– Львівська обласна інфекційна лікарня готова 365 днів на рік приймати осіб, в яких є підозра на інфекційні недуги, або ж самих хворих і надавати їм усім кваліфіковану медичну допомогу. Завжди усе виконуємо відповідно до статуту лікарні та покладених на неї функціональних обов’язків. У даному випадку ми готові й до того, що до нас можуть потрапити люди з Китаю, в яких є підозра на зараження коронавірусом чи контактування з хворими на коронавірус. Без сумніву, таких людей треба приймати, обстежувати їх і за потреби лікувати! До речі, Львівська інфекційна лікарня – єдина спеціалізована установа, де надають допомогу інфекційним хворим. Інших спеціалізованих установ такого профілю в нашій області немає. У нашій лікарні є вісім боксів, кожен з яких має окремий вхід, систему вентиляції і забезпечений окремим персоналом. Крім того, ці бокси обладнані приладами для моніторингу стану хворого, оксигенаторами кисню. За потреби можемо розмістити в цих боксах 20-25 осіб. Також у лікарні працює відділення інтенсивної терапії на сім ліжко-місць, яке має в своєму розпорядженні сучасні апарати для здійснення штучної вентиляції легень та кардіологічні монітори, які за потреби забезпечать безперервний цілодобовий моніторинг. У разі перевищення кількості хворих маємо ще й план перепрофілювання відділень. Відповідно до правил та рекомендацій ВООЗ, а також при розгляді епідеміологічного нагляду за хворими, особи, які прибувають із неблагополучних територій (у даному випадку з Китаю, де зафіксовані перші випадки, а згодом епідемія коронавірусу), підлягають так званій обсервації. Для цього задіюють не спеціалізовані інфекційні лікарні, а об’єкти, які мають ізольовані системи водо- і електропостачання. Там забезпечується огляд цих хворих. На сьогодні, за рекомендацією ВООЗ, така обсервація становить 14 діб. Але наша лікарня не задіяна в цьому! Так, медичний персонал Львівської інфекційної лікарні, відповідно до рекомендацій ВООЗ, має в своєму розпорядженні системи протиепідемічного захисту першого типу. На сьогодні таких індивідуальних костюмів нам вистачає, тож за потреби – появи у нас інфекційних хворих – їх вистачить усьому нашому персоналу орієнтовно на два-три місяці. Я вже порушував питання перед керівництвом області, департаментом охорони здоров’я, аби перебачили кошти для поповнення цього запасу. Враховуючи рекомендації ВООЗ, ми також зверталися до відповідних органів, щоби в міру фінансування нашу лікарню забезпечили спеціальними модульними боксами, а також ношами для транспортування хворих. Це дуже вартісні речі, але, гадаю, з часом вони будуть у розпорядженні нашої лікарні. У нашій медустанові постійно проводять заняття з персоналом, які стосуються надягання індивідуальних спецкостюмів, обробки приміщень тощо. Вже напрацьовані алгоритми, є відповідні інструкції, як це все має відбуватися. Тож я впевнений, що у випадку прибуття до нас незначної кількості хворих чи осіб, у яких запідозрили коронавірус, іншого персоналу залучати не треба. Хіба що у разі виникнення поліорганної недостатності залучали б фахівців інших галузей для консультативної допомоги. До речі, згідно з математичною моделлю розвитку коронавірусу цього тижня ВООЗ озвучила, що саме на зараз припадає пік захворювання на коронавірус, тож цілком імовірно, що впродовж березня – квітня кількість хворих суттєво зменшиться. Та все ж ми повинні бути готові щодня приймати хворих, надавати їм допомогу. Сьогодні це може бути коронавірус, завтра – грип чи ще якась недуга, бо ми вже знаємо чимало прикладів інфікування лихоманкою Ебола. Навіть тепер у низці регіонів України перевищений епідпоріг і щодо грипу. А він також забирає чимало людських життів! Ми повинні про це пам’ятати щодня, щогодини. Що стосується паніки, то вона в таких ситуаціях з’являється практично завжди. Особливо тоді, коли є недостатня поінформованість населення. Пригадаймо хоча б 2009 рік, коли вирував спалах «свинячого» грипу… Та як би там не було, маємо пам’ятати, що люди, які повертаються до нас із Китаю, є громадянами України! На їхньому місці могли б бути наші батьки, діти, брати, сестри. Тому допомогти будь-якому українцеві – наше головне завдання. Кажуть, якщо врятуєш одне життя – врятуєш увесь світ! І тут не важливо, чи мовиться про інфекційного хворого, чи про будь-якого іншого. Цим треба керуватися, і тоді матимемо здорову націю, здорове суспільство. Наостанок скажу, що в медперсоналу Львівської інфекційної лікарні настрій відповідає християнській та громадянській позиції. Це не перший випадок, коли ми постійно реагуємо на всі виклики, пов’язані з хворими. У нас було чимало локальних гострих випадків кишкових інфекцій, навіть випадки, коли журналісти боялися зайти в палати до хворих. Натомість наш персонал, починаючи від санітарки приймального відділення і закінчуючи керівництвом лікарні, завжди був біля ліжок хворих. Незважаючи на те, чи це була ніч, чи день, хворим постійно надавали допомогу. Як наслідок завдяки Божій опіці та роботі медиків їх усіх успішно пролікували і виписали додому.

