Сирійська хвороба, єгипетська недуга, задушлива інфекція – упродовж тисячоліть дифтерія тероризувала країни Сходу та Європи. Наслідки у більшості випадків тоді були летальними. В сучасному світі з нею борються за допомоги вакцини й антидоту. Але попри всі зусилля медиків і наявність препаратів ця хвороба знову нагадала про себе…
З початку року в Україні вже лабораторно підтвердили чотири випадки цієї вкрай небезпечної інфекційної недуги. Ще стільки ж у процесі лабораторного підтвердження. Аби хвороба не набула масштабів епідемії, МОЗ рекомендує всім українцям максимально швидко зробити необхідні щеплення проти дифтерії і наголошує – вакцина є у всіх регіонах в достатній кількості!
Нагадаємо, що перший випадок захворювання на дифтерію зафіксували у січні цього року в місті Рубіжне Луганської області. Хворобу виявили в 31-річного місцевого жителя. У тому ж місті на початку червня медики підтвердили другий випадок дифтерії. На цей раз захворів 36-річний чоловік. За липень жертвами небезпечної недуги стали двоє підлітків – спочатку 15-річний юнак із Київської області, тепер 11-річний житель Чернігівщини. Щодо останнього випадку відомо, що батьки п’ять днів намагалися самотужки лікувати хлопця, бо думали, що в нього застуда або грип. Утім дитині тільки гіршало, тож вирішили звернутися до медиків. Ті поставили діагноз – дифтерія.
Враховуючи усю симптоматику, яка була у хворого, в лікарні хлопцеві відразу ж ввели дифтерійний антитоксин і поклали в реанімаційне відділення обласної дитячої лікарні. За кілька днів із такими ж симптомами та підозрою на дифтерію на лікарняних ліжках опинилася вся сім’я хлопчика: мати, батько і ще двоє дітей.
Гірше, ніж ангіна
Дифтерія – це інфекційне захворювання, що уражає горло та дихальні шляхи, токсичне, повільно вбиває серцево-судинну та нервову системи, негативно впливає на роботу нирок.
Як пояснила “Львівській Пошті” головний епідеміолог Львівщини Наталія Тімко-Іванченко, збудником недуги є дифтерійна паличка. Інфекція передається повітряно-краплинним шляхом (при чханні, кашлі або диханні), проте може передаватися і контактно-побутовим (через посуд, іграшки, канцтовари).
“Через таку велику ймовірність передачі інфекції завжди є небезпека, що хвороба може стрімко поширитися. Люди часто мігрують із однієї країни в другу, тож інфекцію могли завезти з інших країн. Ще достеменно не відомо, що спричинило дифтерію у всіх чотирьох зафіксованих цього року випадках”, – каже епідеміолог.
Зі слів співрозмовниці, людина може й не хворіти на дифтерію, але бути її носієм! Збудник при потраплянні на слизові ротоглотки чи носоглотки розмножується і виділяє екзотоксин, який, власне, й становить загрозу: потрапляє в кров, може вражати серце, порушувати нервову та серцево-судинну системи.
Починається дифтерія, як звичайна ангіна – з високої температури, загальної слабкості, нальоту в горлі та утрудненого дихання. Бити на сполох треба й тоді, коли приєднуються такі симптоми, як підвищена сонливість, часте серцебиття, біль голови, запаморочення, поганий апетит, нудота, блювання, блідість шкіри, почервоніння і набряк горла, збільшення шийних лімфовузлів, набряк шиї, збільшення зівного язичка, дужок, мигдалин, поява на них плівки сіро-білого кольору. Всі ці симптоми є ознакою, що дифтерійна паличка почала виділяти токсин, який руйнує клітини організму.
Як уже мовилося, одним із симптомів дифтерії є набрякле горло. Особливо небезпечний перебіг цей симптом має в дітей – може виникнути задуха, здатна призвести до смерті.
Довготривале лікування
Дифтерія піддається лікуванню, але воно довготривале. Для цього існує спеціальна протидифтерійна сироватка (антитоксин). Хвороба небезпечна тим, що без негайного введення цієї сироватки половина хворих помирає. Та навіть при вчасному введенні препарату залишаються ще 20% ризику летального закінчення недуги.
