Львів став колискою сімейної медицини. Саме тут у 90-их роках почали готувати перших сімейних лікарів. Їхніми послугами в Європі та Америці користується кожна сім’я. Але поняття “мій лікар”, який за кордоном є вірним порадником кількох поколінь однієї родини, їхнім супутником у сфері охорони здоров’я впродовж усього життя, українцям поки що незрозуміле. Дехто ще досі вважає: болить шлунок – треба йти до гастроентеролога, болить серце – до кардіолога, а сімейний лікар – це такий собі “менеджер”, що лише скерування виписує.
В Україні європейську практику сімейної медицини впроваджують уже більш ніж двадцятиліття, намагаючись зробити її оптимальною для пацієнта і для держави.
Та за цей час вона так і не стала мрією студентів-медиків через спеціалізацію широкого профілю, низьку оплату праці та ненормований робочий день. Нині сімейні лікарі працюють, натхнені ідеєю і прагненням допомагати людям… Тому щораз більше пацієнтів оцінюють переваги сімейної медицини: профілактика та лікування всіх членів родини від усіх захворювань, амбулаторія неподалік будинку. Але є й спротив, мовляв, чому не можна одразу звертатися до профільних спеціалістів, навіщо стояти в черзі до сімейного лікаря, якщо він нібито “фахово не допоможе”? “Це ж колишні терапевти й педіатри!” – обурюються люди. То хто все-таки сімейний лікар і яка його роль у житті та здоров’ї пацієнтів.
Чому власне сімейний
Кажуть, що лікар, як вчитель та священик, це не професія, а покликання. Понад те, хороший лікар має не лише займатися профілактикою та лікуванням свого пацієнта, а й виконувати соціальну роль найпершого порадника у справах охорони здоров’я та поширювати в суспільстві засади й принципи здорового способу життя. Мовиться насамперед про сімейного лікаря, який в Україні називається лікарем загальної практики – сімейної медицини і надає первинну медико-санітарну допомогу всім членам родини незалежно від віку та статі. Саме до нього звертаємось найчастіше: і зі звичайною застудою, і з важчою недугою по скерування до профільних спеціалістів, і по медичні довідки, і під час планового медогляду. В якого б іншого лікаря не консультувалися, все одно повертаємось до свого, сімейного.
Тепер я не можу зробити навіть загальний аналіз крові, якщо не матиму скерування від сімейного лікаря. Тож доводиться віддавати більше ста гривень за цей аналіз у приватній лабораторії
“Сімейний лікар часто опікується кількома поколіннями однієї родини та добре знає їхній стан здоров’я у різні періоди життя. Тому чудово орієнтується у генетичних проблемах сім’ї, а також знає, кому і від яких захворювань першочергово треба захищатися в молодому віці”, – зауважує “Пошті” Борис Лемішко, головний спеціаліст із загальної практики – сімейної медицини департаменту охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації, член правління Української асоціації сімейної медицини.
З його слів, сімейний лікар визначає оптимальний маршрут пацієнта, щоб він міг отримати якісну медичну послугу в потрібному медзакладі у того чи іншого – вузького спеціаліста, який найліпше вирішить його проблеми зі здоров’ям.
Навчати лікарів, виховувати пацієнтів
Сімейний лікар Олександр Заремба працює вже 15 років, з 1990-го, ще 15 років перед тим працював терапевтом. Стверджує, що його професія передбачає безперечну відданість справі та відповідальність за пацієнтів.
“Коли у сімдесятих я вступав учитися на терапевта, професія лікаря була більш престижною. Тоді обраний фах передбачав вужчий профіль, тому й зараз до сімейного лікаря звертаються частіше з тими ж проблемами, що раніше до терапевта, або відразу ж просять скерування до вузьких спеціалістів. Пацієнтам важко звикнути до того, що насамперед поради треба питати у сімейного лікаря.
Досвід сімейного лікаря набувається роками. Бо коли спілкуєшся з дорослими, вони більш-менш точно розповідають про свої симптоми, а у випадку з дітьми про те, як почувається дитина, можна довідатись тільки від мами, решта – досвід та професіоналізм лікаря. Коли спілкуєшся з дітьми, то й характер змінюється, бо педіатрія – це стан душі. Дітей треба любити! Став фахово розбиратися в дитячих недугах лише пропрацювавши роки. Коли лікуєш немовля, треба швидко й точно вирішувати, яких заходів лікування слід вживати. Намагаємося з колегами усюди за показаннями скеровувати дітей до профільних спеціалістів, бо за найменших сумнівів не можемо ризикувати”, – розповідає Олександр Заремба.
