Український контрнаступ триває. Офіційної інформації мало, однак 19 червня заступниця міністра оборони Ганна Маляр повідомила, що наші Сили оборони за два тижні наступальних дій на Бердянському та Мелітопольському напрямках звільнили вісім населених пунктів, зокрема село П’ятихатки. Військові експерти зазначають, що звільнення П’ятихаток відкриває нові можливості для українських захисників.

«П’ятихатки розташовані безпосередньо на трасі 0812, що веде через М18 до Василівки. Сама ж Василівка входить до опорного трикутника окупантів у Запорізькій області Василівка – Токмак – Мелітополь. Тобто відкривається шлях до однієї з основних вершин оборони окупантів. Крім цього, П’ятихатки мають вихід через Жереб’янку на південь, а звідти роздоріжжя на захід і схід», – зазначив у Telegram військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.

Зрозуміло, що тривають жорстокі бої. І загалом військові експерти, як українські, так і західні, дуже обережно коментують перебіг контрнаступу ЗСУ. На велику кількість офіційної інформації сподіватися не варто. І це правильно. Потрібно ще раз повторити, що контрнаступальна операція – це не те, що можна описувати в режимі реального часу. Важливо розуміти, що на кону звільнення наших територій, за що наші військові проливають кров і віддають життя. 

Зараз аналізувати український контрнаступ зарано, головні бої ще попереду. Тому в цьому матеріалі зосередимося на іншому – на тому, що досі відбуваються псевдомиротворчі спроби низки країн швидко посадити Україну та росію за стіл перемовин. Цікаво, що саме на тлі початкового етапу українського контрнаступу до нашої країни 16 червня завітала делегація від африканських країн на чолі з президентом Союзу Коморських Островів Азалі Ассумані, президентом Південно-Африканської Республіки Сирілом Рамафосою, президентом Республіки Сенегал Макі Саллом, президентом Республіки Замбія Хакаїнде Хічілемою та прем’єр-міністром Арабської Республіки Єгипет Мустафою Мадбулі. Також у складі делегації були спеціальні представники президентів Республіки Конго Флоран Нтсіба та Республіки Уганда Рухакана Ругунда. Приїхали, щоб розповісти про свій «мирний план». І, до речі, саме в цей день рашисти вчергове атакували Київ ракетами і дронами, а африканські делегації заплуталися у своїх заявах про те, помітили вони чи не помітили цю атаку. Це вже було дуже показово. Після Києва лідери африканських держав відвідали і Москву, де путін розповідав їм, що воює проти України відповідно до статуту ООН. Послухали і поїхали додому. Здавалося б, ці візити були беззмістовними, але для путіна вони важливі, бо це дозволяє йому протиставити «Глобальний Південь» «колективному Заходу» і розповідати, що росія може домовлятися, а Україна від мирних перемовин відмовляється. А ще розказати про те, що буцімто через Україну різко подорожчало продовольство на африканському континенті. Все це, звичайно, байки, однак потрібно розуміти, що «Глобальний Південь» – це багато голосів у ООН. І російську пропаганду вони дуже радо споживають.

Африканська «мирна ініціатива» – вже не перша спроба різних країн чи окремих політиків приміряти на себе лаври миротворців у контексті повномасштабної російсько-української війни. Такі спроби розпочалися ще торік. Президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор закликав припинити вогонь і пропонував створити якийсь «комітет діалогу та миру» за участі ООН, Ватикану та Індії. Звучало відверто смішно та наївно, але навряд чи мексиканський президент взагалі переймався російсько-українською війною. Політики використовують такі теми для власного піару. 

Також іще торішньої весни ЗМІ повідомляли про «мирний план» від тодішнього МЗС Італії, що передбачав відмову України від вступу до НАТО та якусь «угоду» щодо Криму. Уряд в Італії змінився. На щастя, нинішня його очільниця Джорджа Мелоні постійно заявляє про підтримку України та просуває систематичну військово-технічну допомогу нашій державі.

Цього року «мирних ініціатив» з’явилося ще більше. Зокрема, вже заплутався у своїх пропозиціях президент Бразилії Лулу да Сілва. Найбільше запам’яталася його відверто безглузда заява про те, що Україна могла б відмовитися від Криму.

Міністр оборони Індонезії Прабово Субіанто закликав припинити вогонь, створити демілітаризовану зону та провести референдум на окупованих росією територіях, які індонезійська влада називає «спірними». 

