Жителька села Крукеничі Мостиського району Ірина Романишин подарувала синові життя вдруге - вона без вагань віддала йому свій орган

Материнська любов
безмежна

"Коли стало зрозуміло, що Юрію потрібна пересадка нирки, у мене ні на секунду не закралося вагання: віддавати свою нирку чи ні, - розповіла "Пошті" пані Ірина. - Я лише молилася Богу, аби вона йому підійшла за усіма параметрами. Бо якби я не змогла стати донором, то не знаю, що б ми робили. Чоловік три роки тому помер. Я - учитель початкових класів. Яка зарплата у вчителів, знають усі. Де б ми взяли гроші на операцію за кордоном? А лише пересадка могла врятувати синові життя. Нині я щаслива, що Бог почув мої молитви і моя нирка синові підійшла".

Цієї операції родина Романишиних чекала рік. Скільки всього було пережито, скільки ви­пробувань випало і на Юрія, і на його матір. Але з Божою допомогою і підтримкою рідних, лікарів, колег, знайомих і зовсім незнайомих людей все вдалося подолати. Юрію зробили операцію 30 жовтня. Нині із Центру трансплантації його вже перевели у відділення гемодіалізу, де він також пробуде недовго. Десь наприкінці листопада Юрій, найвірогідніше, поїде до Крукеничів, де на нього з нетерпінням чекають односельці, які упродовж року гуртом молилися за його одужання.

Мати хлопця розповіла, що спершу й не підозрювала, що у сина є якісь проблеми. Це виявилося значно пізніше, років у шість. У Юрія були деякі вро­джені вади, які поступово зруйнували нирки. Спеціалісти зі столиці, обстеживши хлопчика, сказали, що справи не­втішні. "Невідомо, скільки нир­ки витримають - рік, п'ять чи 20", - сказав нам тоді головний нефролог України, - згадує мати. - І як у воду дивився: нирки Юрія "здали" рівно через 20 років".

Талант знаходить
собі дорогу сам

Юрій вартий того, аби ним захоплюватися. І не тільки тому, що він не здався і мужньо боровся з хворобою і таки переміг її. Він - надзвичайно талановитий, розумний юнак. Після закінчення Крукеницького природничо-технічного ліцею хлопець за сільською програмою вступив на фізичний факультет Франкового університету. Здібного студента відразу помітили і, коли випала нагода, його відправили на стажування у всесвітній науковий центр в Гамбурзі, де зібралися 74 талановитих студенти з різних країн світу. З України Юрій був один. Слід додати, що хлопець вільно володіє фаховою англійською мовою. У центрі він провчився вісім тижнів, неабиякі здібності українського студента помітили і там. І після закінчення навчання у Львівському університеті його запросили у Берлін, у науково-дослідний інститут ім. Фріца Хабера, на факультет хімічної фізики. Юрій успішно провчився там два з половиною роки. У липні 2007 року виступ українця Юрія Романишина уважно слухали учені мужі багатьох країн світу у Стокгольмі. Юрію залишилося допрацювати ще один підрозділ своєї наукової роботи. І тоді після захисту він отримав би звання доктора філософії або доктора природничих наук. Але через хворобу довелося трохи відтягнути в часі цю радісну подію.

Коли він приїхав на канікули додому, мати помітила, що з сином щось не так. І просто змусила його пройти обстеження. Воно показало, що у хлопця зморщилися нирки. Організм треба було очищати за допомогою штучної нирки.

- Я не хотіла, щоб син довго був на гемодіалізі, - розповіла мати. - Адже тричі на тиждень треба було їздити до Львова. Для ослабленого організму це дуже важко. Тож готова була відразу віддати синові свою нирку. Але...

Виходжування хворих
- обов'язок держави

У січні в Юрія ні з того ні з сього почала боліти нога. Спершу ніхто не міг зрозуміти, що сталося. Лікар Ростислав Жук після огляду порадив зробити рентген. Виявилося, що у сина перелом шийки кульшового суглоба. Під час гемодіалізу з організму вимивається каль­цій, тож перелом може статись на рівному місці. Довелося чекати, поки зростеться.

Окрім того, Центр трансплантації, про який багато говорили і який давно планували відкрити у Львові, офіційно було створено лише у травні цього року. Але щоб він повноцінно запрацював, потрібні бу­ли не лише спеціалісти (львів­ські хірурги були готові проводити такі операції ще п'ять років тому), а й відповідна матеріально-технічна база і т. п. Операції з пересадки нирки планували провести ще восени 2007 року, потім перенесли на весну-літо 2008, і лише 30 жовтня Центр трансплантації як такий стартував. Причому стартував успішно.

Юрій Романишин із січня постійно перебуває у Львів­ській обласній клінічній лі­карні. Мати - поруч із ним.

- Хочу сказати велике спасибі лікарям та медсестрам від­ділення гемодіалізу, особливо лікуючому лікарю Ігорю Тич­ці, - каже мати, - бо без їхньої уваги і підтримки нам було б дуже важко справитися з усім тим, що на нас звалилося.

