У наш час потрясінь, тривоги, переживань дуже важливо подбати про своє здоров’я, і не тільки фізичне, а й ментальне, щоби бути в ресурсі, могти в разі потреби допомогти собі та іншим. Зрештою, наші щоденні особисті проблеми нікуди не зникли через війну. 

Можливо, вони здаються нині не такими важливими, проте нехтувати ними не варто, адже вони не вирішаться самі собою – краще, натомість, звернутися до фахівця, який допоможе з ними розібратися, зрозуміти себе, знайти вихід із ситуації. 

Ось уже чотири місяці у лікарні Святого Пантелеймона м. Львова діє Центр ментального здоров’я. Про його роботу, про те, яку саме допомогу тут надають, коли варто звернутися по неї та як це зробити, «Львівській Пошті» розповіла керівниця Центру ментального здоров’я Уляна Криницька-Березюк.

– Ментальне, себто психічне здоров’я є не менш важливим, аніж фізичне, тож ідея створення такого центру, де працювали б психіатри, психотерапевти та психологи, а також психіатричного відділення в міській лікарні виникла доволі давно, ще перед реформою медичної галузі в місті. А коли було створене Перше ТМО, ідею турботи про ментальне здоров’я почали реалізовувати. Спершу запрацювало психіатричне відділення, і дуже бракувало такого амбулаторного центру, куди люди могли б звертатися по консультацію, отримувати амбулаторне лікування без госпіталізації.

Коли розпочалася відкрита агресія росії, створення такого центру стало ще актуальнішим, тож його відкриття пришвидшилося. А оскільки ще не були готові приміщення, які передбачали для центру, то він відкрився на вул. Мазепи, 25, на третьому поверсі. 

Звісно, потрібно було підготувати приміщення, набрати команду, яка розділяла б наші інтереси та цінності – передусім любов до пацієнта – і відповідала вимогам професійності. Мені запропонували його очолити, і я вдячна за таку довіру.

– Так, нема стигми. І такою була наша мета, яка виникла багато років тому: щоби психіатрична служба вийшла за межі психіатричних лікарень. І це вдалося. Ми напевно перші, хто в багатопрофільній соматичній лікарні має психіатричне відділення і Центр ментальної служби. 

Тепер центри ментальної служби будуть відкривати в різних поліклініках, бо такою є вимога часу. В контексті війни є розпорядження МОЗу, що ментальні центри мають бути в кожній поліклініці. Але наша ідея виникла задовго до війни, і ми її зреалізували. Війна лише пришвидшила відкриття цього центру. 

– Коли я після тривалої роботи в психоневрологічному диспансері пішла працювати психіатром у приватну клініку, то зауважила, що ті самі пацієнти з тими самими діагнозами зовсім інакше поводилися, коли потрапляли в клініку, де на рецепції їх зустрічала привітна дівчина, запитувала, чим я можу вам допомогти, до якого лікаря ви записані. 

В кабінеті ми працювали як звично, але для мене було відкриттям, як загальна атмосфера впливають на пацієнтів, як та сама людина з тими самими порушеннями може бути іншою залежно від умов.

І в нашому центрі, і в нашому психіатричному відділенні намагаємося створити такі умови і таку атмосферу, щоби пацієнти і клієнти відчули передусім доброзичливе ставлення до себе.

Також ми, центр і відділення, тісно співпрацюємо з кафедрою психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти медуніверситету, щопонеділка маємо спільні клінічні огляди з професором Олександром Фільцом, на яких аналізуємо складні клінічні випадки.

І, що важливо, лікарі нашого центру щопонеділка в першій половині дня проводять огляд всіх евакуйованих пацієнтів – і цивільних, і військових, яких доправляють на лікування в Перше територіальне медоб’єднання. Ми їх оглядаємо на предмет того, наскільки їм потрібна психіатрична допомога чи психотерапевтичний супровід. Для пацієнтів ці послуги безкоштовні. 

– Маємо дуже хорошу команду. Окрім того, що очолюю центр, приймаю як психіатр, психоневролог та психотерапевт аналітичного напрямку, а також ще два психіатри ведуть прийом. До речі, одна з них через війну виїхала з Харкова і має спеціальність психотерапевт. 

Окрім того, в нас є психотерапевти, які мають першу спеціалізацію лікар-гінеколог, лікар-соматичний терапевт. Є й два клінічні психологи. Один із них психотерапевт та за першою освітою художник, володіє техніками арттерапії, що сьогодні дуже актуально в роботі з військовими, друга є нашою адміністраторкою.