У сімейного лікаря починають і закінчують лікування понад 80% пацієнтів. Розширення його функцій за відсутності в роботі сучасних інформаційних технологій вимагає значних затрат часу на оформлення облікової статистичної медичної документації, додаткових зусиль для постійної комунікації з населенням.
Зі слів Олександра Заремби, сімейний лікар повинен пояснювати пацієнтам, чому потрібна профілактика, чому такі важливі вчасні звернення до лікарів, та, зрештою, для чого потрібен сімейний лікар і чому звертатися спершу треба до нього. Бо тепер багато пацієнтів намагаються ставити собі діагнози в інтернеті, обирають у аптеці ліки на власний розсуд.
“Якщо знаєш людей, а люди тебе, то допомагати їм нескладно, лише забирає багато енергії. Часто пацієнт є заляканим, замість того, щоби вчасно звернутися до лікаря, він читає про свої симптоми в інтернеті. А пізні звернення призводять до розвитку хронічних і важких захворювань. Тільки лікар, який знає пацієнта, його хронічні недуги і схильності, може уявити собі цілісну картину, і треба пояснювати це пацієнтам!” – наголошує він. – Часто самотні люди приходять до амбулаторії просто поговорити, бо знають, що там їх не лише лікуватимуть, а й вислухають”.
Змінювати сімейного лікаря можна раз на рік, якщо часто переїжджаєте чи за будь-яких інших обставин
Робочий день у Олександра Заремби – ненормований. “Від трьох до п’яти годин перебуваємо на прийомі. Окрім того, ходимо на виклики, відвідуємо хворих, вагітних, учасників АТО, здійснюємо патронаж (відвідування новонароджених діток до місяця після народження раз на десять днів. – “Пошта”). Буває, пацієнти телефонують вночі, якщо захворіла маленька дитина. А ще маємо багато паперової роботи. Та якщо лікар поважає себе і справді хоче допомогти людям, якщо дбає про своє добре ім’я, у нього робочий день завжди насичений. Бо не в кожній професії є приємна можливість допомагати людям”, – резюмує сімейний лікар.
Що недопрацювали
Хоча на Львівщині сімейна медицина й розпочала свій розвиток, проте, як і в Україні загалом, принцип її дії не зовсім зрозумілий для пацієнтів, не надто комфортний для самих лікарів. Основними проблемами розвитку сімейної медицини в нашій області та в Україні загалом, зі слів Бориса Лемішка, головного сімейного лікаря області, є:
– нерівномірність реформування первинної меддопомоги на засадах сімейної медицини в різних містах і районах області;
– відсутність якісної системи підготовки фахівців загальної практики – сімейної медицини;
– завчасне юридичне розділення медзакладів первинного і вторинного амбулаторного рівнів, що призводить до дезінтеграції медичної допомоги та зниження її якості;
– недостатнє ресурсне забезпечення закладів і мотивації фахівців приводить до неукомплектованості посад сімейних лікарів і медичних сестер в окремих районах та зниження доступності первинної медичної допомоги до населення;
– відсутність дієвих мотиваційних моральних і матеріальних стимулів роботи сімейних лікарів, інформаційних технологій та комп’ютеризації їх робочих місць;
– розбалансованість системи надання невідкладної медичної допомоги на рівні первинної медичної допомоги, що становить небезпеку ускладнень захворювань і смертності.
Чи стало краще
“Реформа сімейної медицини, думаю, була спробою ще більше заплутати пацієнта. Бюрократія, низька якість медичного обслуговування і витрачені кошти на амбулаторії. Тепер я не можу зробити навіть загальний аналіз крові, якщо не матиму скерування від сімейного лікаря. Тож доводиться віддавати більше ста гривень за цей аналіз у приватній лабораторії. Якось вистояла двогодинну чергу до ендокринолога, а та каже: “Ідіть до сімейного лікаря по скерування”. Пішла з поліклініки до сімейного в амбулаторію і для експерименту не встигла навіть усіх своїх симптомів назвати, як вона квапливо написала мені скерування. Півдня витратила на те, щоби потрапити на консультацію до одного лікаря! Безлад!” – обурюється львів’янка Тетяна. – А як кілька років тому вирішила змінити свого сімейного лікаря, то теж мала купу проблем із паперами та чергами”.
