На початку року кожен з нас зазвичай складає плани та сподівається, що рік буде кращим за попередній. А у нас, українців, зараз є одне найважливіше бажання – перемога у війні проти росії. Ми з честю пройшли 2022 рік, вистояли перед повномасштабним російським вторгненням, наші захисники здійснили кілька успішних контрнаступальних операцій і звільнили частину окупованих рашистами українських територій. Але попереду ще важка боротьба. Чи здобудемо ми остаточну перемогу у 2023-ому? 

До прикладу, начальник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов заявляв, що війна завершиться до літа цього року. І також зазначав, що Україна поверне усі захоплені рашистами території, включно із Кримом. Навіть вже порадив українцям їхати на відпочинок улітку 2023-го до Криму. Це дуже позитивний для нас прогноз. Та водночас треба нагадати, що Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний в інтерв’ю The Economist попереджав про можливий повторний наступ рашистів з боку білорусі чи на півдні, зазначаючи, що це може відбутися в кращому разі в березні, а в гіршому – в кінці січня.

Зрозуміло, що можливість повторного наступу ворога ніяк не виключає можливості нашої перемоги до літа. Але одразу зазначимо: зараз взагалі не потрібно обговорювати якісь часові рамки нашої перемоги. Ми усі маємо продовжувати боротися стільки часу, скільки це буде потрібно. Ворога не можна боятися, але свідомо применшувати його можливості – помилка. Сподіватися на краще, але готуватися до гіршого – це єдиний можливий для нас шлях сьогодні.

І тому далі в цьому тексті ми не будемо складати прогнози щодо завершення війни. А лише розглянемо думки експертів про можливі її сценарії найближчими місяцями. А також проаналізуємо найважливіші фактори, від яких залежатиме ситуація на фронті.

фото: Андрій Нестеренко

Наприкінці грудня видання The Wall Street Journal перерахувало шість факторів, що вплинуть на перебіг війни у перші місяці 2023-го, і обговорило їх із західними військовими експертами. І перше, на що треба звернути зараз увагу, – це погода. Поки земля не замерзла, інтенсивність бойових дій на багатьох ділянках фронту сповільнилася, бо навіть гусеничним машинам важко пересуватися. Це заважає нашим військам продовжувати контрнаступ, але такий самий вплив це має і на ворога.

«Коли земля затвердіє, інтенсивність конфлікту найімовірніше зросте. Це може бути на користь Україні, яка довела свою здатність до швидкого військового маневру. Водночас це може ускладнити силам можливість захистити нещодавно завойовані позиції. Якщо холодна погода допоможе українським солдатам на передовій, то це ускладнить життя українців у тилу через атаки окупантів на об'єкти енергетичної інфраструктури. Проте такі бомбардування не допоможуть на полі бою», – пише портал «Слово і Діло» з посиланням на The Wall Street Journal.

Другий важливий фактор – це ситуація з Бахмутом. Це один з небагатьох районів, де рашисти продовжували наступати. І для путіна, і для російського військового керівництва захоплення Бахмута стало нав’язливою ідеєю, щоб показати хоч якусь свою «велику перемогу». І це вже не лише битва за місто – це психологічне протистояння. Якщо російським «чмобікам» і найманцям потрібні успіхи для путіна, то українські військові демонструють свою стійкість і небажання віддавати навіть клаптика нашої землі ворогу. Також згадаймо слова Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, який наголосив, що одним з головних стратегічних завдань для наших військових є втримати усі позиції, бо звільнити їх потім буде у рази важче, аніж зараз здати. Західні експерти зазначають, що українські війська можуть відступити на більш захищені позиції, але це означало б пропагандистську перемогу москви. 

Ще одним вкрай важливим фактором є продовження контрнаступу ЗСУ. Більшість військових аналітиків зазначають, що Україна зберігає більшу частину стратегічної ініціативи у війні після того, як восени повернула собі значну територію, і впродовж зими український контрнаступ найімовірніше продовжуватиметься. Зараз є два очевидні напрямки для цього. Перший – між східними містами Сватове та Кремінна у Луганській області, до якої прилягає важлива траса Р-66. 

У розвідувальному огляді міністерства оборони Великої Британії за 2 січня йшлося про те, що впродовж останніх п’яти днів російські та українські війська вели бої за контроль над автошляхом Р-66 на північ від утримуваного росією міста Кремінна Луганської області. «Траса Р-66 є ключовим маршрутом постачання для північної ділянки російського фронту на Донбасі з бєлгородської області росії. Її використання перерване українською артилерією з жовтня, але якби Україна змогла убезпечити цей маршрут, це, ймовірно, ще більше підірвало б російську оборону Кремінної», – мовиться у цьому огляді розвідки Великої Британії.

