Закінчення. Початок у попередньому номері

Дитина приходить у цей світ слабкою та беззахисною. І перше, про що думає матуся, беручи на руки немовля, як захистити його, виростити здоровим та сильним. Сучасна медицина пропонує убезпечити дитину від багатьох недуг завдяки щепленням. 

Запровадження вакцинації свого часу допомогло зберегти не одне дитяче життя. Ще кілька років тому щепити дитину означало захистити її від недуг. Зараз суспільна думка щодо щеплень дещо змінилася: питання, робити чи не робити їх, постає сьогодні ледь не перед кожними батьками, бо порадників вистачає… Багато хто зі сучасних батьків воліє відмовитися від планової вакцинації. Та чи не надто безпечна така поведінка?

Наскільки серйозною є небезпека щеплень, кому вони протипоказані, а також про сучасні ліки, ефективність медицини  питаємо кандидата медичних наук, завідувача педіатричного відділення Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, виконавчого директора благодійного фонду “Світ дитини” Ярему Возницю.

– Яремо Володимировичу, як би ви сформулювали золоте правило для батьків, що дбають про здоров’я дитини?

– Батьки самі для своєї дитини повинні обрати лікаря і повністю йому довіряти. Бо лише у чіткій співпраці, узгоджуючи всі питання та дії, дитину можна вилікувати набагато швидше, виростити здоровою, уникнувши численних проблем.

Вакцинація – порятунок чи загроза здоров’ю?

– У розмові з дитячим лікарем не обійти складну для всіх тему вакцинації. Яремо Володимировичу, як ви ставитеся до дитячих щеплень? Яка ситуація з цим у Львові?

– Вакцинація – надзвичайно складна і широка тема. Я завжди думав, що найгірша ситуація із вакцинацією десь у Африці. Ні!  Африка у нас, в Україні!

Лікарі повинні всіляко пропагувати вакцинацію, адже це безпечний і ефективний засіб від багатьох недуг. До речі, якість усіх вакцин, які постачають до Львова, надзвичайно висока. Проте ситуація зі щепленнями в Україні загалом і у Львові зокрема катастрофічна. Наші люди вважають, що розуміються на всьому, особливо на політиці та медицині. Тому й причин такої критичної ситуації багато: це і не регулярне постачання вакцин, і низький рівень грамотності лікарів щодо вакцинації, і формування певної концепції у самих батьків на основі пліток...

Інколи, намагаючись з’ясувати причину відмови від щеплень, чую у відповідь, мовляв, у сусідів чи знайомих після щеплення дитина померла. Називають інші причини – дитина кульгає на ліву ногу, підкашлює тощо. Це нонсенс! Протипоказів до щеплення є дуже мало. Наприклад, абсолютно протипоказано робити їх живими вакцинами дітям із вродженим або ж набутим імунодефіцитом. Слід утриматися від вакцинації дітей у період важкого, гострого захворювання, у випадку можливої алергічної реакції на компоненти вакцини.

– Чому ж тоді батьки масово відмовляються від щеплень?

– Бо не вміють розрізняти ускладнення від побічних реакцій. Ускладнення внаслідок вакцинації, тобто стійка втрата здоров’я або смерть, надзвичайно і екстраординарно рідкісні. За 42 роки стажу я ще не бачив жодного випадку, щоби щеплення зашкодило дитині, проте бачив багато смертей від недуг, проти яких вакцина існує.

А ось побічні реакції, які часом виникають: підвищення температури, неспокій дитини у день щеплення, почервоніння на місці ін’єкції – речі, які минають без наслідків. Про них лікар повинен повідомити батьків заздалегідь, розповісти, що їм належить мати у аптечці, навчити, коли варто давати протигарячкові препарати. Далі все, що відбувається з дитиною через дві доби після щеплення, жодного відношення до нього не має, не є його наслідком.

Наприклад, нещасний випадок або важка хвороба з блискавичним  перебігом, яка збіглася в часі з проведеним щепленням, досить часто сприймається неправильно. Тому так багато відмов від щеплень.

– А як бути тоді, коли, наприклад, мати спочатку відмовилася від щеплень, а згодом вирішила, що вони все ж необхідні? Чи можна почати вакцинувати дитину і за яким графіком це варто робити?

– Виправити ситуацію можна. Якщо батьки вирішили вакцинувати дитину в інші терміни, аніж це передбачено, для них потрібно скласти індивідуальну програму щеплень. Для цього раджу знайти лікаря, який вестиме дитину та стежитиме за її вакцинацією.

– Що скажете про вакцинацію від сезонного грипу – чи потрібна вона? А якщо потрібна, то яким дітям?