Більшість сімейних лікарів, які нині працюють, здобували фахову освіту лише за півроку перекваліфікації
В межах однієї установи вибір сімейного лікаря можливий, запевняє “Пошту” Любомира Луцевич, завідувач поліклінічного відділення №1 1-ої міської клінічної лікарні ім. Князя Лева.
“Це передбачено законодавством і на практиці діє в медичних установах. Просто треба написати заяву до адміністрації, у якій вказати ім’я лікаря, який би вас супроводжував. Змінювати сімейного лікаря можна раз на рік, якщо часто переїжджаєте чи за будь-яких інших обставин. А щодо скерувань, які повинен виписувати вам лікар для здачі аналізів, чи направлення до інших лікарів, то так і має бути. Спільними зусиллями маємо прийти до усвідомлення, що так є у всьому світі: спершу пацієнт звертається до свого сімейного лікаря, а він уже скеровує, до кого пацієнтові потрібно звертатися далі. Це завдання на часі у всіх лікарів – пояснити пацієнтові, як працює модель сімейної медицини”, – каже вона.
Люди й далі звертаються до вузьких спеціалістів, навіть якщо їхні проблеми може вирішити сімейний лікар. І цьому є пояснення, бо знаємо, що більшість сімейних лікарів, які нині працюють, здобували фахову освіту лише за півроку перекваліфікації. Тож нам залишається покладатися на їх професійний досвід.
Від трьох до п’яти годин перебуваємо на прийомі. Окрім того, ходимо на виклики, відвідуємо хворих, вагітних, учасників АТО, здійснюємо патронаж
“Коли хворіємо, завжди звертаємось до сімейного лікаря за місцем проживання. Я задоволена тим, що наш лікар знає нашу сім’ю, чим ми хворіли, та й амбулаторія розташована неподалік нашого будинку. Суттєво ніби й нічого не змінилося з того, що може створювати незручності. Сімейні лікарі скеровують за потреби до вузьких спеціалістів, так як раніше педіатри і терапевти. Попри те що я медик, одразу звертаюся до лікаря, бо потрібен лікарняний. Навіть якщо це звичайна застуда і я сама знаю, які противірусні засоби можуть допомогти, все одно лікар мусить послухати, подивитися горло, вказати, які аналізи треба зробити. Щоб потім не було проблем, все-таки діагноз повинен ставити фахівець! Він завжди у курсі, які віруси мутували саме в цей період, які особливості лікування”, – переконує львів’янка Олеся, яка працює в лікарні.
Однією із засад сімейної медицини є наближеність до пацієнта. Та якщо львів’янин добирається до найближчої амбулаторії 200-700 метрів пішки, то не кожному селянину в області, який проживає у віддаленому від району селі, це доступно.
А для лікарів співвідношення “багато працювати – мало отримувати” теж невтішне. Тим паче виконувати роль розпорядника на шляху деяких пацієнтів до ЛОРа, невропатолога, ендокринолога та інших.
Медицина майбутнього
Тепер місцеве самоврядування має змогу самостійно ухвалювати рішення про розбудову мережі амбулаторій. Про це 7 березня заявив Віктор Шафранський, заступник міністра охорони здоров’я, в ефірі 5-го каналу. З його слів, це допоможе вирішити проблему недовіри громадян до сімейних лікарів і до медицини в цілому. Тільки тоді, коли пересічний громадянин відчує, що медицина стала ближчою до нього, перегляне своє відношення до цих змін в системі охорони здоров’я.
Положення Стратегії сталого розвитку “Україна-2020” і концепція реформи фінансування системи охорони здоров’я України передбачає впровадження інноваційної моделі інтегративної, орієнтованої на пацієнтів медичної допомоги. Акцент – на автономізації закладів як комунальних підприємств, поліпшенні доступності, керованості та профілактичної спрямованості, а також використання сучасних інформаційних технологій. Розширюватимуть джерела фінансування меддопомоги населенню шляхом добровільного медичного страхування, прозорих медичних фондів. Створюватимуть єдиний інформаційний простір електронних реєстрів здоров’я пацієнтів, автоматизують робочі місця. При цьому підвищиться соціальна й економічна мотивація фахівців. Такою буде медицина майбутнього, а до чого ж прагнути медикам?
