Цього року до когорти українських медиків приєдналися 3500 сімейних лікарів, які розпочали практику у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та у місті Київ.

У Міністерстві охорони здоров’я відзначають, що завдяки їх роботі на 15% зменшилася кількість викликів “швидкої допомоги” та госпіталізації хворих із тяжкими ускладненнями.

В Україні рівень захворюваності на рак, серцево-судинні захворювання, туберкульоз і гепатит – один з найвищих у світі. 

Незважаючи на те, що за останні роки завдяки державним програмам Україна опустилася з першого на сьоме місце в Європі за рівнем захворюваності на туберкульоз, кількість хворих на цю недугу залишається все одно великою: торік в Україні було зафіксовано 68,1 випадків прояву хвороби на 100 тисяч осіб, а в Німеччині – 5,3. Не краща ситуація і з іншими захворюваннями – 66% смертей припадає на серцево-судинні, тоді як у сусідній Польщі – менше половини (48%).

Така ситуація спричинена багатьма факторами: люди звертаються до лікарів тоді, коли “сильно припече”, або ж ходять від одного спеціаліста до іншого. Буває і так, що лікують одне, а причина в іншому. Рак, туберкульоз, гепатит, хвороби серця, як і більшість захворювань, піддаються лікуванню, але воно особливо ефективне на ранніх стадіях хвороби. Тому основний акцент української медицини необхідно зробити на профілактиці. 

Задля цього Президент України Віктор Янукович у 2012 році ініціював реформу медицини, один з напрямків якої – створення інституту сімейних лікарів. Планується, що вже за 6-7 років “армія” із 25-30 тисяч сімейних лікарів обслуговуватиме все населення України.

Сімейні лікарі є у всьому світі. У Німеччині їх називають “домашніми”, у Великобританії – “лікарями загальної практики”, у Канаді та США – “сімейними”. Медичні системи Ізраїлю, Нідерландів, Угорщини і багатьох інших країн також діють на засадах сімейної медицини. У Великій Британії 50% усіх фахівців — сімейні лікарі. 

Сімейний лікар для України – не новинка. Ще у XIX – на початку XX століття на території нашої країни діяли земські лікарі, принцип роботи яких був наближеним до принципу роботи сучасного сімейного лікаря – вивчення історії захворювань усієї родини і комплексний підхід до хвороб.

Всесвітня організація сімейних лікарів виставляє такі вимоги: сімейний лікар повинен вміти надавати першу медичну допомогу, тривалий час спостерігати за пацієнтом (як називають це лікарі, “вести” пацієнта), виявляти хвороби на ранній стадії, комплексно оцінювати стан здоров’я пацієнта і його можливості купувати лікарські засоби, які приписують. Cімейний лікар – не “універсальний солдат”, він не заміняє вузькопрофільних спеціалістів і не проводить операцій.

Одна з особливостей медичної реформи – сімейного лікаря можна обирати. Якщо раніше ми були “заручниками” терапевта – захоче він чи не захоче прийняти або дати направлення на обстеження, то відтепер лікарі – “заручники” пацієнтів, оскільки саме від них залежить їх заробітна плата лікаря. Якщо лікар виконує свою роботу якісно та в нього багато пацієнтів  – він отримує суттєві надбавки.

Серед основних проблем, які називають лікарі, – велика кількість пацієнтів, у середньому, тисяча-півтори у селах і три-чотири тисячі у містах. Це завелике навантаження, яке не відповідає завданню сімейного лікаря глибоко розібратися у проблемі, виявити “сімейні” захворювання, надати необхідну допомогу. 

Чиновники запевняють: проблему розуміють і намагаються стимулювати високими заробітними платами (зарплата сімейного лікаря на 30-40% вища від середньої), а також обіцяють, що зі збільшенням кількості практикуючих сімейних лікарів зменшиться і навантаження.

Вірі Миколаївні, пенсіонерці з Києва, яка вже скористалася послугами сімейного лікаря, нова практика сподобалась: “Приємний молодий лікар уважно оглянув, зір перевірив, запитав, що турбує, які ліки я вживаю, порадив одні з них замінити, бо вони погано сполучаються з іншими, розпитав, на що чоловік хворіє, порадив йому також перевіритися, зробити флюорографію”.

Надія, яка два роки тому закінчила медичний університет і наразі проходить інтернатуру, розповіла, що ще у школі прочитала про легендарного лікаря Феофіла Яновського і захотіла стати таким же “комплексним” лікарем. Яновський відомий тим, що заснував у 1892 році першу в Києві лабораторію з діагностики туберкульозу. У часи Яновського лікарі (як і сучасні сімейні) мали широку спеціалізацію, і це допомагало їм на високому рівні (як для тогочасної медицини) діагностувати хвороби й ефективно лікувати хворих.