Ірина Вороняк, керівник PR-агенції “Колібрі”, про проект “50 куточків Львівщини” та “білий” піар у краєзнавстві

Нині на Львівщині під охороною держави перебуває понад 8440 пам’яток культурної спадщини, майже 3430 пам’яток архітектури, більш як 3820 пам’яток історії, 886 пам’яток археології, понад 300 пам’яток монументального мистецтва. Тому Львівщиною можна мандрувати роками і щоразу відкривати її для себе по-новому.

– Скажіть, будь ласка, “50 куточків Львівщини, які варто відвідати” – це проект тільки для мешканців Львівщини чи він буде цікавий і гостям нашої області?

– Львівщина цікава туристам з усіх усюд. Адже історію тут творили представники різних народів і національностей: не лише українці, а й поляки, німці, євреї, татари, вірмени та інші. На Львівщині бували козацькі гетьмани, російські царі. На Львівщині своє кохання у місті з мощами святого Валентина – Самборі – знайшов російський самозванець Лжедмітрій. Селами та містами Львівщини Ярослав Гашек водив свого всесвітньо відомого Швейка. У Золочеві народився автор гімну Ізраїлю. На Львівщині в селі Кульчиці побачили світ гетьман Сагайдачний та “кавовий барон” Юрій-Франц Кульчицький. На Львівщині народжувалися, закохувалися й творили історію польські королі. Тут зазнавали поразок і перемог давньоруські князі та українські козаки.

– Які куточки Львів­cької області у процесі реалізації цього проекту стали улюбленими? Тобто, як виглядає топ-п’ятірка туристично привабливих куточків Львівщини?

– Важко говорити про улюблені чи неулюблені куточки. Кожен з них цікавий, вартий уваги. Зрештою, це питання смаку, вподобань, зацікавлень. Можливо, навіть настрою. Варто відзначити, що і обрані 50 куточків – то суб’єктивна річ. Адже у кожного свої улюблені та варті уваги місця рідного краю.

Відтак можна говорити про те, куди я б порадила поїхати насамперед. Отже, це Лаврівський монастир Святого Онуфрія. Там свого часу зберігалися єдині на всю Східну Європу мощі цього святого. Окрім того, там є старовинна церква і унікальний стінопис у ній.

Друге місце – це Унівська лавра. Там особлива аура, відчуття під час відвідин Унева не можна порівняти ні з чим чи описати словами.

Третє – ідеальне королівське місто Жовква. У цьому невеличкому за площею прикордонному райцентрі збереглося 55 пам’яток архітектури світового, національного та регіонального значення. За твердженнями деяких істориків, тут початкову освіту здобував Богдан Хмельницький. Саме з Жовкви у 1707 році Іван Мазепа відправляв до Саксонії посланця по допомогу від Карла ХІІ.

Четвертим таким місцем є руїни фортеці “Перемишль” часів Першої світової війни. Коментувати привабливість цього туристичного об’єкта – зайве.

І, звісно, ж Львівщина – це і Бойківщина також. Тому відвідати Сколе, Славське, легендарну хрестоматійну Тухлю та піднятися на гору Пікуй не лише варто, а й необхідно, якщо маєш бажання пізнати край і зрозуміти душу місцевого населення. Зрештою, саме на Бойківщині є одне зі семи офіційних чудес України – Урицькі скелі, або давня митниця Тустань.

– Що у процесі роботи над проектом стало відкриттям, яке вразило найбільше?

– Це – особисте. У процесі роботи над проектом відкрила для себе, що у мене, цілком можливо, татарські корені. Перебуваючи на Золочівщині, дізналася про походження назви села Вороняки. Вона походить від імені грізного татарського ватажка Ворона, котрий прийшов сюди зі своїми людьми разом із військом Богдана Хмельницького. І залишився на Львівщині назавжди, одружився з місцевою дівчиною, дав початок українсько-татарському роду. Понад те, його настільки поважали, що й село назвали на його честь. І навіть якщо це лише легенда, то дуже мила моєму серцю.
Також вразило те, що майже в кожному районі мені намагалися показати криївку. Це стало в останні роки модним чи що – відкривати музеї-криївки. З одного боку, це добре, що збирають матеріали, відтворюють історію, а з іншого – що занадто, то вже не зовсім здорово. Склалося неприємне враження, що такими речами ми знову повертаємося щонайменше на чверть століття назад, коли в кожній школі мала бути ленінська кімната.

– Які особливості цього проекту?

– Їх кілька. По-перше, проект має не лише книжкову версію, але також виходить і в аудіоформаті. Вважаю це правильним і доцільним. Адже не завжди є можливість почитати, до прикладу, в дорозі, а от слухати під час подорожей набагато зручніше. Окрім того, за допомогою аудіоверсії віртуальні мандрівки Львівщиною можуть здійснювати також люди, які не мають щастя бачити цей світ. Так у них з почутого може скластися враження про землю, на якій живуть.

По-друге, робота над проектом не завершилася підготовкою книжки та аудіоверсії. Розпочато переклад матеріалу російською та англійською мовами.

Це актуально не лише з перспективи проведення Євро-2012.  На Львівщину з різних країн приїжджає багато людей відпочивати та оздоровлюватись на наших бальнеологічних курортах. Саме з таких проектів, перекладених на зрозумілу для них мову, ці люди можуть дізнаватися про Львівщину і мандрувати нею відповідно до своїх вподобань.

– Чому Ви взяли на себе зобов’язання розповісти про Львівщину всім?

– Цей проект – один зі зразків так званого “білого” PR. Якщо говорити про піар як систему формування іміджу, то його і можна, і варто застосовувати у краєзнавстві. У цій галузі нема місця ані “чорному”, ані “сірому” піару. А от “білого” якраз не вистачає маленьким, далеким від обласних центрів місцям.

Вважала і вважаю, що цим видом PR можна займатися лише тоді, коли любиш те, що прагнеш зробити таким, аби його полюбили й інші. Я люблю Львівщину такою, як вона є, такою, як ми її отримали у спадок від тих багатьох десятків поколінь, які тут жили і творили: і відомих постатей, і простих селян, котрі обробляли цю землю. Також хочу, щоб її такою любили й інші, з усіма її героїчними та трагічними сторінками, які не потрібно спотворювати чи приховувати заради позитивнішого сприйняття.

Не зовсім розумію тих, хто називає себе патріотами, гордо вдягає на публічні заходи вишиванки, а мандрує лише далекими краями. Там залишає зароблені тут гроші. А потім ми дивуємося, що любов до рідної землі вимірюється кількістю приватизованих гектарів.

Іван Сидоренко