Зі слів Бориса Лемішка, фахівці сімейної медицини повинні мати свою харизму і бути здатними захоплювати справою охорони індивідуального і громадського здоров’я своїх пацієнтів, перетворюючи їх на своїх партнерів і послідовників щодо здорового способу життя. Як лідер з охорони індивідуального і громадського здоров’я в територіальній громаді сімейний лікар повинен:
– Бути пристосованим до невизначених ситуацій у сферах діагностики, лікування чи профілактики захворювань.
– Вміти сконцентрувати свою увагу на меті, незважаючи на всі обставини.
– Уважно слухати, проводити зустрічі, презентації, вести переговори, дискусії, виступати публічно.
– Розумітися на політиці – усвідомлювати своє місце в організаційній структурі влади.
– Демонструвати здатність враховувати інтереси, сумніви та успіхи інших.
– Бути людиною з почуттям гумору.
– Бути врівноваженим – вміти надавати невідкладну медичну допомогу в умовах метушні.
– Усвідомлювати себе настільки, щоб розуміти, як його приклад, його поведінка впливає на інших людей.
Процес впровадження сімейної медицини в Україні розпочався із експериментального відкриття на Львівщині першої амбулаторії загальної практики – сімейної медицини 1987 року в місті Дрогобич. А з 1995 року розпочалася підготовка сімейних лікарів за програмою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України, інформує Вікіпедія.
Реформування сфери охорони здоров’я зумовлене такими причинами, як диспропорція у розвитку амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги як наслідок пришвидшеного розвитку системи охорони здоров’я в радянському минулому. Сприяло цьому й активне здійснення вузької спеціалізації, яка вважалась пріоритетною. Тенденція надмірної спеціалізації призвела до дискваліфікації дільничного терапевта і перетворила його на диспетчера в державній системі охорони здоров’я України. А на практиці одного пацієнта спостерігали три-чотири спеціалісти, кожен із них – тільки хворобу свого профілю. Це призвело до втрати медичними працівниками особистості хворої людини. І звісно, фінансування: на утримання амбулаторно-поліклінічних закладів, де починають і закінчують лікування близько 80% пацієнтів, витрачалося до 20% усіх державних коштів, виділених на охорону здоров’я, на первинну медичну допомогу – лише 5%.
В результаті цього розпочинали та закінчували своє лікування на рівні первинної медико-санітарної допомоги лише 18-26% хворих, а не 80-90%, як це відбувалося у всьому світі”.
1990 року вперше в Україні львівська поліклініка почала надавати населенню первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини, а 1992-го відкрили відділення сімейних лікарів і в Дрогобицькій міській поліклініці.
1993 року створили першу в Україні кафедру поліклінічної справи і сімейної медицини, на якій почали навчатися студенти VI курсу лікувального факультету. А через два роки кафедра терапії №2 факультету післядипломної освіти була реорганізована в кафедру сімейної медицини, на якій розпочали систематичну підготовку сімейних лікарів з колишніх терапевтів і педіатрів.
Зі слів Бориса Лемішка, на початку 2000-их виникла необхідність модернізації моделей амбулаторно-поліклінічної допомоги, відтак у 2004 році вперше в Україні створили центр первинної медичної допомоги для жителів Залізничного району Львова виключно на засадах сімейної медицини та консультативний лікувально-діагностичний центр як структурні підрозділи установи, що працюють на засадах часткового фондотримання.
В результаті у 2006-ому головне управління охорони здоров’я при Львівській облдержадміністрації розробило обласну цільову програму “Розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на 2008 –2011 роки”. Виконання комплексу заходів, передбачених названими програмами, дозволило досягти значних успіхів як у розвитку первинної медичної допомоги, так і в підвищенні її якості та ефективності. За цей час в області створили 122 заклади сімейної медицини, забезпечили 12% асигнувань на ПМД (первинну медичну допомогу) в структурі усіх видатків на охорону здоров’я Львівщини, охопили 67,2% населення сімейною медициною, значно покращили показники здоров’я населення на дільницях сімейних лікарів.