Ярема Возниця, кандидат медичних наук, завідувач педіатричного відділення Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, – про дитячі хвороби та небезпеку самолікування

Ми часто повторюємо: “Діти – наше майбутнє”, “Усе найкраще – дітям”, проте рідко замислюємося над змістом цих фраз. Сьогодні часто можна почути, що здоров’я підростаючого покоління з року в рік погіршується, а воно є одним із найважливіших елементів економічного, соціального та культурного розвитку будь-якої країни.

Робота педіатра полягає у тому, щоб діти хворіли якнайрідше. Для цього, зі слів кандидата медичних наук, завідувача педіатричного відділення Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, виконавчого директора благодійного фонду “Світ дитини” і просто Педіатра з великої літери Яреми Возниці (на фото), батьки мають більше довіряти лікарям, не відмовлятися від щеплень, не шукати для дитини чуда, а зі здоровим глуздом прислухатися до порад медиків. Про це він розповів у своєму інтерв’ю “Пошті”. 

У практичній медицині педіатр Ярема Возниця більш як 42 роки. Через безмежну любов до обраної професії, емоційну рівновагу, уважність та відповідальність до його думки прислухаються медики, його рекомендацій чітко дотримуються батьки Львівщини та інших областей України.

Знайти причину недуги

– Яремо Володимировичу, що в роботі дитячого лікаря вважаєте найголов­нішим?

– Ставлення до дитини як до особистості, повага до її індивідуальності незалежно від віку і стану здоров’я. Неважливо, як дитина вихована, у що зодягнена, як пахне. Навпаки, якщо бачимо, що люди не спроможні купити ліки, допомагаємо отримати їх безкоштовно і заохочуємо до догляду та лікування.

Ще одним пріоритетом в роботі педіатра є те, що діагностика і лікування мають базуватися на засадах доказової медицини. Тобто лікарі не мають права призначати сумнівні схеми або ж ліки, а лише клінічно випробувані препарати.

– Побутує думка, що в нашій державі немає абсолютно здорових людей, а як вважаєте ви? Що для вас  означає “здорова людина” і “здорова дитина”?

– То складні поняття. Здоров’я – це природний стан організму, який є відображенням його досконалої саморегуляції, гармонійної взаємодії органів і систем та динамічної рівноваги з навколишнім середовищем.

Залежно від віку, статі, конституційних особливостей, а також виконуваної роботи чи метеорологічних умов показники здоров’я людини можуть різнитися. Тому діагноз здоровий дещо умовний. Поставити дитині такий діагноз дуже складно, але я це роблю. Головне правильно емоційно піднести маму, сказати їй, що ваша дитина гарна, здорова, але необхідно вжити певних заходів, аби вона стала ще стійкішою до недуг.

– На вашу думку, хто винен у тому, що діти останнім часом стали частіше хворіти: вітчизняна система охорони здоров’я чи самі батьки?

– Це питання дискусійне, засноване на емоціях, а не на статистичних даних. Наприклад, матусі-колежанки, телефонуючи одна одній, рідко кажуть, що у них все гаразд. Годинами спілкуються тоді, коли діти захворіли: починають розповідати від самого початку, як розвивалася та чи та недуга, дають поради одна одній.

Реальної статистики, як часто хворіють діти, у світі нема. Є багато недуг, з приводу яких люди не звертаються до фахівців. В Україні ситуація ще гірша: інколи не фіксують навіть інфекційних захворювань – їх або приховують, щоб не псувати статистики, або батьки не приходять до лікарів.

Якщо порівняти медицину сьогоднішню з тією, що була сто років тому, то зараз смертність дітей, у тому числі й від інфекційних недуг, знизилася в десятки разів. Зрештою, навіть важкі хвороби, які не так давно вважали смертельними, тепер успішно виліковуємо. Зокрема, йдеться про лейкемію. Але поряд із тим підвищується рівень захворюваності на алергічні недуги, цукровий діабет І типу. Частота ж онкологічних та гематологічних, зокрема у Львівській області, залишається стабільною.

– Яку дитину можна вважати такою, що часто хворіє?

– Поняття “дитина, що часто хворіє” дуже умовне, адже різні країни та клініки називають далеко неоднакові цифри. Одні кажуть, що це дитина, яка хворіє чотири-шість разів на рік, а ось, зі слів одного відомого німецького професора, якщо син чи донька хворіє 10-12 разів на рік – це цілком звично. Очевидно, йдеться про такі недуги, як кашель, нежить тощо. Тобто велике значення має не лише частота, але й важкість захворювання.

Якщо в дитини упродовж року кілька разів спостерігалися такі недуги, як, наприклад, пневмонія чи гнійний отит з важким перебігом, це означає, що вона хворіє часто, і це серйозно. Тоді ми, лікарі, маємо ретельно обстежити дитину та знайти причину.

