Епопея зі зволіканням наших іноземних партнерів щодо ймовірного надання Україні західних авіаційних платформ триває. За останні кілька місяців було багато заяв від західних високопосадовців. Загалом все зводилося до того, що передача літаків є дуже тривалим процесом. Разом із необхідним часом для навчання наших пілотів все це має означати, що зараз Україна має більш пріоритетні потреби. Наземні системи ППО, бронетехніка, танки і артилерійські боєприпаси – це те, на чому зараз зосереджуються союзники в контексті військово-технічної допомоги Україні. І це насправді все надзвичайно потрібні речі для нашої держави. Водночас потребу України в західних бойових літаках це не зменшує. 

Якісні багатофункціональні винищувачі нам також потрібні вже, а не у якомусь майбутньому. Бо на додачу до наземних систем ППО саме західні літаки зможуть зробити нашу протиповітряну та протиракетну оборону ефективнішою. І це б стало великим підсиленням у боротьбі з рашистським ракетним терором. 

Бо танки й іншу бронетехніку в оборонних чи наступальних операціях має прикривати авіація, а ті радянські літаки, на яких зараз літають наші пілоти, не можуть ефективно виконувати усі завдання. Рашисти швидше можуть «засікти» наші літаки й атакувати з більшої відстані. Цю проблему можна вирішити за допомогою F-16 чи інших західних літаків.

Бо Україна потребує також ракет великого радіуса дії, а якщо союзники зволікають також з наданням нам ATACMS, то хорошим альтернативним варіантом можуть стати деякі авіаційні боєприпаси. І саме західні літаки є найефективнішими їхніми носіями. Наші експерти часто розповідають про можливість «підвісити» деякі західні боєприпаси під крила радянських літаків, і такі варіанти уже використовують ЗСУ. Але саме західні літаки відкриють ширші можливості для наших захисників.

Минулого тижня президент України Володимир Зеленський заявив, що ЗСУ розпочнуть контрнаступ, не чекаючи на F-16. Таку заяву легко зрозуміти. Навіть якщо рішення щодо літаків ухвалять зараз, то мине ще багато часу, поки вони прибудуть в Україну. «Це б дуже сильно допомогло… Але ми розуміємо, що так затягувати ми не будемо, і ми будемо починати ще до того, як у нас з’являться F-16 або щось іще. Заспокоювати росію, що у нас ще є кілька місяців, щоб почати навчатися на літаках, і потім вже почнемо... Ні, так не буде. Ми почнемо і будемо іти вперед», – зазначив український президент 29 квітня в інтервʼю фінським, шведським, данським і норвезьким журналістам. 

Водночас очевидно, що Україна продовжуватиме перемовини з партнерами щодо отримання західних бойових літаків якнайшвидше. Вони нам потрібні зараз і будуть потрібні й надалі. Проаналізуємо останні новини щодо можливості отримання Україною західних авіаційних платформ і вчергове розвіємо надумані аргументи проти такого рішення з боку союзників.

Минулого тижня, 26 квітня, авторитетне видання The Economist опублікувало матеріал із закликом до західних лідерів надати Україні винищувачі F-16 якнайшвидше. А також пояснило ймовірні наслідки від зволікання з таким рішенням.

«Аргументи на користь відмови у передачі F-16 стають затертими. На початку війни в Україні було близько 125 старих боєздатних літаків, з яких трохи більш ніж половина були винищувачами. Щонайменше 40% з них було втрачено. Росія все ще може мати на озброєнні приблизно в п’ять разів більше винищувачів, ніж Україна мала на початку війни. Майже всі вони новіші, з радарами більшого радіуса дії та ракетами класу «повітря – повітря». Попри це, росія не досягла домінування в повітрі над Україною. Це може змінитися. Україна втрачає не лише літаки, а й зенітні ракети радянських часів, від яких здебільшого залежала її наземна протиповітряна оборона. Вона отримує більше західних систем ППО, але інтеграція потребує часу. Якщо польоти в повітряному просторі України стануть менш небезпечними, росія може досягти повітряної переваги – спочатку над Донбасом, а потім і над іншими територіями. Шанси українських сухопутних військ відвоювати територію можуть зникнути», – мовиться у матеріалі The Economist.

