або Якою буде культура мовлення українських дітей, які російської в школі не вчать, але дивляться і слухають фактично російськомовне телебачення

"Прівєт", - так іноді вітається зі мною восьмирічна племінниця Ліда. "Можна побавитися в тебе ігрушками", "Візьми свої вещі" і т. д. Дитина говорить саме так, і нічого дивного - вона щоденно чує з екрана ТБ російську мову. Іншого ж разу допитлива дівчинка бере з книжкової полиці, приміром, котрусь з книжок тією ж російською мовою і читає назву твору чи ім'я та прізвище автора - так, як вона вміє читати - українською. Тож часто­густо, а точніше, майже завжди, вербально замість російського "і" у неї виходить "и", "є" - "е", що для всіх присутніх звучить щонайменше кумедно і мимоволі піднімає настрій...

Але ж, якщо задуматися, це не жарти. І не одна Лідочка, а ціле покоління українських школярів, вочевидь, у майбутньому не зможе грамотно спілкуватися, писати, читати ні тією, ані тією мовою. Адже суржик він і є суржик. Ми вирішили трохи, не претендуючи на вичерпність, вслухатися у ці мовні каламбури і з'ясувати, котра з двох мов дискримінується в Україні більше, та й що врештірешт робити у цій, судячи з усього, непростій ситуації?

Територіальна диференціація

Почнемо з того, що подивимось, як характеризує "російську мову в Україні" Інтернет­енциклопедія "Вікіпедія". Отже, російська мова в Україні - мова найбільшої національної меншини країни та рідна мова близько 30% населення України.

За даними останнього перепису, в Україні проживало близько 8 мільйонів росіян, 17% від загального складу населення. Кількість носіїв російської мови перевищує кількість етнічних росіян (про це свідчить названа вище цифра - 30% - стільки громадян різних національностей вважають рідною російську).

Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, насамперед використовує для спілкування російську мову абсолютна більшість населення південних і східних регіонів:

Крим - 97% населення;

Дніпропетровська область - 72%;

Донецька - 93%;

Запорізька - 81%;

Луганська - 89%;

Миколаївська - 66%;

Одеська - 85%;

Харківська - 74%.

Західна ж частина України традиційно виступає взагалі за усунення російської мови з офіційного спілкування. Зрештою, згідно з різними опитуваннями, таки більшість населення країни (а саме дві третини, понад 60%) виступають за збереження тільки українською мовою статусу державної. Слід зазначити, що за роки незалежності України видано десь приблизно сім десятків, а то й більше нормативноправових актів, спрямованих на обмеження російської мови в суспільнополітичному житті українців.

А тим часом що ми маємо сьогодні? Більшість газет друкують російською мовою, телебачення зрусифіковане неймовірно, в окремих областях півдня і на сході українських шкіл просто нема. Логічно постає запитання: якій мові в Україні є сутужніше і доводиться боротися за своє право на існування? Звісно, кожен має право на своє право. Згідно із статтею 10 Конституції України, "державною мовою в Україні є українська мова", а також "в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин".

Як же самотньо
має бути людині...

Такі от статистика та реалії. Що ж стосується ТБ, то Національна рада з питань телебачення і радіомовлення свого часу зобов'язала телекомпанії виконувати норму про поступовий перехід на 75% україномовну трансляцію в Україні. Наразі ж майже всі загальноукраїнські канали ("Інтер", "1+1", "Новий", СТБ, ICTV) транслюють дуже багато передач російською. Слова тотожні з українськими і слова абсолютно різні за звучанням дорослі і діти "ковтають", відтак вплітаючи почуте у структуру свого мовлення. Так виникає зросійщена говірка, якої потім годі позбутися, дитині зокрема.

Тут саме місце згадати про субтитри внизу телеекрана. Дехто називає це самооманою і лукавством стосовно інших. Адже, поперше, частину інформації ми однаково сприймаємо на слух, тобто так, як вона звучить - російською, а подруге, діти, які ще не вміють читати або читають наразі слабенько, в результаті і не прочитають отого перекладу. Формально ж дія щодо захисту державної мови телеканалом виконана, чи не так? І визначені законом відсотки україномовної продукції в межах каналу потроху назбируються.

