– Упродовж років незалежності українська медицина стрімко розвивалася, наближувала свої стандарти до рівня Європи та США. Наше місто на сьогодні охоплене сімейною медициною на 91%, що є найвищим показником в Україні. Перший сімейний лікар почав працювати у Львові ще 1988 року. І донині в 2-ій міській поліклініці Судова Леся Ярославівна приймає своїх пацієнтів. Надання первинної допомоги за принципом сімейної медицини є одним зі стандартів ЄС. У більшості країн світу сімейний лікар супроводжує людину від народження до смерті. Він повинен лікувати усю сім’ю, знати, що їй порадити, що запобігти, знати про ймовірні спадкові захворювання, розбиратися в дитячих патологіях. Має виховувати пацієнтів, щоб вони дотримувались здорового способу життя. Перший госпіс в Україні виник у Львові 1997 року. Це було знаковою подією не тільки для нашого міста, а й для України в цілому, тому що почали розуміти необхідність створення таких медзакладів, аби люди доживали віку в людських умовах, а не в муках і стражданнях. Госпіс – це медичний заклад для смертельно хворих, заклад паліативної допомоги для невиліковно хворих. Для людей в таких закладах передбачений медичний, духовний та соціальний супровід. Аби ті, що почули смертний вирок, змогли ще відчути радість життя, а ті, що мають невиліковну хворобу, могли жити майже повноцінно. На початку 90-их років сучасне обладнання в лікувальних закладах було лише у столицях союзних республік. У лікарнях інших міст, містечок, селищ були рентген-апарати, де-не-де апарати УЗД… І пацієнт сподівався лише на очі, руки та знання лікаря. Впродовж років незалежності в Україні почали застосовувати новітні медичні технології, закуповувати сучасне обладнання: ультразвукові апарати, комп’ютерні томографи, магнітно-резонансні томографи, сучасні лабораторні аналізатори, ендоскопічне сучасне обладнання. Тепер людей лікують методами малоінвазивної хірургії, коли під час проведення операцій не роблять великих розрізів, проводять гастроскопію, кольпоскопію. Лікарі отримують об’єктивні візуальні дані, що дозволяють безпомилково ставити діагноз і обирати правильну тактику лікування. У всьому світі дійшли висновку, що профілактика захворювань є набагато ефективнішою і дешевшою, аніж лікування. З 2007 року у Львові почали проводити щорічні профілактичні акції з раннього виявлення хвороб: артеріальної гіпертензії, раку шийки матки і молочної залози, цукрового діабету, органів дихання і туберкульозу, вірусного гепатиту С, глаукоми, в тому числі запобігання опіків у дітей. Не варто забувати про “правило половин”, яке можна застосувати до багатьох хвороб. Наприклад, половина населення має підвищений артеріальний тиск, половина з них цього не знає, а половина з тих, що знають, не лікується. За роки незалежності запровадили й новітні перинатальні технології. Пригадуєте часи, коли жінка потрапляла до пологового будинку майже як до тюрми? У одному залі одночасно народжувало по п’ятеро жінок, крик був несамовитий. Рідних до пологового не впускали, чоловіки стояли під вікнами і кричали: “Я тебе люблю!” або ж писали на асфальті “Дякую за сина!”, “Дякую за дочку!”. А після народження немовля одразу забирали від матері – приносили тільки годувати. Були випадки, що навіть... плутали дітей. Але це неприродно! Тому в середині 2000-их по всій Україні пологові зали почали переобладнувати на індивідуальні. У Львові, зокрема, їх переобладнали в 2008-ому. Запровадили партнерські пологи, коли близька людина може одночасно підтримувати майбутню маму і контролювати медперсонал. Встановили необхідну умову спільного перебування матері та дитини з першого дня життя немовляти.

– Медицина в Україні розвивається не так за підтримки держави, як завдяки внескам лікарів та меценатів, індивідуального прагнення кожного фахівця до самовдосконалення. За роки незалежності багато новітніх технологій ми запозичували в Заходу. Зокрема, у хірургії за останні 25 років активно розвивається лапароскопічний метод малоінвазивної хірургії (органів черевної порожнини), ендоскопічний (стоматологічної, ЛОР, легеневих патологій та інших), а також мікрохірургія, в тому числі мікрохірургія кисті. Вона базується на накладанні і реконструкції мікросудин, мікронервів на далеких периферичних ділянках. Колись такі випадки завершувалися ампутацією, тепер – реплантацією (пришиванням кінцівок). Усе базується на сучасному обладнанні, яке вдалося закупити лише за роки незалежності. Незважаючи на те, що в Україні ціна за ліжко-день є нижчою, аніж в країнах Європи чи у США, всі сучасні методики спрямовані на малоінвазивність, менший рівень травматизації і як наслідок – на коротший період реабілітації. Знаний хірург і мій батько Ігор Герич створив відділення інтервенційної радіології. Специфіка роботи така: малотравматичні діагностичні і лікувальні операції проводять за допомоги спеціальних мініатюрних катетерних інструментів, які вводять через точковий прокол артерії або вени в будь-який орган під контролем спеціальних рентгенодіагностичних систем. Завдяки цьому методу можна запобігати інфаркти, зупиняти важкі кровотечі, при тромбозах виявляти і локалізувати порушення, при онкозахворюваннях перекривати кровообіг у пухлинах (таким чином пухлина атрофується, зменшується у розмірах). Зараз багато говорять про перехід до страхової медицини, мовляв, така функціонує у Європі, країнах Північної Америки. Але це лише спосіб фінансування медичної ланки. На жаль, у багатьох людей складається враження, що будуть виділяти більше коштів на медичну галузь і що це приведе до підвищення якості послуг. Однак фінансування галузі не впливає на якість навчання, можливість стажування у кваліфікованих центрах надання медичної допомоги. Зміна способу фінансування ці аспекти не покращить! Понад те, в наших умовах вона не дозволить вилікувати й половини захворювань, бо все залежить від доходів громадян за умов такого способу фінансування.