Ми прагнули, щоби в нашому центрі був завершений цикл, щоби ми могли надавати різні послуги для покращення ментального здоров’я: від психіатричного з консультування з призначенням ліків до різного виду психотерапій та психологічних обстежень. 

Під час обстежень стараємося дослідити процеси мислення, структуру особистості, і це дає нам змогу трохи ширше побачити пацієнта, пізнати те, що ми не можемо дізнатися з розмови з ним.

– Психотерапія – це ще одна спеціальність, яку здобувають психологи чи лікарі, це друга професія, яка теж потребує тривалого і ґрунтовного навчання. Приміром, я за першою освітою невролог, відтак психоневролог, бо є фаховим психіатром, а психотерапія – ще одна моя спеціалізація. Наша лікарка-психотерапевтка за першою освітою гінеколог. 

Треба розуміти, що в гінекологічній практиці є чимало випадків, коли комплексний підхід дає змогу ефективніше допомогти пацієнтці. Наприклад, багато жінок звертаються до лікаря через непліддя, і доволі часто воно є психогенним. 

Так само соматичний терапевт, володіючи психотерапевтичним інструментом, добре розуміє природу психосоматичних розладів. І це дає змогу ефективніше допомагати нашим пацієнтам.

– Дуже часто люди приходять до конкретного лікаря, якого їм порадили, про якого вони чули. Однак є більшість тих, що не знають, до кого їм треба: до психолога чи психотерапевта. 

Для цього в нас є адміністраторка, яка має психологічну освіту. Про це ми подумали на самому початку створення нашого центру, аби це була не просто гарна і мудра дівчина, яка відповідає на дзвінки і зустрічає людей, а щоб уміла поставити правильні запитання і визначити, чого саме потребує та чи та людина. Бо часто клієнти мають симптоми, але не мають запиту, кажучи «мені потрібно поговорити про…» Для цього в нас є адміністраторка, яка перша розмовляє з клієнтом чи по телефону, чи під час особистого звернення і визначає, що потрібно і до кого йому варто звернутися. 

Часто людина каже «мені потрібен психотерапевт», а під час розмови адміністраторка розуміє, що в людини такий рівень тривоги, що спершу потрібен психіатр, щоби призначити ліки і знизити рівень цієї тривожності, і тільки тоді можна буде починати психотерапію. 

– У нашому центрі отримати допомогу може кожен, хто її потребує. Ми приймаємо пацієнтів як за електронним скеруванням від сімейних лікарів, неврологів та інших фахівців нашого ТМО, так і за особистим звертанням. За електронним скеруванням послуги безкоштовні. 

За особистим звертанням переважно платні. Для людей старшого віку, які прийшли без скерування, перша консультація безкоштовна, а наступні платні. Але коли мовиться про психотерапію як тривалий процес, як пізнання себе, то це за визначенням послуги платні. Якихось вікових чи територіальних обмежень немає.

Ми проводимо консультації, індивідуальну та групову психотерапію для дорослих, а також дітей та підлітків, сімейну психотерапію, арттерапію.

– Звісно, і звертаються. Приходять переважно за скеруваннями від сімейного лікаря, на прийом до якого, до слова, вони можуть прийти без додаткового підписання декларації. Може, їх не так уже й багато, але щоразу більшає, як і загалом наших пацієнтів та клієнтів. У деяких наших лікарів уже повністю розписаний вересень. 

– Коли вперше в людини закралася, неважливо чому, думка про те, що, може, варто піти до фахівця. Саме тоді й треба це зробити. Бо якщо така думка з’явилася, то це не просто так. Щось спонукало на це людину, якісь внутрішні переживання, конфлікти. І якщо така думка є, то варто просити про допомогу, навіть якщо немає симптомів, і разом із психотерапевтом спробувати розібратися, чому чи що спричинило їх виникнення. Дуже часто такі клієнти залишаються в терапії, щоби разом із фахівцем пізнати і зрозуміти себе. Не обов’язково мати симптоми, які приведуть до лікаря, можна мати інтерес до себе, який буде спонукати пізнати себе глибше. Але коли вже з’являються симптоми, зволікати не варто.

– Тривога, неспокій, поганий сон, страх, незрозумілі відчуття, переживання. Або ж тілесні симптоми, з якими переважно йдуть до терапевта чи гастроентеролога, відтак ці спеціалісти скеровують пацієнта до нас. Це також дуже позитивний момент: у наших колег, соматичних лікарів, з’явилася довіра до психіатрії, психотерапії, бо вони побачили, що цей інструмент діє. 

