Уже через тиждень відбудеться саміт НАТО у Вільнюсі (11–12 липня). Він може стати історичним і для України, і для Північноатлантичного альянсу. Вже давно відомо, чого очікує Україна від цього саміту: «політичне» запрошення нашої країни до НАТО та зрозуміле оформлення гарантій безпеки від країн-членів для України, що діятимуть до моменту нашого вступу в Альянс. 

Але також зрозуміло, що не потрібно сподіватися на те, що ми одразу отримаємо абсолютно все, що хочемо, на саміті у литовській столиці. Тож «історичність» цього саміту насправді залежатиме від того, наскільки далеко зараз готові зайти нинішні союзники по НАТО, скільки у них мужності й розуміння реальних викликів світовій безпеці. 

У цьому матеріалі зосередимося на тому, наскільки ближчою до НАТО може стати Україна за результатами Вільнюського саміту. Бо саме майбутнє ймовірне членство нашої держави у Північноатлантичному альянсі й мало б стати кінцевою основною гарантією безпеки для України. Без чіткого розуміння того, що ми точно станемо повноправним членом НАТО, нехай на завершення усіх процедур знадобиться ще час, усі інші гарантії безпеки будуть лише окозамилюванням.

Усі пам’ятають Бухарестський саміт НАТО 2008 року, коли Україна так і не отримала План дій щодо членства у НАТО (ПДЧ). Тоді перед нами поставили «шлагбаум» Німеччина та Франція, а також, якщо бути відвертими, й наша тодішня влада не змогла продемонструвати єдність і цілеспрямованість на шляху до отримання ПДЧ. Формальне рішення для нас на тому саміті було, відтоді на папері «двері НАТО для України відчинені», але насправді зайти у них неможливо уже п’ятнадцять років. І це уже вплинуло на історію Європи. У 2014-ому росія розпочала проти України гібридну війну, а від 24 лютого 2022-го – повномасштабну. І це найбільша війна у Європі з часів Другої світової.  

Українці часто повторюють, що зараз саме наші воїни на справжньому полі бою відстоюють цінності цивілізованого світу у війні проти росії, і що саме ЗСУ зараз захищають усю Європу від агресивних зазіхань авторитарної рф. І це абсолютна правда. Але, на жаль, це не гарантує швидкого вступу України до НАТО, найсильнішого безпекового блоку у світі. Міжнародна політика – річ цинічна й замало просто сказати західним політикам, що треба виправляти помилки 2008-го. Нам і самим треба виправляти свої помилки. Бо якщо у силі та мужності українських воїнів сумнівів немає ніяких, то щодо корупції на різних рівнях питань ще дуже багато. А це також впливає на швидкість нашого руху до НАТО. І ще й як впливає.

Та повернімося до очікувань від Вільнюського саміту НАТО. Зрозуміло, що підсумкові документи саміту союзники готують уже, але також можна припустити, що перемовини щодо рішень, які стосуються України, як їх документально зафіксують, триватимуть до останнього моменту. Відомо, що саміт НАТО у Вільнюсі відвідає президент США Джо Байден. Від позиції Сполучених Штатів Америки залежатиме дуже багато. Байден перед самітом у Литві ще полетить до Великої Британії. Тож можна припустити, що разом з тамтешнім прем’єром Ріші Сунаком обговорюватиме спільну позицію їхніх країн щодо варіантів зі запрошенням чи не запрошенням України до НАТО, а також щодо ймовірних гарантій безпеки для України.

Та поки навіть достеменно невідомо, чи саміт НАТО у Вільнюсі відвідає український президент Володимир Зеленський, чи наша делегація буде на нижчому рівні. «Якщо на Вільнюському саміті не буде результату, у Володимира Зеленського немає причин і часу їхати. Він не поїде на саміт, якщо лідери проявлять дефіцит мужності, поки Україна з усією своєю мужністю, волею, силою і високим моральним духом бореться з російською агресією. Ми хочемо, щоб на саміті НАТО 11–12 липня дали відповідь на заявку на членство в Альянсі, яку Україна подала ще 30 вересня минулого року. Ця заявка зараз на розгляді лідерів країн-членів НАТО. Вільнюський саміт був би дуже хорошим часом для відповіді на цю заявку. І під відповіддю ми маємо на увазі запрошення до членства, яке є лише першим етапом. Розуміємо, що Україна не може вступити до Альянсу, поки триває війна. Те, про що ми просимо – це почати процедуру. Коли Фінляндія та Швеція минулого року подали заявку на членство, одразу ж у червні союзники відповіли, запросивши їх до членства в НАТО», – про це заявив заступник глави Офісу президента України Ігор Жовква в інтерв’ю Reuters 29 червня. 

