Його Святійшество: Ми домовилися про створення міжцерковної комісії, яка розгляне усі суперечливі чи спірні питання найближчим часом. Його Всесвятість: Негайно розгляне... Його Святійшество: Так, так.., негайно...Суттєве зауваження - негайно розгляне...

Діалог історичний. Два патріархи, які столітні конфлікти між Константинополем та Москвою загострили до іскор, змогли поговорити у Києві. Шлейф історії їхніх стосунків від середньовіччя перетинає територію, яка раптом стала Україною. Для Візантії Київська Русь тоді була соломинкою порятунку величі. Для Росії - зародок могутності. За 1000 років нічого не змінилося. Київ тримає за горло обидві імперії і... задихається сам. Варфоломій говорить про історичну справедливість укра­їнської Церкви, приїжджі диякони з Москви у перелік "на многії літа" у шеренгах глав помісних Церков наприкінці поминають Володимира Сабодана - митрополита Київського і Всієї України. Потім троє - два патріархи і митрополит - обій­маються і взаємопричащаються. Обійми - розжарені до синього, причастя - не лізе.

За блиском золочених священицьких риз, за ангельськими грецькими та церковнослов'янськими співами розгорталася війна за визнаний у Києві патріархат. 17 років про це натякали державники. Леонід Кравчук зазирав на Константинополь, Леонід Кучма через Києво-Печерську лавру спіл­кувався з Москвою. Ющенко відвідував Георгіївський монастир у Фанарі. Одразу після Помаранчевої революції обі­цяв революцію церковну. Якби тоді вдалося Віктору Анд­рійовичу, - хто знає, може, цинічність розподілу країни вдалося залікувати духовною єдністю православних. І не та була би влада, не та опозиція, не той народ. Не склалося.

Цього року для Ющенка не після, а передвиборний рік. Стати другим Володимиром Великим, або бодай переорієнтувати церковне життя від Москви до Константинополя, об'єднати православних ідеєю помісної Церкви - значить суттєво підрихтувати власний престол. І до того ж, як і в 2004-му, його надії і сподівання у цьому цілком розділяє народ. Ведуться переговори. У радниках - Юрій Богуцький, колишній міністр, колишній опонент, православний від Московського патріархату. В кабінеті заступника глави Секретаріату біля портрета Ющенка - чудова ікона Юрія-Георгія Переможця. По-художньому гіпертрофований спис, який пронизує нереально бридку (навіть на казку) потвору. З такою зброєю - на Москву. 

- Що це з ним? Він зблід.

- Блін! Йому ще з Путіним після цього...

- По-моєму, Святійшество його послало, - перешіптується супровід Президента. Журналісти пошепки матюкаються у святих стінах московського Свято-Данилівського монастиря - резиденції Алексія ІІ. Не на його адресу - ближче.

Провал. Переконати Ющенка у тому, що патріарх Московський і Всєя погодиться зняти анафему із гетьмана Мазепи (хто тоді буде ідеологічною оболонкою-виправданням для антиукраїнськості?), визнає Голодомор геноцидом (хіба росіяни здатні цілеспрямовано винищувати українців?) та благословити (!) київського митрополита на переговори із Київським патріархатом (главу якого прокляла Москва), великий талант. Повірити у це міг лише суперблаженний або суперпихатий. Поцілунки патріарха ще довго горіли ляпасами на обличчі українського Президента.

Прес-служба Президента України

Вселенський патріарх Варфоломій

Нагода відзначити 1020-ліття хрещення Київської Русі у Києві, кажуть, була московською ідеєю. Подачка Києву після провального візиту. Московський патріарх приниженому Ющенкові дав обіцянку власної високої присутності. Власноруч Алексій ІІ підписує запрошення на українські свята усім помісним ієрархам. Персонально не запрошують Вселенського патріарха. Варфоломія запрошує Ющенко. Московський патріарх не міг навіть уявити, що Всесвятість зважиться - після розборок із Естонською церквою, яка перейшла під юрисдикцію Константинополя, Вселенський мав би тихенько сидіти у Фанарі і рахувати вірних. У Туреччині - сім тисяч. Ще кілька в Естонії і Фінляндії. Разом по світах - до трьох з половиною мільйонів. Варфоломій таки підрахував - якщо додати українських (а Константинополь не визнає перехід Київської митрополії до Москви), то Вселенськість - не просто красне слівце. Перед Москвою він виглядатиме не лише першочинним, але й рівномогутнім.

У Києві тим часом вірні МП пікетують посольство Туреччини, яке патронує візит Варфоломія. Вулиці прикрашають плакати з Ющенком та Варфоломієм, телеканали рекламують Україну-спадкоємицю Київської Русі, Літургію, яку проведе на честь її хрещення Вселенський. Святійшество Алексій ІІ - у пастці. Не приїхати - образити запрошених ієрархів і загроза перепідпорядкування КП Константинополю стає реальністю. Найбільші (і найприбутковіші) його парафії у центрі України - поза впливом політичних союзників-регіоналів. Отже, освячена митрополія принаймні розполовинить теперішні володіння УПЦ МП.  Приїхати - значить відслужити разом із Варфоломієм. Поцілуватися з ним - пробачити Естонську війну. Причаститися з його рук - визнати свою похідність. Піти на обід, який дає Варфоломій та Президент, - визнати Україну канонічною територією Вселенського. Адже обід дають господарі, а не гості.

А господарі таки виявилися гостями на святі. Православні Київського патріархату мали змиритися з тим, що їхні ієрархи на Володимирській гірці не зіллються в хоровому співі із світовими отцями. Таємно писалися заяви-прохання на ім'я Варфоломія. Про визнання, про митрополію, про готовність перейти під омофор Константинополя. Заради мети єпископи відрікалися від участі у святкуваннях, а сам Філарет - від патріаршого звання. План був схвалений у Секретаріаті Президента, бо активність кліру на Банковій досягла апогею. Помісність через відречення від найвищого сану - мала стати першою жертвою на вівтар об'єднання православних в Україні. Занадто вартісною, як виявилося.

Спочатку задній хід включили автокефали, які теж у святому пориві мали об'єднатися із вірними Київського патріархату. УАПЦ обурилася - цілий патріархат принижується до рівня митрополії, втрачає самостійність. Потім, кажуть, передумав і сам Філарет. Стільки років бути проклятим, відвойовувати парафії, терпіти приниження від влади? Аби позбутися звання патріарха? Заради чого?

Решта ієрархів, які зібралися зі всіє країни, приречені були лише спостерігати за духовними муками предстоятеля і через стіну слухати аргументи найвищих посадових осіб із Секрета­ріату Президента. Суперечки тривали надто довго - патріарх поїхав без чіткої визначеності в українському православ'ї. Зате з дарами. Москва - ще довго шарпатиметься на українському гачку і готова схилити голову. Алексій пообіцяв приїхати до Константинополя на Раду всесвітнього православ'я під головуванням Варфоломія - і цим ще раз публічно визнати вищість Вселенського патріарха.

А що Україна? За століття вона ще не визначилася, чого саме хоче.  Між Константинополем та Москвою.