– За всі часи незалежності України медичні новації стосувалися, зокрема, й процесу пологів – він став більш природним. У обласних та районних пологових будинках тепер є індивідуальні пологові зали. Перебування матері з дитиною, раннє прикладання до грудей, партнерські пологи і навчальні лекції перед ними – теж сучасні нововведення. Крім того, змінився час перебування в пологовому будинку – на третю добу матір і дитину виписують додому. За останні 25 років відбувся феноменальний прогрес у лікуванні непліддя: на сьогоднішній день більше мільйона дітей народилося в світі завдяки допоміжним репродуктивним технологіям (ДРТ) – 0,3 відсотка в Україні. За даними національного реєстру, на рік проводять 7000 циклів зі штучного запліднення. Реальна кількість – близько 9000. З 2005 року в Україні з’явилася можливість проведення лікувальних циклів ДРТ державним коштом (близько 600 на рік). Ще 25 років тому молодим парам, які приходили на прийом до лікаря і казали, що вони неплідні, не мали що запропонувати. Тепер допоміжні репродуктивні технології (штучні) дозволяють за відсутності маткових труб, при гормональних порушеннях народжувати бажаних і здорових дітей. Такі технології доступні, але переважно в приватних клініках. Порівняно з 90-ми, коли було популярне дитяче харчування, останнім роками більше уваги приділяємо саме грудному вигодовуванню. Бо це не тільки тісний психологічний контакт дитини з матір’ю, а й неабияка користь для здоров’я немовляти.

– Військовий госпіталь у Львові – чи не єдина установа, що була готова до війни два роки тому. Попри те що за час незалежності України були зруйновані кафедри військової медицини, Військово-медичний центр Західного регіону залишається провідною лікувальною установою. Маємо постійні черги із цивільних, і це показник того, що в нас доволі високий рівень лікування. Наші медичні фахівці постійно перебувають як на сході України, так і в інших медичних мобільних бригадах, шпиталях… Добре, що маємо постійну увагу волонтерів, які торік, наприклад, презентували електронний оптичний переполюс. У червні цього року відкрили першу в Україні ерготерапевтичну кімнату зі спеціалізованим реабілітаційним обладнанням та візкову майстерню для обслуговування і ремонту інвалідних візків, придбаних коштом Трастового фонду НАТО з медичної реабілітації. Насправді київський і львівський військово-медичні госпіталі залишаються чи не на найвищих щаблях за професіональністю медичного персоналу, бо такого рівня нейрохірургії, неврології та нейрореабілітації ніде в Україні немає! З початку війни на сході України є чимала потреба в протезуванні. У цьому напрямку теж маємо успіхи. В Україні діє державна програма, але зауважу, що часто бійці обирають протезування за кордоном, хоча не думаю, що це вихід, бо ж протези потребують постійної уваги, і далеко не всі мають змогу час до часу їздити до іноземних фахівців. За кордон потрібно їхати лише в окремих випадках, коли потрібні діонічні протези, функціональні тощо. В Україні є державні протезні установи, які останнім часом зробили серйозний ривок у оновленні технологічної бази, кваліфікації спеціалістів. Зауважу, що жоден поранений боєць, який втратив функціональність певного органа, не буде виписаний з лікувальної установи, допоки повністю не отримає всіх необхідних послуг! Якщо раніше, щоб отримати протез, для початку потрібно було звільнитися зі служби в Збройних силах України, оформити інвалідність, після того стати в чергу через соціальні служби на протезування, за ініціативи нашого командування Центру у Верховній Раді України прийняли законодавчий акт, який дозволяє військовому спочатку отримати протез, аж тоді оформляти інвалідність.

– Позитивні зміни в українській медицині за роки незалежності однозначно відбулися. Ми стали більш відкриті для світу, наші лікарі мають можливість їздити на навчання за кордон. Медицина повертається до профілактичних заходів, бо дешевше вкладати гроші у профілактику, аніж потім лікувати захворювання. Багато різноманітних проектів націлені на профілактику та запобігання хвороб. Але досі дуже мало коштів виділяють на бюджетну медицину, зокрема на оновлення обладнання та зарплати медперсоналу. Державним закладам важко забезпечити той рівень надання медичної допомоги, якого вони потребують, тому часто влаштовують благодійні концерти, акції і за зібрані кошти купують реанімаційне обладнання. В світі роботу медичних працівників оцінюють дуже високо, дають соціальні гарантії. Адже щоб стати хорошим лікарем, потрібно не менш ніж десять років працювати і за фахом, і над собою. В нас багато молодих спеціалістів залишаються без роботи, тому йдуть працювати не за фахом, виїжджають за кордон – переважно до Польщі та Німеччини. Ще 25 років тому вважали, що приватні медичні заклади дуже дорогі, і це невиправдано. Тепер вони дуже активно розвиваються. У них покращився рівень надання медичних послуг і є попит серед пацієнтів.