Повномасштабна війна із росією триває, та політичне життя у нас також вирує. Політики із різних таборів на публіку голосно кричать про важливість єдності перед лицем спільного ворога, але одразу після цього не забувають звинувачувати своїх опонентів у всіх можливих гріхах. А зараз президент Володимир Зеленський ще й проводить черговий етап кадрових ротацій у своїй владній команді. Його укази про відсторонення Ірини Венедіктової від виконання обов’язків генерального прокурора та усунення Івана Баканова від виконання обов’язків голови СБУ, про що Зеленський оголосив у вечірньому зверненні до українців 17 липня сколихнули наш інформаційний простір.

Так, це не велика несподіванка, адже принаймні про можливість звільнення Баканова різні українські ЗМІ повідомляли уже впродовж кількох тижнів. Але кадрові ротації на двох таких важливих посадах одним махом – це точно не буденна подія. До того ж виникала купа питань: якими були справжні причини рішення президента «позбутися» друга дитинства Баканова і лояльної Венедіктової, чи все відбувалося в межах Конституції і хто буде новим головою СБУ та генпрокурором? А ще до чого тут одіозні голова Офісу президента Єрмак та його заступник Татаров? Спробуємо проаналізувати нинішню ситуацію.

Про формальні претензії глави держави до Баканова і Венедіктової ми ще загадаємо. Але одразу треба вчергове констатувати, що Офіс президента так і не навчився комунікувати із суспільством. Менш ніж за дві доби від появи згаданих президентських указів заступник керівника Офісу президента України (ОПУ) Андрій Смирнов встиг заявити, що про звільнення Венедіктової та Баканова покине йдеться і вони лише відсторонені на час перевірки, президент встиг внести у парламент подання на їх звільнення, а парламент уже підтримав звільнення і Баканова, і Венедіктової. Яким був першочерговий план ОПУ не зовсім зрозуміло, але виглядає, що його змінювали вже по ходу реалізації. Або в Офісу президента просто не слідкували за своїми заявами…

Тож в чому офіційні претензії до Венедіктової та Баканова? В указі щодо Баканова згадується ст. 47 статуту ЗСУ: причиною усунення може стати «невиконання (неналежне виконання службових обов’язків), що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків та створило загрозу настанню таких наслідків». В указі щодо Венедіктової було посилання на ч. 2 ст. 11 закону «Про правовий режим воєнного стану» із проголосованими парламентом у травні цього року змінами, що президенту в умовах дії воєнного стану «прийняти рішення про відсторонення від займаної посади посадової особи, призначення на посаду та звільняння з посади, якої віднесено до його повноважень». 

«Станом на сьогодні зареєстровано 651 кримінальне провадження щодо державної зради та колабораційної діяльності працівників органів прокуратури, органів досудового розслідування, інших правоохоронних органів. У 198 кримінальних провадженнях відповідним особам повідомлено про підозру. Зокрема, понад 60 працівників органів прокуратури та СБУ залишилися на окупованій території та працюють проти нашої держави. Такий масив злочинів проти основ національної безпеки держави та зв’язки, які зафіксовані між працівниками силових структур України та спецслужбами Росії, ставлять дуже серйозні запитання до відповідних керівників. Кожне з таких питань отримає належну відповідь», – так увечері 17 липня глава держави пояснив свої укази про відсторонення від посади Генерального прокурора та про усунення голови Служби безпеки України. 

Далі, як уже зазначалося була заява Андрія Смирнова про лише перевірку діяльності тоді ще голови СБУ і генпрокурорки. Та 19 липня парламентарі уже розглядали президентські подання на звільнення обох. Чи то так в ОПУ відреагували на закиди щодо неконституційності усунення і неконституційності змін до закону «Про правовий режим воєнного стану» від травня цього року? Чи то перевірка діяльності Баканова і Венедіктової так швидко завершилася? Чи то в ОПУ перестали плутатися у заявах і діях та одразу перейшли до звільнення. 

За звільнення Баканова 19 липня 265 нардепів. І майже стільки ж, 264 нардепи, дали згоду на звільнення Венедіктової. В обох випадках не голосували фракції «Європейська солідарність» та «Голос». Парламентар від «Голосу» Ярослав Железняк повідомляв у соцмережах, що у парламенті обійшлося без гучних заяв за звинувачень. Також Железняк повідомляв, що на 19 липня у парламенті не виносилися для обговорення питання наступників Баканова і Венедіктової. Подань від президента на призначення тоді ще не було. Тож на момент підготовки цього матеріалу ситуація із зміною керівників СБУ та Офісу генерального прокурора «застигла» на етапі очікування кандидатур від президента.

