– Сімейна медицина – це ідеологія, яка у світі працює, а в Україні ще потрібно переконувати громадян в її ефективності. Медицина за моделлю Миколи Семашка, що працює у нас із часів Радянського Союзу, є дуже дорогою в утриманні. Жодна країна світу не може собі дозволити таку модель, у тому числі й Україна. В більшості країн прийняли стратегічне ідеологічне рішення, що людину від народження і до смерті має супроводжувати сімейний лікар. Він повинен лікувати усю сім’ю, знати, що їй порадити, що запобігти, знати про ймовірні спадкові захворювання, розбиратися в дитячих патологіях. Має виховувати пацієнтів, щоб вони дотримувались здорового способу життя. Світ перейшов 1976 року на ідеологію сімейної медицини, а ми у Львові почали це робити 1988-го. Нині в нашому місті охоплення сімейною медициною становить понад 90 відсотків, в Україні – менше 50 відсотків. Але недовіра до сімейного лікаря все ще існує. Це найбільш складна лікарська професія, найбільш необхідна, але розуміння її суті пацієнтами ми ще пов­ністю не досягли. Кожен самостійно вирішує, йти до кардіолога чи невропатолога, а насправді сімейний лікар першим має вислухати ваші симптоми і за потреби залучити вузьких спеціалістів. В Україні, і у Львові зокрема, вважають, що лікар потрібен, аби лікувати вже набуте захворювання. Насправді треба самим вчасно приходити на профілактичний огляд. Сімейний лікар має координувати таку профілактику на випередження захворювань. Завдання сімейного лікаря – робити все можливе, щоби його пацієнт не захворів, а якщо вже захворів, тоді, звісно, надати йому медичну допомогу. Однозначних прогнозів про те, за скільки часу відбудеться перехід до сімейної медицини – такої, якою вона мала б бути, немає. Це потребує фінансів, якісної підготовки сімейних лікарів. Важливим є баланс розвитку в різних районах міста і області. Проблемою залишається вільний вибір сімейного лікаря. Бо в одному законі зазначено, що маємо право вибирати і змінювати свого сімейного лікаря, в іншому – що пацієнти обслуговуються за територіальним принципом, а посада лікарів визначається кількістю населення. Крім того, для лікарів прописаний маршрут, за яким вони обслуговують пацієнтів на викликах, і якщо з ними станеться нещасний випадок поза тим маршрутом, то це не вважатиметься виробничою травмою. Виходить, ви маєте право вільного вибору лише за місцем проживання… Тобто є багато суперечностей і в законах, що стосуються охорони здоров’я. Але Львів завжди був лідером у впровадженні сімейної медицини. Повторюся, що тут 90 відсотків пацієнтів звертаються до сімейних лікарів, у місті функціонує 13 амбулаторій сімейної медицини. І ми продовжуємо розвивати ланку первинної медичної допомоги. Зокрема, цього року в планах – відкриття для жителів міста ще двох амбулаторій сімейної медицини за адресами: Грінченка, 6 та Олени Степанівни, 35-а. Також збираємося відкрити таку амбулаторію на вулиці Тернопільській, 9, де у ній є гостра потреба, але поки що це приміщення не звільнене попереднім орендарем.

– Для надання якісної медичної допомоги сімейний лікар повинен стати частиною сім’ї, яка до нього звернулася по допомогу, що дає змогу враховувати усі психологічні, соціальні, культурні, спадкові особливості пацієнта. Ідеальний лікар уміє якісно здійснювати медичний супровід і новонародженої дитини, і людини похилого віку. Ця людина в першу чергу повинна займатися профілактикою захворювань, бути порадником, повинна знати всі гострі стани та за необхідності зможе надати невідкладну допомогу. Сімейний лікар аналізує обстеження пацієнта, складає чіткий план лікування та вміє мотивувати пацієнта, щоби дотримуватись цього плану. Водночас на теперішньому етапі роль педіатра залишається ще дуже важливою. Адже лише за час навчання на курсах спеціалізації з сімейної медицини, мабуть, складно терапевтові осягнути численні патології дитячого організму. Педіатра необхідно обов’язково залучати до лікувального процесу, хоча б як консультанта. Одне з важливих місць займає заробітна плата лікаря, яка є потужним джерелом мотивації. Система заробітної плати сімейних лікарів повинна базуватись на принципі абонементної плати – щомісячного платежу за кожну прикріплену людину. Тоді лікарю було б вигідно працювати на запобігання захворювань. Адже що рідше хворіє пацієнт, то менше навантажений лікар. І тут наявність великого обсягу інформації про сім’ю стає в пригоді. Орієнтуючись у всіх сферах медицини, сімейний лікар координує всі медичні питання – визначає необхідність консультацій вузьких спеціалістів, діагностичні обстеження, рекомендує конкретних лікарів. При теперішніх технологіях кожна людина може ознайомитись у інтернеті з препаратами та самостійно призначити собі курс лікування. Думаю, що ситуація зможе змінитись тоді, коли в наших аптеках ліки можна буде придбати тільки за рецептом лікаря. І пацієнт просто буде змушений звернутись до фахівця. Інша річ, що тоді він мав би право вибору свого сімейного лікаря – того, якому довіряє. Думаю, лише спільними зусиллями влади, засобів масової інформації, медичних працівників, кожного з нас ми, не чекаючи змін, самі почнемо дбати про своє здоров’я, займаючись профілактикою захворювань та пропагуючи здоровий спосіб життя.

– Реформування системи охорони здоров’я в Україні передбачає, зокрема, організацію надання медичної допомоги на трьох рівнях: первинному, вторинному і третинному (високоспеціалізована допомога). Первинний рівень – базовий (його ще називають рівнем першого контакту) передбачає надання медичної допомоги на засадах загальної практики/сімейної медицини. Його роль дуже важлива, адже власне на цьому рівні обсяг наданої медичної допомоги є достатнім для 80 відсотків випадків звернень, а також саме тут здійснюються 70-80 відсотків усіх профілактичних заходів. Відповідно зростатимуть вимоги і до професійного рівня лікаря сімейної медицини. Адже він має дбати на території обслуговування про збереження і зміцнення здоров’я здорових членів громади, запобігати хвороби і оздоровлювати пацієнтів, а також полегшувати страждання важко- і невиліковно хворих. Сімейний лікар повинен спонукати своїх пацієнтів до усвідомлення, що здоров’я на 50 відсотків визначається способом життя людини, на 20 відсотків – впливом навколишнього середовища, на 20 відсотків – спадковістю і лише на 8-10 відсотків – діяльністю медичної галузі. Він повинен вміти поширювати здоровий спосіб життя, фізичну активність, здорове харчування тощо, сприяти позитивному психоемоційному мікроклімату в родинах і громаді. Тобто, крім спеціальних медичних знань, володіти вмінням учителя і порадника. В теперішні часи, коли зростає роль територіальних громад, медичні працівники мають активніше працювати в партнерстві з органами місцевої влади, бізнесменами, освітянами, громадськими, політичними і релігійними організаціями, засобами масової інформації для вирішення питань громадського здоров’я. Важливо також забезпечити належний матеріальний рівень громадян, щоб вони не вирішували свої базові потреби, легковажачи при цьому здоров’я. Це ж стосується і сімейного лікаря: йому, крім належної професійної підготовки, необхідний і високий матеріальний дохід, щоб насамперед думав, як допомогти пацієнтам, а не про те, як заробити гроші на утримання сім’ї.