– Щодо щеплення БЦЖ, то ще два роки тому в нас були вакцини російського виробництва. Зараз вони не можуть пройти реєстрацію. І не тому, що Росія країна-агресор, а тому, що наші законодавчі норми не дозволяють зареєструвати вакцини, які не мають сертифіката якісної практики виробництва (GMP). З 2015 року вакцини для українців закуповують міжнародні організації. Зокрема, в Україні закупили вакцину БЦЖ “ІнтерВакс” канадського виробництва, але вона ще не легалізована. До законодавства України мали прийняти зміни щодо спрощеної реєстрації лікарських препаратів, які зареєстровані, наприклад, у Канаді, США, Японії або Австралії. Але незважаючи на те, що такі зміни були прийняті в травні 2016 року, деякі положення і документи ще треба допрацювати. 

– Тиждень тому велика партія вакцин АДПМ прибула до України. Думаю, цю вакцину вже почали розвозити по регіонах. А дефіцит таких вакцин, як “Пентаксим” чи “Інфанрикс”, що містять сучасний кашлюковий компонент, є в усьому світі. Україна просто не була готова до цього… 

– Цивілізовані країни проводять закупівлі вакцин за рамковими угодами. Процес виробництва вакцин триває від півроку до двох, навіть двох з половиною років. Тому конт­ракт із конкретним виробником укладають на три-п’ять років. Річ у тім, що наше законодавство не передбачає використання рамкових угод, бо щороку визначається номенклатура – що саме будуть закуповувати, щороку виділяють кошти, проводять тендери закупівлі  вакцин. Виробники не можуть негайно продати нам мільйон доз, бо ми не давали гарантії, що точно їх купимо в 2016-ому. Вони можуть лише запропонувати нам залишки. Тож потрібно найперше змінити законодавство, адаптувати його до сучасних реалій. Це питання не лише до Міністерства охорони здоров’я, а й до депутатського корпусу. 

– Так, це сфера відповідальності батьків. Але їхнє рішення не вакцинувати свою дитину прирівнюється до рішення перебігати з нею дорогу на червоне світло. Ми будуємо громадянське суспільство, тому на рішення про вакцинацію має впливати думка громади.   

В нашому законодавстві насправді існують юридичні колізії. Наприклад, стаття 15 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” забороняє перебування невакцинованої  дитини в дитячому колективі. Бо держава бере на себе відповідальність проводити вакцинацію, забезпечувати наявність вакцин, але… не забезпечує ними своєчасно і в повному  обсязі. Батьки можуть сказати, що вони готові щепити дитину відповідно до законодавства, щоби відправити її у дитячий колектив, але не мають такої можливості, якщо немає вакцин. Тому це предмет дискусії. До того ж є корупційна складова: часто медпрацівники, отримуючи хабарі від батьків, фальшують записи про вакцинацію. В моїй практиці бували випадки, коли батьки самі писали своїй дитині інформацію про щеплення. Це недбале ставлення до здоров’я дітей та ще й підробка документів, за яку має бути кримінальна відповідальність. 

– Наприклад, у Великій Британії  вакцинація необов’язкова, від вас не вимагатимуть довідки про статус вакцинації. Натомість у США все дуже суворо – дитину не допустять до перебування в дитячому колективі, до школи, коледжу, університету, якщо вона не має необхідних щеплень. Ви можете, звичайно, відмовитися, але тоді вам залишається жити у резервації від суспільства. В Бельгії батькам треба обґрунтувати, чому вони відмовляються від вакцинації дітей. Часто це вирішують у суді. 

– Про це вже не раз говорили провідні лікарі України, тому що тут важливо не лише підвищити рівні охоплення вакцинацією. Це й питання реєстрації вакцин, їх використання. У час війни необхідно забезпечувати належний захист військових. Питання вакцинації, як і питання корупції, повинні розглядати на найвищому рівні.