– Станом на ранок 19 лютого в світі зареєстровано 75 тисяч 199 випадків респіраторного захворювання, спричиненого новим коронавірусом. Із них 74 тисячі 186 випадків – у Китаї і лише тисяча в інших 27 країнах світу. В Україні, за даними МОЗ, жодного випадку не зареєстровано, як і жодного випадку підозри на це захворювання! З моменту реєстрації першого випадку і до сьогодні одужали 14 тисяч 626 пацієнтів, що становить близько 20 відсотків від усіх захворілих. Померли 2011 пацієнтів – 2,6 відсотка від усіх зареєстрованих захворілих. За даними експертів ВООЗ, для 80 відсотків випадків це захворювання має легкий або середнього ступеня важкості перебіг, для 20 відсотків захворілих перебіг констатують як важкий і у лише 2-2,5 відсотка як критичний. Кількість померлих підтверджує цю тезу. Якщо порівняти ці цифри з гострими вірусними захворюваннями, зокрема з грипом, то статистика приблизно така ж. Сьогодні паніка й ажіотаж виникають від незнання загальної ситуації. Такої паніки не спостерігаємо під час захворювання на грип. Нинішню паніку спричиняє неправильна або спотворена інформація про новий вірус, до цього додається нагнітання ситуації деякими політиками. 19 лютого на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідного рішення обласної комісії з ТЕБ і НС, окремого доручення міського голови міською комісією з ТЕБ і НС затверджений план комплексних заходів щодо недопущення завезення та поширення гострого респіраторного захворювання, спричиненого новим коронавірусом, у місті Львові. Цей план передбачає затвердження складу оперативного штабу, а також низку заходів превентивного, навчального, методологічного, протиепідемічного характеру. Мушу сказати, що задовго до цього плану, щойно ми отримали достатньо інформації, в закладах охорони здоров’я, державних службах відбулася низка нарад і навчань працівників – усіх тих, що можуть бути дотичними до виявлення, лікування та профілактики цього захворювання. На сьогодні всі лікарі наших амбулаторій і поліклінік обізнані з клінікою цього захворювання, а також із алгоритмом дій, якщо виникне підозра на коронавірус. Зокрема, є чіткі критерії визнання випадку як такого, що пов’язаний із коронавірусом, відпрацьований алгоритм дій медпрацівника: що він має робити, куди повідомляти. Наші працівники пройшли увесь необхідний курс підготовки. Зараз у закладах охорони здоров’я відбуваються практичні заняття з моделюванням ситуації, якщо пацієнт потрапив у поліклініку з підозрою на коронавірус або в приймальне відділення лікарні. Відпрацьовуються дії медпрацівників, щоб ізолювати такого пацієнта, скерувати його у визначений стаціонар і провести відповідну роботу з контактними особами, що були дотичними до цього випадку. Спільно з обласним департаментом охорони здоров’я визначені заклади, які в разі потреби готові прийняти таки пацієнтів і забезпечити їх лікуванням. Можу запевнити, що заклади охорони здоров’я мають в достатній кількості засобів індивідуального захисту: захисні маски, респіратори, костюми, окуляри та інше обладнання, щоб захистити медперсонал від можливого інфікування, якщо пацієнт із підозрою на коронавірус потрапить до цих закладів. Окремо хочу прокоментувати дії щодо інформації про евакуацію наших співгромадян із Китаю. Україна переживає за своїх співвітчизників і повинна вжити усіх заходів, щоб на їхнє бажання евакуювати їх із вогнища епідемії і тимчасово ізолювати в окремому приміщенні. Не розумію, чому люди трактують їх як хворих. Ні, це люди здорові, в них немає жодних ознак захворювання! Але їх потрібно евакуювати, оскільки вони перебувають в епіцентрі і є високий ризик того, що вони можуть інфікуватися. Повторюся, ми зобов’язані вжити усіх заходів, щоб захистити наших громадян! Мені не зрозуміла риторика деяких політиків і громадських активістів, мовляв, нам везуть коронавірус. Нам везуть наших співвітчизників! Їх за міжнародними вимогами і правилами треба ізолювати на 14 днів в окремій будівлі. Ми повинні це зробити. Мені гірко і соромно за тих, що нагнітають ситуацію, намагаються спекулювати на ній. Цими днями на гарячу лінію мені надійшло звернення від громадянина, який проти того, щоб у Львові і Львівській області лікували хворих на коронавірус. Я відписав: «А де лікувати, якщо захворіє хтось із вашої родини? Може, виженемо за межі міста чи області?» Нехай кожен дасть собі відповідь на це запитання...