А 3 липня речник президента України Сергій Никифоров у коментарі «Суспільному» уже заявив, що рішення про візит Володимира Зеленського на саміт у Вільнюсі залежатиме від ситуації на полі бою. Станом на 3 липня рішення ще не було ухвалене. Сам президент Зеленський також уже неодноразово заявляв, що очікує конкретних рішень від Вільнюського саміту НАТО. Українська влада розуміє та приймає позицію країн-членів НАТО щодо того, що наша країна не стане членом Альянсу до завершення війни. Але натомість багато наших високопосадовців у різноманітних інтерв’ю говорили про необхідність ухвалення на саміті «політичного рішення» – вступ України до НАТО одразу після закінчення війни. Українські та іноземні ЗМІ вже багато разів намагалися проаналізувати, як може бути документально оформлене таке «політичне рішення» про запрошення України до НАТО. Бо питань багато: як і чи взагалі буде задокументоване завершення російсько-української війни; чи вважатиметься завершенням війни звільнення усіх українських територій, чи певної частини; якщо рашисти виведуть свої війська з нашої території, але продовжуватимуть ракетний терор – це буде завершення війни чи ще ні? Подібних нюансів може бути багато. І залежно від формулювань необхідних безпекових умов, безпекової ситуації чи безпекових міркувань для вступу України до НАТО, наші перспективи членства в Альянсі зможуть як ставати ближчими, так і віддалятися.

На момент підготовки цього матеріалу не було впевненості у тому, чи НАТО взагалі ухвалюватиме у Вільнюсі якесь «політичне рішення» щодо майбутнього членства України в Альянсі. Були різні заяви від різних західних політиків. До прикладу, прем’єр Нідерландів Марк Рютте 28 червня наголосив: «Це буде вирішальний саміт. Ми повинні дати Україні чіткий сигнал на саміті, що її майбутнє, безперечно, в НАТО».

Звичайно, нас голосно підтримують Польща та країни Балтії, вони також заявляють, що Вільнюський саміт має стати вирішальним щодо майбутнього членства України у НАТО. А от генсек НАТО Єнс Столтенберг 29 червня сказав, що союзники обговорюватимуть перспективи членства України в Альянсі вже після Вільнюського саміту. «Після саміту НАТО ми обговоримо прагнення України щодо членства в НАТО. І я абсолютно впевнений, що союзники надішлють дуже сильний сигнал підтримки Україні. Найважливіше зараз і найактуальніше – підтримати та забезпечити збереження України як суверенної нації у Європі. Якщо ми не зможемо зробити цього, не буде сенсу обговорювати питання членства як такого», – про це заявив Столтенберг у Брюсселі перед початком зустрічі лідерів ЄС. Також генсек НАТО тоді зазначив, що для України «відчинені двері» до Альянсу, і що не росія, а лише союзники та Україна вирішуватимуть, коли настане правильний час надати Україні повноцінне запрошення до блоку. 

Дуже цікава заява. Схожі можна зараз почути від багатьох західних політиків чи посадовців. З одного боку, багато слів підтримки України, з другого боку, це сигнал, що зараз у НАТО не надто готові запрошувати Україну до себе. І часто у публічних заявах багатьох західних політиків все зводилося до того, що лише після війни можна буде обговорювати питання членства України у НАТО.

Українські дипломати продовжують працювати з різними країнами-членами НАТО. Уже 21 держава підписала з Україною декларації про підтримку наших прагнень стати членом Альянсу. Але наскільки вони усі однаково розуміють ці прагнення, наскільки голосно можуть їх просувати й наскільки це все буде ефективно, продемонструє уже Вільнюський саміт.

«Ми маємо всі шанси на доволі перспективні, важливі для України рішення Вільнюського саміту. Це політичне рішення про початок процедури запрошення України до членства та рішення щодо отримання гарантій безпеки. Рівень тих формулювань, які Україна хоче отримати у Вільнюсі, так звані deliverables, є на столі у кожного з лідерів держав-членів НАТО. Всі про них знають і всі відчувають, що Україна буде наполягати на них до останнього дня перед проведенням саміту», – заявив 28 червня на конференції, організованій Фондом «Відкрита політика» та київським офісом GLOBSEC уже згаданий заступник глави Офісу президента України Ігор Жовква.

Зараз Німеччина та Франція набагато більше підтримують Україну у питані нашого вступу у НАТО, аніж це було у 2008-ому. Звичайно, нюанси є, але загалом настрої та позиції німецької та французької влади позитивні для нас. Натомість зараз більшою перешкодою для «політичного запрошення» України до НАТО можуть стати Сполучені Штати. Принаймні такою ситуація видавалась останнім часом. Минулого тижня Європейська правда писала про те, що проблематичною для нас є, власне, особиста позиція американського президента Джо Байдена.

