де продовжували лікування хворі, нині в занепаді. А яка ситуація із санаторіями на Львівщині?

- Нині в області функціонує один санаторій для дорослих - у Немирові на 150 ліжок, і два дитячих - для дітей шкільного віку (з навчанням) у смт Журавно Жидачівського району (100 ліжок) і для діток віком від двох до п'яти років у Львові (50 ліжок). Матеріально-техніч­на база за останні роки значно поліпшилася. До того, санаторії розширюються. Скажімо, у Журавно завершено будівництво нового спального корпусу, впроваджено другу чергу санаторію в Немирові. Загалом планується найближчим часом збільшити кількість ліжок у Немирові до 200-250, а в Журавно - до 200.

- А хворі Львівщини мають можливість оздоровлюватися у санаторіях, скажімо, Криму? І як визначаєте, кому саме поїхати до моря?

- Так. Щороку за межами області оздоровлюється понад 1000 хворих на туберкульоз. Але не тільки в Криму. Ми скеровуємо їх також у державні санаторії, що розташовані на південному березі Криму, в Одеську та Івано-Франківську області. Щодо Криму, то рекомендації  лікарів-фтизіатрів, які лікують хворих, разом з витягами з історій хвороб подаються на розгляд санаторно-курортної обласної комісії, яка має підтвердити, чи доцільно конкретному пацієнту оздоровлюватися в умовах рекомендованого клімату.