Діагноз по телефону: чи можна поставити?

Практика, коли пацієнт просить поради у лікаря по телефону, існує в нас давно. Так ми не раз консультувалися зі “своїм” лікарем чи, з чужих слів, із “дуже добрим”. Із впровадженням в Україні реформи медичної галузі така практика нарешті стала офіційною.

І це направду є значним полегшенням, адже дуже багато відповідей на запитання можна з’ясувати по телефону чи через скайп, особливо якщо лікар справді тривалий час веде родину і знає особливості кожного її члена. Вже нема необхідності бігти відкривати лікарняне чи довідку дитині у школу на поліклініку та й проконсультуватися можна, не витрачаючи часу на сидіння в чергах. Водночас і лікар в свої години прийому оглядає тих пацієнтів, яким це вкрай необхідно.

Чи варто чекати лікаря?

Однак постає чимало запитань. Приміром, бабуся Наталя не може зрозуміти, як це донька, порадившись із лікарем по телефону, лікує восьмирічну онучку від вітрянки. “Я розумію, що вести дитину з вітрянкою в поліклініку не варто, бо можна заразити інших дітей. До того ж там багато батьків приносять на огляд немовлят. Але донька каже, що лікар тепер у помешкання не ходить, а лише консультує телефоном. Я не розумію, як можна по телефону поставити діагноз”.

Радилася з лікарем по телефону, як лікувати горло доньці-школярці й Олена, а коли у вихідні дитині стало гірше – звернулася в інфекційну лікарню, де доньку госпіталізували і призначили лікування. “Коли обирала лікаря, запитувала, як буде з викликами, адже ми не на “своїй” дільниці. Мені сказали, що викликів тепер узагалі нема – все вирішується по телефону. Так я й робила: у поліклініку дитину не вела, бо в неї температура майже 39-ть, а лікар і не казала приводити. Хоча тепер мені пояснили, що то застаріле уявлення – що з температурою треба сидіти удома”, – каже жінка.

Та й справді, медики переконують, що температура не є причиною для ізоляції хворого, як і того, аби лікар ішов до пацієнта. На це звернула увагу в розмові з “Львівською Поштою” головний лікар Львівської обласної дитячої клінічної лікарні “ОХМАТДИТ” Мар’яна Возниця. “Ми звикли, що з підвищеною температурою не виходимо з хати. В цілому світі підвищення температури не є причиною не виходити з хати, не купати дитину чи не мити їй голову. Однак треба зрозуміти, що в світі давно відмовилися від цих уявлень, і нам пора”, – зазначає вона.

“Якщо сімейний лікар ходитиме на кожний виклик, якість його роботи втратиться. Я не вважаю, що консультації по телефону є великою проблемою, якщо мовиться про консультацію із сімейним лікарем, коли є підписана декларація, коли він знає дитину, родину, знає її особливості, чітко розуміє, що саме батьки мають на увазі. Це і є мета сімейної медицини – щоби лікар не знайомився кожен раз із пацієнтом, а міг розуміти всі нюанси. Звичайно, діагноз по телефону поставити неможливо, але якщо пацієнт телефонує в неробочий час і каже сталося так і так, спостерігаються такі і такі симптоми, то лікар може порадити спробувати те чи те, а якщо не допоможе – поїхати в стаціонар”, – веде далі Мар’яна Возниця.

Відповідальність передусім!

Коли ж мовиться про консультацію, яка починається зі слів матері “нам дали ваш телефон, чи могли ви нам щось порадити”, то головний лікар категорично проти цього. Дуже часто до лікарів, які працюють у стаціонарі, звертаються люди, бо їх їм хтось порадив. Чи такий лікар несе відповідальність за свою пораду по телефону, не бачачи дитини, а знаючи ситуацію зі слів батьків?

“На мою думку, по телефону лікар (тільки сімейний!) може лише вказати шлях, як діяти в тій чи тій ситуації: як подати першу допомогу, в який спосіб полегшити стан, куди звертатися, якщо самопочуття погіршилося. Вважаю, що без обстеження, лише з розмови по телефону, він не може поставити діагноз, а отже, призначити лікування. Має бути відповідний запис у картці! Зрештою, я за те, що антибіотики та й інші ліки мають продавати за рецептом. Знаю, як часто пацієнти хочуть, аби їх проконсультували по телефону, і на це є попит, але лікарі повинні вчитися казати “ні”. Це найбільша проблема, бо тоді починається обурення й невдоволення”, – переконує Мар’яна Возниця.

Медики запевняють, що ані в Європі, ані в Америці лікарі не приходять на виклики до помешкання хворого: він або записується на прийом до свого лікаря, або ж сидить у черзі в пунктах невідкладної допомоги, або за потреби викликає парамедиків. Там воно може й діє… Зрештою на відміну від українців тамтешні люди звикли дбати про своє здоров’я, проходити регулярні профілактичні огляди, робити щеплення (навіть проти грипу), не запускати хворобу (а може, це лише наші стереотипи?) та й ліків без рецепта не куплять, тому до лікаря мусять звернутися. В нас же ситуація трохи інша: ми звикли лікуватися самотужки, нерідко й самі знаємо, як лікувати дитину, бо ліки (будь-які!) придбати не проблема – якщо в аптеці нема, то в інтернеті знайдуться точно. А якщо лікар по телефону їх призначив, то взагалі можна бути спокійним і нічим не перейматися.

