"Пошта" з'ясовувала, чому хворих на гепатит С держава кинула напризволяще 

Він діє підступно. Б'є безболісно, не залишаючи видимих слідів, але точно в ціль, якою обрав печінку. Людина може до двадцяти років не відчувати його ударів, а згодом їй  ставлять страшний діагноз - цироз печінки чи рак. "Ніжним" або "лагідним" убивцею називають гепатит С. За прогнозами деяких медиків, уже в найближчі роки в Україні може виникнути нова епідемія: різко зросте кількість хворих на гепатит С, але вголос про неї воліють не говорити. Чому? "Пошта" спробувала це дослідити. 

Моя подруга померла у розквіті літ від гепатиту С. Вона згасла буквально за рік, хоча до цього ніхто не міг назвати її важко хворою. Раніше перенесла дві операції, але після них тривалий час почувалася цілком нормально. Аж тут такий страшний, неочікуваний діагноз. Де вона підхопила цей вірус? Заразитися гепатитом С можна лише через кров. Хоча виділяють ще й статевий шлях зараження, але медики твердять, що це малоймовірно. Проаналізувавши своє життя за останні 10 років, подруга дійшла висновку: їй занесли вірус під час першого оперативного втручання. Хоча довести цього не могла: від моменту операції минуло вже доволі багато часу, та й медики кажуть, що практично неможливо встановити точний шлях зараження. Теоретично підхопити цей небезпечний вірус можна будь-де: під час оперативних маніпуляцій, відвідин стоматолога, гінеколога, переливання крові, у кабінеті пір­сингу, перукарні (манікюр, педикюр) тощо. І в останніх набагато швидше, ніж у медичних установах, бо інструменти там не піддаються належній обробці.

Хворих більшає, держава - мовчить

Підступність цього захворювання у тому, що у гострому періоді воно минає безсимптомно, навіть жовтяниця не з'являється. Людина не відчуває, що в організм потрапив смертельний вірус. Гостра форма тихенько переходить у хронічну. Вірус може не давати про себе знати протягом тривалого часу, навіть до 20-ти років, але при цьому  робити свою чорну справу -  уражати все нові й нові клітини, що, зрештою, призводить до цирозу печінки чи гепатоцелюлярної карциноми - різновиду раку.

- Гепатит С - нині велика проблема для України, - розповів "Пошті" завідувач від­ділення № 5 , що займається проблемою вірусних гепатитів Львівської комунальної міської клінічної інфекційної лікарні, Ігор Мартинюк. - Річ у тім, що сам вірус виявили лише наприкінці 80-х - на  початку 90-х років, а діагностувати цю хворобу почали лише 10 років тому. До того часу ніхто не робив такої діагностики, бо не знав, як це зробити, не було й відповідної апаратури. Спершу у Львові проводили лише дослідження на виявлення антитіл до гепатиту С, а щоб зробити розгорнутий аналіз, слід було їхати до Києва. Але не кожному хворому це було до снаги. Нині у Львові вже можна про­йти повну діагностику. Кіль­кість хворих зростає, бо почали виявляти цей вірус. Але державної програми боротьби з вірусними гепатитами у нас нема, а лікування таких хворих вимагає чималих коштів.

- Кров на гепатит С почали перевіряти лише з початку
90-х років, - додав к.м.н., асистент кафедри інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету Ігор Кіселик. - Тож усі хворі, яким проводили ті чи інші медичні маніпуляції до 90-х років (переливання крові, хірургічні втручання тощо), входять до групи ризику і їм варто було б пройти обстеження. Офіційно реєструвати хворих на гепатит С почали лише кілька років тому. Як правило, до нас потрапляють пацієнти з хронічною формою захворювання. За останні п'ять років лише через Львівську комунальну міську клінічну інфекційну лікарню пройшло 1414 хворих на гепатити, які заразилися через кров (В, С, комбіновані В+С), з них 112 хворих з гострою формою гепатиту С і 496 - з хронічною. У 83 пацієнтів виявлено комбінований гепатит В + С. 2008 року виявлено 12 гострих гепатитів С та 106 хронічних. Якщо раніше серед хворих переважали люди після сорока років, то нині є значно молодші пацієнти.

