Коли завершиться нинішня повномасштабна російсько-українська війна? На це питання зараз ніхто не дасть точної відповіді. Адже є багато факторів, що можуть впливати на перебіг бойових дій. Зараз українські й іноземні військові експерти фактично в один голос заявляють, що росія вже не має можливості вести широкомасштабні наступальні дії в Україні. 

Це звучить правдиво та реалістично, з огляду на ситуацію на фронті впродовж останнього року. Але водночас росія дуже хоче розраховувати на затягування війни, щоб знайти можливості та час для відновлення своїх ресурсів та наступального потенціалу. Ми ж сподіваємося на успіх чергової української контрнаступальної операції, про наближення якої зараз не говорить хіба що лінивий. 

Представники української влади уже неодноразово заявляли, що 2023 рік може чи навіть має стати вирішальним у війні проти росії. Неодноразово ми вже чули й заяви про звільнення усіх чи більшої частини окупованих рашистами українських територій вже до кінця цього року. Також заяви лунали і від людей, що не мають стосунку до організації операцій наших Сил оборони. Зокрема, минулого місяця радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк в інтерв’ю «Радіо Свобода» заявив, що деокупація Криму відбудеться за п’ять-сім місяців. У такий сценарій дуже хочеться вірити усім українцям. Але тут треба розуміти, що подібні заяви більше спрямовані на піднесення бойового духу українців. Ми хочемо вірити у швидку перемогу, ми сподіваємося на це, але водночас маємо зберігати «холодні голови» і розуміти реальність. Навіть успішні військові операції забирають життя наших захисників. Для звільнення усіх окупованих територій потрібні кілька контрнаступальних операцій поспіль. Якщо цей рік не стане вирішальним у війні, в нас немає іншого виходу – маємо продовжувати воювати і повертати свої землі. А для того, щоб нинішня війна, зрештою, не затягнулася на багато років, має змінитися і підхід союзників щодо допомоги Україні. Зокрема, для пришвидшення української перемоги наші іноземні партнери мають перестати зволікати з наданням Україні далекобійних ракет та західних бойових літаків. 

Зараз неможливо говорити про те, коли насправді закінчиться ця війна. Але не менш важливим є питання, як вона може завершитися. Розуміння базових сценаріїв допоможе краще усвідомити, який результат можна буде назвати нашою перемогою. І також який результат ще передбачатиме небезпеку для України в майбутньому. Ось тут можна повернутися до заяв від представників Офісу президента України, на кшталт тої, що ми вже згадали, і виділити важливий момент: без повернення Криму ця війна справді не завершиться. Бо будь-яка частина України, що залишиться в російській окупації, стане джерелом небезпеки і плацдармом для нової агресії рашистів.

Нещодавно портал «Слово і Діло» підготував інфографіку, основою якої став аналітичний матеріал Центру протидії дезінформації при РНБО України про чотири ймовірні сценарії завершення російсько-української війни. У цьому матеріалі узагальнювалися думки українських та західних аналітиків. Тож сценарії такі: абсолютна воєнна перемога України та її союзників над рф; затяжне багаторічне протистояння без серйозних рухів лінії фронту; воєнна перемога рф над Україною та її союзниками; недобровільна втрата путіним влади. 

Тож сценарій нашої повної перемоги аналітики описують як повернення до кордонів 1991 року. «У рф такий розвиток подій призведе до краху путінської системи та реальних передумов для введення в росію міжнародного контингенту, проведення референдуму і вільних виборів щодо подальшої долі російської федерації. Вірогідність: хоча певні західні експерти вважають абсолютну перемогу України далекою перспективою, дієвість цього варіанту буде вирішуватися на полі бою», – мовилося у матеріалі Центру протидії дезінформації.