«Численні українські джерела Європейської правди розповідають, що наша головна проблема у питанні НАТО – це президент США Джо Байден та його команда, де досі бракує усвідомлення, що якнайшвидший вступ України до Альянсу є геополітичним кроком, який потрібен передусім самому Альянсові. Певні запитання є також до позиції німецького канцлера Олафа Шольца, але це питання – другорядне. Західні політики, до слова, мають точну таку оцінку… Литовський депутат та дипломат Жигімантас Павіліоніс який був заступником глави МЗС у 2008 році та брав участь у саміті у Бухаресті, пригадує ті часи та з сумом констатує: зараз США виконують ту роль, яку 15 років тому мали французи з німцями… Утім, переговори з США тривають. Також США намагаються переконати друзів України у Європі. Є і позитивна новина. Жоден зі співрозмовників ЄП не бачить небезпеки угорського вето – звісно, у разі, якщо Угорщина лишиться наодинці»,  – мовилося у матеріалі редактора інтернет-видання «Європейська правда» Сергія Сидоренка, опублікованого 28 червня.

Тож сподіватимемось, що за ці лічені дні, які залишилися до Вільнюського саміту, нашим дипломатам вдасться ефективно попрацювати з усіма країнами, що ще сумнівалися щодо питання необхідності швидкого вступу України до НАТО. Якщо нас у цьому підтримають США, то шанси на позитивне для нас рішення одразу зростуть у рази.

Представники нашої влади дуже часто згадують про досвід вступу Фінляндії та Швеції до НАТО (хоч вступ Швеції затягнувся через позицію Туреччини). Власне, цей досвід доводить, що «швидкий вступ» до Альянсу є можливим. Лиш би чинні члени НАТО на це поголилися. 

Фінляндія та Швеція не проходили через процедуру отримання ПДЧ. Ці країни подавали заявки на вступ до НАТО, хоч процедура прийняття нових членів до Альянсу і не передбачає таких заявок, а лише саме запрошення від НАТО. І саме тому, коли українська влада заявляє про можливість швидкого вступу України до НАТО після війни, то згадує про Фінляндію та Швецію. Прецедент уже є.

І тому представники української влади тепер постійно повторюють, що Україні уже не потрібен ПДЧ для майбутнього вступу до Північноатлантичного альянсу. Зазначимо, що міністр оборони Великої Британії Бен Воллес 29 червня заявив про те, що НАТО має розглянути можливість «пропустити» етап ПДЧ для України. Але тут треба розуміти, що Воллес говорив про те, що напрям руху має бути спрямований на просування України до членства в НАТО, хоча й визнав, що всі питання щодо вступу не будуть вирішені швидко.

Але розглянемо різні теоретичні сценарії. Поки це ще можна робити. Чи варіант з отриманням ПДЧ на Вільнюському саміті став би провальним для нас? Чи за такого сценарію президент Зеленський поїде на саміт? Питання дуже суперечливі.

Експерт Українського інституту майбутнього, президент аналітичного центру «Політика» Ігор Попов 1 липня в ефірі телеканалу FREEДОМ сказав, що пропозиція ПДЧ не є для України неприйнятним варіантом. «Це теж зрозуміла для нас відповідь. У разі ПДЧ ми розуміємо, що протягом певного терміну, кількох років, ми виконуємо цей план, а на цей час ми з партнерами обговорюємо та підписуємо тимчасові гарантії безпеки. За технічними стандартами армії України вже не доведеться наздоганяти армії НАТО. Тому особливо прописати нам немає чого в цьому плані. Але, звичайно, якщо є рішення, що ПДЧ буде гарним кроком і правильним жестом, туди впишуть, як завжди, підвищення демократії та боротьби з корупцією. Але це у нас фігурує в усіх планах, і ми в цьому самі зацікавлені», – зазначив Ігор Попов.

До речі, ще у травні експерти Atlantic Council Ганс Бінендейк і Франклін Крамер у своєму звіті прописували різні можливі сценарії вступу України до НАТО – з ПДЧ і без, з додатковими вимогами щодо зниження рівня корупції та судової реформи або ж взагалі без жодних умов одразу ж після прийнятного для України перемир’я. І також зазначимо, що генсек НАТО Єнс Столтенберг уже заявляв, що статус України як країни-кандидата на вступ до ЄС впливає і на обговорення нашого ймовірного членства у НАТО. А на шляху до ЄС ми виконуємо вимоги-рекомендації і щодо боротьби з корупцією, і щодо судової реформи. І це важливо насамперед для самої України, а також і для ЄС, і для НАТО, бо Північноатлантичний альянс – це не лише про армію.