– Мені дуже дивно і гірко чути про якісь протести проти того, щоби привезти сюди наших співгромадян із Китаю, де зараз епідемія, особливо від медиків. Скільки медиків померло, рятуючи життя людей під час усіляких епідемій! Для того ми стали лікарями, щоб допомагати людям. Згадалося, як колись читала у Мопассана про жертовність, як син не хотів іти до мами, коли та підхопила якусь інфекційну недугу, а лікарі лікували. Найважливіше не втрачати людського обличчя за будь-яких обставин. Коли я читаю «не пустимо», «закриємо», «перериємо», завжди думаю, а якою була б позиція цієї людини, якби мовилося про її дитину, жінку, маму, родича. За будь-яких обставин кризу треба бачити ширше, застановитися, чому вона виникла. Не в моїй компетенції вирішувати, чому борт летить туди чи туди. Якщо все-таки тим людям потрібна певна допомога, то не виключено, що Львівщина готова до цього найкраще. Водночас треба розуміти, що ізоляція з метою недопущення поширення якогось інфекційного захворювання – не маю конкретно на увазі новий коронавірус – завжди є складним питанням. Коли я очолювала ОХМАТДИТ – велику дитячу лікарню, мене дуже хвилювало питання: якщо під час епідемії кору, чи навіть без епідемії, дитина з кором поступить, наприклад, із гострим приступом апендициту, де її лікувати, чи є можливість ізолювати операційну, вже не кажу про вартісну вентиляцію? І коли зараз в Україні триває підготовка до другого етапу медичної реформи, треба пам’ятати, що така проблема є. Вірю, що невдовзі проблема коронавірусу буде подолана, що світ знайде спосіб, щоб ця недуга не поширювалася. Але ми повинні зрозуміти, що не кожне місце, куди зараз поступають пацієнти на лікування, насправді є місцем, де людину справді лікують. Маємо про це не забувати, коли говоримо про пацієнта центру охорони здоров’я, про його безпеку і про якість медичного обслуговування. Чи дійсно в тих приміщеннях, про які зараз точиться багато розмов, є медицина, чи дійсно там можуть забезпечити все необхідне. Сьогодні сполучення між різними країнами дуже інтенсивне: вранці ти в одному кінці світу, увечері в іншому. Тож ситуація, що склалася цими днями, має бути для нас сигналом, що не може діяти медзаклад, якщо нема можливості запровадити ті чи ті заходи безпеки. Тому вважаю, що передусім треба бути людьми, включати критичне мислення, а не піддаватися різним впливами і волати з усіх сторін, підтримуючи і підживлюючи всілякі найнеймовірніші плітки, натяки, версії. За останні кілька днів я побувала в різних містах України: Львів говорить про себе, Тернопіль про себе, Хмельницький про себе. Вважаю це знаком, що далі вже нема куди відкладати реформу! Потрібно зрозуміти, що реформа – дуже комплексна річ. Бо лікарня – це не тільки будівля, яку різними зусиллями потрібно підтримувати, приміром залучити якісь волонтерські кошти, щоби помалювати сходи, а робити системні зміни, щоб ті послуги, які в ній надаватимуть, дійсно можна було назвати сучасною європейською медициною.

