Лікарі Кастро дарують надію дітям Чорнобиля

Навіть через більш як двадцять років після Чорнобильської катастрофи діти отримують лікування на Кубі.

Одинадцятирічна Оля увійшла до будиночка на пляжі, волосся ще мокре після купання в Карибському морі. "Мені тут дуже подобається, - каже вона. - Їжа смачна, пляж чудовий. У мене тут багато друзів".

Мабуть, це типові враження дитини про відпочинок на морі - але це не просто відпочинок. Оля - дитина Чорнобиля, і на Кубі не на канікулах, а для того, аби посилено лікуватись під опікою найкращих лікарів країни. Разом з іншими 180ма українськими дітьми вона ходить до школи. "Я сумую за рідним містом, але не хочу покидати цього місця", - каже вона.

Оля - одна з близько 18 000 українських дітей, що вже рік лікуються в курортному містечку Тарара, що розташоване неподалік Гавани, столиці Куби. Цю лікувальну програму розпочали ще 1990 року для оздоровлення потерпілих від найбільш руйнівного ядерного лиха у світі.

Відтоді діти з полисінням, шкіряними та іншими ушкодженнями дістали можливість лікуватись у чистих синіх водах Карибського моря. Двадцять три роки після Чорнобильської катастрофи Кубинська оздоровча програма вже ще чудово функціонує. Дивно, що діти, які народились через кілька років після катастрофи, далі потерпають від ядерної катастрофи, що опромінила велику частину України і Білорусі; як дивно і те, що, незважаючи на географічну ізольованість та економічно несприятливу ситуацію, Куба далі ними опікується.

Усіяне ластовинням обличчя Олі вкрите рожевими та коричневими плямами внаслідок депігментації. Руки та ноги її також уражені. Вона хворіє на вітиліго - захворювання шкіри, яке, як дехто вважає, спричинене генетичним фактором чи довкіллям. Та обидві причини у випадку Олі є: вона народилась в невеликому селі на півночі Рівненської області, поблизу Чоронобиля.

Наслідки Чорнобильської аварії будуть відчутні і через десятиліття, і через століття. Ніколи не буде відома точна кількість жертв катастрофи. Для багатьох наслідки не в минулому, а лише в майбутньому. Як зазначає доктор Марія Тереза Оліва, педіатр та заступник директора цієї програми, пошкодження не лише фізичні: "Діти потерпають не лише через хвороби, але й через негативний психологічний вплив навколишніх, тож їм необхідна особлива допомога, - каже вона. - Збільшена щитовидна залоза, вітиліго та полисіння - найпоширеніші захворювання серед цих дітей".

У курортному містечку Тарара дітей лікують залежно від складності захворювання: іноді протягом 45 днів, іноді - 6 місяців, а у випадку Олі - цілий рік. Біля неї стоїть 13літня Марія з Києва. Вона лиса, але волосся вже потроху відростає. Дівчинка приїхала вже втретє на лікування від полисіння. "Я люблю сюди їздити, - розповідає вона. - Відтоді, як я почала приїздити на Кубу, я вже значно краще почуваюсь. Мені нема чого сумувати за Україною. Усі тут чудові - і лікарі, і вчителі".

Тоді як 30разове збільшення хворих на рак щитовидної залози серед українських дітей безпосередньо пов'язане з Чорнобильською катастрофою, невідомо, чи інші патології спричинені радіоактивним забрудненням чи посттравматичним стресом. Але як каже Марія Оліва: "Зв'язок між ними є".

Оздоровлення під тропічним сонцем, окрім медикаментозного втручання, є важливою складовою лікування. Марія Оліва стверджує: "Наш мікроклімат дуже сприятливий. Під час нападів астми Че Гевару саме сюди привозили на лікування".

Деякі з цих дітей - сироти, а дехто - з бідних сімей, що не можуть дозволити собі лікування вдома. "В Україні капіталістична економіка і для більшості сімей таке лікування надто дороге. А тут завдяки революції ми надаємо усе безкоштовно", - каже пані Оліва.

Українська влада не раз висловлювала вдячність Кубі. І хоча це є частиною міжнародного революційного іміджу Куби, різниця між цією програмою та іншими, такими як обмін медичної допомоги з Куби на нафту з Венесуели, полягає в тому, що Куба на цьому нічого не заробляє. Ця програма навіть пережила економічну кризу на Кубі на початку 90х, так званий "особливий період" після розпаду Радянського Союзу.

Політика строгої економії все ще відчутна на всьому острові, та цей чорнобильський проект вижив через угоду між двома країнами: Україна покриває перевезення, а Куба - поселення, перебування, навчання та медичну допомогу. Деякі неофіційні джерела стверджують, що Куба виділяє більш ніж 300 млн доларів лиш на медичні затрати.

"Багато людей, які не знають наших ідеалів, усе ще питають, що собою Куба представляє, - нещодавно сказав кубинській газеті "Гранма" доктор Джуліо Медіна, головний координатор програми. - Усе просто: ми не даємо того, чого в нас забагато; ми ділимось тим, що маємо".