Дуже важливо, щоби при огляді лікар правильно поставив діагноз і усе занотовував. Коли є така інформація, йому легко оперувати даними при наступних оглядах. Важливим є й ставлення батьків до хвороб своїх дітей – одні можуть самостійно застосовувати народні методи і не звертатись до лікаря, інші ходитимуть до різних лікарів, проситимуть і вимагатимуть лікувати їхню дитину будь-якими методами.

Коли паніка недоречна

– Скажіть, будь ласка, як часто матері з дитиною необхідно відвідувати лікаря?

– Ми всі не любимо ходити до лікарів, бо вони або призначають ліки, які треба регулярно заживати, або кажуть, що варто себе пильнувати. Досить часто робити цього не хочеться. Проте якщо, до прикладу, людина купила собі автомобіль, то час до часу мусить обов’язково проходити профілактику і техогляд. Але що варте авто порівняно з нашим здоров’ям та життям? Нічого! Організм – це машина, яка також потребує “техоглядів”, тому треба пильнувати його, бо в ньому живе душа і мозок, живе те, що робить нас людьми.

Вважаю, що з профілактичною метою відвідувати лікаря належить відповідно до існуючих протоколів, затверджених МОЗ України. Про них лікар повинен розповісти молодій мамі уже при першому огляді дитини.

Мені до вподоби пацієнти, які ведуть документацію щодо дитини, – як під час операції. У таких людей переважає здоровий глузд, вони хочуть дізнатися про її стан, тому під час прийому в них до мене безліч запитань. Тішить те, що такі батьки використовують мої можливості на всі сто і грамотно підходять до здоров’я своєї дитини.

– У роботі педіатра дуже важливо вчасно і правильно заспокоїти матусю, що хвилюється. Порадьте, як не піддаватися паніці, коли хворіють діти?

– Є такі батьки, які на прийомі плачуть і розповідають, що не можуть спати, бо з їхньою дитиною щось не так. Як наслідок, ухвалюють неправильні, поспішні рішення, часто звертаються до лікарів або ж застосовують необґрунтоване лікування. Наприклад, охоплені панікою матері з дітьми, незалежно від того, скільки малюкові – два місяці чи два роки, починають ходити до різних фахівців. Причому йдуть усюди, куди достукаються. А оскільки, як я вже казав, діагноз здорова дитина поставити важко, то лікарі певну проблему таки знаходять і призначають лікування. Є й такі батьки, котрі вважають, що самі можуть бути найкращим лікарем для своєї дитини, самотужки планують і проводять обстеження, лікування, черпаючи інформацію від знайомих або з інтернету. А згодом приносять на прийом три-, чотиримісячне немовля, “начинене” бозна-якими препаратами… Ось це побічне явище паніки, що розвивається підсвідомо. Щоб цього не сталося, потрібно на все дивитися тверезо.

Проте існує й інший бік медалі: декотрі батьки хизуються тим, що їхня дитина, маючи сім років, ще жодного разу не була в лікаря... Не все так просто: у таких дітей можна легко діагностувати викривлення хребта, погіршення гостроти зору, аденоїди, тобто ті вади, які раніше можна було б виправити лише порадою кваліфікованого лікаря. 

Про роль антибіотиків

– Часто трапляється так: коли приходиш із дитиною до дільничного лікаря, він одразу ж виписує антибіотики, аби перестрахуватися. Звертаєшся до іншого – і він радить зовсім інші препарати. Кому ж вірити?.. Що ви думаєте про призначення дітям антибіотиків?

– Антибіотики змінили медицину, долю багатьох хворих та врятували чимало життів. Проте зараз досить часто їх призначення необґрунтоване. Особливо під час лікування респіраторних захворювань.

Річ у тім, що ми самі своїми діями “виховуємо” мікробів, стійких до антибіотиків. Наприклад, є сто мікробів. І коли при хворобі дитини на прийомі батьки наполягають не виписувати “сильних” антибіотиків, лікар призначає “легші”, які замість того, щоб убити всі ті сто мікробів, убивають лише 90 слабших. А ті сильніші, що вижили, швидко розмножуються і спричиняють нові, важчі недуги. В результаті ми “плекаємо” мікробів, які стають нечутливими до антибіотиків. І коли дитині насправді буде необхідна антибіотикотерапія, вона вже може стати неефективною.

Необґрунтоване призначення антибіотиків відбувається не лише з вини лікарів, а й залежить від позиції батьків. Наприклад, якщо вони хочуть, аби дитина швидше одужала, то самі просять застосувати їх у лікуванні, або, що ще гірше, починають давати їх дитині на власний розсуд.

Якщо налагоджений добрий контакт, існує взаєморозуміння, довіра між лікарем та пацієнтом, то від рішення лікуватися антибіотиками часто можна утриматися. 

Продовження читайте у наступному числі “Пошти”