- Торік з 20 тисяч донорів вірус гепатитів В і С виявили у 660 осіб, - повідомив "Пошті" головний лікар Львівського обласного центру служби крові Ярослав Дяків. 

Значне збільшення кількості хворих, у яких виявлено гепатит С, саме тепер лікарі частково пов'язують з тим, що люди заразилися вірусом ще за часів Союзу, а він лише тепер дав про себе знати.

Лікується той,
хто має гроші

Суб'єктивний погляд

Юрій Дашо, головний лікар Львівської міської інфекційної лікарні, віце-президент Асоціації інфекціоністів України

Кількість хворих на гепатит С зростає тому, що нині почали більше їх виявляти, хоча шляхів зараження стає менше. Нині вся донорська кров перевіряється на наявність вірусів гепатитів В, С, чого раніше не було. Той фактор, який був, мабуть, основною причиною зараження, починає зникати. На мою думку, проблема виявлення і лікування гепатиту С переживе свій бум і тоді піде на спад. Та наразі пік цього буму ще не настав, він лише починається. У проблемі гепатиту С, як це не прикро, є і заробітчанський фактор. Нині лікувати гепатит С беруться лікарі різних спеціальностей приватно, відразу призначають дороговартісні препарати. На моє глибоке переконання, таких хворих мають лікувати інфекціоністи, ті, хто є фахівцем у цьому напрямі. Згубно діє і недобросовісна реклама. Не так давно на одному з телеканалів побачив відверто замовну програму. Жіночка розповідає, що збиралася померти ще два роки тому, тож покинула бізнес, втратила інтерес до життя. Аж тут їй дільничний лікар порекомендував ліки такої-то фірми, які зробили диво, - вона повністю вилікувалася від гепатиту С. Гепатит С - це проблема, яку мусить вирішувати держава. Може, держава повністю оплачуватиме діагностику і лікування соціально незахищеним верствам населення, а людям з відповідними доходами оплачуватиме лише частину. Так чи інакше, але якщо не буде прийнято державної програми, то проблема буде нагнітатися.

За обставин, що склалися, було б доцільно провести масове обстеження людей на вірус гепатиту С, скажімо, як це  роблять з виявлення палочки Коха. Бо на ранній стадії це небезпечне захворювання можна лікувати, й воно дає непогані результати. Та зробити це в Україні нереально. На гепатит С хворіють не лише українці, а й громадяни інших країн, у тому числі й розвинених європейських. Але там, на відміну від нас, є державні програми, відповідно до яких обстежують і лікують таких хворих за кошти держави. Медики європейських клінік твердять, що при виявленні вірусу С на ранніх стадіях одужання можливе у 80-90%. У нас ці цифри значно скром­ніші. Вибратися з лещат недуги вдається близько 50% хворих і то за умови, що вони мають гроші на лікування. Аналіз на виявлення антитіл до гепатиту В коштує 40, до гепатиту С - 50 грн. Якщо антитіла таки виявлять, то треба зробити розгорнуте дослідження, аби лікарі знали, як саме лікувати. А воно обійдеться у 500-600 грн. І ці гроші слід викласти хворому з власної кишені, хоча це далеко не всі витрати. Тому для того, щоб перестрахуватися, обстежується досить мало людей. Більшість звертається до лікарів, як правило, тоді, коли недуга вже набула хронічної форми й допомогти у таких випадках досить складно.

У сусідній Польщі діє державна програма боротьби з гепатитом С, відповідно до якої всі витрати, пов'язані з діагностикою і лікуванням, держава взяла на себе. Наші пацієнти, які мають польське коріння, виробляють відповідні документи і їдуть лікуватися до Польщі. Але таких небагато. Ті, хто має гроші, шукають порятунку в європейських клініках або лікуються у нас. А ті, хто їх не має...