Також можна згадати про «миротворчі» заяви Ватикану. Загалом позицію його важко зрозуміти. Папа Франциск відверто не розрізняє, що рашисти є вбивцями, а українці – жертвами. Тому і заяви від Ватикану виглядають як знову ж таки заяви за все хороше без розуміння реальності. Це немає нічого спільного з християнськими цінностями, навпаки, виглядає свідомим відбілюванням убивць. Зараз Ватикан не має значного політичного впливу, але потрібно розуміти, наскільки великим є вплив Католицької церкви на думки людей, для прикладу, в Південній Америці.

У лютому цього року багато інформаційного галасу наробив китайський «мирний план». Хоч за змістом він пустий. Влада КНР назвала це «позицією Китаю щодо політичного врегулювання української кризи». Уже із самої назви цього документ на 12 пунктів зрозуміло, що Китай  не збирався називати речі своїми іменами. Це «план» за все хороше, але навіть не містить згадки про необхідність виведення російських військ із території України – лише загальні фрази про повагу до суверенітету всіх країн. А ще пункти про відмову від односторонніх санкцій та підтримку стабільності ланцюжків виробництва і поставок для захисту світової економіки. Зрозуміло, що логіка такого «плану» спрямована лише на захист інтересів самого Китаю. Це те, чого хоче Китай, якщо й сам розпочне свою війну в майбутньому. Найбільш вірогідний варіант – напад на Тайвань, який китайські комуністи вважають своєю територією. 

Та повернімося до сьогодення. Важливо розуміти, що з усіх країн, які презентували свої «мирні плани», лише Китай може мати реальний вплив на росію. Якщо використовувати російську термінологію, то в сучасних реаліях кремль упевнено перетворюється на «молодшого брата» КНР. Китай не відкрито, але допомагає росії, хоч може допомагати і набагато більше. Загалом виглядає так, що повномасштабну російсько-українську війну китайські «таваріщі» використовують для доведення свого міжнародного впливу. Допомагаючи росії вийти сухою з води, Китай доводить силу тоталітарних режимів і також хоче продемонструвати, що, як і США, може впливати на ситуацію в різних куточках світу. Але чи насправді може це робити? Китайський план – це пастка, виклик для цивілізованого світу. І Китай не припиняє свої геополітичні ігри. КНР призначила свого спецпредставника, який уже відвідав і Київ, і Москву, обговорюючи китайські «мирні» пропозиції. Але зрозуміло, що для України неприйнятно погодитися на китайський план, а росіяни просто хочуть китайської військової допомоги. 

Зазначимо, що 18 і 19 червня з офіційним візитом у Китаї перебував держсекретар Ентоні Блінкен. Він став першим держсекретарем США, котрий відвідав КНР за останні п’ять років. Блінкен обговорював із представниками китайської влади питання покращення стосунків між їхніми двома країнами та питання глобальної безпеки. Різні ЗМІ по-різному повідомляли про те, чи на цих перемовинах окремо обговорювали російсько-українську війну. Однак заяви Блінкена за підсумками дводенних перемовин у Китаї свідчать, що тема російсько-української війни займала важливе місце на цих перемовинах.

«Щодо поставок смертоносної зброї росії для застосування в Україні. Ми та інші країни отримали запевнення від Китаю, що він не надає і не надаватиме летальну допомогу росії для застосування в Україні. Ми цінуємо це і не бачили свідчень, які б цьому суперечили. Однак нас непокоїть, що китайські компанії, можливо, надають технології, які росія може застосовувати для просування вторгнення до України, і ми просили китайський уряд дуже пильно до цього ставитись», – заявив Ентоні Блінкен 19 червня під час брифінгу для преси в Пекіні.

Відомо, що тепер делегація китайського МЗС має здійснити офіційний візит до Вашингтона. Тут зазначимо, що представники американської влади постійно повторюють, що рішення щодо України не будуть ухвалювати без участі самої України. І це дуже важливо. Але в будь-якому випадку потрібно уважно стежити за повідомленнями після подальших американсько-китайських контактів на високому рівні, бо це може стосуватися України.

Звернімо увагу на ще один момент. Після квітневого візиту президента Франції Еммануеля Макрона до Китаю ЗМІ писали про якийсь французько-китайський «мирний план». Подробиці не були відомі, але видання Bloomberg повідомляло, що перемовини щодо ініціатив Макрона можуть розпочатися уже влітку і однією з їхніх умов будуть довгострокові гарантії безпеки для України. В травні Макрон заявляв, що Україні потрібно надати «надійні та відчутні» гарантії безпеки. Чи це частина його мирного плану, чи взагалі можна просувати якийсь мирний план і чи буде продовження цієї історії, наскільки великим може бути «китайський слід» у цьому, було незрозуміло. Але треба зазначити, що інші західні лідери були явно не в захваті від весняних реверансів Макрона в бік Китаю.