Адже можна лікувати людину від гастриту, виразкового коліту чи синдрому подразненого кишківника безконечно. Це стосується і так званої вегетосудинної дистонії, хоч такого діагнозу немає, але його часто ставлять, коли бачать певний набір симптомів і не знаходять їм якогось іншого пояснення. І дуже часто причина їх появи саме в сфері ментального здоров’я. 

Наші колеги, лікарі інших спеціальностей, побачили, що інколи навіть незначне призначення ліків чи психотерапевтичний інструмент справді допомагає людині позбутися хронічних захворювань, тілесних симптомів, тож і вони часто до нас скеровують.

– Трапляється й таке. Коли людина приходить і каже, що її болить шлунок, це не означає, що це саме психосоматичний розлад. Спершу їй потрібно пройти обстеження, щоби зрозуміти, що це не фізична патологія чи соматична хвороба, а саме наслідок ваших переживань, стресу чи якихось особистісних моментів. Не завжди ті, що потрапляють до нас, стають нашими пацієнтами, як і не завжди ті, що лікуються в кардіологів, гінекологів, гастроентерологів, неврологів, є їхніми пацієнтами чи тільки їхніми. 

Вважаю, що на першому місці має бути одне – полегшення страждань пацієнта. І коли ми проводили співбесіди з майбутніми працівниками, як я вже казала, головними критеріями для мене були професійність та любов до людини. Однак професії можна навчитися, а любити людей не навчишся – це або є, або нема. 

– Найчастіше до нас звертаються ті, що мають тривогу, депресію, страх, відчуття безпорадності, внутрішні переживання, наприклад через втрату близької людини, емоційну напруженість. 

Також у нас лікують розлади харчової поведінки – анорексію, булімію. Ми забезпечуємо нашим пацієнтам так звану психотерапевтичну харчову рамку. Робимо зазвичай це амбулаторно, але якщо є певні медичні показання, госпіталізуємо у відділення, де вже лікуємо стаціонарно. 

Також серед проблем, з якими звертаються до нас клієнти: потрясіння у професійному житті, втрата роботи, емоційне вигорання, трудоголізм, труднощі з прийняттям себе, невпевненість у собі; проблеми в стосунках з батьками, дітьми, чоловіком чи дружиною, в колективі; стан невизначеності чи нереалізованості і, як я вже казала, психосоматичні розлади. 

Хтось приходить сам, дітей і людей, які мають важчі психічні розлади, пов’язані зі складнішими ураженнями ментального апарату, приводять родичі. 

– Як лікарка-психіатриня я працюю з пацієнтами, але коли приймаю як психотерапевтка, то тут мовиться радше про клієнтів. Це дуже тонка межа. Всі, що приходять до нас, спершу є нашими клієнтами, бо ми не знаємо, чи стануть вони нашими пацієнтами.

– Ментальна служба стає щораз популярнішою, бо люди відчувають її важливість. Звертається багато молоді, бо вона освічена і розуміє цінність свого ментального здоров’я. Приходять через панічні стани, тривогу, хочуть позбутися дискомфорту, який заважає їм у житті. 

Ми як психіатри можемо призначити і медикаментозне лікування, але завжди пояснюємо, що тривога – це той симптом, який кличе вас звернутися до лікаря. Це тільки «фасад», тому треба дослідити, що за ним криється, що призвело до того, що за певних обставин у вас з’являється така реакція вашого психічного апарату, як тривога, страх, різні тілесні симптоми, які ми також трактуємо як психосоматичні розлади, бо за ними також можуть бути тривожно-депресивні переживання. 

Відтак майже всі ті, що звернулися до психіатра, стають клієнтами психотерапевта. Ми кажемо усім, що можемо ліками допомогти зняти дискомфорт, але це не дасть результату, якщо разом із психотерапевтом не зануритися у себе, не дослідити себе, не пізнати природу своїх переживань. Це дасть змогу зрозуміти, що стало причиною тих чи тих симптомів, бо симптом – це тільки крик про допомогу, і якщо не досліджувати їх і не усувати причину, то вони можуть повторюватися навіть попри тривалий прийом ліків. 

Симптоми завжди є наслідком якихось особистісних переживань. І тільки психотерапевтичний інструмент, довіра та безпека, яка створюється у психотерапевтичному просторі, дає людині змогу й нагоду заглибитись у себе, пізнати себе.

