Анорексія: хвороба тіла чи душі?

У хворих на анорексію страх перед їжею сильніший від страху смерті. Поради психологів, як вчасно допомогти хворій людині

За статистикою, анорексія спіткає одну представницю чарівної статі зі ста. Найчастіше (у 95% випадків) прояви анорексії з’являються у підлітковому віці. Рідше хвороба проявляє себе в дорослому віці, тим не менше вона стає причиною смерті 10% дівчат та жінок. Слабка половина людства від анорексії помирає частіше, ніж від раку грудей. Недуга не обходить стороною й чоловіків. Щоправда, значно рідше: на десять хворих дівчат припадає один хлопець. Більшість пацієнток, одержимих бажанням схуднути, з благополучних сімей. Там, де харчами не перебирають, зазвичай подібних проблем не виникає. Через те, що вони майстерно приховують свою хворобу, “за адресою” звертаються надто пізно. “Пошта” довідалася, як розпізнати небезпечну тенденцію, а головне, як вчасно допомогти хворій людині?

Що таке анорексія?

Зі слів терапевта Ольги Бордун, хворі на анорексію (захворювання, що характеризується розладом харчової поведінки) спотворено сприймають своє тіло, і навіть якщо вони мають нормальні показники ваги, все одно прагнуть схуднути, бо дуже бояться повноти.
Анорексія у підлітковому і дорослому віці різниться. “Підлітковий вік сам по собі непростий з різних причин – дітям рідко подобається своє тіло, а тут ще різні журнали з моделями, худші за неї однокласниці, на яких звертають увагу хлопці з усього класу тощо. У результаті діти починають наполегливо худнути. Коли починаєш з’ясовувати, чому вони це роблять, розумієш, що не можуть уже зупинитися, їхнє тіло уже не може сприймати продукти, починає боліти шлунок, голова. Часто страх перед харчуванням стає сильніший від страху смерті”, – розповідає терапевт.
У дорослому віці анорексія зустрічається рідше. Зрілі жінки найчастіше обмежують себе у їжі через зауваження чоловіків. Та коли з’являються суттєві проблеми зі здоров’ям, їх легше переконати, що час зупинитися, бо це може загрожувати їхньому життю.

Якщо схудну – стану щасливою?

Анорексія може спіткати людину у три життєві періоди: у підлітковому віці (12-16 років), юнацькому (18-20) та дорослому (після 30-35 років). 
Як зазначила “Пошті” столичний психолог Ілона Мовчан, анорексія є не так наслідком моди на схуднення, як душевною хворобою. Пацієнт практично ніколи не визнає, що він хворий. “Причиною може стати випадково кинуте образливе зауваження однолітків, особливо протилежної статі, а іноді і батьків, братів, сестер, шкільних лікарів. Або ж, наприклад, уявіть собі, що підліток, який і без того страждає від власної недосконалості, у цей період заз­нає публічного висміювання перед усім класом з вуст вчителя фізкультури. Зокрема, каже, що вона товста, бо не може виконати певної вправи. У кращому випадку дівчинка засоромиться, поплаче і сяде на дієту, а в гіршому – замкнеться у собі і відмовиться їсти взагалі. Вона починає думати лише про одне: “Якщо схудну – стану красивою і щасливою?”, – зазначає психолог.
Батьки повинні не проґавити цей період, а “підловити” його. Ілона Мовчан радить: “Якщо помічаєте, що в дитини нестійка нервова система, спостерігається депресія, не допускайте, щоб вона сідала на дієту. Також повинна насторожити зай­ва заклопотаність підлітка своєю фігурою, калоріями, надмірне завзяття в бажанні схуднути (незважаючи на нормальну вагу), своєрідна поведінка дитини, яка продовжує вважати себе занадто повною навіть при явному виснаженні. У таких дітей шанс занедужати на анорексію дуже високий, удвічі більший, ніж у психічно здорових людей”. 

Наслідки і лікування

Зі слів терапевта Ольги Бордун, через самообмеження в їжі дуже швидко тіло може виснажуватися. У хворих на анорексію поступово зникає підшкірна основа, стоншуються м’язи, випадає волосся, нігті стають дуже ламкими, загострюється карієс. Шкіра стає сухою, лущиться, набуває сірувато-синюшного відтінку, особливо на кистях рук, стопах і носі, можлива поява трофічних виразок. Також анорексія може супроводжуватися хворобами серця, низьким тиском, проблемами зі шлунком і кишківником, змінами в крові. Маса тіла в цей період падає на 20-50% (від нормальної ваги). Не будучи вчасно діагностованою, хвороба може призвести до ще більш важких наслідків і навіть летального результату. 
“Анорексія може проходити як у легкій формі, так у важкій і тривалій. Якщо хворобу “підловити” вчасно – її можна здолати, коли ж прогресує – руйнує жертву як фізично, так і психічно. Зокрема, відбувається розлад ендокринних процесів – “засихають” всі внутрішні органи, включаючи мозок. У дівчат може проявитися аменорея (порушення менструального циклу). Часто такі жінки залишаються безплідними, а також мають високий ризик передчасних пологів і післяпологової депресії”, – веде далі терапевт.
Загальне лікування анорексії тривале – займає від півроку до трьох (залежить від ситуації). Якщо випадок не дуже важкий, не обов’язково дитину класти у стаціонар, можна проводити лікування амбулаторно. При правильному лікуванні пацієнти після закінчення терапії продовжують нормально харчуватися і додавати у вазі, але частими залишаються випадки рецидивів анорексії. Повне одужання спостерігається менш ніж у половини осіб, які страждають від анорексії.