А тепер повернімося до вже згаданого найновішого «мирного плану» від африканських країн. Ще в травні президент ПАР Сиріл Рамафоса анонсував африканську місію «миру». І що цікаво, ще 10 червня глава Китаю підтримав африканський «мирний план». Тоді широкій публіці ще не були відомі його подробиці, але вже під час візитів до Києва та Москви Рамафоса розповідав це. 

«Основним складником, який ми привезли сюди, є те, що ця війна має бути врегульована, має бути мир через переговори дипломатичним шляхом. Ми впевнені, що всі війни колись закінчуються, ми віримо, що ця війна має закінчитися якнайшвидше через перемовини, дипломатичним шляхом», – заявив Рамафоса у Києві 16 червня.

Загалом начебто мало бути 10 пунктів плану, але Рамафоса у Києві, мабуть, не про всі згадав. Серед оголошених він говорив про деескалацію конфлікту, суверенність держав та народів відповідно до статуту ООН, гарантії безпеки для всіх країн, забезпечення двома сторонами «конфлікту» руху зернових і добрив до Африки, гуманітарну підтримку жертв війни, обмін полоненими та повернення дітей, повоєнну відбудову та активізацію співпраці з країнами Африки.

Як бачимо, і тут є важливі пункти, але загалом декларація – про все хороше, щоб країни Африки могли дешевше купувати зерно в України та добрива в росії. Тож «прориву» від такого плану навіть не варто було сподіватися. Українська влада радо прийняла гостей із країн Африки, але до їхнього плану поставилася взагалі без ентузіазму. І це правильно. Президент Зеленський запросив африканські делегації взяти участь у майбутньому саміті, присвяченому обговоренню української формули миру. Наразі ще невідомо, коли і де відбуватиметься той саміт, але українська влада сподівається, що вдасться зорганізувати його в липні (2 липня мине 500 днів від початку повномасштабної війни). Також відомо, що Данія пропонувала провести такий саміт на своїй території. Українська влада хоче залучити до нього країни «Глобального Півдня».

Повертаючись до африканського «мирного плану», зазначимо, що путін його також відкинув. Але тут повторимося: кремлю взагалі не потрібні жодні мирні плани, для рашистів важливо лиш те, щоби якнайбільше країн закликали Україну щонайшвидше сісти за стіл перемовин. Для росії важливо добитися паузи на фронті, щоб відновити ресурси для нових масштабних атак по Україні. І кремль може використовувати різноманітні «мирні плани» для своїх інформаційних кампаній. Африканський «мирний план» не є винятком.

«Кремль, найімовірніше, скористається цією пропозицією для сприяння російським інформаційним операціям, спрямованим на сповільнення допомоги Заходу в сфері безпеки Україні, не продемонструвавши жодного наміру брати конструктивну участь в будь-якому мирному процесі. Раніше ISW оцінювала, що кремль регулярно сигналізував про хибну готовність вести перемовини про врегулювання війни, щоб спонукати Захід піти на поступки та відмовити західних офіційних осіб від подальшої підтримки України. Кремль раніше активізував ці зусилля, щоб створити умови для свого наступу взимку й навесні 2023 року, та, здається, повторно посилює цю інформаційну операцію, аби послабити західну підтримку України під час контрнаступальних операцій», – мовиться у звіті американського Інституту вивчення війни (ISW) від 18 червня.

Дуже важливо, що наші західні партнери підтримують Україну в тому, що лише вона може вирішувати, коли проводити перемовини з росією. 

«Ми всі хочемо, щоб ця війна закінчилася. Але для того, щоби мир був тривалим, він повинен бути справедливим… Мир не може означати заморожування конфлікту та прийняття угоди, продиктованої росією. Тільки Україна може визначити умови, які є прийнятними… Що більше окупованих територій Україна зможе звільнити, то кращі позиції вона матиме за столом переговорів для досягнення справедливого й тривалого миру», –заявив генсек НАТО Єнс Столтенберг у інтерв’ю німецькому виданню Welt, коментуючи африканський «мирний план». 

Якщо не копати глибоко, то загалом у країн НАТО є спільна позиція з приводу того, що більші успіхи на полі бою забезпечать Україні вигідні позиції на ймовірних перемовинах із росією. Звісно, виняток становить Угорщина, де нинішня влада відверто танцює під дудку Кремля. Туреччина також веде окрему геополітичну гру, бажаючи одночасно всидіти на двох стільцях.