Іншим сценарієм є затяжне багаторічне протистояння. «За такого сценарію війна продовжуватиметься роками у вигляді боїв на лініях зіткнення, партизанських дій на окупованих територіях, бомбардувань України з території росії чи Білорусі. Перехід до позиційної війни, безумовно, є небажаним сценарієм для України, адже не вирішує питання її майбутнього і дає росії час для мобілізації економіки й населення на військові рейки. Вірогідність: незважаючи на те, що путін взяв курс на довгу та затяжну війну на виснаження з метою ослаблення українських ресурсів, економіки та армії, Україна ніколи не погодиться на такий сценарій, якщо зможе запобігти цьому військовим шляхом», – також мовилося у згаданому матеріалі. 

Центр протидії дезінформації розглядав і найбільш негативний для нас сценарій. Вірогідність його втілення у життя є вкрай малою. Зараз для рашистів майже недосяжним є повне захоплення української території та зміна режиму в Києві. Та розгляд гіпотетичних результатів такого сценарію важливий і для того, щоб розуміти, що насправді стоїть на кону, чому ми продовжуємо боротьбу. В матеріалі Центру протидії дезінформації йшлося про те, що «одразу після падіння України російські війська вторгнуться ще до низки сусідніх країн, зокрема Білорусь буде остаточно поглинута росією». А також за такого сценарію у критичній небезпеці опиняться країни Балтії, Польща, Молдова, Фінляндія, Грузія та низка країн Центральної Азії. А ще посилилася б ймовірність створення антизахідної коаліції рф з Іраном, Сирією, КНДР та КНР як джерела небезпеки для цивілізованого світу.

Це потрібно розуміти і західним лідерам. Допомога Україні дозволяє зменшити небезпеку для усього цивілізованого світу. І якщо заяви іноземних лідерів про те, що світ допомагатиме Україні стільки, скільки треба, є правдою, то допомога має продовжуватися до перемоги України над рф. Зупинка на півдорозі у цьому процесі могла б стати величезною помилкою. У кремлі вже давно дали зрозуміти, що вони не налаштовані на мирні перемовини.

Ще одним сценарієм є втрата путіним влади. Це може статися через палацовий заколот, раптову смерть диктатора або революцію. «Крах режиму міг би означати негайне припинення війни, оскільки росія не змогла б її вести в умовах внутрішнього хаосу. Певний час в росії не буде сильної центральної влади, що дозволить опозиції активізуватись для перезавантаження зовнішньо- та внутрішньополітичного курсу країни, боротьби за незалежність своїх республік та інших суб’єктів федерації зі збереженням за ними контрольованої частини ресурсів і військової інфраструктури рф. За посередництва ООН і глобальних гравців буде створено міжнародну платформу для цивілізованої дезінтеграції рф та ухвалення відповідних нормативно-правових актів, що гарантують збереження миру й партнерства між колишніми суб’єктами федерації. Вірогідність: ситуативна, залежить від подій на фронті та дієвості західних санкцій», – мовилося у матеріалі Центру протидії дезінформації.

Чи багато українців вірять у російську революцію? Історики кажуть, що зазвичай на росії відбувалися великі зміни після війн. Згадують поразку у Кримській війні, поразку від Японії у 1905-ому, зміни внаслідок Першої світової війни, катастрофу СРСР в Афганістані. Але зараз бачимо приклад «хороших рускіх лібералів», які у перервах між співчуттям «своїм хлопчикам» на фронті в Україні хочуть всю вину скинути винятково на путіна і нічого не змінювати у своїй країні, крім, власне, путіна. Чи здатні росіяни усвідомити свою колективну вину? Зараз здається, що точно не здатні. Тому сценарій з раптовою втратою путіним влади і розпадом рф на різні держави, а також сценарій із втратою путіним влади, але збереженням росії в її нинішніх кордонах – це різні речі з різною мірою небезпеки для України в майбутньому. 

Зрозуміло, що все це «чисті» сценарії. В реальності більш вірогідним є поєднання кількох сценаріїв. І все залежатиме від того, наскільки стабільною буде підтримка Заходом України, наскільки швидко наші партнери зможуть ухвалювати рішення про нову зброю для ЗСУ, якими будуть успіхи наших Сил оборони. Зрештою, Захід має обрати свій остаточний підхід: чи налаштований він на розвал нинішньої росії, чи боїться неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї?

