Наступного тижня, 21 листопада, буде десята річниця від початку Євромайдану, який згодом переріс у Революцію гідності. У 2013-ому українці вийшли на вулиці міст і сіл, щоб захистити свій європейський вибір та європейській майбутнє. І щоб протистояти тодішній злочинній владі на чолі з диктатором Януковичем, який відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. 

Відтоді дуже багато чого змінилося. Янукович втік, росія розпочала війну проти України, спочатку у 2014 році «гібридну», а від лютого 2022-го – повномасштабну. Ворог окупував частину нашої території, вбив поки точно не названу кількість українців. І продовжує щодня вбивати наших захисників на фронті та цивільних у тилових містах. Але попри всі ці виклики ми продовжуємо боротися за своє європейське майбутнє.

Жодна країна не платила таку ціну, як Україна, за те, щоб стати повноправною частиною європейського спільноти. І зараз саме українці стали форпостом захисту європейських цінностей. То чи маємо ми право стати членом Євросоюзу? Звичайно, що так. Тут не повинно бути жодних «але». Проте вони є.

За десять років насправді багато чого змінилося. І Україна як проводила реформи, так і провалювала важливі зміни. Як рухалася уперед, так, у деяких випадках, йшла й назад. Та нагадаємо, що вже під час повномасштабної російсько-української війни, у червні минулого року, Україна отримала статус офіційного кандидата на вступ до ЄС. І от минулого тижня Єврокомісія оприлюднила звіт, в якому рекомендувала розпочати перемовини про вступ України до ЄС. Це рішення поки проміжне. У грудні воно ще має бути затверджене на рівні держав-членів ЄС. А серед них є і Угорщина, чия влада уже погрожує заблокувати загальне рішення. 

Та одразу зазначимо, що навіть початок перемовин про вступ буде ще не останнім, а передостаннім етапом України у процедурі вступу до Євросоюзу. Тривати він може довго. Але звіт Єврокомісії від 8 листопада вже можна назвати історичним рішенням. Хоч є ще певні умови, Єврокомісія просуває для нас нову, прискорену процедуру вступу до ЄС. А те, наскільки швидко ми рухатимемося цим шляхом, залежатиме і від нас самих, і, що важливо, від позицій нинішніх держав-членів ЄС. Проблеми ще будуть. Це потрібно розуміти. Зрештою, в червні наступного року відбудуться вибори до Європарламенту, після чого має бути сформована нова Єврокомісія. І ще невідомо, чи буде така ж прихильність до України надалі, як від нинішньої президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. 

Тож зараз ми за пів року від початку перемовин про вступ України до ЄС. І потрібно тверезо оцінювати, що відбуватиметься далі. Бо можна просто радіти вже нинішньому успіху, але насправді потрібно уже вибудовувати стратегію подолання майбутніх потенційних перешкод. Далі докладніше розглянемо, чого можна очікувати Україні на шляху до ЄС.

Нагадаємо, що разом з отриманням офіційного статусу країни-кандидата на членство в ЄС у червні минулого року, Україна також отримала від Єврокомісії сім вимог-рекомендацій: реформа Конституційного суду; продовження судової реформи; антикорупція, включно з призначенням керівника САП; боротьба з відмиванням коштів; втілення антиолігархічного закону; узгодження аудіовізуального законодавства з європейським; зміна законодавства про нацменшини. І вже понад рік Україна намагалася виконати їх усі.

«Ви досягли великих успіхів, набагато більших, ніж хтось очікував від країни, яка перебуває у стані війни. Ви проводите глибокі реформи, водночас ведете повномасштабну війну. Ціль справді досяжна. Продовжувати ще більше зміцнювати свої антикорупційні зусилля, ухвалити закон про лобіювання, зміцнити рамки декларування активів у двох аспектах і звернутись до решти рекомендацій Венеційської комісії щодо національних меншин, включаючи освіту – це заходи, які необхідно повністю виконати. Сім кроків. Ви можете це зробити. І зробити це можна швидко. Ви вже виконали понад 90%. І ми продовжуватимемо надавати всю необхідну технічну та політичну підтримку», – про це заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн 4 листопада під час виступу у Верховній Раді України. 