Другим ймовірним напрямком для українського контрнаступу є Мелітополь та Бердянськ у Запорізькій області, що відрізало б ключові лінії постачання та сполучення між рф та Кримом. 

Ще одним важливим фактором, що впливатиме на ситуацію на фронті найближчими місяцями – це якість російської оборони. «Російські війська викопали траншеї для захисту великих ділянок фронту та за його межами, зокрема в окупованому Криму, щоб завадити можливій висадці українського морського десанту. Формування будуються углиб, водночас росіяни підтягують резервістів. Але експерти зазначають, що ЗСУ побачать, де окопалися росіяни, а втрата листя на деревах ускладнить приховування позицій. За словами військових аналітиків, нинішня мета росії, за винятком Бахмута та кількох інших районів, зводиться до того, щоб не програти. Професор оборонних досліджень у Королівському коледжі Лондона Майкл Кларк зазначає, що росія, схоже, «сподівається на те, що щось станеться», повідомляє портал «Слово і Діло» з посиланням на The Wall Street Journal.

Тут ми підходимо до вже згаданої ймовірності повторного російського масованого наступу. Ми вже згадували, що генерал Валерій Залужний заявив про те, що впевнений у тому, що ворог ще раз спробує це здійснити і ціллю знову може бути Київ. Але також вже згаданий керівник ГУР Міноборони Кирило Буданов зазначав, що інформація про повторний наступ із білорусі активно поширювалася також російськими ЗМІ і що це могло бути частиною інформаційної війни, щоб посіяти паніку серед українців, відтягнути наші сили і засоби від реальних бойових дій на передовій. Водночас Буданов також зазначав, що довгострокові ризики повторного наступу з білорусі все-таки зберігаються, а тому повністю виключати таку можливості не можна.

Зараз дедалі частіше можна почути повідомлення від розвідок іноземних країн про те, що росіяни таки спробують здійснити повторний масований наступ. І також в інформпросторі з’явилася інформація, що кремль готує в росії нову хвилю мобілізації. А поки вони ще не всіх осінніх «чмобіків» кинули у бій. 

Генсек НАТО Єнс Столтенберг 1 січня у програмі Radio 4 World at One BBC закликав західні країни до тривалої підтримки України, бо «все вказує на те, що росіяни готові продовжувати війну, а також спробувати потенційно розпочати новий наступ». Британський експерт Майкл Кларк, заступник директора Інституту стратегічних досліджень, зазначає, що повторний російський наступ, ймовірно, відбудеться навесні – це буде ключовим моментом у російсько-українській війні у 2023-ому.

«Ті, хто прагнуть вдертися в іншу країну будь-де через великі євразійські степи, врешті-решт приречені зимувати в ній. І тепер володимир путін окопує свої сили на зиму, щоб чекати на новий російський наступ навесні. Обом сторонам треба пауза, але українці краще оснащені та мотивовані продовжувати, і ми можемо очікувати, що вони й далі будуть тиснути, щонайменше на Донбасі. Навколо Кремінної та Сватового українці дуже близькі до великого прориву, що відкине російські сили на понад 60 кілометрів назад до наступної природної лінії оборони. Київ не схоче зупинятися, коли приз такий великий. На південному заході, після повернення Херсона, український наступ може все ж призупинитися. Перехід на східний берег Дніпра, щоб тиснути на вразливі автомобільні та залізничні сполучення росії з Кримом, може бути надто складним. Але ніколи не можна виключати можливості того, що Київ розпочне неочікуваний новий наступ. Щодо 2023 року, визначальним буде доля наступу росії навесні. Путін визнав, що близько 50 тисяч нових мобілізованих вже на фронті, інші 250 тисяч щойно мобілізованих проходять навчання. Єдина перспектива – коротке та нестійке припинення вогню. Путін дав зрозуміти, що не зупиниться. І Україна дала зрозуміти, що боротиметься», – зазначив Майкл Кларк, повідомляє BBC- Україна. 

Зараз Україна уже набагато краще підготовлена, аніж була у лютому 2022-го. І зараз вже налагоджене постачання зброї Україні від західних союзників. Тому не можна порівнювати нинішню ситуацію з початком минулого року. Та Україні потрібно ще більше західної зброї для наближення нашої перемоги. Власне, події та рішення за межами України є шостим фактором, що впливатиме на ситуацію на фронті у цьому році, як йшлося у матеріалі The Wall Street Journal. І це легко зрозуміти. 

