З приватних щоденників Майдану 2004-2005

"Ми крок за кроком відвойовували столицю..."

...Перший тиждень був справді небезпечним. Тиждень, коли ми могли стати живим м'ясом. Живі ланцюги з людей, які зупиняли собою техніку. Це незабутнє відчуття: коли тримаєш за руки незнайомих людей, і вони у цей момент тобі найрідніші.

Так ми відвойовували крок за кроком столицю. Напружений і небезпечний тиждень, коли ще не було чаїв і валянків, а була лише небезпека.

...Якось ми поїхали на вокзал, де влаштували нічліг для революціонерів. Різали хліб і мастили канапки. І так цілий день до мозолів, тисячі бутербродів. Люди підходили, набирали собі їжі, десятки, сотні замурзаних, але таких добрих і чистих серцем людей.

...На площу їхала бронетехніка, і казали, що будуть бити всіх. Наші хлопці хотіли йти туди, а нам, дівчатам, заборонили. Я тоді стояла на пошті і плакала. Бо туди, під колеса, пішов той, чиєю дружиною я незабаром стала, і я не знала, чи ще колись його побачу. На щастя, Бог нас почув...

...А яким яскравим було метро, коли вниз і вгору, назустріч одне одному їхали "помаранчеві" люди зі стяжками і шаликами. І голосно вітали одне одного знайомими всім гаслами.

...Я пам'ятаю хлопця, що усі дні простояв біля підвищення навпроти Головпошти, поблизу будинку профспілок, усі дні, коли був мороз, він стояв і подавав руку всім, хто хотів спуститися. Він говорив кожному: "Осторожно! Здесь скользко!" і подавав руку. І якби не він, то дуже багато людей могли б покалічитися. Він усвідомлював свою важливість, адже, якщо він піде, то хтось із людей, його братів, може посковзнутися, упасти і поламати руку чи розбити носа. І, я б сказала, що на ньому трималася революція...

...Якось ми йшли вулицею і до нас підійшла тітка й дала нам пакунок з пиріжками. А ще якось чоловік дав нам сто гривень і попросив кинути в скриньку на Майдані. О, ви не повірите, шановні скептики, - ми кинули ці гроші в скриньку.

...Мені шкода людей, які кажуть, що все було даремним. Адже ці дні були найкращими у всій історії України. І не справа в обличчях, не в тих, у кого ми вірили, і хто начебто нас зрадив. Кожна людина є самодостатньою. І тому це - їхня справа.

...Скільки б не минуло часу, революція залишиться для мене одним із найсвітліших, найяскравіших спогадів. Я ні про що не шкодую. Це був час кришталево чистих сердець і святої віри. Незалежно від того, скільки багна потім на неї вилито. І якими лукавими є люди, які маніпулюють нею. Ідеали впали і герої того часу теж. Було немало зрад і розчарувань. І зараз, звичайно, сумно дивитися, у що перетворилися колишні вожді.

Але, незалежно від того, якими ми є зараз чи станемо пізніше, я запам'ятаю всіх своїх друзів такими, якими вони були тоді: фантастичними Людьми з великої літери. І на це не вплине час.

"Я повернулася б на Майдан знову"

...Тоді все було на одному подиху. До Києва їхала з сестрою та колежанкою. Прийшли увечері на проспект Чорновола, звідки, як ми чули, відправляються автобуси на столицю. Проте раптово опинилися у групі, яку завезли в аеропорт, і до столиці ми потрапили... літаком. Виявилося, що чартерний рейс був напівпорожній, тому, так би мовити, на потреби революції і віддали вільні місця. Я тоді, до речі, летіла уперше. Було дуже страшно, бо боялася військових дій...

...У Києві нікого й нічого не знали. Дуже хотіли спати та їсти. Зайшли у якийсь магазин, купили шоколадний батончик, трохи подрімали на сходах... Була ніч, дуже хотілося спати, тож пішли між автобусами питати, де можна було б переночувати. Якісь старші дядьки поклали нас спати просто в автобусі. Вже наступного дня пішли на Майдан, в Український дім.

...Як і всі, ми ходили потім кожен день на Майдан. А жити випадково потрапили до інтелігентної та заможної родини. Нас туди "зісватав" хлопець, який сам ночував десь у спальнику на підлозі. Та родина прийняла нас, як рідних. Вони навіть увечері на Майдан за нами приїжджали, дзвонили, якщо ми десь затримувалися...Люди справді за нас переживали. Запам'яталося, як прокинулися у тих господарів першого ранку: наші бруднющі, мокрі з попереднього дня чоботи стояли начищені до блиску...

...Ми й досі з ними підтримуємо стосунки. У жодному разі не шкодую, що тоді поїхала. Звісно, розчарування є, але якби повернути час, без сумніву, поїхала б на Майдан знову.

"Иду на Майдан. Могу всех взять с собой..."