Після чергових російських атак ракетами і дронами-камікадзе по Києву та Дніпру цього тижня, речниця зовнішньополітичної служби ЄС Набіла Массралі заявила у твіттері, що «російське керівництво і винні будуть притягнуті до відповідальності». Це вже не перша така заява від представників ЄС, окремих держав чи міжнародних організацій. Якщо весною минулого року процес притягнення до відповідальності керівництва рф мав майже фантастичний вигляд і світові лідери неохоче про це говорили, то зараз Україна та наші іноземні партнери вже цілком серйозно обговорюють різні варіанти створення міжнародного трибуналу для путіна і Ко.

Суд і покарання політичного та військового керівництва рф є частиною українського мирного плану. І це легко зрозуміти, адже покарання означатиме дотримання справедливості. А справедливість передбачає покарання не лише російських солдатів, які здійснили злочини в Україні, але й усіх тих, хто віддавав накази цим солдатам вдертися на українську територію. Первинним у цьому ланцюжку злочинів є злочин агресії. Бо якби російське керівництво не розпочало війну проти України, то не було б вбивств наших цивільних, викрадення дітей, примусової депортації мешканців окупованих територій, катувань полонених й інших жахливих злочинів рашистів. 

Для нас, українців, путін, його генштаб, уряд, пропагандисти, які виправдовують цю війну, є злочинцями. І тут не потрібно нічого доводити. Ми все бачимо і відчуваємо ці злочини щодня. Але міжнародне право так не працює. Щоб західні лідери без будь-яких роздумів визнавали і називали путіна злочинцем, повинен бути судовий вирок для нього і його підопічних. І тут виникають певні проблеми, бо за неписаними принципами міжнародного права чинні президенти держав, глави урядів та міністри закордонних справ мають «імунітет» проти кримінального переслідування. Цей принцип не передбачений будь-якими міжнародними резолюціями чи договорами, але він є. І цивілізований світ його дотримується. Тому для суду над путіним й рештою керівництва нинішньої росії потрібен орган, що матиме мандат висунути їм обвинувачення, дослідити докази і ухвалити вирок. Потрібен міжнародний трибунал, який розглядатиме лише злочин агресії російського керівництва. Часто можна почути, що потрібен новий «Нюрнберзький трибунал», але цього разу для російського керівництва. 

Можна сказати, що є Міжнародний кримінальний суд (МКС розташований у Гаазі), але, на жаль, у питанні розгляду вини путіна щодо розв’язання агресивної війни проти України цей суд безсильний. Далі докладніше пояснимо чому. А також розглянемо, які варіанти створення міжнародного трибуналу для керівництва рф зараз обговорюють Україна та іноземні партнери й наскільки реалістичною є можливість притягнення до відповідальності кривавих засідателів кремля.

Потрібно зауважити, що МКС може обходити неписану заборону на переслідування чинних глав держав. Але і нагадаємо, що країни, яких стосується розгляд якоїсь конкретної справи, мають ратифікувати Римський статут. МКС діє саме на основу Римського статуту. Ні Україна, ні Росія Римський статут досі не ратифікували. Ба більше, рф взагалі ще у 2016-ому відкликала свій підпис під Римським статутом. Та тут треба пояснити, що у вересні 2015 року визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів, скоєних на території України з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а надалі подовжила цей період на відкритій основі. Такий варіант є допустимим для того, щоб МКС поширив свою юрисдикцію на державу, що не ратифікувала Римський статут. І МКС уже розслідує злочини геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини, що скоїли російські окупанти на території України.

Також нагадаємо, що 17 березня цього року Палата попереднього провадження МКС видала ордери на арешт путіна та його «уповноваженої із прав дитини» львової-бєлової. Їх підозрюють у незаконній депортації українських дітей. Путін особисто підписав указ, що встановлював «правові підстави» для викрадення наших дітей з окупованих росіянами українських територій та вивезення цих дітей до росії. А львова-бєлова рекламувала кампанію всиновлення росіянами викрадених українських дітей. Тож путін і його «уповноважена» самі надали купу доказів своєї вини. Це лише один із епізодів, який зараз розглядають у МКС. Коло підозрюваних російських високопосадовців може бути ширшим, але офіційно повідомлено тільки про два ордери на арешт. Справа про викрадення українських дітей може бути перекваліфікована у справу про геноцид, але до цього поки не дійшло. Потрібно розуміти, що злочин геноциду дуже важко доводити.

У будь-якому разі, станом на зараз, якщо путін прибуде до країни, яка ратифікувала Римський статут, його мають там арештувати. Та є ще кілька важливих нюансів. Зараз путін лише підозрюваний і суд не розпочнеться, якщо його не привезуть до МКС у Гаагу. Бо МКС не має процедури заочного судочинства.

А з розглядом злочину агресії російського керівництва для МКС ще більше проблем. Адже, як зауважує редактор Європейської правди Сергій Сидоренко, стаття про злочин агресії може бути застосована МКС лише проти керівників тих держав, які ратифікували не лише сам Римський статут, а й доповнення до нього щодо злочину агресії. Цілком зрозуміло, що росії у списку таких країн нема.