Недарма стільки уваги приділяємо подальшій підтримці Заходом України. Західна зброя може допомогти нам швидше завершити цю війну. І Захід має повірити в українську перемогу без будь-яких застережень.

Широкомасштабне російське вторгнення Україна торік зустріла з мінімальною військово-технічною допомогою від партнерів. Будьмо відвертими, тоді українська влада й сама не дуже готувалася до великої війни, і наші західні партнери хоч публічно попереджали про російське вторгнення, але не вірили у те, що Україна протримається довго. Тому і зброю перед вторгненням ми отримали радше для партизанської боротьби. Але українці і так зустріли ворога, навіть без нової західної зброї продовжували б опір. Звичайно, результати могли бути іншими, але боротьба не припинялася б. Та зараз все змінилося. Українці довели, що заслуговують на перемогу, довели, що можуть ефективно використовувати будь-яке західне озброєння. І тому важливим є те, щоб західні лідери якомога швидше зняли своє неофіційне табу на постачання Україні такої зброї, як далекобійні ракети та західні бойові літаки. Щоб західні лідери не лише у своїх заявах повірили у можливість нашої повної перемоги.

Нещодавно український міністр оборони Олексій Резніков в інтерв'ю журналісту ТСН Андрію Цаплієнку описав еволюцію поглядів західних партнерів. Він зазначив, що змінилися оцінки західних партнерів щодо можливого сценарію завершення війни. «Переважна більшість столиць всіх дружніх нам країн, цивілізованих, була переконана, за даними їхньої розвідки та за аналітикою військових, що Київ впаде за три дні, а вся Україна впаде за три тижні. Максимум буде боротися якась частина України, і це будуть партизанські війни. Нас готували до того, що відбуватимуться партизанські війни, що будуть підтримувати, уряд десь переміститься, президент та парламент теж, тоді переговорами намагатимуться знов вгамувати агресора, сказавши «поступіться ще територією». Ось який був у їхніх головах сценарій. Кожна наша операція зі звільнення давала їм розуміння, що ми не просто тепер виживаємо і нам треба допомогти вижити та дочекатись перемоги – вау, підтримаймо, щоб вони стояли, допоможімо, щоб вони не втратили більше територій, допоможімо, щоб вони більше могли. І що більше ми даємо успіху, то більше вони розуміють, що хочуть бути партнерами нашими в цій перемозі, а їхні люди, коли побачили жахіття Бучі, Ірпеня, Ізюма, Балаклії – світ здригнувся, що це армія росіян-гвалтівників, мародерів і вбивць. Це не регулярна нормальна армія, це реальні орки. Тепер, коли я кажу «орки», вони всі розуміють, про що мовиться. Змінюється і еволюція, і в головах лідерів країн, і вони вже інакше бачать можливий результат, вони вірять в те, що може бути перемога України вже свідомо. І тому вони по-іншому планують, де і як нам допомогти. Перемога у вигляді виходу на кордони 1991 року. Переважна більшість вже це відчувають і розуміють. Навіть якщо вони думають про якісь чергові рівні ескалації, якісь там червоні лінії – того звучить все менше і менше, тихіше і тихіше, і вони всі вже кажуть: «Перемовини – окей, ми підтримуємо Україну, коли вона буде готова». І на умовах України. Вже зовсім інакше звучить ця теза. Всі розуміють, що рано чи пізно війна завершиться, рано чи пізно треба буде щось обговорити», – розповів Олексій Резніков.

Треба також зазначити, що наприкінці квітня американський Інститут вивчення війни (ISW) опублікував аналітичну статтю, в якій мовиться про те, що російсько-українська війна не може закінчитися типовими перемовинами, і Захід може запобігти сценарію тривалої війни. Авторкою статті є позаштатна аналітикиня ISW та директорка зі стратегічного аналізу в компанії Vertical Knowledge, що займається аналізом та збором відкритих даних, Наталя Бугайова. Перекладені витяги з статті подає сайт New Voice.