Поки путін сподівається, що західна підтримка України загальмує чи західні лідери будуть тиснути на українську владу щодо перемовин і поступок росії, ми маємо великі надії на отримання ще потужнішої зброї від союзників. Далі докладніше зосередимося на цьому питанні.

Можна бути впевненими у тому, що союзники продовжуватимуть постачати Україні зброю впродовж 2023-го. «Львівська Пошта» вже писала про те, що обидві палати Конгресу США наприкінці грудня ухвалили бюджет США на наступний рік (OMNIBUS), в якому передбачено 45 млрд доларів для України та союзників. Це документ вже підписав президент Байден. Серед передбачених програм на підтримку України – 9 млрд доларів фінансування Ініціативи з безпекової допомоги Україні, що включає надання устаткування, навчання, логістику та постачання на підтримку Збройних сил України. 

На 11,88 млрд доларів буде поповнено запаси зброї США, яку Америка надає Україні зі своїх запасів, в межах президентських повноважень. Згідно з законопроєктом, президент США отримає нові повноваження передати Україні зброю зі запасів США обсягом 14,5 млрд доларів. Також майже 2,5 млрд доларів передбачено на гуманітарні потреби України, а 13,37 млрд доларів – на економічну та бюджетну підтримку. 

І це тільки від США. Ми вже також повідомляли про бюджетну підтримку на цей рік від ЄС та інших країн. Та й зброю нам передають не тільки американці. 

Також потрібно розуміти ще один важливий момент. Крім того, що наші західні союзники вилучали зброю зі своїх запасів на користь України впродовж минулого року, вони також укладали контракти на виробництво нового озброєння та боєприпасів для нашої держави. Тож цього року Україна чекає не лише на нові рішення від союзників, але і на постачання озброєння, що вже було законтрактоване для нас.

«Американський ВПК уже працює. Тобто одна з ключових тем кожного «Рамштайну» – це обов'язково запуск потужностей виробничих країн, які підтримують сьогодні Україну в цій війні. Вже є замовлення, і не лише у США, а й у Німеччині, Франції, Словаччині, Чехії, Румунії та інших країнах. І я скажу відверто, не відкриваючи великих таємниць, на наступний рік у мене вже укладено багато контрактів на постачання нам необхідної зброї та амуніції до неї. Й аналогічні контракти, – я вже точно знаю, мене про це інформують міністри оборони чи секретарі оборони різних країн, – що у них вже теж укладені контракти. Україна наступного року отримуватиме «подарунки» у галузі військової допомоги. Хочу наголосити, що протягом усього року. Тобто системно та щомісяця, щоб забезпечити стабільність нашого спротиву, стабільність нашої можливості перемагати. Це дуже важливий аспект», – зазначив міністр оборони України Олексій Резніков в ефірі національного телемарафону ще 20 грудня.

Відомо, що у США триває виробництво ЗРК NASAMS для України. Ми вже отримали дві такі системи, чекаємо ще на шість. Ймовірно, якась кількість з них прибуде в Україну впродовж цього року. Також Німеччина ще мала б передати Україні два ЗРК IRIS-T. Звичайно, не про усі контракти буде оголошено публічно. Але дуже важливо, щоб наші союзники впродовж цього року стабільно постачали українським військовим боєприпаси. Бо інколи боєприпаси більш потрібні, аніж нові види озброєнь. Кирило Буданов зазначає, що на добу ЗСУ використовують таку кількість боєприпасів, яку виробляють дві-три європейські країни за місяць.

«Та союзниками України є далеко не «дві-три європейські країни», ба більше, всі країни НАТО зараз розширюють виробництво боєприпасів. І загалом така ситуація, якщо бути максимально прагматичним, дозволяє у питанні суперництва виробничих потужностей вбачати позитивну для України ситуацію», – зазначає український військовий портал Defense Express.

19 грудня уряд Великої Британії оголосив, що у наступному році поставить Україні «сотні тисяч артилерійських снарядів» у межах контракту на 250 млн фунтів стерлінгів (близько 304 млн доларів чи 287 млн євро). І можуть бути укладені ще додаткові контракти.