Насправді це твереза і раціональна оцінка ситуації. Те, що рашисти досі не встановили домінування у повітрі ще не означає, що цього взагалі ніколи не може трапитися. Зараз ми хвалимося двома дивізіонами систем Patriot, що уже заступили на бойове чергування в Україні, але в нас не буде безмежного запасу ракет до них, кожна з яких коштує по 4 млн доларів. Додаткові три МіГи від Польщі і Словаччини – це добре. Але вони лише замінять деякі наші знищені літаки або підуть як донори на запчастини. Представники Повітряних сил ЗСУ уже неодноразово дякували за надані МіГи, але водночас зазначали, що це не вирішить наших проблем.

The Economist також спростовує типові аргументи проти постачання Україні західних літаків: тривале навчання пілотів і спеціалістів з технічного обслуговування, неякісні аеродроми в Україні, ймовірність ескалації з боку росії, якщо Україна отримає західні винищувачі. «Постачання нових винищувачів в Україну дійсно життєво необхідне. Але майже все інше в цьому виправданні бездіяльності Заходу є лише виправданням. В Україні більше пілотів, ніж літаків, тому навчання на F-16 можна було б розпочати вже зараз, і вони могли б піднятися в повітря ще до кінця цього року. І значну частину обслуговування F-16 можна було б спочатку проводити в Польщі та Румунії, які використовують цей літак. Злітно-посадкові смуги є більшою проблемою. Деякі літаки можуть бути пошкоджені уламками. Ідеальним варіантом був би шведський літак Gripen, який потребує менше обслуговування і може злітати з коротких злітно-посадкових смуг і навіть доріг. Проте в Європі є відносно мало цих літаків – близько 126, з яких три чверті – у Швеції (Україна вважає, що Швеція могла б надати 12 з них, і цю пропозицію варто прийняти, якщо вона надійде). Це порівняно з 4600 винищувачами F-16, які були вироблені з 1970-х років. Що стосується самостримувального страху перед ескалацією, то винищувачі для України стали б сигналом путіну про довгострокові зобов'язання Заходу. Він може відповісти диверсіями або кібератаками, які можна заперечувати, але мало хто з оглядачів вважає, що розгортання F-16 підштовхне кремль до розв'язання Третьої світової війни. А військово-повітряні сили України рано чи пізно доведеться доукомплектувати новими літаками, тож навіщо чекати?» – пише The Economist.

Що швидше буде політичне рішення західних лідерів щодо передачі літаків Україні, то швидше наші пілоти зможуть розпочати навчання і швидше літаки прибудуть до нас. Витративши вже стільки коштів на іншу допомогу нашій державі західні лідери мали б розуміти, що зупинка на пів шляху може коштувати ще дорожче.

А повертаючись до аргументів проти надання Україні літаків та їхнього спростування, то треба ще докладніше зупинитися на кількох моментах. Військові експерти справді зазначають, що американські винищувачі F-16 є дуже вибагливими до покриття злітних смуг на аеродромах. Та речник Повітряних сил ЗСУ, полковник Юрій Ігнат вже заявляв, що Україна готова до отримання F-16, і «Львівська Пошта» вже писала про це.

«З інфраструктурою питань взагалі немає. Американська авіація сідала вже тут, і F-15, і F-16. Ці літаки були на наших аеродромах у 2012-ому та у 2018 році. У нас є десятки різних аеродромів – оперативних, штатних, які можна використовувати для польотів цієї авіації. Також є ділянки автомобільних доріг, які спеціально визначені у різних регіонах, де можуть сідати літаки з обмеженим рухом транспорту. Це нормальна практика усіх країн світу. А в країні, що воює, інфраструктура має бути зроблена. Відкрию невеличку таємницю – це вже робиться», – зазначив Юрій Ігнат 25 квітня в ефірі телеканалу «Еспресо».

Представники української влади і наших Повітряних сил найчастіше говорять саме про американські F-16, бо це наймасовіші винищувачі четвертого покоління. Вони є на озброєнні 24 країн, тому реалістичним видається сценарій, коли різні країни зможуть передати Україні по кілька таких літаків і це не буде втратою для їхньої обороноздатності. Так само як це було з передачею Україні танків. І як для рішень різних країн щодо передачі нам танків Leopard 2 потрібен був дозвіл Німеччини, зараз потрібен дозвіл США щодо F-16. 

