Так уже повелося, що гуманітарну політику в Україні часто обговорюють не у тих кабінетах і не ті люди. Спершу відбувається апробація тези на слух, а згодом – її втілення через вкраплення до різноманітних законодавчих актів (як-от: концепції шкільної освіти). У суботу в Сімферополі відбувся круглий стіл на тему “Культурно-мовне різноманіття України – фактор стабільності та випереджаючого розвитку”. Захід провела громадська організація “Собор громадянської згоди”, ініціатива створення якої належить нинішньому міністру освіти і науки, молоді та спорту України. Однак до діяльності цієї організації причетний не лише Табачник – раніше, наприклад, поміченими серед її партнерів були й “регіонали” Анатолій Толстоухов, Вадим Колесніченко, Олексій Костусєв...

Попри сяке-таке залучення до управління країною, ці люди, звісно, не представляють центр прийняття рішень, однак головний момент полягає в іншому – настрої та очікування, на яких грають під час подібних дискусійних засідань, аналогічним способом “розігруються” у багатьох куточках країни з урахуванням специфіки регіонів.

Як виявилось, не лише генконсул РФ у Львові радо підкидає неоднозначні заяви у колообіг політичних дискусій. Генеральний консул Росії у Сімферополі Володимир Андрєєв теж відзначився на конференції. Він, зокрема, заявив, що РФ необхідно більше вкладати і коштів, і людських ресурсів для пропагування російської мови в Україні. Це, за словами генерального консула, не буде “політичним фактором впливу”, а стане “серйозним вкладом” у розвиток взаєморозуміння та співпраці між двома народами.

Цілеспрямованість, з якою представники сусідньої країни намагаються насадити конкретні уявлення та дії, змушує впевнитись саме в тому, що річ навіть не у м’якому гуманітарному впливові. “Я півроку тут, у Криму. Я не спеціаліст у мовознавстві, однак для мене не зрозуміло, я не почув аргументів, чому російська мова не може стати другою державною в Україні?” – заявив генконсул, додавши, що в цьому питанні є “політичні аспекти”. Це, звісно, відрізняється за формою від технології Євгена Гузєєва, який усіляко намагається привити взаємозамінність словам “руський” та “російський”, однак за суттю – це дві стратегії підняття статусу російської мови в Україні.

Під час круглого столу міністр Табачник усіляко вихвалював можливість українців чути дві мови, “два океани інформації”. У тому, що міністру подобається російська мова (а зважаючи на нові акценти у офіційних документах Міносвіти, що з’явилися після його приходу, можемо дійти висновку, що таки подобається), немає нічого дивного, однак на подібних засіданнях йому краще було б виступати у ролі приватної особи – менше проблем і самому Табачнику, і регіоналам. Щоправда, погляди політика на сучасну історію України, схоже, поділяють й інші учасники засідання, а варто сказати, що у круглому столі брали участь, принаймні за інформацією кількох кримських інформагентств, близько 50 регіональних політиків, політологів, викладачів та керівників вишів. Тобто йдеться не про когорту ексцентриків. Ось ці люди й прийняли, за підсумками зустрічі, заяву, закликавши Президента “більш рішуче і послідовно відстоювати громадянську єдність країни”.

Яким способом це пропонується робити? Подолати “міжнаціональні і міжконфесійні проблеми країни”, позаяк “у період 2005 – 2009 років населення окремих регіонів української держави присвоїло собі право говорити від імені цілої країни, видаючи свій діалект за правильну українську мову, лише свої звичаї вважаючи вартими наслідування і поширення, лише свою версію християнства – канонічною, лише себе – повноцінними громадянами”. Ось такий парадоксальний шлях до єдності через протиставлення.

До теми:

Що ж стосується подолання міжнаціональних бар’єрів, то єдиною державною установою, для якої ці справи були профільними,  був ліквідований у межах адміністративної реформи Державний комітет у справах національностей та релігії. Структури на заміну йому не створили і, схоже, навіть не думають. На противагу цьому розвивається і поглиблюється радикалізація суспільства, наслідки якої рано чи пізно доведеться долати не лише у Криму, а й у Львові.