30 жовтня Юрію пересадили мамину нирку. Операція тривала 4 години. Її провели професор Ігор Кобза, головний трансплантолог, доцент  Ростислав Жук, судинний хірург, доцент Юрій Орел і анестезіолог Ігор Солонинко.

"Пошта" навідалася до Юрія на шостий день після операції і саме у той момент, коли лікар-діагност перевіряв, як працює нова нирка. Тож поспілкуватися з ним особливо не вдалося. Але тішило те, що у лікарів не виникло особливих застережень щодо роботи нирки в новому організмі.

Правда, як каже професор, мало вдало зробити операцію, дуже важливо правильно виходжувати пацієнта після неї. Імунносупресивна терапія (ліки, що запобігають відторгненню органа) дуже дорога, і її  мусить узяти на себе держава. Так є у всьому світі. Ліки пос­тій­но вдосконалюють, ціни змінюються, але на одного па­ці­­єнта доводиться витрачати приблизно 1000 доларів на мі­сяць. Дорого, але це у кілька ра­зів дешевше, ніж тримати хворого на гемодіалізі - у такому випадку держава на одного витрачає 300-450 доларів на тиждень. А людей, які потребують пересадки нирки, лише на Львівщині - кілька сотень.

Як повідомив "Пошті" начальник головного управління охорони здоров'я ЛОДА Ігор Герич, в області діє програма трансплантації, на яку виділено майже 4 млн грн. У нас є багато пацієнтів, які живуть з пересадженими органами, і ці кошти ідуть на те, аби забезпечити їх імунносупресивними препаратами на рівні світових стандартів. Причому забезпечують не лише тих, яким пересадку зробили у Львові, а й тих, кого оперували за кордоном чи в інших містах України. У бюджеті області закладено гроші на медикаментозне забезпечення всіх мешканців Львівщини, яким зроблено пересадку органів.

Четверта спроба

Про те, що у Львові має бути регіональний Центр трансплантації, говорили давно (МОЗ ще 2004 року видало відповідний наказ), адже хворих, єдиним порятунком для яких є пересадка органів, щороку більшає. Навіть були три спроби його створення. Але між бажаним і реальним стояло багато проб­лем. І ось у травні цього року Ігор Герич підписав наказ про створення Центру трансплантації на базі відділення судинної хірургії. Правда, у штат уві­йшли наразі лише анестезіологи і два хірурги. Завідувач кафедри шпитальної хірургії, а водночас - керівник центру професор Ігор Кобза і головний трансплантолог Ростислав Жук поки що працюють, так би мовити, на громадських засадах.

Чому центр створили саме на базі судинної хірургії? Медики твердять, що це світова практика. У світі, як правило, судинні хірурги і трансплантологи - це майже одна спеці­аль­ність. Головний судинний хі­рург часто є і головним трансплантологом. Так є, скажімо, в Іспанії, Франції, Польщі та деяких інших країнах. Бо головні моменти під час пересадок - це судинні анастомози (зшивання), з якими найчастіше стикаються саме судинні хірурги.

- Операції з пересадки органа дуже споріднені з тими, які ми робимо щодня, - розповів "Пошті" професор Кобза. - Трансплантологічні методики доволі часто використовують у хірургії, в судинній - най­більше. Скажімо, пересаджують вену, артерію з однієї позиції в іншу. Третина всіх операцій у судинній хірургії (а їх на рік роблять 1600) пов'язана з трансплантацією.

Сподіватися, що в центрі відразу робитимуть 40-50 операцій із трансплантації на рік, за словами професора, не можна, хоча цього треба прагнути. Бо якщо робити одну-дві трансплантації на рік і більше жодних операцій, то хірурги втратять кваліфікацію. Наразі хірурги проводитимуть операції з пересадки та паралельно операції на судинах. І лише тоді, коли кількість операцій із трансплантації перетне межу 50 на рік, центр працюватиме самостійно.

- Проблема не у проведенні таких операцій, - каже Ігор Іванович. - Ми можемо робити їх стільки, скільки треба. Проблема в суспільстві, у ставленні до трансплантації. Коли один одному не довіряє, високого рівня трансплантології бути не може. Зараз у нас реально брати орган для трансплантації лише від живого донора. У всьому світі цей відсоток становить тільки 1-2.

Тому хворі, які потребують пересадки нирки й не мають донора, всілякими шляхами намагаються потрапити до Польщі, де є багато центрів із трансплантації, чи інших країн Європи. Але навіть маючи гроші на операцію (а це десятки тисяч євро), дочекатися своєї черги не просто. За законами європейських країн, такі операції передусім мають робити громадянам своєї країни. І лише тоді, коли виникне ситуація, що нирка є, а пацієнта не­ма, її можна пересадити громадянинові іншої держави. Але таких ситуацій практично не буває, бо співвідношення людей, які потребують таких хірургічних втручань, до кіль­кості наявних органів становить 3:1, 5:1.

P. S. Коли вже верстався номер, "Пошті" повідомили, що у Центрі трансплантації  у віторок проведуть другу операцію з пересадки нирки.