Зауважимо, що Іван Баканов публічно не коментував процес свого звільнення. Лише після голосування у парламенті на сайті СБУ було оприлюднене його звернення. «СБУ – не політична структура, а її голова – не політик. Ми займалися справами, а не піаром. Будували максимально прозорі відносини з суспільством, яке наразі чимало знає про досягнення Служби за останні три роки.Звісно, скептики будуть завжди. Але пропоную їм поставити собі кілька простих питань.За каденції якого голови СБУ було затримано і оголошено підозру куму Путіна? Коли ще Служба безпеки розслідувала кримінальні справи, де фігурують топполітики і лідери парламентських фракцій? Чи були коли-небудь більш масштабні та масові викриття ворожих агентів у різних державних органах, ніж за останні роки? Хто саме системно взявся за проросійські партії і почав протидіяти ворожій пропаганді? Коли у державну власність стали повертати майно і важливі об’єкти інфраструктури, які різноманітні ділки прибрали до рук раніше? Цей перелік можна продовжувати далі», – мовиться у зверненні Баканова.

Натомість Венедіктова, як виглядало, ще намагалася боротися. ЗМІ повідомляли, що вона не погоджувалася зі своїм відстороненням. А ще перед поданням президентом подання на її звільнення у парламент вона писала на своїй фейсбук-сторінці: «Не можу уявити, що подібні питання можуть вирішуватися кулуарно, без висловлення взаємної поваги, не по-діловому, так би мовити». 

Загалом питання щодо нинішньої ситуації залишалися і до, і після голосування у парламенті. Зауважимо лише, що після голосування голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія заявив, що Ірина Венедіктова залишається важливою частиною президентської команди і її досвід знадобиться на новій посаді, не уточнивши якій.

Гарні слова. Але насправді усі пам’ятають, що Баканов і Венедіктова не мали жодного досвіду у правоохоронних органах до призначення їх на посади, з який їх уже звільнили. Заслуга Баканова була у тому, що він із дитинства дружив із Зеленським, працював із ним у «95 кварталі», був керівником його передвиборчого штабу у 2019-ому. Заслугою Венедіктової можна назвати те, що 2020-ому її кандидатура виявилася набагато лояльнішою до президента, аніж був Руслан Рябошапка, якого тоді звільнили із посади генпрокурора. І пам’ятаємо, що Венедіктова трактувала принципи права на свій розсуд.

І її призначення, і призначення Баканова свого часу було помилкою. Зараз знайшлися формальні прочини для їх звільнення. «По Баканову все зрозуміло. Все йшло до цього. І натяки на те, витоки про можливість такого рішення і навіть коментар Зеленського, що зараз здійснюється аудит по Службі безпеки України і по інших державних інституціях… Я думаю, головна причина - це кадрові помилки. Остання крапля, яка, думаю, все вирішила - це арешт голови СБУ по Криму... Але ми знаємо, яка була історія з керівником служби внутрішньої безпеки в СБУ, заступником голови СБУ і по деяких інших, по харківському керівнику СБУ і так далі», – так відомий український політолог Володимир Фесенко у коментарі УНІАН пояснив ситуацію із Бакановим. Рішення щодо Венедіктової він назвав «складнішим», але також зауважив, що і до її роботи претензії були раніше. 

«Коли починалася справа Медведчука – Порошенка наприкінці минулого року, і історії, які були в січні, було очевидно: претензії до роботи Генпрокуратури були. Просто початок війни це відклав, не до цього було… По Баканову – це більш закономірна ситуація, до цього все йшло. А от по Венедіктовій, можливо, той самий аудит виявив достатньо серйозні прорахунки, і тому Зеленський пішов на звільнення», – додав Володимир Фесенко. 

