– Будівництво лікарні почалося ще в 1929 році, а вже у 1931-ому її відкрили. Це була лікарня для хворих на туберкульоз. Найцікавіше те, що її збудували за гроші, зібрані так званою “касою хворих”, тобто самих львів’ян. Отож, до війни тут була туберкульозна лікарня, а під час війни – госпіталь. Згодом тут заклали Науково-дослідний інститут охорони материнства і дитинства і, власне, при ньому в 1950 році створили клінічну лікарню. 

У 1959-ому вона стала багатопрофільною спеціалізованою. На неї були покладені завдання із подання цілодобової висококваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги за 20 спеціальностями дітям із Львівської та сусідніх областей, а також організаційно-методична та консультативна робота в районах області.

Тут було багато відділень: дитяче хірургічне, гінекологічне, акушерське, в якому лежали породіллі, що перехворіли на туберкульоз, і відділення новонароджених з туберкульозом. Тривалий час існувало пологове відділення, а також доросла терапія і доросла хірургія. Потім їх перенесли до обласної клінічної лікарні – медінституту.

– Зараз медичну допомогу в ОХМАТДИТі подають 800 медпрацівників, 150 з яких – лікарі. В нашій лікарні функціонують майже 20 відділень: приймальне, педіатричного і хірургічного профілів, отоларингологічне, офтальмологічне, травматологічне, анестезіології, реанімації новонароджених, інтенсивної терапії, операційно-ендоскопічне, а ще діагностичне, фізіотерапевтичне, організаційно-методичне, відділення лабораторної діагностики та інші.

Консультації проводять понад десять головних позаштатних спеціалістів Головного управління охорони здоров’я, є доктори медичних наук, кандидати медичних наук, лікарі з вищою кваліфікаційною категорією.

– Обмін досвідом, конференції, симпозіуми, навчання присутні завжди. Найтісніша співпраця у нас із польськими медиками. Лікарі відділення, в якому я працюю, стажувалися у Варшаві, Кракові, Вроцлаві та інших містах. 

Нещодавно кілька наших фахівців повернулися з Чехії, Італії та Іспанії, кілька лікарів були на стажуванні в США. Навчання за кордоном дає можливість застосовувати на практиці відділення найновіші технології, налагоджувати співпрацю з лікарями провідних клінік Європи та світу.

– Ми – лікарня третього рівня, що накладає на нас певні обов’язки. Подаємо переважно високоспеціалізовану і висококваліфіковану медичну допомогу, робимо обстеження та виконуємо складні операції, хоча й так звані прості оперативні втручання робимо щоденно.

– Окрім жителів Львівщини, до нас найчастіше звертаються люди з Волинської, Рівненської, Тернопільської та Закарпатської областей. Можливо, це питання дещо неправильно відпрацьоване, але для того, щоб до нас на лікування приїхала дитина з іншої області, знадобиться відношення, скерування і гарантія оплати за перебування. Все це створює певні труднощі, бо ми змушені виставляти батькам рахунок за щоденне перебування дитини в стаціонарі.

Звісно, кожна область старається лікувати таких пацієнтів у своїх медичних закладах, а якщо вже скеровує кудись, то в столичну клініку. Так не повинно бути! Пацієнт має сам обирати, де і в кого він хоче лікуватися. Думаю, що з часом усе так і буде. Без скерування беремо лише ургентних хворих, тобто тих, з якими сталася біда і вони потребують негайної меддопомоги. 

– Центр працює вже понад п’ять років під керівництвом доктора Андрія Дворакевича, який, до речі, найбільше доклався до того, аби цей центр відкрили. Для всіх нас це значний крок у майбутнє розвитку хірургії та медицини в цілому. 

Сучасні технології дозволяють здійснювати хірургічне втручання без розрізу, з мінімумом больових відчуттів, відсутністю рубців і швидкою реабілітацією. На сьогоднішній день майже всі хірургічні відділення освоїли методи міні-інвазивної хірургії, і кількість цих операцій з кожним роком зростає.

– Так, на жаль, фінансування в нас неналежне, через це часто виникають певні труднощі. Наприклад, для здійснення ендоскопічної операції один інструмент може коштувати кілька тисяч євро. 

Купити його державним коштом ми собі не дозволимо, тож доводиться перекладати все на плечі ентузіастів, меценатів, спонсорів, використовувати особисті контакти. Щось купуємо самі, щось отримуємо від небайдужих людей, щось завдяки гуманітарній допомозі, а щось від вдячних пацієнтів.