«Прогрес є. Ми маємо чіткі сигнали від деяких країн про те, що вони готові розпочати підготовку українських пілотів на F-16. Хоча Україна і не упускає з уваги інші літаки, саме F-16 завдяки своїм технічним характеристикам є ідеальним. Та F-16 – це американський літак. Тому вирішальне слово буде за Сполученими Штатами», – заявив 29 квітня в ефірі загальнонаціонального телемарафону міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

За день до того, 28 квітня, під час спільного візиту до Одеси з главами МЗС Латвії, Данії, Естонії, Ісландії, Литви, Норвегії, Швеції та заступником держсекретаря МЗС Фінляндії наш міністр розповів, що попросив колег пришвидшити ухвалення рішення про початок навчання для українських пілотів на F-16. «Я звернувся до колег з проханням як до друзів України, як країн, які є операторами сучасних західних бойових літаків, зокрема F-16, звернувся до них з проханням докласти всіх зусиль для пришвидшення ухвалення рішення про початок тренування українських пілотів насамперед на літаках F-16, що зі свого боку з часом призведе до ухвалення рішення про надання таких літаків Україні. Ми повинні скинути росію з неба. Бойові літаки потрібні нам для прикриття наших бойових бригад, які підуть у контрнаступ. Бойові літаки потрібні нам для захисту Чорного моря і наших прибережних територій», – заявив Кулеба на пресконференції в Одесі.

Щоб оновити весь авіапарк наших Повітряних сил, потрібно 180-200 літаків, але для початку нам би дуже допомогли навіть кілька ескадрилей F-16 (по 12 літаків). Це також пояснював речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

F-16 насправді є оптимальним варіантом для нас, але не єдиним. «Львівська Пошта» вже докладно писала про варіанти для України: це і вже згадані шведські JAS 39 Gripen, і пан’європейські Eurofighter Typhoon, і французькі Rafale. І як мовилося у матеріалі The Economist, літаки Gripen, виробництва Saab, справді серед усіх згаданих є найменш вимогливі до покриття злітних смуг. Але тут треба повернутися до питання кількості літаків і кількості країн, що мають їх на озброєнні, щоб зрозуміти, що важче буде отримати кілька ескадрилей Gripen.

Також нагадаємо, що ще на початку цього року стало відомо про те, що наші Повітряні сили уже склали список українських пілотів, готових розпочати навчання на західних літаків. Кілька днів назад полковник Юрій Ігнат нагадав про цей список. «Уже є список пілотів, кілька десятків людей, кращі з кращих, які першими опановуватимуть цю техніку. Вони були визначені, і після ухвалення рішення уже готові до навчання чи у Європі, чи у США на різних майданчиках. Які країни нададуть нам ці майданчики, туди й поїдуть», – зазначив речник Повітряних сил ЗСУ 30 квітня в ефірі загальнонаціонального телемарафону.

Також він заявив, що українським пілотам знадобиться орієнтовно три місяці, щоб опанувати F-16. Тут зауважимо, що раніше у наших Повітряних силах називали термін шість місяців для навчання українських пілотів, але і це набагато менше, аніж заявляють західні високопосадовці. А ще Юрій Ігнат вчергове пояснив, чому Україна так потребує західних авіаційних платформ. «Чекати літаків ми будемо у будь-якому варіанті. Без літаків нам буде дуже важко захистити нашу країну як у воєнний, так і у мирний час. Без переваги у повітрі, без повітряного прикриття зверху неможливо і в наступальних, і в оборонних діях досягати гарного успіху», – заявив Юрій Ігнат.

Навряд чи це варто сприймати як спростування слів президента Зеленського про контрнаступ без західних літаків. І президент, і речник Повітряних сил пояснювали, що західні винищувачі дали б нам більше переваги.

І зауважимо, що і президент, і представники Повітряних сил, і наш міністр оборони все ж таки продовжують повторювати, що Україна таки отримає західні винищувачі.