Щоби запобігти дифтерію, найкраще вакцинуватися. В Україні, згідно з календарем щеплень, проти цієї недуги роблять щеплення анатоксином кашлюково-дифтерійно-правцевим (АКДП). Ним вакцинують дітей у віці два, чотири, шість місяців (ревакцинація – у вісімнадцять місяців). Дорослим для того, аби підтримувати достатній рівень антитіл, вакцинуватися потрібно кожні 10 років.
Але якщо збільшення кількості випадків захворювання на дифтерію неабияк стривожило лікарів, то батьків… не дуже. Вони й далі не поспішають вакцинувати ні себе, ні своїх дітей. Медики Львівщини запевняють, що у області вкрай мало щеплених малюків.
Зі слів фахівця із вакцинопрофілактики, епідеміолога Західноукраїнського дитячого медичного центру Наталії Гончар, за останні півроку на Львівщині проти дифтерії вакцинували тільки 30% дітей віком до року. “У інших вікових групах ще менше. Тих, що мають усі чотири щеплення, лише 24%, – веде далі співрозмовниця. – Що стосується дорослих, то захист проти дифтерії мають лише 27% населення. Такий низький рівень вакцинованих нас дуже насторожує – боїмося навіть уявити, до яких наслідків це може призвести”.
Серед основних причин відмови від щеплення Наталія Гончар називає країну походження вакцини. Саме те, що АКДП – з Індії, насторожує більшість людей. “Люди чомусь бояться вакцинуватися індійською вакциною, бо вона нібито дає ускладнення. Звичайно, оскільки це цільноклітинна вакцина, вона може бути агресивніша, проте ніяких ускладнень ще жодного разу не спричиняла. Чомусь лікуватися від багатьох хвороб до Індії їдуть чимало людей, а вакцинам не довіряють, – дивується епідеміолог. – Вакциною АКДП (для дітей) та АДП-м (для дорослих) наша держава забезпечує всіх безкоштовно! Тому не зволікайте зі щепленням! В достатній кількості вона є у всіх медичних закладах Львова”.
Пацієнтам, у яких виявили дифтерію, але які не мають проти неї щеплення, вводять антидот. В Україну його привезли завдяки гуманітарній програмі.
Міністерство охорони здоров’я розподілило по регіонах 800 доз сироватки. Львівщина отримала 54 дози. Зі слів Наталії Тімко-Іванченко, зараз усі вони є на балансі Львівської обласної інфекційної лікарні.
“Після розподілу по всіх регіонах нам перепало чи не найбільше – понад 50 доз. Якби в нашому регіоні у когось була підозра на дифтерію, він має можливість отримати повноцінне лікування!” – наголосила вона.
Згадки про захворювання, що нагадує дифтерію, знаходять ще в працях Гіппократа (V – IV ст. до н.е.). Недуга в подальших історичних згадках описана як “сирійська хвороба”, “єгипетська хвороба”, “задушлива хвороба”. Відомі великі епідемії дифтерії (наприклад, в XVII ст. у Європі): в Іспанії хвороба була відома як “душитель”, в Італії та на Сицилії – як “хвороба горла”. Видатний французький лікар П’єр-Фідель Бретонно описав у 1820 –1860 роках різні клінічні форми “смертельної виразки глотки”, він же запропонував назву хвороби – “дифтерит”. Але його учень Арман Труссо пізніше замінив це слово терміном, який донині використовують лікарі, – “дифтерія”.
Збудника дифтерії вперше виявив у 1883 році німецький прозектор і бактеріолог Едвін Клебс. У 1884-ому німецький бактеріолог Фрідріх Леффлер виділив чисту культуру збудника, а в 1894 році творець імунології, німецький бактеріолог Еміль Берінг запропонував для лікування хворих антитоксичну протидифтерійну сироватку (ПДС). У 1923-ому французький ветеринар і біолог Гастон Рамон одержав дифтерійний анатоксин, який почали застосовувати для планової вакцинації проти дифтерії.
Імунізація, яку проводили з 1930-их років, дозволила до середини 1970-их практично ліквідувати дифтерію в багатьох країнах як масову епідемічну хворобу. Її реєстрували як поодинокі випадки, але з кінця 1980-их років спалахнула епідемія дифтерії, що охопила переважно республіки колишнього Радянського Союзу, максимум захворюваності припав на Росію та Україну. Особливістю тієї епідемії було значне переважання серед захворілих дорослого населення над дитячим.