– Є країни, в яких від грипу щеплять немовлят із шестимісячного віку. У нас концепція інша: щеплення від грипу повинні мати лише ті діти, в яких спостерігається базове захворювання, що може спричинити ускладнення. Наприклад, цукровий діабет, муковісцидоз тощо.

Реформувати потрібно державу…

– Чи існують медичні питання, на які за роки практики ви кардинально змінили відповіді?

– Звичайно. І їх багато. Кардинальна зміна в поглядах на медичну проблему може відбуватися через появу кращого, іншого розуміння її суті. Наслідком цього є інші підходи до лікування. Це стається тому, що на певну ситуацію можемо мати один погляд, який відповідає рівню науки. Наприклад, відбулося якесь відкриття, і лікарі побачили, що робили щось не досить ефективно чи неправильно. Лікування почалося за новою методикою. Це нормальні речі, бо це прогрес.

– Знаю, що ви часто буваєте за кордоном. Які поради тамтешніх дитячих лікарів радикально відрізняються від рекомендацій наших?

– Майже вся команда Західноукраїнського спеціалізованого медичного дитячого центру пройшла стажування на Заході. Тому, коли їдемо за кордон, здивувати нас чимось важко. Медичну практику проводимо на основі сучасних досягнень світової медицини, тому наші підходи принципово не відрізняються від закордонних, хоча є різниця у грошовому забезпеченні та можливостях. Адже коштів, які виділяє наша держава на перебування хворого протягом однієї доби у лікарні, в сто разів, якщо не більше, менше, ніж у Західній Європі. Вартість медикаментів при амбулаторному лікуванні хворим не компенсується.

– Скажіть, будь ласка, як ви ставитеся до сучасних реформ у медицині? Яку позицію займаєте в питаннях фінансування медичного обслуговування?

– Вважаю, що будь-яка реформа має проводитися для того, щоб кожен її крок збільшував суму коштів, виділених на одного пацієнта. Для втілення такої реформи спочатку потрібно реформувати усю державу, а не “переставляти” лікарів і посадовців.

Нове не означає – краще

– У багатьох лікарів удома ціла шафа ліків. Вони ретельно стежать за новинками фармацевтичного ринку. А які препарати є у вашій домашній аптечці? Можливо, порекомендуєте батькам, що варто мати напохваті?

– Так. У моїй домашній аптечці також є ліки. Але це переважно медикаменти, з якими ознайомлююся, або ж зразки, надані фармацевтичними компаніями, якими вдома не користуємося.

Батьки, у яких народилася дитина, повинні мати бинт, йод, предмети гігієни і протигарячкові препарати. Все інше належить купувати в аптеці за потреби. Інша річ, якщо дитина інвалід або ж має хронічні недуги. До речі, за статистикою, 40 відсотків ліків, куплених людьми, не стають у пригоді. Подібна ситуація і в інших країнах.

– На полицях аптек щоразу з’являються нові ліки –  часто зі старим складом, але з вищими цінами. Як гадаєте, вони справді кращі чи варто все ж таки пошукати аналоги?

– Є такі поняття – “фірми-генерики” і “оригінальні фірми”. Для того, щоб випустити медикаменти на ринок, потрібно дуже багато часу (роки) і величезні кошти. Спочатку фірма патентує ліки, і цей патент діє, наприклад, п’ять років. Після цього той препарат вже можуть випускати інші фірми, але під іншою назвою. Жодна фірма-генерик не витрачає коштів на пошук і апробацію, тому її ліки дешевші. Наприклад, якщо оригінальний препарат коштує сто гривень, то препарат-генерик може коштувати наполовину дешевше. Для людей ціновий фактор важливий. В Україні щороку дозволяють для вжитку ряд новітніх препаратів – високоефективних, але дуже дорогих. І 99 відсотків населення не здатні самотужки купувати їх для своїх дітей, особливо тоді, коли треба заживати ці ліки тривалий час або ж пожиттєво.

– Що вас засмучує в сучасній медичній практиці?

– Недовіра до лікарів. Хоча це відбувається значною мірою через їхню низьку кваліфікацію.

Медицина – не чарівна паличка, від помаху якої пацієнт встав і пішов. Лікар – не чудотворець, тому існують питання, які вирішити не під силу. У таких випадках кажу: “Якщо не зможу вилікувати вашу хворобу, то навчу вас із нею жити”. Йдеться, наприклад, про бронхіальну астму чи цукровий діабет.

Дуже засмучує позиція пацієнтів, котрі, сподіваючись чуда, йдуть далеко в гори і шукають там дідуся чи бабусю, які зварять їм “помічне” зілля. Це самообман, згаяний час і втрачений шанс вилікуватися від недуги!