– Так, у багатьох людей є недовіра, адже в радянський час психіатрія була каральним інструментом. Але передусім власний позитивний досвід дає змогу переступити через це упередження. В старших людей є діти, і дуже часто ці діти їх приводять до нас. А коли вже прийшов, то переконуєшся, що психіатр – це не лікар, який хоче призначити ліки, узалежнити від них. Психіатрична консультація стає бесідою, завдяки якій з’являється інтерес та довіра. 

Окрім того, до кого завжди йшли люди старшого віку зі своїми проблемами? До колежанок, до сусідок, до церкви. І якщо та ж колежанка чи сусідка вже має позитивний досвід, то порадить звернутися до фахівця. 

Мушу сказати й те, що є досить багато священників, які радять відвідати психолога (не кожна людина спокійно зреагує, коли їй скажуть «іди до психіатра»). Нерідко й психологи скеровують до нас. Іноді цей ланцюжок буває доволі довгим. Але люди приходять і залишаються. І це ставлення до ментального здоров’я справді змінилося за останні роки. Хочеться прийти ще раз, мати з кимось довірливі безпечні та, що найважливіше, конфіденційні стосунки, бо все сказане в такій бесіді не виходить за межі двох її учасників. 

Часто людям старшого віку потрібна не так класична психотерапія, як психотерапевтична розмова. Бо психотерапія потребує емоційного, часового ресурсу, а людям старшого віку це не завжди потрібне, але їм завжди потрібна людина, з якою вони зможуть поговорити і довіритися їй. 

– Треба просто прийти і все побачити. Дуже важливо знайти свого лікаря. Особливо коли мовиться про психотерапію. Адже з тою людиною треба прожити частину свого життя через спогади, через переживання, сни, асоціації (якщо йдеться про аналітичну психотерапію). І якщо не буде довіри, відчуття безпеки, то цей процес не відбудеться. Але якщо знайти людину, якій можна відкритися, довіритися, не залежить, яким інструментом психотерапії володіє фахівець, процес пізнання та «зустрічі» зі собою неодмінно відбудеться. 

За останні роки, зокрема останнє десятиліття, з’явилася довіра до ментальної служби. Люди на власному досвіді бачать, що така допомога є ефективною, діляться цим досвідом із близькими. А ті, бачачи як змінилася людина, не тільки її симптоми, а й поведінка, реакції на ті чи ті ситуації, її розуміння себе і того, що відбувається, теж відкривають для себе, що це працює. Це спонукає інших дослідити, а що ж відбувається за дверима психотерапевта. 

– Можна прийти на Мазепи, 25, третій поверх – ми завжди вас зустрінемо. У понеділок і четвер центр приймає відвідувачів з 15:00 до 19:00, у вівторок та середу з 9:00 до 19:00, а в п’ятницю з 9:00 до 16:00. Зателефонувати і записатися на прийом можна щодня з понеділка по суботу з 9:00 до 19:00: 067 689 76 55 або 032 258 11 81.

– Ми всі перебуваємо у стані війни, всі її переживаємо, всі на неї реагуємо, кожен по-своєму. Когось вона обпалила безпосередньо, а в когось близькі на лінії вогню, хтось втратив рідних чи домівку, а хтось чує її у звуках сирен, через щоденні новини, відчуває через підвищення цін. І все це додало тривоги, страху, непевності в тому, що буде завтра. 

Водночас треба розуміти, що війна не скасувала тих особистих проблем, які були в мирний час, вона відібрала можливість говорити важливі для нас речі. Нерідко сьогодні людям здається, що їхні особисті проблеми неважливі, несуттєві порівняно з тим, що відбувається в країні, що щодня стається з іншими людьми. На них ніби не стало місця. Однак це не зовсім продуктивний підхід, він не дасть змоги вирішити проблему, а відкладання на потім може її навіть поглибити.

Водночас чимало людей – і цивільних, і військових – які на власні очі бачили жахіття війни, пережили його, мають позицію: що мені може розповісти людина, яка цього не бачила, не пережила, чим вона мені допоможе, що може порадити, якщо не знає того, що я відчуваю? 

Звісно, я кажу в таких випадках, що не можу знати цього, не можу відчувати того (і я справді цього не можу знати та відчувати), що пережили ви, але, будь ласка, розкажіть мені про це, поділіться тим, що відчуваєте, що вам болить, і ми разом пошукаємо відповіді на запитання, які вас хвилюють, спробуємо разом пройти цей шлях і знайти ресурс, щоби рухатися вперед. З того, що розказують нам пацієнти, ми так само багато вчимося.