«З огляду на результати, досягнуті з червня 2022 року за політичними критеріями членства в ЄС, в межах виконання семи рекомендацій і поза ними, комісія вважає, що Україна достатньою мірою виконує критерії щодо стабільності інститутів, які гарантують демократію, верховенство права, права людини та захист меншин за умови, що вона продовжить свої зусилля з реформування та виконає інші вимоги в межах семи кроків. На цій основі Єврокомісія рекомендує Раді розпочати з Україною переговори про вступ», – це частина звіту Єврокомісії про прогрес, якого досягли країни-кандидати на вступ до Євросоюзу, оприлюдненого 8 листопада.

Що важливо розуміти? Як уже зазначалося, це рішення Єврокомісії мають підтримати усі держави-члени ЄС, а остаточно затвердити має Європейська рада. Саміт ЄС відбудеться 14 грудня. Ймовірно, що до рішення Єврокомісії будуть внесені зміни. Тут зазначимо, що багато держав-членів ЄС уже заявили про підтримку рішення Єврокомісії. Звичайно, окремою є історія з уже згаданою Угорщиною, але до цього ми ще повернемося у цій статті.

У грудні ЄС може ухвалити політичне рішення про початок перемовин щодо вступу України. Наступним кроком має стати ухвалення «переговорної рамки». Зазвичай, саме з цього моменту розпочинається оцінювання законодавства країни-кандидата на сумісність із законодавством Євросоюзу. Мовиться про тисячі документів. 

Та для ухвалення «переговорної рамки» наша країна має виконати ще чотири умови: ухвалити урядовий законопроєкт про збільшення штатної чисельності НАБУ; виключити з закону про запобігання корупції положення, які обмежують повноваження НАЗК щодо перевірки «вже перевірених» активів та майна, придбаного декларантами до вступу на державну службу; ухвалити закони, щоби втілити рекомендації Венеційської комісії щодо законів про національні меншини, про державну мову, медіа та освіту; ухвалити закон, який врегулює лобіювання за європейськими стандартами.

Єврокомісія надасть свою оцінку виконанню цих вимог на наступному саміті ЄС у березні наступного року. Тобто Україна має чотири місяці, щоб виконати ці умови. А також може ще до грудня переконати ЄС змінити їх, бо, як бачимо, з’явились й нові вимоги, яких не було у семи критеріях від червня 2022-го. Якщо вдасться домовитися у грудні, й оцінка Єврокомісії у березні буде схвальною, то у квітні може з’явитися «переговорна рамка» для України. Але, що дуже важливо, Єврокомісія вже зараз рекомендує, щоб технічні перемовини, тобто оцінювання сумісності законодавства і так далі, розпочалися уже у грудні, у разі позитивного рішення саміту ЄС.

«Досі в ЄС діяла повільна покрокова процедура. Затвердження «рамки» було першим кроком, а її відсутність означала повну блокаду переговорів. З цим стикнулися, зокрема, Албанія та Північна Македонія, які отримали політичне рішення про початок переговорів ще у березні 2020 року, але через проблеми з політичними вимогами чекали на затвердження «рамки» понад два роки, до червня 2022 року. Та й відтоді вони не мають значного прогресу – ще рік тривав так званий скринінг, тобто перевірка сумісності з правом ЄС, і лише у грудні 2023 року ці дві західнобалканські держави мають відкрити перші переговорні глави. Київ у діалозі з ЄС від початку наполягав, що така швидкість неприйнятна. Єврокомісія врахувала нову реальність. Для України придумали процедуру вступу, якої досі не існувало. Для того, щоб історія з «переговорною рамкою», яка залежить від виконання вимог, не заблокувала наш рух так жорстко, як це сталося на Балканах, Комісія вирішила перейти від покрокового до паралельного підходу у вступних переговорах. Проміжні, технічні етапи розпочнуться прямо у грудні – щойно з’явиться політичне рішення саміту ЄС», – про це мовиться у матеріалі редактора Європейської правди Сергія Сидоренка.

Це точно є позитивним для нас. Але все одно потрібно звертати увагу на чотири вимоги Єврокомісії. І не усі з них є достатньо зрозумілими.

Якщо зі збільшенням штату НАБУ і повноваженнями НАЗК все «просто», то зміни до законодавства про нацменшини вже викликають запитання. Венеційська комісія давала різні рекомендації. До прикладу, у червні минулого року «Венеційка» закликала Україну захищати російську мову і російську культуру. У своєму висновку експерти «Венеційки» наголошували на тому, що війна є тимчасовим явищем, що не має впливати на становище російської мови в Україні. Це було абсурдом. На щастя, зараз з багатьох джерел надходять повідомлення, що Єврокомісія для своєї оцінки не братиме до уваги російську нацменшину в Україні. Але водночас нинішня угорська влада точно так просто не відмовиться додати нам більше проблем. Угорській владі дуже не подобається, що усі нацменшини в Україні, за нинішнім нашим законодавством, мають отримувати 70% освіти українською мовою. Тут, насправді все логічно, немає ніякої дискримінації, українська є державною мовою в Україні, але нинішня угорська влада хоче впроваджувати свої правила в нашій державі. І це вже точно неприпустимо. 

Що ж далі? Високопоставлені чиновники ЄС впевненні у тому, що з Угорщиною вдасться домовитися. Тут треба розуміти, що нинішня угорська влада є російським «троянським конем» у Євросоюзі. Під час кожного розгляду питання щодо України, про допомогу нашій державі, про євроінтеграцію України, угорська влада намагається вибити для себе додаткові гроші з загального європейського бюджету. Тому угорській владі не вигідно одразу «зарубати» початок перемовин ЄС з Україною, бо під час цих перемовин можна буде вибити для себе більше грошей.

«Найбільш реальним видається варіант, що Угорщина впродовж усіх років переговорів України про вступ до ЄС буде зберігати цю вимогу. Бо Будапешту однаково невигідне як повне виконання Україною «меншинних» вимог, так і блокада процесу вступу через нібито його «невиконання» Україною. Для Орбана ця «гра» з Єврокомісією є фінансово вигідною: на кожному наступному етапі він шантажує Брюссель блокадою України та отримує фінансові преференції. Щоб це джерело надходжень зберігалося, чинному угорському лідеру вигідно, щоб Україна щоразу переходила на наступний етап. Це додає надії на те, що і в березні 2024 року Угорщина дасть згоду на наступне підтвердження прогресу України. Але для цього Україна має домовитися з угорцями про той компроміс, який їх задовольнить», – зазначає у своєму матеріалі редактор Європейської правди Сергій Сидоренко.

Та небезпеки для нас є і у вимозі Єврокомісії щодо ухвалення Україною закону про лобіювання за європейськими стандартами. По-перше, раніше такої вимоги не було, вона раптом з’явилася зараз, і Єврокомісія «прив’язала» її до боротьби з олігархами. По-друге, немає ніякого єдиного європейського стандарту щодо цього питання. То чий підхід щодо законодавства про лобіювання має використовувати Україна? По-третє, такі нові й нечіткі вимоги можуть надалі спровокувати появу ще більш абсурдних вимог для України. Тому вже загаданий Сергій Сидоренко зазначає, що мовчазне виконання цього, здавалося б, нескладного критерію може принести значні небажані наслідки, а тому українській владі потрібно вже зараз зробити все можливе, щоб припинити таку практику з боку Євросоюзу.

Тож загалом зрозуміло, як процес нашої євроінтеграції триватиме найближчим часом і яких рішень від ЄС потрібно чекати. А якщо все складеться для нас позитивно і у квітні вже буде ухвалена «переговорна рамка» для України, то скільки триватиме цей передостанній етап перемовин, коли почнеться підготовка формальностей для прийняття України до ЄС? Наші урядовці уже не раз заявляли, що Україна буде готова до членства в ЄС за два роки. Однак це звучить як чергове завищення владою суспільних очікувань. Експерти дуже часто називають 2030-ий як можливий рік вступу України до ЄС за умови реалізації оптимістичного для нас сценарію. Річ у тім, що на початку жовтня президент Європейської ради Шарль Мішель в інтерв’ю німецькому виданню Der Spiegel заявив, що Україна може стати частиною ЄС у 2030 році, якщо обидві сторони виконають своє «домашнє завдання». І також сім років – це середній термін від початку перемовин до вступу країни до ЄС. Стільки часу, до прикладу, знадобилося Польщі, щоб подолати цей шлях. 

Тут можна згадати про прискорену процедуру для України, але водночас потрібно розуміти, скільки додаткових штучних проблем може виникати на шляху нашої держави до Євросоюзу.

«Якщо впродовж майже півтора року після отримання статусу кандидата Україна зі складнощами імплементувала сім рекомендацій, то що казати про тисячі, а може й десятки тисяч різних умов, які Україна повинна буде виконати в різних секторах, неминуче зіштовхуючись з різними інтересами в ЄС, інтересами гравців у різних сферах в самій Україні», – зазначив в коментарі BBC-Україна перший заступник директора Центру «Нова Європа» Сергій Солодкий. 

Тут можна навіть не згадувати про Угорщину. Варто згадати про нещодавню «зернову» кризу між Польщею та Україною. А нещодавно заступник міністра закордонних справ Польщі Павел Яблонський заявив, що якщо Україна хоче вступити до ЄС, то має вирішити питання щодо ексгумації жертв Волинської трагедії. І Польща нині точно є одним із найбільших друзів України. Але уряди різних країн скористаються можливістю перетворити процес перемовин щодо вступу України до ЄС на дрібні політичні торги. Десь йтиметься про справжні економічні інтереси, десь лише про спроби задовольнити бажання своїх виборців. Це буде величезне випробування для української влади, хто б її не представляв. Потрібно буде і успіхи у реформах демонструвати, і українські інтереси у різних сферах захищати, але водночас не застрягти у дрібних торгах.

Якщо для нас буде втілена прискорена процедура перемовин про вступ в ЄС, то це прискорення, цілком ймовірно, допоможе хоча б не затягувати цей процес на надто довгий термін. Але два роки зараз виглядають малоймовірним сценарієм. 

І це правда, що не тільки Україна, але й сам Євросоюз має виконати свої «домашні завдання». Окрім України, є й інші кандидати на вступ до ЄС. З країнами Західних Балкан вже тривають перемовини щодо вступу. Тому ЄС загалом має для себе зрозуміти, як відбуватиметься його розширення.

І незрозуміло, якою буде Єврокомісія після вибрів до Європарламенту у червні 2024-го. Зараз створено Оперативну групу з розширення ЄС при незалежній аналітичній організації European Policy Center (EPC). Ця група підтримуватиме комунікації із урядами держав-кандидатів на членство в ЄС, консультуватиме щодо реформ, готуватиме звіти та рекомендації для усіх сторін процесу розширення ЄС. Очолив Оперативну групу з розширення ЄС колишній єврокомісар із питань політики розширення та сусідства (2009–2014 рр.) Штефан Фюле. Він добре знає Україну, й українці знають його. Саме коли Фюле був єврокомісаром, готувалася Угода про асоціацію між ЄС та Україною. У нещодавньому інтерв’ю Deutsche Welle Штефан Фюле зазначив, що рекомендації щодо розширення ЄС найкраще підготувати до червневих виборів до Європарламенту. «Ми хочемо підготувати їх у таких часових рамках, щоб створити політичний момент до європейських виборів 2024 року. Нам важливо чесно показати, у чому полягають переваги розширення і водночас пояснити громадянам держав-членів ЄС ту ціну, яку доведеться заплатити, якщо ми залишимо країни-кандидати у підвішеному стані. Адже врешті-решт доля наступної хвилі розширення залежатиме від громадян ЄС, яких представляють наші політики. Єврокомісія вирішує, за яку сферу відповідатиме той чи інший єврокомісар, і призначає на ці посади певних осіб, враховуючи при цьому пріоритети своєї діяльності. Якщо ми зможемо переконати нових лідерів Європи у тому, що підготовка країн-кандидатів до розширення є одним з пріоритетів і якщо, з іншого боку, нам вдасться переконати політиків у країнах-членах, що для самого ЄС так само важливо підготуватися до нової хвилі розширення, тоді я впевнений, що новий очільник Єврокомісії візьме це до уваги і робитиме все для виконання цих двох важливих завдань», – сказав Фюле.

І також він зауважив, що зараз процес реформування країн-кандидатів і реформування самого ЄС є взаємопов’язаними процесами. «Я не бачу можливості, щоб Україна та інші країни, які увійшли до цього пакету розширення, приєдналися до ЄС без того, щоб сам ЄС підготувався до приймання нових членів. Цей процес підготовки стосується обох сторін: країн-кандидатів та самого ЄС. Звіт від Єврокомісії дає нам можливість зрозуміти, що реформування ЄС вже не є питанням для академічного обговорення. Це завдання, яке в ідеалі має відбуватися паралельно з тим, як просувається переговорний процес про вступ», – зазначив Штефан Фюле. 

Європейські лідери вже певний час обговорюють питання необхідності реформування Євросоюзу. Серед можливих змін, зокрема, і процедура ухвалення спільних рішень. Треба щось робити з можливістю накладання вето однією країною на спільні рішення. Тому обговорюється можливість того, щоб певні рішення можна було ухвалювати кваліфікованою більшістю, а не обов’язково одноголосно. «Львівська Пошта» про це вже писала. І це не єдина процедура, що може зазнати змін. Реформування ЄС може стати додатковою причиною затримки приймання нових членів. Але чи так буде, чи справді процеси реформування ЄС і розширення відбуватимуться паралельно – покаже час.

Зараз багато українців вважають питання вступу України до НАТО важливішим за питання вступу до ЄС. Це можна зрозуміти і це є логічним. ЄС, на відміну від НАТО, не є оборонним союзом і не дає безпекових гарантій. Але також потрібно розуміти, що хоч шляхи до ЄС і до НАТО є різними, але вони часто перетинаються. І хоч НАТО є безпековим альянсом, але стати його членом лише завдяки сильній армії неможливо. Для цього також потрібні політичні реформи і дотримання країною демократичних цінностей. Це довів і цьогорічний Вільнюський саміт НАТО. Нам не сказали, коли нас можуть запросити до НАТО, але пообіцяли, що для цього вже не потрібен буде План дій щодо членства. Водночас нам нагадали, що потрібно проводити реформи, і мовилося не лише про стандарти НАТО в українській армії. 

«Ми повністю підтримуємо право України обирати власні заходи безпеки. Майбутнє України в НАТО. Ми підтверджуємо зобов’язання, яке взяли на саміті 2008 року в Бухаресті щодо того, що Україна стане членом НАТО, і сьогодні ми визнаємо, що шлях України до повної євроатлантичної інтеграції вийшов за межі необхідності Плану дій щодо членства. Україна стає все більш оперативною та політично інтегрованою з Альянсом і досягла значного прогресу на шляху реформ. Відповідно до Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною 1997 року та Доповнення 2009 року, члени Альянсу надалі підтримуватимуть та переглядатимуть прогрес України в сфері оперативної сумісності, а також необхідні додаткові демократичні реформи та реформи сектору безпеки. Міністри закордонних справ країн НАТО регулярно оцінюватимуть прогрес з допомогою адаптованої Річної національної програми. Альянс підтримуватиме Україну в здійсненні цих реформ на її шляху до майбутнього членства. Ми зможемо надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться і умови будуть виконані», – мовилося в комюніке Вільнюського саміту НАТО.

Тому загалом легко зрозуміти, що наші успіхи на шляху до ЄС точно допоможуть нам і в питанні потенційного вступу України до НАТО. Інша річ, що на обох цих шляхах не все залежить тільки від нас.