– Та майже всього… Своїм коштом мусимо купувати і цвяшки, і лампочки, і крани. За виділені державою гроші годі придбати потрібну апаратуру. А якщо й виділяються кошти на якийсь складний апарат, то нема за що його обслуговувати.

А ще у нас старий корпус. Пацієнти бачать, що є нові, типово збудовані  лікарні і, звісно ж, звертаються туди, бо там умови кращі. А проте ОХМАТДИТ існує, тисячний колектив працює, не стоїть на місці. Можу всіх заспокоїти, що нікуди ніхто нікого не “посуне”, не знищить! А те, що в нас, можливо, не такі хороші умови, залежить не від нас. Керівництво лікарні не раз зверталося з пропозиціями побудови нової лікарні, але питання це наразі залишається відкритим…

– Так, реформи в медицині вже визріли, як чиряк, який скоро прорве. Зміни нам конче потрібні, але хотілося б, аби це відбувалося планомірно і під контролем держави. Хорошим прикладом для усіх нас є розвинені країни світу. Ще 20 років тому багато з них були в такій же ситуації, як ми, але зуміли вибратися з неї. Тож, думаю, це реально зробити і в нас. Реформи ці треба втілювати негайно, найближчим часом! Якщо цього не станеться – безнадійно відстанемо від тих країн назавжди і вже ніколи їх не наздоженемо.

– Вважаю, що кожна реформа має широко обговорюватися на всіх рівнях. Якщо вона йде “згори” і не чує голосу “знизу” – вона приречена. Тобто казати, що ось так веліло міністерство і ми всі повинні цьому слідувати, неправильно, з цього нічого не вийде.

Щоби утілити реформу, треба її спочатку, як я вже казав, відкрито обговорити. І коли ми братимемо участь у виконанні цієї реформи, то знатимемо, до чого варто готуватися. Як на мене, то якраз такої інформації замало. Принаймні я не чув чіткої відповіді, що має робитися на рівні села, району, області, а тоді вже на рівні цілої країни.

Наприклад, зараз повсюдно обговорюють тему страхової медицини. Але ж для простого лікаря це порожнє слово! Спочатку йому треба пояснити, як це втілюватиметься, що це означатиме для пацієнта і для лікаря. 

Ще одне широко обговорюване питання – самоокупність лікарень. Але за рахунок  кого? Пацієнтів? Скажіть, а вони зараз можуть окупити потреби лікарні? Ми й так дійшли до того, що через державне фінансування отримуємо такий мінімум, що коли хворий приходить у стаціонар, то одержує величезний список того, що повинен купити.

– Це насамперед хороша людина. Така, що з відповідальністю ставиться до своєї роботи, чесна, доброзичлива, любить свою професію, переживає за кожного маленького пацієнта і ціле життя вчиться. Якщо ці всі риси присутні в характері дитячого лікаря – він безперечно може стати висококласним спеціалістом.

– Це такий рівень подання допомоги хворому, результатом якого є його видужання. Хоча це також збірне поняття: лікар може бути хорошим спеціалістом, але якщо він не має чим подати якісну допомогу… Тобто він має бути забезпечений усім необхідним – тоді його вміння, кваліфікація перейдуть у якість.

– Думаю, що для всіх наших лікарів це певний підсумок роботи. В різні часи у нашій медичній установі працювало не одне покоління лікарів. Стараємося підтримувати традиції, які нам передали наші вчителі, але водночас не зупиняємося на досягнутому, постійно навчаємося нового, активно впроваджуємо інноваційні технології в практику.

Мабуть, жодного секрету успіху немає. Втриматися на плаву допомогла  щоденна тяжка і копітка робота. Завжди стараємося дивитися в майбутнє з надією та оптимізмом.

– У час, коли країна в стані війни, коли гинуть люди, святкування недоречні! 24 червня у актовому залі медуніверситету відбудеться урочиста академія. Згадаємо своїх попередників, вчителів, які віддали свої знання, особисте життя для розвитку лікарні, і, звісно, розповімо про власні здобутки й напрацювання.

– Хочеться, щоб усі дітки були здоровими та щасливими, а ми докладемо всіх зусиль, аби їм це здоров’я і щастя гарантувати. А владі бажаю повернутися лицем до медицини. Не варто дивитися на закордонні клініки, а зробити так, щоби була можливість вирішувати свої проблеми зі здоров’ям в Україні.