В України є свій мирний план. Про українську формулу миру «Львівська Пошта» писала вже не раз. Але нагадаємо, що основою цієї формули є повернення наших територій, виведення всіх російських військ із них, притягнення російського керівництва до відповідальності, відшкодування росією всіх збитків, завданих війною, та гарантії безпеки для України, щоб не відбувся повторний російський напад. Як можна взагалі починати будь-які перемовини без виведення російських військ із нашої території?! Всі ці заяви деяких країн про «припинення вогню» та «деескалацію» є російським бажанням заморозити війну. Зазначимо, що українська формула миру підтримана резолюцією ООН, тож ні Китаю, ні південноамериканським країнам, ні країнам Африки вже не треба «вигадувати велосипед». І показово, що Китай утримався при голосуванні, коли Генасамблея ООН ухвалювала резолюцію з українською формулою миру 23 лютого цього року. ПАР також утрималася, як і Уганда й Республіка Конго. Представник Сенегалу був відсутнім на цьому голосуванні. Але цікаво, що Єгипет та Замбія проголосували «за», як і Бразилія, Мексика та Індонезія. Абсолютна більшість країн, які пропонували нам свої «мирні плани», так чи інакше є симпатиками росії, бо в різних сферах співпрацюють із нею, залежні від її ресурсів чи грошей. Але вони співпрацюють і з країнами Заходу, тому деякі країни-автори «мирних планів» перестрибують з одного боку на другий. Тут вже українській дипломатії потрібно працювати ще активніше. Бо, як уже писала «Львівська Пошта», існує сценарій, за яким для створення міжнародного спецтрибуналу для російського керівництва потрібні будуть голоси двох третин країн-членів ООН. Тому нам може знадобитися підтримка багатьох країн «Глобального Півдня».

А від покарання російського керівництва та відшкодування росією збитків Україна в своєму мирному плані просто не може відмовитися. 

«Коли ми звільняємо нашу землю, всюди бачимо одне: росія залишає по собі катівні та масові поховання убитих. Так було в Бучі та інших містах півночі країни після окупації. Так було в Харківській області. Те саме ми бачимо на Херсонщині… А скільки масових поховань на території, яка ще досі залишається під контролем росії? Що ми побачимо в Маріуполі? Ось чому світ має визнати спеціальний трибунал щодо злочину агресії росії проти України та створення міжнародного механізму для відшкодування всіх збитків, завданих цією війною. Відшкодування за рахунок російських активів, бо саме агресор повинен зробити все, щоб відновити порушену ним справедливість», – казав президент України Володимир Зеленський ще в листопаді минулого року, презентуючи українську формулу миру перед учасниками саміту «Групи двадцяти».

Із того часу рашисти вбили ще більше українців. І знову ж таки про кількість жертв ми так само не знаємо досі. Бо досі в російській окупації залишається частина України. Звільнити всі наші землі, знищити щонайбільше російських окупантів і домогтися покарання всіх російських військових злочинців на чолі з путіним – ось завдання, до виконання яких ми маємо йти, не дивлячись ні на що. І залишається сподіватися, що Захід більше ніколи не поводитиметься так, як у 2014 – 2022 роках, фактично толеруючи російську агресію, повіривши в російські байки про те, що кремль виконуватиме мирні домовленості. Всі уже мали б зрозуміти, що кремль не може виконувати обіцянок, рашистів потрібно послабити настільки, щоб можна було змусити їх виконувати домовленості. Тільки тоді можна буде вважати їх договороспроможними. Але поки той час ще не настав. Зараз Україна зосереджена на контрнаступальній операції. Невідомо, скільки ще таких операцій знадобиться. Чекаємо більше зброї та винищувачів від наших іноземних партнерів. Також наша влада веде перемовини про гарантії безпеки для України до моменту її вступу в НАТО та перспективи членства нашої держави в Північноатлантичному альянсі. Без цього українську формулу миру неможливо реалізувати повністю. Важливим у цьому контексті може стати Вільнюський саміт НАТО, що триватиме 11 і 12 липня. Звісно, не варто зараз мати завищені сподівання, але цей саміт справді може дати відповіді на деякі питання, що хвилюють багатьох українців. Ще більше зближення України з НАТО аж до членства її в Альянсі – ось що означатиме найкращі гарантії безпеки для нашої держави. 

А останнім пунктом української формули миру наша влада визначила документальну фіксацію закінчення війни. 

«Коли всі антивоєнні кроки будуть реалізовані, коли безпека і справедливість почнуть відновлюватися, сторони мають підписати документ про фіксацію закінчення війни», – про це також говорив Володимир Зеленський, презентуючи український мирний план.