– Шість років тому під час Революції Гідності ми всі ризикували своїм життям заради інших. Потім усіляко допомагали тим, що потребували нашої допомоги, підтримували армію. Зараз у час евакуації українців з Китаю після різних маніпуляцій, інформаційних атак, часом необізнаності й некомпетентності влади вірус вдалося «поселити» в свідомість громадян. Замість того, щоб усіх згуртувати, нормально підготувати медичні установи до прибуття евакуйованих, допомогти забезпечити їм нормальний карантин, на жаль, деякі політичні діячі, певні лідери думок у боротьбі за власні амбіції чи дивіденди почали боротися зі своїми ж громадянами! Вони збурюють народ на перекриття доріг, паління шин, і це дуже сумно. Пам’ятаймо, що загроза перед нами може постати щодень. І тут мовиться не лише про коронавірус. Завтра до нас запросто може приїхати якийсь турист, яким матиме симптоми певного інфекційного захворювання… Від цього ніхто не застрахований. Тим, що мають відповідні повноваження і обов’язки, треба бути більш компетентними, більш відкритими для того, щоб інші не маніпулювали. Сьогоднішня влада – ні місцева, ні центральна – не показала, що готова безпечно прийняти евакуйованих. Вона не сказала: «Люди, нам нічого боятися!» Власне відсутність об’єктивної інформативності породила маніпуляції та дезінформацію. І результат ми бачили всі… Вважаю, що депутати замість того, аби піднімати «хвилі», ще задовго до цього збурення мали б подумати про потреби в наших лікарнях і проведення навчань медпрацівників. Будьмо відверті: наша влада на все це почала дуже пізно реагувати. Адже інформація про коронавірус, швидке його поширення з’явилася вже давно. Це ж не вчора і не позавчора нам усе стало відомо? Також цікаво, чому влада не задумалася про евакуацію своїх громадян набагато швидше. Усі ж цивілізовані країни вже забрали своїх громадян. От уся ця закритість і породила недовіру та спротив. Кілька місяців тому я також був у Китаї. Навіть не хочу уявляти, як би почувався, якби мені раптом заявили, що у Львові мене не готові прийняти, якби моя країна, моє місто відвернулися від мене. Найгірший вірус – паніка. Та все ж сподіваюся, що холодний критичний розум замінить цю паніку і страх. Україна має бути готовою завжди прийти на допомогу своїм громадянам, які опинилися в біді, у зоні лиха. Бо якщо держава кидає напризволяще своїх, то що це за держава?!

– Ситуація навколо повернення наших співгромадян із Китаю має кілька зрізів. Передусім вона показала, що українська влада не здатна організовувати захист своїх громадян, вже не кажу у війні з Росією, а навіть здійснити елементарні речі, як-от вивезти своїх громадян, які перебувають у зоні ризику, в епіцентрі поширення нового коронавірусу. Це ще один провал влади, і їй необхідно застановитися над цим. Другий аспект – між владою і народом абсолютно немає комунікації, а якщо і є, то вона настільки хаотична, що неможливо зрозуміти, хто каже правду. Зважаючи на те, що наш народ має вроджену недовіру до будь-якої влади, це посилюється в кілька разів. Якщо ж мовиться про народ, то він провалив тест на людяність. Вже можу з упевненістю сказати, коли побачив реакцію в інших регіонах, зокрема в Полтавській області, що народ об’єднався, але не навколо цінностей Майдану, а проти того, що може становити загрозу. А такою загрозою показано нашого співбрата і співсестру, наших українців. І це є ознакою нашого великого духовного занепаду, бо саме в критичні хвилини проявляється людяність, вже не кажу про віру та духовність. Сьогодні – шоста річниця розстрілів на Майдані, коли люди перед обличчям страшної небезпеки, якої навіть не усвідомлювали, об’єдналися, захищаючи одне одного, витягуючи з біди, з-під куль. І сьогодні, в шосту річницю, на жаль, багато людей проявили себе з не найкращого боку, що свідчить про великий духовний занепад і брак справжньої єдності, що основою нашого єднання є спільний ворог або матеріальні цінності, але аж ніяк не духовні. Чи не спеціально це повернення людей із Китаю і весь цей ажіотаж збігається з шостою річницею розстрілів на Майдані? Очевидно, новини про це перекриють ефіри з Майдану, матимемо зосередження на негативі. А насправді цей день мав би єднати нас у молитві, в пам’яті про тих, які ціною власного життя урятували незалежність України! Як на мене, це величезна провокація, а не просто збіг. Щонайменше це здається дивним. Звичайно, ця подія – повернення наших співгромадян із Китаю – не є маловажною, але її так розкрутили, що вона стала центральною в засобах масової інформації. І це свідчить про те, що той, хто це планував, або цілковито непрофесійний, або ж великий провокатор із Росії, бо іншого ворога, який міг би це так організувати, я не бачу.