Якщо Володимир Зеленський виправляє свої ж помилки – то це добре. Але тут є дуже багато додаткових питань. Цікаво, що одразу після указів про усунення Баканова та відсторонення Венедіктової увечері 17 липня президент Володимир Зеленський оперативно призначив тимчасових виконувачів обов’язків керівників СБУ та Офісу генпрокурора. В СБУ – це перший заступник Баканова Василь Малюк. В Офісі Генпрокурора – навіть не перший, а просто заступник Венедіктової Олексій Симоненко. Обох різні ЗМІ та політичні експерти називають «людьми Татарова», який в ОПУ відповідає за правоохоронний блок. Обох журналісти фіксували на святкуванні дня народження Олега Татарова у 2021-му. Тож зараз в інформпросторі можна знайти багато матеріалів та заяв щодо того, що тепер вся правоохоронна вертикаль повністю у руках Татарова. Особливо голосно про це кричать політичні опоненти нинішньої влади. Доходить мало не до того, що прихильники Петра Порошенка захищають Ірину Венедіктову, яку до цього нещадно критикували. 

Якщо розглядати це питання з такої точки зору, то звільнення Баканова і Венедіктової – це результат внутрішньої боротьби в команді президента. До того ж про конфлікт Баканова із Єрмаком було відомо вже певний час. Ще на початку червня журналісти запитували Зеленського чи звільнить від Баканова і тоді президент відповів: «Якби хотів, то уже би звільнив». Виходить, що зараз Єрмак остаточно переміг у внутрішній боротьбі серед «найближчих до глави держави». 

Ситуацію із Венедіктовою насправді треба розглядати окремо. Вона точно була лояльною до президента, але не входила до найближчого оточення. Також в інформпросторі зараз можна знайти думки про те, що Венедіктова стала надто публічною і це не подобалося ОПУ.

«За три останні місяці генеральна прокурорка, здається, дня не прожила без візиту-поїздки-зустрічі з міжнародними делегаціями-послами… Розслідування воєнних злочинів були на контролі особисто генпрокурора, лише вона коментувала цю тему для всіх світових ЗМІ. Словом, Венедіктова намагалася стати незамінною в питаннях розслідування воєнних злочинів і покаранні винних росіян. Ця активність була найкращим індикатором насування великих проблем… І справді, міжнародна підтримка, яка безвідмовно працювала, скажімо, в часи Петра Порошенка, за президентства Зеленського стала маркером безвиході перед близьким звільненням», – пише видання «Українська правда». В ОПУ закидали Венедіктовій те, що блискавичні суди над російськими військовополоненими шкодили процесу перемовин із росіянами і обміну полоненими. На це вказують різні українські ЗМІ.

Чи потрібен тепер президенту не просто стовідсотково, а на 200 відсотків свій прокурор? Можливо. Але якщо Володимир Зеленський хоч трохи цінує свою репутацію, то він не повинен вносити у парламент подання на призначення Малюка і Симоненка постійними керівниками СБУ та Офісу генпрокура. Бо надто багато питань до цих кандидатур. Але тим часом «Українська правда», із посиланням на джерела у парламенті та Офісі генпрокурора, повідомляє, що є дві кандидатури на посаду генпрокурора: в о. генпрокурора Олексій Симоненко й депутат від «Слуги народу» Андрій Костін.

Зрештою, слідкуватимемо за тим, хто саме стане новим генпрокурором, і новим головою СБУ. На момент підготовки цього матеріалу було невідомо коли це може відбутися. Але власне нові призначення дозволять точніше проаналізувати та оцінити цю важливу кадрову ротацію. А поки зазначимо, що президент Зеленський звільнив заступника голови СБУ Володимира Горбенка та змінив низку голів обласних управлінь СБУ.

Та повернімося ще раз до формальних причин звільнення Баканова і Венедіктової – забагато було зрадників у їхніх відомствах. І тепер задаємо дуже важливі питання: чи побачить суспільство результати згаданого президентом розслідування? Бо можливо не лише на звільнення «напрацювали» колишні керівники СБУ та Генпрокуратури. Чи не несуть тоді відповідальності і їхні заступники, які зараз тимчасово виконують обов’язки керівників? Вони ж також можуть впливати на розслідування, хіба ні? Чому їх залишили? 

А що тоді робити з іншими правоохоронними органами? В інформаційному просторі вже спалахнув скандал щодо можливого знищення працівниками Державного бюро розслідування важливих документів на початку повномасштабного російського вторгнення. Чи буде нормальне розслідування? Чи дізнаємося ми результати? Чи ті органи, які вже раніше вважалися під повним контролем Єрмака – Татарова зараз отримали індульгенції?..