Щодо рашистів Буданов зазначав, що на початку повномасштабного вторгнення вони здійснювали до 60 тисяч пострілів з артилерійських систем на добу. Ближче до осені вони зрозуміли, що витримати такий темп не можуть й почали потроху обмежувати кількість боєприпасів, які можуть використати на добу, а станом на кінець 2022-го вже використовували 19-20 тисяч артилерійських снарядів на добу. 

За словами Буданова, станом на березень ситуація з боєприпасами у рф стане критичною, але це не означає, що боєприпасів у ворога зовсім не буде. Йтиметься про зменшення запасів до 30% та можливості власного виробництва, включно з білоруссю, а також ті невеликі обсяги, які вони зможуть дістати на зовнішньому ринку. Кирило Буданов зазначив, що в результаті можливості рф відносно витрат боєприпасів за добу впадуть до 10-15 тисяч. І тут треба розуміти, що саме від використання артилерії залежать всі «здобутки» рашистів під час наступу чи відбиття атак ЗСУ.

Ось такою може бути ситуація. Та знову ж таки не потрібно зациклюватися на тому, щоб рахувати запаси ворога. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний вже розповідав про те, що потрібно нашим військовим для продовження успішного контрнаступу. «Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого. Але я не можу цього зробити з двома бригадами. Я отримую те, що отримую, але це менше, ніж потрібно», – нагадуємо ці слова генерала Залужного в інтерв’ю The Economist.

І тут залишається сподіватися, що наші західні союзники почули ці слова Головнокомандувача ЗСУ. Бо з передачею західних танків Україні торік не склалося. Йшлося лише про передачу чи ремонт модернізованих радянських танків. Німеччина поки відмовляється передавати Україні свої танки Leopard 2, бо не хоче робити «односторонніх дій». Мається на увазі те, що німецька влада чекає на рішення від інших країн про надання Україні західних танків і тоді, можливо, й сама приєднається до цього процесу. Чи зміниться ситуація у цьому році?

Принаймні зараз з’являється надія на це. Нещодавно два фінські парламентарі ініціювали обговорення питання передачі танків Leopard 2 Україні. Україні зараз потрібен швидкий «прорив» у цьому питанні, та для західних союзників це буде непросто.

«Головним кандидатом є саме Leopard 2, передача якого союзниками вбачається найбільш ефективним шляхом. Тим паче, що тоді існує можливість передачі однотипного зразка, що значно спростить навчання, логістику та обслуговування. Крім того, його розповсюдженість серед союзників дозволяє передати значну кількість бойових машин «у складчину». Окрім Фінляндії, цей танк перебуває на озброєнні таких країн, як Німеччина, Нідерланди, Швеція, Данія, Іспанія, Норвегія, Польща та Канада (саме такий перелік, включно з північноамериканською країною, зазначений у зверненні фінських депутатів і не є повним переліком країн-операторів Leopard 2). Повертаючись до озвучених Головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним потреби у 300 танках, то це потребує від оголошених потенційних донорів передачі майже всіх Leopard 2, які публічно перебувають на зберіганні та близько 10% від наявних у строю. Водночас треба враховувати, що машини, які перебувають на зберіганні, ще необхідно підгодовувати до експлуатації. А різниця між різними версіями Leopard 2 у забезпеченні та обслуговуванні все ж таки існує, хоча на порядки менша, ніж у випадку Leopard 2 та Abrams. Але у будь-якому разі колективне рішення щодо передачі Leopard 2 вбачається як реалістичний сценарій через зменшення навантаження на кожну країну-донора. Але він точно є значно складнішим, тому що це має бути колегіальне рішення», – пише український військовий портал Defense Express.

Що ж, очікуємо на позитивні для нас рішення. Якщо хоча б одна країна подасть приклад у цьому питанні, тоді інші швидше приєднаються до процесу передачі необхідних Україні танків. У будь-якому разі Україна чекає у цьому році на ще більше зброї від союзників, бо саме на нашій території зараз вирішується питання безпеки цілого європейського континенту. З одного боку, нам ніхто нічого не винен, з другого боку, якщо не підтримувати Україну достатньою кількістю зброї зараз, то інші європейські країни таким чином лише провокуватимуть подальшу російську агресію та наблизять війну до себе у майбутньому. Сподіватимемось, що наші союзники, які не зрозуміли цього у 2014-ому, нарешті усвідомили це за останні десять місяців. Потрібно перемогти і силою зупинити росію. Інакше безпечного майбутнього не буде ні для кого. 

А українці не мають іншого шляху, аніж воювати до перемоги. І останні соціологічні дослідження лише підтвердили, що більшість наших співгромадян проти будь-яких поступок ворогу.