 Лікування тривале і дуже дороге. Є різні курси лікування, воно залежить, за словами інфекціоністів, від генотипу гепатиту С і триває в кращому випадку від 6 місяців до року, а інколи й довше. Є і різні схеми лікування - дешевші, дорожчі. Якщо іти за найдорожчою схемою (читай - найефективнішою), то в середньому на місяць хворому потрібно на ліки до 10 тис. грн, а на рік - майже 120 тис. грн. Дешевша схема (вітчизняні препарати) - 2 тис. грн на місяць і 24 тис. грн відповідно на рік. Такі гроші мають далеко не всі хворі, хоч порятунку чекають усі без винятку.

Вихід? Він, як твердять хворі, один: в Україні  лікування хворих з гепатитом С держава також повинна взяти на свої плечі. Нам потрібні центри з лікування вірусних гепатитів, державні програми, які б фінансувала держава. Враховуючи вартість діагностики та лікування і те, що профілактичного обстеження потребує доволі велика кількість жителів країни, гроші потрібні чималі. А їх, як здогадуєтеся,  нема. На щось інше наша не вельми багата держава їх знаходить, а на лікування своїх громадян, на жаль, - ні. 

 

Лист до редакції 

Допоможіть вилікувати доньку

Доброго дня, редакціє. Звертаємося до вас з великим проханням. Коли моїй доньці пішов десятий рік, у неї виявили важке захворювання - лімфому Годжкіна (рак крові). Лікарі пояснили, що зі ста видів раку цей найлегший. Дитина житиме і буде здоровою, але треба лікуватися. У Львів­ській спеціалізованій дитячій лікарні, що на вулиці Дністровській, ми лікувалися рік. І важка недуга, дякувати Богу, відступила. Нам видали відповідні документи, і доньці оформили інвалідність. Відтоді минуло десять років. Востаннє ми з великими проблемами переоформляли інвалідність, бо донька вже стала дорослою і категорично відмовлялася іти на комісію. "Я не хочу бути інвалідом, хочу бути як усі", - казала нам.

Але біда, як мовиться, не ходить сама. Одна відступила, прийшла інша. Вже два роки ми боремося з гепатитами В і С.  Лікарі кажуть, що після лікування першої недуги є багато випадків гепатитів, бо печінка ослаблена і не має сили боротися. Але вона має здатність відновлюватися. Два роки донька вживає таблетки, але вони не дають бажаного результату. Потрібно ефективніше лікування, але воно дуже дороге -  коштує щонайменше 50 тис. грн. Медики кажуть, що лікування слід розпочинати вже, поки віруси не вразили всю печінку, бо якщо зволікати, то виникне цироз. Ми від усьо­го серця прагнемо допомогти нашій дитині, але у нас просто немає таких грошей. Тому звертаємося до всіх добрих і щирих людей. Може, хтось зможе повністю або хоч частково оплатити лікування нашої донечки. Ми будемо дуже вдячні й молитимемося за людей, чуйних до чужого горя.

Донька закінчила школу на відмінно. Нині навчається в одному з університетів Львова, перейшла вже на четвертий курс. У вищому навчальному закладі вона також відмінниця. Але донька категорично проти, щоб у газеті називати її прізвище й розповідати про те, що вона хвора. Не хоче, щоб однокурсники її жаліли, воліє з ними спілкуватися нарівні.

Ми відкрили рахунок для збору коштів на лікування доньки, надсилаємо вам усі реквізити, контактні телефони, прізвище і нашу адресу. Але нехай вони будуть у редакції. Ті, хто відгукнеться на наше прохання, зможуть взяти їх у вас.

Наперед щиро дякую всім, кому не байдуже життя моєї дитини.

З повагою, Ольга Л.