Як допомогти хворій людині на анорексію

* Не лякайте хвору людину словами на кшталт “ти помреш, якщо не будеш їсти!” Її уявлення про власне тіло спотворене – вона радше боїться бути товстою, аніж померти.
* Станьте для неї прикладом. Харчуйтеся правильно, займайтеся спортом і покажіть, що можна радіти життю, маючи просто струнке, а не надмірно худе тіло.
* Уникайте критики на адресу хворої. Не ведіть себе як поліцейський. Тобто не варто з суворим виглядом спостерігати за анорексиком коли вона їсть або коли просто проходить повз кухню. Їй потрібна ваша підтримка, а не жорсткий нагляд. Не погрожуйте, не підвищуйте голос, не зривайтеся.
* Зверніться до лікаря або психолога. Часто ситуація може бути загрозливою для життя анорексика. Хворий може, як і раніше, пручатися лікуванню, проте потрібно пам’ятати, що на певних стадіях цієї хвороби в організмі починаються незворотні зміни і потрібно зробити все можливе, щоб цьому запобігти.

Галина Католик, завідувач кафедри психології Українського католицького університету, голова Українського iнституту дитячої та юнацької психотерапії та психологічного консультування:
– Анорексія (від гре­ць­кого – без апетиту) – захворювання, що характеризується критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя, втратою апетиту. Це психосоматичне захворювання, тому в першу чергу виникають психологічні причини, які призводять до розвитку самого захворювання і появи фізіологічних симптомів. Якщо говорити про підліткову нервову анорексію, то найчастіше в основі її лежить спотворене уявлення про власну ідентичність, відтак про власне тіло та, як наслідок – змінене ставлення до процесу харчування. Ще в 1697 р. Мортон описав випадок 18-річної дівчини, яка страждала цим захворюванням. У дівчини був відсутній апетит, постійно спостерігався пригнічений настрій, згодом вона стала навмисно викликати у себе блювоту після прийому їжі. Закінчилася історія цієї дівчини сумно: крайнім виснаженням і смертю… Ще 50-60 років тому такого діагнозу, як “анорексія” майже не зустрічалось. У моді були “апетитні” дівчатка – з вузькими таліями та пишними грудьми і стегнами. Минув час і мода дещо змінилася, та й соціальні ролі жінки теж – у тренді стали дівчатка-підлітки з формами “лоліт”. Тобто на зміну вузькоплечим образам та “материнським фігурам” прийшли образи широкоплечі, більш мускулясті, із “змазаною” талією. Жінки стали виконувати більше чоловічих функцій, природа ж диктує інше… Беручи на себе чоловічі соціальні ролі, які диктує соціальний простір, у жінок мимоволі розвивається внутрішній психологічний конфлікт із своєю природною ідентичністю. Часом цей конфлікт локалізується у тілі та віддзеркалюється у ньому. Особливо це стосується підлітково-юнацького віку, коли молода особа є в пошуку нової ідентичності та задає собі питання “Хто я? Яка ч? Чи подобаюсь іншим? Ким себе бачу у майбутньому? Що від мене вимагає суспільство?” тощо. Виходячи з множинних причин, наприклад, суспільного, сімейного еталонів, еталону однолітків, власного попереднього життєвого досвіду – дівчина не сприймає свого природного жіночого образу, їй не подобається, як вона виглядає. Причин анорексії є дуже багато, проте остаточний діагноз повинен поставити лише клініцист, але допомагати варто комплексно, використовуючи всі можливості медичної, психотерапевтичної, психологічної допомоги. В “анорексичної” дівчини спотворений образ тіла – вона не бачить себе в реальності, у неї особливе відношення до свого тіла. Наприклад, їй постійно здається, що вона огрядна, навіть тоді, коли п’є лише саму воду. Для неї це уже дуже багато. Завдання лікарів – врятувати її тіло. Зі свого боку ми стараємося допомогти психологічно прийняти себе. Пам’ятайте, їжа – це задоволення певної фізіологічної потреби. У нормі людина має насичуватися їжею, але в жодному разі їжа не повинна бути ціллю чи екзистенцією життя. Коли ж вона такою стає – може виникнути проблема. Отож, коли батьки помічають, що в їхньої дитини їжа стає сенсом життя – вона починає переїдати, блювати або ж різко відмовляється від їжі – варто негайно бити на сполох і звертатися за допомогою. Лікування анорексії здебільшого досить тривале, хоча усе залежить від задавненості проблеми (чи це запідозрили на початках, чи вже відбувається тривалий процес) та від того, наскільки відгукується сім’я. У важких хворих в результаті тривалого голодування в організмі починаються збої в роботі органів і систем.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4516 / 1.64MB / SQL:{query_count}