Попри політичну невизначеність можливого об’єднання  вітчизняного “Нафтогазу” із російським “Газпромом”, саме такий розвиток подій, схоже, найреальніший

Відомо: якщо якась ідея має у собі достатню, хай і приховану, потенцію для реального втілення, вона рано чи пізно неодмінно реалізується. Перефразовуючи слова засновника “наукового комунізму”, можна сміливо ствердити, що привид об’єднання (або створення іншої структури) НАК “Нафтогаз України” та російського “Газ­прому”  блукає  владними коридорами. Періодично вона виринає у різних варіантах оцінки можливого об’єднання і інформаційному просторі, перетворюючись відтак у суспільну думку.

Відлуння минулого

Наприкінці травня певну ясність у процес, точніше – у виникнення ідеї, вніс колишній радник Президента Ющенка з питань міжнародної енергетичної безпеки Богдан Соколовський. Новина справді шокувала. Виявляється, ідея спільного підприємства між “Газпромом” та “Нафтогазом” – дітище... Ющенка та Путіна 2007 – 2008 років. Хоча про об’єднання тоді не йшлося.

– Такий варіант буде взаємовигідним з економічної точки зору. Він не потребує “злиття” компаній, відчуження або передачі в управління ні української, ні російської ГТС, – наголосив Соколовський.

Тож , згідно із тодішніми домовленостями, планували, що "Нафтогаз" і "Газпром" створять два СП. Одне – на паритетних умовах (50х50 – для доставки щорічно 50-55 млрд куб. м туркменського газу до України, і друге (із російською часткою 25-50%) –  для постачання до 30 млрд куб. м на рік туркменського газу українським споживачам.

Проекти позитивно сприйняли по обидва боки кордону, їх схвалили президенти України і РФ під час переговорів в Москві 12 лютого 2008 року. Уряди невідкладно мали реалізувати ці проекти. Проте... з’явилися газові контракти від 19 січня 2009 року, – каже Соколовський. Сьогодні, вважає він, створення СП-операторів залишається актуальним. Особлива увага зараз – транзиту газу через Україну, враховуючи проекти “обхідних” маршрутів, реалізація яких неминуча.

Тож “експромт” російського прем’єра насправді таким не був. Адже, коли Росія надавала певні преференції у ціні на газ ще у Харкові, вже тоді було зрозуміло, що справа не обмежиться продовженням перебування ЧФ у Криму.

Економіка, економіка і ще раз економіка…

На ідеї можливого об’єд­нання двох компаній “Нафтогаз” втрачає насамперед плату за транзит (щорічно близько 3 – 4 млрд дол.). Її не компенсують навіть дивіденди власника 6-7% акцій майбутнього об’єднання.

Наразі ж розглядаються щонайменше три варіанти реалізації ідеї: повне злиття двох монополістів, обмін 50% НАК на адекватний пакет акцій “Газ­прому”, або ж простий обмін активами, який не змінить юридичного статусу обох монополістів.

Варіант, за якого частки учасників були б по 50%,  відкидаємо одразу. Рівно ж, як і звичайний обмін активами.Справа у різній їх вартості. Збільшити свою частку  у новій структурі “Нафтогаз” міг би лише в один спосіб – передати у спільне користування   газотранспортну систему, родовища нафти і газу, підземні газосховища тощо. Звісно, тоді, росіяни втратили б сенсу у “Південному потоці”. Витрати на нього удвічі перевищують проектну вартість модернізації української ГТС. Прихильники ідеї розраховують, що у разі об’єднання, “Газпром” транспортуватиме нашими теренами більші обсяги палива, ніж у випадку будівництва “Південного потоку”.

Утім, для України – жодної вигоди. Адже гроші за прокачування  залишатимуться у “Газпромі”. Хіба податкові надходження до бюджету із плати за прокачування. Проте, наімовірніше, плата за транзит тоді впаде  – структура ж бо “спільна”.

У випадку  незалежності “Нафтогазу”, обсяги транзиту справді зменшаться. У найгіршому випадку – до 45 млрд куб. м, які помпуватимуть “Південним потоком”. Однак плата за транзит, навіть за “пільговою” формулою, – 2,04 дол. за тисячу куб. м.

Тож економічна вигода від об’єднання, принаймні для “Нафтогазу”, далеко не очевидна. За винятком одного – модернізації вітчизняної ГТС і відсутності грошей для цього.

Модернізація

Назагал, саме потреба модернізації, особливо на тлі безнадії участі в ній ЄС, може слугувати основним аргументом для об’єднання.

Голова правління “Газ­прому” Алєксєй Міллєр наголошував, що українська ГТС може бути повністю модернізована за кошти російської компанії. На його переконання, пропозиція об’єднання двох компаній повністю вписується у загальносвітові тенденції злиття компаній у паливно-енергетичному секторі.

Утім, наші фахівці не надто вірять у такий варінт модернізації. Навіть у випадку 100% переходу української ГТС у власність “Газпрому”, перспектива його інвестування у реконструкцію міфічна, – наголошує експерт Центру ім. Разумкова Володимир Омельченко.

– За останні п’ять років борги “Газпрому” виросли більш ніж учетверо і зараз досягли 50 мільярдів доларів. Немає жодних шансів, що “Газпром” інвестуватиме в українську ГТС, а якщо й буде робити це, то тільки за залишковим принципом, – каже він.

Акценти в “єднальній” ідеї, схоже, дещо підкоригували й в Росії.  Заступник голови правління “Газпрому” Алєксандр Мєдвєдєв в інтерв’ю польській газеті “Rzeczpospolita” заявив, що задум полягає не в об’єднанні двох компаній, а в створенні “Газпромом” і “Нафтогазом” промислового консорціуму, який би займався тільки трубопроводами.

Про ідею консорціуму заявив нещодавно і глава Російського газового товариства Валерй Язєв. За його словами, ГТС України можуть модернізувати без участі Європи, а управляти українськими трубами буде спільне підприємство “Газпрому” і “Нафтогазу”. Доля ж тристороннього консорціуму із управління ГТС залежитиме від результату переговорів про створення СП, які перебувають у початковій стадії, – зазначив Язєв. Залежно від обраної конфігурації, стане зрозуміло, чи треба повертатися до теми міжнародного консорціуму.

А наразі, судячи із офіційних заяв української сторони, для нашої влади ідея об’єднання двох компаній нині не на часі. Міністр палива та енергетики Юрій Бойко виключає поглинання НАК “Нафтогаз України” і його банкрутство. При цьому наголошує, що будь-яка співпраця із російськими партнерами можлива лише на паритетних засадах, з урахуванням національних інтересів України.

Своєю чергою, глава адміністрації Віктора Януковича Сергій Льовочкін вважає, що українська влада зараз не зацікавлена в об’єднанні “Газпрому” і “Нафтогазу”. За словами чиновника, таке злиття навряд чи стане економічно вигідним.