«Путін вдався до повномасштабного вторгнення, проваливши спроби встановити контроль над Україною в інший спосіб. Кремль бере участь у геноцидній кампанії, спрямованій на викорінення української ідентичності та державності шляхом широкомасштабного механізованого вторгнення», – зазначено у цій статті. 

Через те, що росія не змогла швидко захопити Україну, зараз кремль створює умови для затяжного конфлікту. Але цілі рашистів залишилися незмінними. А щоб запобігти сценарію затяжної війни, Захід має допомогти Україні підготуватися до кількох контрнаступальних операцій поспіль.

«Дозування та обмеження західної підтримки для ЗСУ лише збільшує ризик тривалої війни. Наступальний імпульс має значення. Переривання імпульсу України забезпечує потрійну перевагу для росії: шанс для російських військ стабілізувати лінію фронту та відновити її; зменшення внутрішнього тиску на володимира путіна; а також шанс для кремля захопити наратив у міжнародному – і особливо західному – інформаційному просторі. Так вже сталося, коли Україна не змогла використати невдачі росії на полі бою в грудні-січні 2022 – 2023 років під час третьої поспіль контрнаступальної операції, частково через недостатню допомогу Заходу. Відставання підтримки Заходу від потреб України на полі бою – ось що робить цю війну тривалою та затратною. Планування ресурсів лише для одного контрнаступу ЗСУ, а не для сукупності подальших операцій України, також збільшує ризик затягування війни», – зазначено у статті.

Авторка цієї аналітичної статті Наталя Бугайова вказує на дуже важливий момент: саме окупована територія, разом з російською живою силою та технікою, є запорукою спроможності рф вести загарбницьку війну. Росія використовуватиме будь-яку територію в Україні як плацдарм для нападів час поточного вторгнення чи будь-яких подальших зусиль. Саме через те, що кремлю дозволили зберегти свої незаконні захоплення в Криму і на Донбасі у 2014-ому, війна вже триває так довго.

І насправді для нас, українців, ця війна вже є затяжною. Вона триває вже понад дев’ять років. У 2014-ому колективний Захід лише одним оком глянув на росію після захоплення нею Криму та частини Донбасу. Так, були запроваджені деякі санкції проти рф, але загалом цивілізований світ продовжував спокійно торгувати з росією і не надто заважав їй підготувати повномасштабне вторгнення в Україну. А за лише минулий рік США та союзники витратили на військово-технічну допомогу Україні десятки мільярдів доларів. І тому має бути розуміння, що зараз уже не можна зупинятися на середині шляху. Думки, на кшталт тих, що Україна може повернути Донбас, але Крим, можливо, залишитися під російською окупацією, неприпустимі. Повернення до кордонів 1991 року, включно з поверненням Україною Криму, Донецької та Луганської областей. Це те, що потрібно Україні. За найкращого сценарію також і розпад росії.

Як ми будемо повертати Крим? Начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов ще наприкінці минулого року заявляв, що це буде зроблено комбінованим шляхом – військовою силою та дипломатією. Міністр оборони Олексій Резніков нещодавно заявив виданню The Atlantic, що «Крим ми візьмемо без бою». У матеріалі The Atlantic йшлося про те, що Україна говорить про військово-політичне звільнення Криму, а не про суто військовий контрнаступ. Щойно перекриють автомобільні, залізничні та водні шляхи до півострова, а військова інфраструктура буде під прицілом, «багато росіян, особливо нещодавні іммігранти, переконаються, що їм краще жити десь в іншому місці». 

Та зрозуміло, що таку ситуацію ще потрібно вибороти. Тому і є вкрай важливим, щоб наші західні партнери надавали Україні усю зброю, необхідну для повернення до кордонів 1991 року.