– Анорексія (від гре­ць­кого – без апетиту) – захворювання, що характеризується критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя, втратою апетиту. Це психосоматичне захворювання, тому в першу чергу виникають психологічні причини, які призводять до розвитку самого захворювання і появи фізіологічних симптомів. Якщо говорити про підліткову нервову анорексію, то найчастіше в основі її лежить спотворене уявлення про власну ідентичність, відтак про власне тіло та, як наслідок – змінене ставлення до процесу харчування. Ще в 1697 р. Мортон описав випадок 18-річної дівчини, яка страждала цим захворюванням. У дівчини був відсутній апетит, постійно спостерігався пригнічений настрій, згодом вона стала навмисно викликати у себе блювоту після прийому їжі. Закінчилася історія цієї дівчини сумно: крайнім виснаженням і смертю… Ще 50-60 років тому такого діагнозу, як “анорексія” майже не зустрічалось. У моді були “апетитні” дівчатка – з вузькими таліями та пишними грудьми і стегнами. Минув час і мода дещо змінилася, та й соціальні ролі жінки теж – у тренді стали дівчатка-підлітки з формами “лоліт”. Тобто на зміну вузькоплечим образам та “материнським фігурам” прийшли образи широкоплечі, більш мускулясті, із “змазаною” талією. Жінки стали виконувати більше чоловічих функцій, природа ж диктує інше… Беручи на себе чоловічі соціальні ролі, які диктує соціальний простір, у жінок мимоволі розвивається внутрішній психологічний конфлікт із своєю природною ідентичністю. Часом цей конфлікт локалізується у тілі та віддзеркалюється у ньому. Особливо це стосується підлітково-юнацького віку, коли молода особа є в пошуку нової ідентичності та задає собі питання “Хто я? Яка ч? Чи подобаюсь іншим? Ким себе бачу у майбутньому? Що від мене вимагає суспільство?” тощо. Виходячи з множинних причин, наприклад, суспільного, сімейного еталонів, еталону однолітків, власного попереднього життєвого досвіду – дівчина не сприймає свого природного жіночого образу, їй не подобається, як вона виглядає. Причин анорексії є дуже багато, проте остаточний діагноз повинен поставити лише клініцист, але допомагати варто комплексно, використовуючи всі можливості медичної, психотерапевтичної, психологічної допомоги. В “анорексичної” дівчини спотворений образ тіла – вона не бачить себе в реальності, у неї особливе відношення до свого тіла. Наприклад, їй постійно здається, що вона огрядна, навіть тоді, коли п’є лише саму воду. Для неї це уже дуже багато. Завдання лікарів – врятувати її тіло. Зі свого боку ми стараємося допомогти психологічно прийняти себе. Пам’ятайте, їжа – це задоволення певної фізіологічної потреби. У нормі людина має насичуватися їжею, але в жодному разі їжа не повинна бути ціллю чи екзистенцією життя. Коли ж вона такою стає – може виникнути проблема. Отож, коли батьки помічають, що в їхньої дитини їжа стає сенсом життя – вона починає переїдати, блювати або ж різко відмовляється від їжі – варто негайно бити на сполох і звертатися за допомогою. Лікування анорексії здебільшого досить тривале, хоча усе залежить від задавненості проблеми (чи це запідозрили на початках, чи вже відбувається тривалий процес) та від того, наскільки відгукується сім’я. У важких хворих в результаті тривалого голодування в організмі починаються збої в роботі органів і систем.