Я не конкурую з людиною за її особистість, за право приймати рішення, не вказую, що і як їй потрібно робити, як діяти, а лише пропоную відкритися, довіритися, щоби краще пізнати себе, разом пошукати за допомоги психотерапевтичного інструменту, що їй заважає почуватися добре. 

Сам процес психотерапії можна описати через порівняння нашої психіки з кораблем, який здолав чималий шлях, зазнав штормів, можливо, зачепив якісь підводні камені, має певний вантаж, і все це не дає йому набрати ту швидкість, яку він мусив мати, а іноді він навіть не може зрушити з місця. 

Цей корабель може зовні здаватися доволі добротним, адже ми його підфарбовуємо і навіть подекуди залатаємо підручними засобами, позатикаємо дірки, адже не хочемо, щоби хтось довідався, що він має певні проблеми. 

Проте важливо зрозуміти: якщо ми не вживемо заходів, ситуація неодмінно погіршуватиметься, і щораз більше сил доведеться витрачати на підтримання того корабля на плаву, він може не витримати наступного шторму. І саме психотерапія дає змогу з’ясувати, де є тріщини, що з вантажу зайве. Значна частина корабля є під водою, і нерідко доводиться занурюватися в глиб себе, проходити тими маршрутами, якими мандрував ваш корабель. 

Але це ваш корабель, і психотерапевт не зможе полагодити його без вас, тому дуже важливою є співпраця, базована на довірі та конфіденційності ваших взаємин із лікарем. Тобто психотерапія є перехідним простором, що сприяє відновленню людиною свого соціального інтересу, інтересу до життя.

Щодо арттерапії, то багато людей теж сумнівається, мовляв, я ж навіть малювати не вмію. Але щоби прийти на арттерапію, цього не потрібно. Мета арттерапії – не створення якогось мистецького шедевра, а через творчий процес краще пізнати себе, виявити ті проблеми, які не дають рухатися вперед. Спершу ми можемо спробувати намалювати щось просте – небо, сонце, квіти, щось миле – щоби налаштуватися. 

Поступово людина знаходить спосіб виразити через фарби і те, що її хвилює, що вона не може висловити. Результатом арттерапії може бути не лише картина, яку людина в процесі намалювала і може забрати додому, а й чистий аркуш паперу або залитий фарбами. Навіть подертий на шматки є результатом, який щось про неї розповість, черговим кроком до вирішення проблеми. Арттерапія – це певний ритуал, під час якого ми віримо, що кожен елемент, використаний у її процесі, має своє значення, сенс та ефект.

Арт-терапевтична техніка, в якій ми працюємо з травмуючими переживаннями, включає не лише декілька практичних, а й символічних елементів: чорний аркуш, вугілля та кольорова пастель. Її ідея полягає в тому, що зобразивши переживання чи страхи, ми, по-перше, відділяємо ці фактори від себе та переводимо у зовнішній вимір, розділяємо з кимось; а по-друге, тепер можемо спільно над цим працювати, вчитись, розвиватись та пропонувати шляхи до ефективних рішень; по-третє, це сприяємо засвоєнню нового досвіду.

У кожного переживання у процесі терапії набувають нових форм, в когось на місці неприємної ситуації з’являється красиве кольорове дерево; хтось, хто був зображений самотнім, стає зображеним оточений людьми, які подають руку.

До прикладу, в роботі з військовими та цивільними, які безпосередньо зіткнулись з жахом війни, можемо спостерігати, що символи війни частково або повністю замінили символи життя. Робота у таких випадках сприяла відновленню символів життя, як-от сім’я, дім, дерево, а отже й інтересу до життя.

Водночас варто не забувати про найважливіше: техніка-технікою, але людськість ніхто не відміняв, тож нерідко арт-терапія – це просто привід зустрітися, коли бракує слів.

Ми працюємо не тільки з цивільними, а й з військовими, допомагаємо долати посттравматичний стресовий розлад, інші труднощі. Нещодавно побували в Польщі, зустрічалися з колегами, ділилися досвідом.

Невдовзі набиратимемо арттерапевтичну групу з вагітних, під час зустрічей якої допомагатимемо майбутнім матерям підготуватися до народження дитини, упоратися з переживаннями, страхами і тривогою. 

Тож кого цікавить така нагода, запрошую до нашого центру, як також усіх тих, які відчувають що їхній «корабель» набрав занадто багато вантажу, втратив швидкість і маневреність. Допоможемо!