Сценаріїв нашого вступу до НАТО може бути багато. І можна припустити, що за наступні кілька днів в інформпросторі з’явиться багато повідомлень про те, що НАТО може запропонувати Україні на саміті у Вільнюсі. Але тільки вже після самого саміту можна буде аналізувати його справжні результати для України. Тож дочекаймося.

А поки лише зазначимо, що у будь-якому разі співпраця між Україною та НАТО поглиблюватиметься. Але не потрібно замінювати цим поглибленням співпраці питання нашого майбутнього ймовірного повноправного членства в Альянсі. Ще раніше було анонсовано, що на зміну формату Комісія Україна – НАТО має прийти формат Рада Україна – НАТО. Перше засідання цієї Ради може відбутися вже у Вільнюсі. Ще у середині червня генсек НАТО Єнс Столтенберг пояснював, що якщо союзники домовляться сформувати Раду Україна – НАТО, то це означатиме створення структури для глибшої співпраці. Бо Комісія слугує форумом для консультацій між членами Альянсу та Україною з питань безпеки, що становлять спільний інтерес, й Комісія не ухвалює рішень, а от Рада Україна – НАТО уже зможе це робити. За словами Столтенберга, це означатиме, що «буде 32 рівні учасники за одним столом». Очевидно, що після вступу Швеції до НАТО йтиметься про «33 рівні учасники за столом».

Це все звучить дуже добре. Однак якщо, крім створення Ради Україна – НАТО, Вільнюський саміт не дасть жодних інших відповідей на питання щодо ймовірності майбутнього членства України в НАТО, то це може стати просто оновленою версією помилки Бухарестського саміту 2008-го. Тож без надмірних емоцій продовжуємо сподіватися на більше.

«Після закінчення війни для Європи буде самогубством не прийняти Україну в НАТО, оскільки це означатиме, що варіант війни залишиться відкритим. Єдиний спосіб зачинити двері для російської агресії проти Європи та євроатлантичного простору загалом – взяти Україну в НАТО, тому що Росія більше не посміє повторити цей досвід».

Борис Пісторіус,
міністр оборони Німеччини (3 липня в інтерв’ю для видання Rzeczpospolita):

«Під час Вільнюського саміту вперше відбудеться засідання Ради Україна – НАТО на рівні глав держав чи урядів. Отже, Київ отримає рівноправне місце за столом цього органу Альянсу. Це великий крок до адаптації до структур і процесів НАТО. Альянс ніколи не повинен ставати стороною конфлікту. Тому ми не зможемо відповісти на питання щодо вступу України до НАТО, поки в Україні триває війна. Тільки після закінчення війни ми всі, а союзників, я думаю, тоді буде 32, разом зі Швецією, разом з Україною вирішуватимемо умови вступу до Альянсу».

«Я думаю, що у Вільнюсі ми побачимо три аспекти щодо України. Один із яких стосуватиметься підкреслення зміцнення відносин між НАТО та Україною. Як сказав мій прем’єр-міністр, належне місце України – в НАТО. Тому хочемо підкреслити це. Звичайно, ми повністю розуміємо прагнення України рухатися вперед у цьому напрямку. Але ми повинні бути реалістами щодо того, чого можна досягти всередині конфлікту. Ми хочемо надіслати сильний позитивний сигнал. Другий напрямок стосуватиметься поглиблення практичної підтримки України з боку НАТО. Це матиме справді важливу складову щодо розбудови українських довготермінових можливостей та оперативної сумісності з НАТО. Третій елемент передбачатиме посилення політичних відносин між НАТО та Україною. Сподіваємось, ми розпочнемо перше засідання Ради НАТО – Україна у Вільнюсі. Цей формат відрізняється від поточних зустрічей, які ми маємо. Це значно наблизить Україну до Альянсу. Це дає їм інший рівень взаємодії з Альянсом, і це означає, що вони сидітимуть за столом нарівні з усіма іншими союзниками НАТО, допомагаючи формувати порядок денний і розширювати співпрацю. Тож, гадаю, це буде великий пакет».

«Є дві речі, які я вважаю важливими. По-перше, ви побачите на саміті НАТО дуже міцний пакет для України, політичний і практичний. Я не збираюся випереджати події у Вільнюсі, але доволі впевнений щодо цього. По-друге, низка країн розглядають паралельно, на додаток до того, що відбувається в НАТО, що ми можемо зробити, щоб допомогти Україні наростити довгострокові сили стримування і обороноздатність. Крім видатних зусиль, яких було докладено, щоб допомогти Україні та гарантувати, що в неї є все необхідне для контрнаступу, коли вона намагається повернути землю, захоплену в неї росією, є і більш довгостроковий аспект. Ми маємо стійко працювати над тим, щоб допомогти Україні наростити свій потенціал стримування й оборони в середньостроковій та довгостроковій перспективі – щоб путін не зміг повторити свою «кампанію» за рік, за два або за п’ять років».