Адже бачимо дуже цікавий нюанс: президент Зеленський заявив про «651 кримінальне провадження щодо державної зради та колабораційної діяльності працівників органів прокуратури, органів досудового розслідування, інших правоохоронних органів» і що понад 60 із цих справ стосуються прокурорів та працівників СБУ. А отже набагато більше справ стосуються інших правоохоронних органів. Чому тоді, до прикладу міністр внутрішніх справ Монастирський залишається на посаді? Насправді на ці питання не важко знайти відповіді. Але дочекаємося результатів розслідування, якщо вони, звичайно, будуть.

І ще дуже важливо, що президент Зеленський під час звершення 17 липня нарешті згадав про конкурс на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Давно, ще до повномасштабного російського вторгнення завершений конкурс. Конкурсній комісії залишалися тільки затвердити його результати. 

19 липня це нарешті відбулося. Керівником САП має стати Олександр Клименко, детектив НАБУ, який отримав 246 балів, його заступником – Андрій Синюк, прокурор Офісу генпрокурора, який отримав 229 балів.

Тепер важливо, щоб не почалася нова епопея. Адже кандидатура, відібрана конкурсною комісією на посаду керівника САП, подається на розгляд генерального прокурора. Потрібен підпис генпрокурора, якого поки немає. Коли новий генпрокурор буде призначений? Чи не затягуватиме він підписання? Чи буде підпис виконувача обов’язків? Якщо так чи не приведе це до оскарження призначення?.. 

Тут треба нагадати, що ще у грудні минулого року скандальний Окружний адміністративний суд Києва (той самий, який Зеленський начебто планував ліквідувати) скасовував порядок роботи конкурсної комісії з обрання керівника САП. Тож і далі ще можуть з’являтися сюрпризи.

«Для фіналізації процесу комісія мала зробити два простих кроки: формально затвердити результати конкурсу, який закінчився ще в грудні минулого року; скерувати кандидатуру переможця для призначення в Офіс генпрокурора. Якщо з першим пунктом все добре – результати конкурсу затверджені, то з другим є проблеми. Ось затверджене формулювання: Подати на розгляд Генерального прокурора України протягом трьох робочих днів після отримання Комісією підтвердження щодо відповідності вимогам Законів України "Про очищення влади", "Про запобігання корупції", а також щодо отримання допуску до державної таємниці згідно із Законом України "Про державну таємницю". Ключова проблема у фразі "протягом трьох робочих днів після отримання Комісією підтвердження від ОГП", бо якщо в комісії є дедлайн, то в Офісу Генпрокурора дедлайну немає. Не секрет і вже неодноразово обговорювалося на засіданнях комісії, що всі необхідні підтвердження в комісії і в її голови Катерини Коваль наявні. Підтвердження відповідності кандидатів цим зацитованим вимогам закону здійснюється під час спеціальної перевірки. Таку перевірку кандидати пройшли ще на початку процесу конкурсу. А зараз на період воєнного часу спецперевірки взагалі скасовані законом. Крім того, вже пів року Офіс Генпрокурора фактично не надавав такого «підтвердження» на датований ще груднем минулого року запит голови комісії Коваль. Тепер, коли Офіс Генпрокурора в руках Татарова, «підтвердження» може надходити нескінченно. Жодних строків для Офісу Генпрокурора не встановлено. Запитаєте, чому за це формулювання проголосували міжнародники? Очевидно, вони вважають, що відповідальність за цей процес має нести українська влада. Міжнародні експерти вже й так два роки фактично мусять терпіти безперервну ганьбу і спроби зриву процесу», – зазначає у колонці на «Українській правді» заступниця виконавчого директора Центру протидії корупції Олена Щербан.

Тож уважно слідкуватимемо і за цією ситуацією. Бо здавалося така дрібниця як затвердження результатів конкурсу на посаду голови САП стало вкрай важливим питанням. Зокрема, це є вимогою Єврокомісії для збереження за Україною статусу країни-кандидата на членство у Євросоюзі. 

Нагадаємо, що українській антикорупційні організації звинувачували саме Офіс президента у затягування затвердження результатів конкурси на посаду керівника САП. Мовляв, контрольована Татаровим частина конкурсної комісії свідомо зривала засідання, на яких мали бути затверджені результати. Так відбувалося кілька разів.

Зараз же для української влади настав час зіграти по-чесному. Бо від цього залежить не тільки євроінтеграційні перспективи України, але й загалом допомога союзників у нинішній складний воєнний час. То чи зможе наша влада зробити все по-чесному?