Однак варто пам’ятати про відповідальність, адже є випадки, коли консультація по телефону є лише тимчасовим, а не остаточним вирішенням проблеми. Тож відповідальними мають не тільки медики, а й самі пацієнти, бо найціннішим наше здоров’я повинне бути передусім для нас самих! Ми самі мусимо подбати, аби за потреби нам була надана необхідна медична допомога.

Володимир Зуб,

начальник управління охорони здоров’я
Львівської міської ради:

– Згідно із законодавством, сьогодні лікар не є зобов’язаний приходити на виклик до пацієнта за місцем проживання, так само як і не встановлено, що лікар узагалі не йде до пацієнта додому. В Порядку надання первинної медичної допомоги написано, що рішення про те, виходити на виклик чи ні, лікар приймає самостійно.

На мою думку, доволі багато консультацій можна давати, спілкуючись по телефону або через скайп-зв’язок із тою сім’єю, яку обслуговує лікар. На підставі отриманої інформації лікар вирішує, чи треба прийти до пацієнта додому й обстежити його, а чи є достатньо даних і підстав, щоби дати консультацію по телефону.

Простіше, коли діагноз уже поставлений, лікування призначене і це етапна консультація по телефону, щодо того, як проходить процес лікування, чи є позитивна динаміка: чи знизилася температура, чи з’явився апетит, чи полегшилися певні симптоми тощо. Етапна консультація по телефону цілком ефективна. Якщо динаміка на тлі призначеного діагнозу позитивна, пацієнт повідомляє, що йому краще, то лікареві не обов’язково приходити до хворого чи хворому йти до лікаря.

Складніша ситуація, коли мовиться про встановлення первинного діагнозу, особливо якщо це стосується дітей. Тут лікар повинен бути дуже уважним і обережним. Бо бувають банальні речі, коли можна проконсультувати по телефону і відкласти візит у поліклініку, а буває, що обов’язково треба прийти додому і подивитися, обстежити хвору дитину. Це стовідсотково стосується новонароджених! Тобто якщо звертається мама дитини віком до року зі скаргами, що в неї висока температура, вона постійно плаче чи спостерігаються інші прояви нездужання, лікар зобов’язаний прийти й оглянути дитину.

Якщо лікар вже багато років обслуговує цю сім’ю, знає дитину, знає маму, чим хто хворів, як у кого що проявляється, то, довідавшись телефоном про симптоми нездужання (якщо скарги не потребують обов’язковості огляду і не вимагають призначення специфічного лікування), можна обмежитися консультацією по телефону.

Однак якщо є підозра на ангіну, на інфекційне захворювання, якщо з’явився висип, біль у горлі, набряк горла, таких пацієнтів треба оглядати, щоби правильно поставити діагноз і відтак правильно лікувати. Якщо це в межах світлового дня, лікареві бажано прибути на виклик і оглянути дитину. Якщо пацієнт проживає недалеко поліклініки і його стан (за описом мами, якщо це дитина) дозволяє звернутися в поліклініку, краще піти в медзаклад, де сімейний лікар може скерувати відразу ж на здачу відповідних аналізів чи консультацію вузького спеціаліста. Тут уже лікар має прийняти диференційоване рішення.

Якщо мовиться про контагіозні захворювання (ті, що легко передаються іншим), наприклад кір, і по телефону мама описує симптоми кору, то лікар зобов’язаний прийти на виклик і оглянути пацієнта за місцем проживання, навіть якщо його стан середньої важкості. Доправляння такого пацієнта в поліклініку чи амбулаторію небезпечне, оскільки збільшується ризик поширення захворювання серед інших. Тож у разі підозри на інфекційні захворювання (серед симптомів – висока температура, висип) пацієнтів варто оглядати за місцем проживання і приймати рішення, чи лікувати вдома, чи скеровувати в інфекційний стаціонар.

Єдиного рішення немає, підхід має бути диференційований! Але лікар повинен нести відповідальність за прийняте рішення. Однак ще раз наголошую, якщо дитині ще нема року і спостерігаються симптоми нездужання, лікар має прийти її оглянути! Якщо потрібно поставити діагноз і призначити специфічне лікування, пацієнт повинен бути оглянутий! По телефону можна порадити дати дитині знеболювальні, протигарячкові, протиалергічні препарати тощо. Як лікар і як чиновник я проти того, щоби діагнози, особливо інфекційних захворювань, ставили по телефону, як і призначали антибіотикотерапію чи інше специфічне лікування. Навіть якщо лікар радить це робити, варто все ж таки в години прийому піти до нього на огляд. Адже це ваше здоров’я чи здоров’я вашої дитини, за яке відповідаєте передусім ви, і пити такі ліки, якщо їх призначили без огляду, не варто.

Якщо у вашого лікаря весь час прийому вже розписаний, у кожній поліклініці є кабінет невідкладних станів – зверніться туди! В амбулаторіях такого окремого кабінету нема, але там передбачений механізм, коли “гострого” пацієнта оглядають поза загальною чергою.

Якщо ж мовиться про нічний час, коли поліклініка не працює, а ситуація, на думку батьків, загрозлива (висока температура, біль у животі, інші симптоми), необхідно викликати швидку допомогу, щоби лікар оцінив, чи можна зараз обійтися невідкладною допомогою і вранці звернутися до сімейного лікаря, а чи є необхідність доправляти хворого в стаціонар уночі.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти