Щоб перемогти росію на полі бою, Україні потрібно ще більше західної зброї. Також потрібна чітка політична підтримка нашої країни з боку НАТО, бо Північноатлантичний альянс зараз фактично виконує роль «запобіжника», якби раптом у російської влади повністю «зірвало дах» і нинішня найбільша війна у Європі з часів Другої світової перетворилася на третю світову із застосуванням ядерної зброї. Так, НАТО боїться війни з росією, але чи росія, попри всі «сміливі» заяви, готова до прямого зіткнення із НАТО? Точно не готова. У НАТО це розуміють, і як би це дивно для нас не звучало, намагаються керувати ескалаційними ризиками. Можемо критикувати НАТО за це, але, на жаль, поки не можемо впливати на його рішення. Зрештою, нам надалі знадобиться військово-технічна допомога іноземних партнерів і надалі потрібно боротися за членство в НАТО, бо кращих союзників нам годі шукати.

Минулого тижня впродовж Вільнюського саміту НАТО ми спостерігали за тим, як країни-члени Альянсу до останнього моменту домовлялися про «важливі формулювання» для України, але завищені очікування нашого суспільства, спровоковані публічними заявами української влади, були зайві. «Львівська Пошта» ще до Вільнюського саміту писала, що надмірні емоції політиків на такому рівні лише заважать. Якщо говорити про підсумки цього саміту, то окремі перемовини президента Володимира Зеленського з главою Білого дому Джо Байденом і те, що вони обговорювали питання далекобійних ракет ATACMS, є набагато важливішими за гнівні пости українського президента у соцмережах та його заочну полеміку з британським міністром оборони Беном Воллесом. Рішення щодо ATACMS для України, на жаль, ще не було, але виглядало так, що вже не було й категоричного «ні» від США. 

Захід є за що критикувати, і до цього ми ще повернемося в цій статті, але маємо пристосовуватися, щоб іти спільним шляхом із цивілізованим світом, нехай і недосконалим. Далі розглянемо основні події для України за тиждень, що минув. І підсумки саміту НАТО, і нову зброю для ЗСУ, і зброю, яку іноземні партнери нам ще пообіцяли.

Та розпочнімо огляд важливих для нас подій, зокрема, з чергового пошкодження Керченського моста в ніч на 17 липня. Відомо про удар по одній із його опор, внаслідок чого обвалилася ділянка полотна автомобільної частини. Через це рашисти були змушені зупинити рух через міст. Українська влада офіційно не визнала, що це була наша атака. Але це вже звично, певні висновки можна було робити.

«Соловейку, рідний брате, знову міст пішов «поспати» Та раз… Два! P.S. Музика – народн а. Слова − СБУ», – такий пост з’явився у Telegram-каналі Служби безпеки України. Схоже жартівливе повідомлення від СБУ із перефразуванням слів Тараса Шевченка з’являлося і в жовтні минулого року після першого пошкодження Керченського моста.

Різні українські ЗМІ, посилаючись на свої неназвані джерела, повідомили, що ця атака на Керченський міст була спецоперацією СБУ та Військово-морських Збройних сил України, що міст був атакований з допомогою надводних дронів. Тут зауважимо, що російські пропагандисти також висунули версію про атаку двох українських надводних безпілотників.

Зазначимо, що уже не вперше з’являється інформація про використання Україною надводних дронів. «Воєнкори» рф припускають, що для атаки на міст могли бути використані такого ж типу морські безпілотники, як і для атаки на тимчасово окупований Севастополь 16 липня 2023 року. І якщо там справді наші «катери-камікадзе», то, напевно, тут ми можемо спостерігати вже четверту ітерацію цього типу зброї. В цьому випадку варто зіставити зображення наших «катерів-камікадзе», які використовували під час атак на тимчасово окупований Севастополь у жовтні 2022 року та в квітні 2023-го, і для «набігу» на розвідувальний корабель «Иван Хурс» у травні цього року. Далі варто шукати відповідь на питання, а як так сталося, що росіяни не помітили прохід «катерів-камікадзе» до свого «Кримського моста». Видається, що відповідь може бути комплексна: для виходу на об’єкт атаки наші морські безпілотники могли йти навмисне на малій швидкості та в малошумному режимі, водночас сам малий розмір таких «безекіпажних кораблів» міг сприяти тому, що рашисти виявили їх уже під час самого «набігу» на «Кримський міст»… Можемо припускати, що «плюс» до рівня малошумності й непомітності нашим морським дронам може давати водометний рушій, що дозволяє розвивати швидкість до 80 км/год. Але водночас темпи виробництва нових «катерів-камікадзе» можуть якраз лімітуватися темпами виробництва (або ж закупок за кордоном) тих самих водометних силових установок. Окремо наголосимо, що сам факт володіння таким типом зброї дає Україні додаткову ініціативу у війні на морі», – мовиться в матеріалі українського військового порталу Defense Express.

Вранці 17 липня речник СБУ Артем Дехтяренко в коментарі українським ЗМІ заявив, що всі подробиці організації «бавовни» Служба безпеки України обов’язково розкриє після нашої перемоги. «Поки ж ми з цікавістю спостерігаємо, як один із символів путінського режиму вкотре не витримав воєнного навантаження. Водночас нагадуємо, що в одному з інтерв’ю очільник СБУ Василь Малюк заявляв, що норми міжнародного права, аналіз оперативної обстановки і традиції ведення війни дозволяють перерізати логістичні шляхи ворога. «Кримський міст» на сьогоднішній день є одним із транспортних коридорів воєнних постачань для російської армії», – зазначив речник СБУ.

Також можна нагадати слова Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного у нещодавньому інтерв’ю The Washington Post, коли він чітко заявив про намір звільнити Крим від російської окупації. «Щойно в мене з’являться засоби, я щось зроблю. Мені начхати – ніхто мене не зупинить», – заявив Валерій Залужний в інтерв’ю, опублікованому минулого тижня. 

Тепер повернімося до того, з чого починалася ця стаття, а саме підсумків саміту НАТО у Вільнюсі. Довго аналізувати всі наші «здобутки» і «втрати» у столиці Литви не будемо. За тиждень, що минув, і наші ЗМІ, і політичні, і військові експерти вже кілька разів давали свої оцінки цього саміту. При цьому вони були різні залежно від їхніх політичних уподобань.

Якщо коротко, то Україна наразі не отримала політичного запрошення стати членом НАТО (українська влада вимагала, щоб Україну запросили зараз, а вступити в Альянс ми змогли б одразу після закінчення війни). Натомість у тексті підсумкового комюніке саміту зазначено, що НАТО запросить до себе Україну, коли погодяться нинішні країни-члени Альянсу і будуть виконані «умови». І, що важливо, етап виконання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) для України вже офіційно прибрали. На заміну комісії Україна-НАТО вже офіційно започаткований новий формат співпраці – Рада Україна-НАТО. 

«Ми повністю підтримуємо право України обирати власні заходи безпеки. Майбутнє України в НАТО. Ми підтверджуємо зобов’язання, яке взяли на саміті 2008 року в Бухаресті щодо того, що Україна стане членом НАТО, і сьогодні ми визнаємо, що шлях України до повної євроатлантичної інтеграції вийшов за рамки необхідності Плану дій щодо членства. Україна стає все більш оперативною та політично інтегрованою з Альянсом і досягла значного прогресу на шляху реформ. Відповідно до Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною 1997 року та Доповнення 2009 року, члени Альянсу надалі підтримуватимуть та переглядатимуть прогрес України в сфері оперативної сумісності, а також необхідні додаткові демократичні реформи та реформи сектору безпеки. Міністри закордонних справ країн НАТО регулярно оцінюватимуть прогрес з допомогою адаптованої Річної національної програми. Альянс підтримуватиме Україну в здійсненні цих реформ на її шляху до майбутнього членства. Ми зможемо надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться і умови будуть виконані», – мовиться в комюніке Вільнюського саміту НАТО.

Отже, замість ПДЧ Річна національна програма, яку будуть оцінювати «регулярно». З цього можна зробити висновок, що знадобиться принаймні кілька років, аби довести, що Україна готова до запрошення від НАТО. Тут зауважимо, що деякі політичні експерти зараз прогнозують, що Україна може отримати запрошення вже наступного року на саміті Альянсу у Вашингтоні. Мовляв, це буде символічно – на 75-ту річницю створення НАТО. Але насправді зараз ще зарано говорити про те, що може трапитися через рік. Як Україна реформуватиметься і якими будуть безпекові умови. 

Загалом рішення Вільнюського саміту точно краще за рішення Бухареста-2008, але важко однозначно сказати наскільки. Влучно це рішення оцінив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба: «Наш шлях до НАТО став коротшим, але не став швидшим». Звучить парадоксально, однак правдиво. Зараз зрозуміло, що НАТО ще не знає, що робити з Україною. В країн-членів Альянсу поки що нема консенсусу з приводу питання приєднання до нього нашої держави. І багато чого залежатиме від дій української влади: не лише заявляти про те, що зараз наші військові захищають усю Європу, не дивуватися тому, що одразу не був запропонований чіткий список необхідних реформ, не просити західних партнерів надати нам інформацію про українських корупціонерів за кордоном, а принаймні зайвий раз заглянути в список вимог-рекомендацій, який наша держава виконує як країна-кандидат на вступ до Євросоюзу. І виконати їх не для галочки. Це вже буде хороший результат і на шляху до НАТО.

Також дуже важливо, що лідери країн «Великої сімки» (Німеччина, Велика Британія, США, Канада, Франція, Італія та Японія) погодили спільну декларацію про майбутні гарантії безпеки для України. Зараз це лише рамковий документ, у якому мовиться про те, що країни «Великої сімки» надалі надаватимуть Україні військово-технічну та фінансову допомогу, тренуватимуть наших військових, ділитимуться розвідданими тощо. Все це є і зараз, але існують ризики, що зміна влади в окремій країні може вплинути на її допомогу Україні. Тому Україна на основі цієї декларації має підписати двосторонні угоди з кожною країною «Великої сімки». І не тільки, бо до декларації вже доєдналися Чехія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія та Швеція. Угоди будуть відрізнятися, бо хтось нам може дати якусь конкретну зброю, в когось її більше, у когось немає, а хтось готовий лише продовжувати систематичну фінансову підтримку. Ймовірно, після підписання цих двосторонніх угод знадобиться їх ратифікація в парламентах цих країн і України. І тільки після цього вже можна буде аналізувати, які ж насправді гарантії дав цивілізований світ Україні. І зміна влади в окремих країнах уже не мала б впливати на процес допомоги Україні. Ці гарантії не замінюють нашу інтеграцію в НАТО, навпаки – всі майбутні двосторонні угоди, по суті, мали б полегшити наш шлях до членства в Альянсі, бо передбачають реформи в Україні. Ще одне просто гігантське нагадування нам про необхідність реформ. І знову ж таки багато залежатиме від дій української влади.

«Безпекова рамка, однак, містить дуже цікавий розділ, який вказує на те, чого чекають від України в обмін на безпекові зобов’язання інших держав. У ньому три пункти. Перший – це звітування за отриману допомогу та «внесок у безпеку партнерів». Під нього підпадає і боротьба з путінською росією як така, і потенційно обопільні гарантії безпеки. Другий і третій пункти повністю присвячені реформам. Україна в обмін на зброю зобов’язується «продовжувати демократичні реформи… які підкреслюють її відданість демократії, верховенству права, повазі до прав людини та свободи ЗМІ, а також виводять її економіку на сталий шлях розвитку». Додається і список, у якому реформи правоохоронних органів та судової системи; боротьба з корупцією; корпоративне управління та економічні реформи; реформи безпекового та державного секторів. Окрім того, Україна бере на себе зобов’язання просувати оборонні реформи включно з «посиленням демократичного цивільного контролю над збройними силами та підвищення ефективності й прозорості в оборонних установах і промисловості України». Незрозуміло, як ці суто політичні зобов’язання можуть бути оформлені в міждержавних безпекових угодах, чи буде тверда залежність, як із частиною фінансових програм. Мовляв, провели певну реформу – отримали доступ до певного озброєння. Варіант такої залежності не видається надто ймовірним, але рамковий документ дає розуміння, що така опція існує», – пояснював у своєму матеріалі редактор «Європейської правди» Сергій Сидоренко.

А тепер про зброю, яку нам «приніс» Вільнюський саміт НАТО. Бо наші іноземні партнери люблять пов’язувати з великими міжнародними форумами оголошення нових пакетів військово-технічної допомоги. СШП оголосили про черговий пакет допомоги Україні перед самітом НАТО, і «Львівська Пошта» про цю допомогу вже писала. Важливо, що в межах цього пакету Сполучені Штати дали Україні касетні боєприпаси – артилерійські снаряди DPICM M864 із касетною бойовою частиною для 155-міліметрових гаубиць. І, що ще важливіше, 13 липня, наступного дня після саміту НАТО, стало відомо, що ці боєприпаси уже в Україні.

«Ми щойно отримали їх і ще не використали, але вони можуть радикально змінити поле бою. Це дуже потужна зброя. Противник теж розуміє, що з отриманням таких боєприпасів у нас буде перевага. І віддасть ту ділянку фронту, де в нас буде можливість їх застосувати», – зазначив у коментарі CNN командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександр Тарнавський. 

Нагадаємо, що касетні боєприпаси замість одного великого вибухового елемента містять до кількох сотень дрібних «бомб» або суббоєприпасів, які розкидають на заданій висоті над поверхнею землі. Боєприпас DPICM M864 містить 88 окремих субелементів, які гарантовано накривають зону діаметром 300 метрів. Як зазначають військові експерти, завдяки цьому один такий касетний боєприпас замінює десятки звичайних осколково-фугасних снарядів. Це потужна зброя для прориву оборони рашистів. 

А безпосередньо на полях Вільнюського саміту НАТО французький президент Емманюель Макрон заявив, що його країна передасть Україні авіаційні далекобійні крилаті ракети SCALP-EG, і зазначив, що ці ракети битимуть в глиб тимчасово окупованої території України по об’єктах військової логістики російських окупантів. І, як завжди, за домовленістю не застосовувати їх по території росії.

«Крилату ракету типу SCALP-EG можна назвати французькою «сестрою» британської Storm Shadow, тим більше що обидві КР були створені на базі одного проєкту і мають візуальну подібність… У випадку з французькою SCALP-EG вказується, зокрема, дальність польоту «орієнтовно на 250 км», а також заявляється можливість спорядження або бетонобійною проникною частиною BROACH, або ж касетною БЧ для ураження аеродромів та інших військових об’єктів ворога з великою площею… Виникає питання, а як можна буде адаптувати французькі ракети SCALP-EG, скажімо, під наші літаки типу Су-24М. Тут ми можемо робити припущення, що для цього застосують ті самі конструктивні рішення, які були використані для адаптації під наші Су-24М британських Storm Shadow. І, зокрема, тут буде доречно згадати один цікавий момент, про який стало публічно відомо тільки нещодавно. За даними одного з OSINT-аналітиків, для підвіски ракет Storm Shadow під наші СУ-24М як таку собі «вставку» використовують пілони від списаних ударних літаків Tornado», – повідомляє портал Defense Express.

Однак скільки саме ракет SCALP-EG отримає Україна від Франції, офіційно не повідомлялося. Французькі ЗМІ зазначали, що може мовитися про майже 50 одиниць.

Про нові пакети військово-технічної допомоги Україні оголосили ще кілька країн. Зокрема, від Німеччини Україна отримає ще дві пускові установки Patriot, 40 БМП Marder, 25 танків Leopard 1A5.

На саміті НАТО у Вільнюсі також нарешті вже можна було говорити про остаточне формування «коаліції» країн для навчання наших льотчиків на винищувачах F-16. Це виглядало дуже дивно, бо така «коаліція» формувалася ще від травневого саміту країн «Великої сімки» в японській Хіросімі. Деякі ЗМІ вже кілька разів повідомляли про початок навчання українських льотчиків. 23 червня стало відомо, що Данія звернулася до США з приводу навчань їх на своїй території. Саме Данія та Нідерланди є лідерами міжнародної коаліції з навчання українських льотчиків. Тож, найімовірніше, саме від цих країн Україна може отримати перші F-16. А дозвіл США є вкрай важливим, бо F-16 – це американські винищувачі.

Зауважимо, що 15 липня американське видання Politico повідомило, що США затримували надання дозволу європейським країнам на навчання українських льотчиків на F-16. У Білому домі це заперечили. «Сполучені Штати не будуть заважати тому, щоб це навчання для українських льотчиків на F-16 могло розпочатися… Президент США дав зелене світло, і ми дозволимо, підтримаємо, сприятимемо і фактично надамо необхідні інструменти для того, щоб українці почали вчитися на F-16, щойно європейці будуть готові», – заявив 16 липня в інтерв’ю CNN радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван.

Ось такий бюрократичний «пінг-понг», за який потрібно критикувати Захід. Бо, по-перше, жодна країна НАТО не вела б бойових дій без прикриття авіації. По-друге, авіапарк рф має велику кількісну та якісну перевагу над українським, і в НАТО це добре знають, але президент США Джо Байден дуже довго повторював, що Україні не потрібні F-16. По-третє, з реалізацією рішення про навчання українських льотчиків, яке вже начебто мало бути ухвалене, дивним чином зволікають. Залишилося сподіватися, що кожен, хто мав підготуватися, вже зробив це чи зробить щонайшвидше.

«Перша група льотчиків – це перша хвиля, яка поїде на перенавчання, потім друга і так далі. Це ті пілоти, які вже проходитимуть безпосередню підготовку з інструкторами в різних країнах, які надали нам майданчики. Мовиться про десятки. Чекаємо, щоби перша група виїхала, далі буде друга», – заявив 17 липня в ефірі національного телемарафону речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.