Хвороба, травма, депресія: як навчитися жити заново?
“Пошта” дізналася, чому чоловіки так тяжко переживають хвороби, як їм вийти з депресії та як правильно поводитися родичам хворого і що робити, аби їхня підтримка повернула чоловіка до повноцінного життя
Хоча чоловіків і називають сильною статтю, опорою, захисниками і суперменами, проте вони також хворіють і переживають за своє здоров’я не менше за жінок. Досить болісно їм дається й відновлення після пережитої хвороби чи травми – світ стає немилий, а життєві пріоритети недосяжними. Де взяти сил, аби жити не так, як хочеш, а так, як можеш? Як навчитися жити заново?
Психологи стверджують, що хрест на собі ставити не варто. Страх, відчай, злість потрібно побороти. А знайти в собі сили, навчитися жити в умовах, що склалися, а головне не впадати у відчай і не опускати рук допоможуть рідні та друзі. Їх відштовхувати не потрібно.
Не впасти у відчай
Із депресивного стану після пережитої важкої хвороби не може вийти 60-річний Геннадій. Донька каже, що батько став замкнутий, нічим не цікавиться, нікого до себе не підпускає.
“Раніше тато майже ніколи не хворів, тому й не звертався по медичну допомогу. А якщо інколи й підхоплював застуду, то старався перенести хворобу на ногах. Був завжди активний, не сидів ні хвилини без роботи, постійно працював. Та нещодавно він сильно занедужав і після цього дуже змінився. Зараз батько взагалі відмовляється будь-що робити – сидить удома, нічим не хоче займатися, ходить сам не свій”, – розповідає донька Олена.
На думку жінки, ситуація погіршилася ще й через те, що після хвороби її тато був змушений піти на пенсію. “Як би ми не старалися з ним поговорити, підбадьорити, що б не робили – він нас не слухає. Не ведеться на жодні вмовляння, до прикладу, піти погуляти чи кудись поїхати. Каже, що не хоче нічого. Інколи навіть відмовляється їсти і пити, – веде далі Олена. – Як його вивести з депресивного стану, як стимулювати до активності, заохотити до життя, просто не знаю”.
Схожа ситуація і з 56-річним Павлом. У нього – рак. “Те, що в дядька виявили таку страшну хворобу, шокувало всю нашу родину. Завжди життєрадісний, активний чоловік за кілька місяців перетворився на безпорадного, немічного, – розповідає племінниця хворого Христина. – Тривале лікування, а потім реабілітація всіх дуже виснажили. І хоч зараз ситуація стабілізувалася, хвороба вже не прогресує, понад те, її практично вдалося зупинити, він все одно дуже переживає. Недуга його змінила до невпізнання – дядько став примхливим, дратівливим, увесь час повторює, що скоро піде на той світ”.
Як і в першому випадку, жодні вмовляння та розмови на чоловіка не діють.
Пережити все разом!
Фахівці стверджують, що долати поганий настрій, депресивний стан після пережитої хвороби потрібно поетапно. І працювати над цим варто як самому хворому, так і його родичам.
Насамперед нездужалому не варто прагнути ізоляції, шукати самотності. Також треба бути відкритим і не соромитися приймати допомогу від тих, що поруч. Хворий повинен пам’ятати, що родичам, з якими він живе або часто бачиться, теж доводиться нелегко.
А самим близьким важливо не переборщити з турботою про хворого. Усе повинно бути дозоване. Річ у тім, що, виявляючи надмірну турботу, родичі позбавляють хворого можливості самому приймати рішення, не залишають йому права вибору, привчають до думки про безпорадність.
Коли ж родичі помічають, що стан хворого депресивний, їх присутність важлива. Необов’язково перебувати з хворим 24 години на добу, варто просто брати участь в його житті. Наприклад, замість того, щоб жаліти і страждати поруч, варто поступово вселяти хворому думку про його потрібність – звертатися за порадою, ділитися своїми справами, новинами, наскільки це можливо, займати його чимось практичним.
Якщо ж упоратися самому несила, гаяти часу не варто. Найкраще звернутися по кваліфіковану допомогу до психолога.
Христина Турецька, практикуючий психолог, доцент кафедри психології та психотерапії Українського католицького університету:
– Справді, чоловіки набагато болісніше, аніж ми, жінки, сприймають будь-яку хворобу. Насамперед це обумовлено культурно. Прийнято вважати, що на чоловіків покладається набагато більше надій та очікувань, вони не повинні виявляти надмірних емоцій, мати більший самоконтроль, не розповідати про свої негативні переживання і труднощі. Іноді це призводить до низки проблем: одні чоловіки бачать вихід у вживанні спиртного, інші – ще в чомусь. Універсальних рекомендацій родичам щодо того, як вивести чоловіка з депресивного стану, не зможе надати ніхто, бо кожен випадок індивідуальний. Потрібна спільна праця лікаря, пацієнта і людей з його найближчого оточення. Якщо чоловік пережив хворобу, особливу важку, і після цього світ йому став немилий, в голову лізуть погані думки чи постійно переслідує відчай, у жодному разі не можна дозволяти йому займатися самолікуванням! Потрібно звернутися до спеціалістів, які зможуть визначити, чи нема в цієї людини депресії. Також лише фахівець здатен порадити, як саме можна допомогти пацієнтові: консультацією, терапевтичною допомогою чи все ж таки серйозним медикаментозним лікуванням, госпіталізацією. Найгіршою в цьому випадку є втрата часу – тоді лікування затягнеться. У жодному випадку будь-яку проблему не варто пускати на самоплив. Родичам і близьким хворого треба спробувати почути чоловіка, навчитися правильно з ним комунікувати. Маю на увазі, що коли хворий каже, що йому погано і просить, аби від нього відчепилися, треба дати зрозуміти, що ви його не чуєте і все одно продовжуватимете йому допомагати. Через якийсь час він це оцінить. Також не раджу самовільно вживати антидепресанти.
Але родичі хворого також повинні зрозуміти, що коли чоловіки (батьки, дядьки, дідусі) заперечують важкість свого стану або визнають свій депресивний стан, але відмовляються від будь-якої допомоги, ніхто з психологів додому на консультації не їздитиме. Тут потрібні інші спеціалісти. Раджу родичам звернутися до психіатра, наприклад, у психоневрологічний диспансер. Фахівці мають цілі схеми, за допомоги яких навчать, як допомогти хворому, як поводитися близьким, родичам, а за потреби здійснити госпіталізацію.
Не варто забувати, що люди, які постійно перебувають біля депресивного хворого, так само страждають: хтось відчуває провину, що не може допомогти, в когось думки постійно зайняті тим, що він робить для хворого замало. Тому досить часто і родичам не завадить психологічна допомога.
25.12.2019 17:08
Виктория Верник
Для меня тоже работа с психологом бывает очень полезна. Когда у меня приключается нервное истощение, мне помогает психолог на Оболони https://medikom.ua/psihoterapiya-kiev/ Специалист действительно отличный. Даю ссылку, потому что, если честно, сама с трудом нашла хорошего специалиста, до этого какие-то шарлатаны попадались с псевдо методами, которые не работали. А тут мне такие вопросы задают что я хочу не хочу но стала смотреть на ситуацию под другим углом, ощущение было что мозги мне вынули, перебрали, все разложили по полкам и вернули на место .
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