«Я пройшов еволюцію від слів «ні, Олексій, це неможливо» до реальних проєктів вже декілька разів. Перший раз я почув «ні» стосовно «Стінгерів» у листопаді 2021-го, коли щойно заступив на посаду без відповідного досвіду, з великими викликами і завданнями від президента Зеленського. Але я тепер точно знаю: «which is impossible today, will be possible tomorrow». «Стінгери» ми отримали вже в січні, за 2 місяці, від наших литовських друзів за згодою партнерів. Те саме відбувалося з 155-міліметровим калібром артилерії. Тому і літаки сучасної генерації 4+ теж будуть однозначно», – заявив міністр оборони України Олексій Резніков 1 травня в ефірі загальнонаціонального телемарафону.

Він також пояснив, чому, на його думку, західні лідери зволікають із цим рішенням. «Чому іде зволікання? Звісно, воно нас не влаштовує, бо це смерті та поранення українських військових. А це основна наша цінність, на відміну від росіян. І ми це пояснюємо нашим партнерам. Бо сучасні авіаційні платформи – це частина ППО, дуже важливий її елемент. Але партнери, зараз я їх не виправдовую, але пояснюю, вони дуже практичні щодо ухвалення своїх рішень. І в цьому практицизмі є певний зрозумілий сенс: вони відповідально ставляться до рішень, що нам дати чергового. Що це означає? Якщо вони ухвалили рішення надати нам, до прикладу, гаубиці М777, то вони продовжують нам допомагати підтримувати їх в належному стані: запасні стволи, колеса, запчастини. Щоб ми могли їх далі використовувати. Якщо вони ухвалять рішення дати нам бойові літаки: або замовляти нові, а на це потрібен час, або дати наявні, які треба знімати з бойового чергування чи з запасів, і теж потрібен час на їх підготовку, навчити наших пілотів, певна річ, і далі підтримувати літаки в бойовому стані і забезпечувати зброєю, тобто ракетами та бомбами. Це дуже недешева, найдорожча історія. Навіть система Patriot коштує мільярд плюс ракети, а один літак коштує близько 120 мільйонів, а далі його треба обслуговувати. Десять літаків – уже мільярд двісті. Тому коли вони рахують свої бюджети спроможності, вони розуміють, що їм треба буде дозвіл Конгресу, платники податків мають бути з цим згодні, водночас вони повинні не зменшити рівень допомоги, яку ми й зараз отримуємо. Вони свідомо й відповідально хочуть дійти до фінішу цього марафону, тобто до перемоги України», – заявив Олексій Резніков. 

Повторимо, що потрібне рішення політичне рішення від західних лідерів. Насамперед мовиться про Сполучені Штати Америки. І відомо, що представники американської еліти мають різні думки щодо питання надання Україні літаків. Але ще від минулого року низка конгресменів переконують главу Білого дому Джо Байдена ухвалити рішення про надання літаків Україні. Й американські ЗМІ за останні місяці кілька разів повідомляли, що конгресмени від Демократичної партії (Байден є представником саме Демократичної партії) та від Республіканської партії продовжують звертатися до президента із листами щодо необхідності надати Україні літаки. Минулого тижня видання The Hill повідомило, члени Конгресу від обох партій закликали Байдена поставити Україні реактивну артилерію великої дальності ATACMS і винищувачі F-16. Як мовиться у матеріалі The Hill, конгресмени стверджують, що така техніка може бути ключовою для захисту українського народу і будь-якого наступу на російські позиції і деякі військові лідери США з цим згодні. А обіцянка США в січні надати Україні основні бойові танки M1 Abrams дає привід для оптимізму з приводу того, що Білий дім може надати ще важче озброєння. І саме ATACMS і винищувачі F-16 мають стати цим наступним кроком.

Але в Білому домі продовжують наголошувати, що винищувачі поки не є пріоритетом для України. Минулого тижня координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джон Кірбі заявив, що президент Байден наразі не розглядає постачання F-16 Україні.

Зрозуміло, що навіть у межах однієї партії є різні думки. Американські демократи лівого спрямування вже виступали за необхідність прямих перемовин із росією, а серед законотворців-республіканців є ті, що виступають як за збільшення, так і за зменшення допомоги Україні. В контексті внутрішньополітичної боротьби вони шукають можливості покритикувати президента Байдена. Але загалом у США зберігається двопартійна підтримка України. І це дуже важливо, адже це дає шанс на те, що конгресмени з обох партій таки зможуть дотиснути президента Байдена у питанні надання Україні винищувачів F-16. Нам залишається сподіватися, що це станеться якомога швидше.