У не надто успішних змаганнях за українізацію українських телеканалів існує ще один спосіб "вирішення проблеми". А саме - ведення передачі двома мовами. Ми добре пам'ятаємо "Танці з зірками", "Пісню року" й багато інших концертних тематичних програм. У жодній країні світу схожої практики нема. Тим паче, що у нас на таких атракціях україномовна напарниця чи напарник наче другорядні, додаткові. Адже учасники цих програм, як правило, майже всі російськомовні. Як свого часу писав у науковій праці відомий журналіст Андрій Куликов: "Це недолугий спосіб замаскувати дійсну питому російськомовність великої частки українського телепродукту... І як же самотньо має бути отій україномовній людині, коли упродовж програми лише вона і розмовляє українською".

Але не це найгірше. Унікальна ситуація на ТБ склалася з рекламою. Такої мовної безграмотності тих, хто складає рекламні тексти, годі собі уявити в будьякій іншій публічній суспільній сфері. Іноді це посміховисько з мови, а не мова.

Що Іванко не вивчив, того Іван не знатиме

То що ж, власне кажучи, робити? Є таке прислів'я: "Що Іванко не вивчив, того Іван не знатиме". Іншими словами: формувати в людині мовні навички, культуру спілкування, наповнювати і збагачувати словниковий запас належить з ранніх літ, тобто зі шкільних. І потрібен тут системний підхід, порядок у мовній сфері слід наводити - це безперечно.

Спростування міфу про зрозумілість російської без спеціальної підготовки Витяг з таблиці “Лексичні відстані мов” професора В. Ващенка: “За даними порівняльного мовознавства, за лексикою українська відрізняється від білоруської мови – на 16%, польської – на 30%, болгарської – на 32%, словацької – 34%, російської і чеської – на 38%”.   * До речі, за цією ж таблицею найближчою до російської є болгарська мова – 27% розбіжностей.

Якою ж у цьому контексті є ситуація в навчальних закладах станом на сьогодні? Варто наголосити, що "російська мова" як предмет у школах відійшла у минуле ще на початку 90х, коли у новій країні вводились нові міністерські освітні програми. Знято предмет "російська мова" з навчального плану у 1993 році. "Я вважаю, що чим більше мов знає дитина, тим більше вона освічена, - прокоментувала нам тему начальник управління освіти Львівської міської ради Надія Оксенчук. - Зараз же батьки тих учнів, які хочуть вивчати російську мову в школах з українською мовою навчання, пишуть відповідні заяви про це. При наявності 8 заяв (і більше) створюється факультатив. Втім, це тільки віднедавна. Раніше ж про такий підхід, як і про будьякий інший до засвоєння російської у загальноосвітніх закладах взагалі не йшлося. На жаль, для якогось покоління цей момент був упущений..."

За словами Надії Оксенчук, сьогодні у Львові функціонує 5 шкіл (а це 2630 учнів) з російською мовою навчання. У школах з українською мовою навчається загалом 68 тисяч учнів (з приватними - 69 тис.). І ще одна цифра - на цей рік всього лише 213 дітей у закладах з українською мовою навчання висловили бажання вивчати російську факультативно.

Тут дехто може подивуватися використаним словам "всього лише". Я вже чую обурення: це ж Галичина, захід, яка російська мова? І, напевне, погоджуся і з тими, хто дорікне мені, і з тими, хто дослухається до думки. Втім, зауважу, що ці самі аргументи і претензії чомусь перестають бути слушними, коли ми натискаємо кнопку вмикача на телевізорі і, як губки, вбираємо те, що нам там пропонують.

Я не маю жодного наміру захищати російську мову, ні тим паче пропагувати її. Але як нам бути з дітьми, які люблять телебачення? Вмикати їм тільки українські диски на DVD чи на комп'ютері, телевізор винісши з дому геть? Чи все­таки це питання має бути поставлене десь на вищому рівні - освітянами, політиками: або дати дітям вчити російську мову в школі, або її слід зняти з ТБ, або...

Ще які варіанти, хтось знає? Хтось же повинен розставити крапки там, де їм належить бути...