Тому МКС не допоможе притягнути путіна до відповідальності за розв’язання агресивної війни. Цей суд розглядає і ще може розглядати інші справи. І повторимося, що для доведення первинного злочину агресії російського керівництва потрібен окремий міжнародний трибунал. І в найкращому варіанті з можливістю заочного розгляду справи. Бо важко повірити, що рф видасть путіна, шойгу, герасимова, лаврова та інших міжнародному правосуддю. Без заочного міжнародного правосуддя ці виродки мають великі шанси померти від старості чи замахів до моменту офіційного їхнього визнання винними судом.

Але трибунал для російського керівництва може бути різним, і не усі варіанти є прийнятними для України. Експерти з міжнародного права в один голос заявляють, що юридично бездоганним може бути варіант зі створенням міжнародного трибуналу за рішенням Ради безпеки ООН. Але це зараз нереалістичний сценарій, бо росія має право вето в Радбезі ООН, а ще там є Китай. 

Тому з публічних заяв представників нашої влади, представників іноземних держав і повідомлень ЗМІ випливає, що зараз обговорюються три інші варіанти. Вони юридично не ідеальні, але все ж мають право на існування.

Перший – це створення спецтрибуналу за рішенням Генасамблеї ООН. Це, мабуть, найприйнятніший для нас варіант. «Не існує простої відповіді на запитання, скільки голосів потрібно зібрати для створення трибуналу. Рішення можуть визнати «важливим», що означає потребу зібрати 2/3 голосів держав, які будуть присутні на засіданні й голосуватимуть. На практиці це означає, що може знадобитися 100+ держав, що згодяться на трибунал (хоча може виявитися достатньою і менша кількість). У будь-якому разі це багато, але цілком досяжно, якщо до лобіювання долучаться США та ключові члени ЄС. Бо для більшості африканських та латиноамериканських держав, попри їхні зв’язки з Росією, було б бажаним запровадити механізми покарання за агресію – щоби був хоч якийсь запобіжник, що вони не стануть ціллю для вторгнення сильнішого сусіда», – мовилося у матеріалі уже згаданого редактора Європейської правди Сергія Сидоренка.

Другий варіант – це трибунал на основі міжнародної угоди. У міжнародному праві є концепція, що договір, під яким підписалися і який ратифікували понад 60 країн, вже визнається таким, що висловлює думку світової спільноти. Але і перший, і другий варіант створює прецедент із обходом рішення Радбезу ООН. Як повідомляють різні ЗМІ, США, Велика Британія, Франція не дуже раді таким сценаріям. До того ж другий варіант може використати й росія, теоретично зібравши 60 держав і створивши трибунал проти американського чи когось із європейських лідерів (зокрема, якщо допоможе Китай). Це створить ланцюжок судових процесів, у якому кожна зі сторін доводитиме легітимність свого процесу. І дарма, що цивілізований світ розуміє, що злочинцем є саме путін. Як уже зазначалося, міжнародне право так не працює і ним можна маніпулювати. І ще момент: ратифікація договору понад 60 державами – це дуже-дуже довго.

Третій варіант – це так званий гібридний трибунал. Цей сценарій зовсім невигідний Україні, але з повідомлень різних ЗМІ можна зробити висновок, що його найбільше підтримують США. Цей варіант передбачає суд, що діятиме за українським законодавством, але базуватиметься за кордоном, можливо, у тій же Гаазі. І до українських суддів, можливо, приєднаються й іноземні, щоб судити путіна відповідно до Кримінального кодексу України. Звучить дуже натягнуто і виникає безліч питань. Найважливіше: якими будуть визнання юрисдикції такого трибуналу і сила рішення, якщо Україна просто сама винесла вирок путіну, нехай і за участю іноземних суддів. Водночас, як повідомляють ЗМІ, деякі західні лідери підтримують такий варіант, аргументуючи це тим, що Україна уже має процедуру заочного судочинства. 

Але наша Конституція, як зауважував у своєму матеріалі Сергій Сидоренко, забороняє створення спеціальних суддів (спецтрибуналу для розгляду одного злочину), тому нам доведеться змінювати свій Основний закон. Як це зробити, коли діє правовий режим воєнного часу? Це неможливо. Тому в України також є «практичні» аргументи проти гібридного трибуналу. Він буде сумнівним і добре, що український президент й інші представники нашої влади вже кілька місяців публічно критикують та відкидають ідею гібридного трибуналу. 

Створення спецтрибуналу для російського керівництва вже підтримали Парламентська асамблея Ради Європи, Європарламент, Парламентська асамблея НАТО, а також кілька десятків окремих держав. На початку травня аналітики порталу «Слово і Діло» створили інфографіку зі списком, у якому вказані 28 таких держав. Трохи пізніше глава нашого МЗС Дмитро Кулеба заявляв, що ідею спецтрибуналу підтримували вже 37 держав. Цей список постійно розширюється. Але очевидно, що йдеться про підтримку різних варіантів спецтрибуналу. Україні ж потрібно працювати для просування або варіанту з Генасамблеєю ООН, або хоча б міжнародного договору щодо трибуналу (та ще раз скажемо, що це дуже довго). Нехай ці варіанти й не ідеальні, але кращі за гібридний трибунал. І зрозуміло, що позиції різних держав також залежатимуть й від успіхів ЗСУ на реальному полі бою. Адже що слабшою ставала росія, то рішучішими були дії керівників західних держав. 

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що процес притягнення до відповідальності путіна та решти російського керівництва є реальним. Але для нормальної реалізації цієї ідеї потрібна політична воля західних лідерів. Непокаране зло завжди повертається, а цивілізований світ і так пробачив росії надто багато минулих злочинів.