Уже 127 днів минуло з початку повномасштабного російського вторгнення. Українські захисники продовжують героїчно знищувати окупантів. А росіяни в останні кілька днів повернулися до своєї практики цілеспрямованого обстрілу об’єктів цивільної інфраструктури. Зокрема, 27 червня росіяни завдали ракетного удару по торговельному центру у Кременчуці на Полтавщині. Станом на ранок 29 червня було відомо про 18 загиблих внаслідок цієї російської атаки. Поранення отримала 61 людина. Зниклими безвісти ще вважалася 21 людина. Та роботи з розбору завалів мали тривати ще кілька діб. 

Це ще один явний російський воєнний злочин в Україні. Цивілізований світ засуджує дії росіян, а ті у відповідь традиційно складають байки: мовляв, бомбили ангар із західною зброєю, в результаті випадково спалахнув порожній торговельний центр, що стоїть поруч. Таке ідіотське пояснення вигадав російський міністр закордонних справ лавров. У цьому немає нічого нового. Росіяни постійно брешуть і у всьому звинувачують Україну. Та щоб притягнути до відповідальності путіна, лаврова, а також усю російську погань, що віддає злочинні накази, виконує їх і вбиває мирних українців чи виправдовує ці вбивства, ми повинні перемогти у цій війні. 

Зрозуміло, що перемога не може бути швидкою та легкою. Але в українців немає іншого вибору, аніж продовжувати боротися. Адже на кону наше майбутнє. Ми не можемо собі дозволити втратити незалежність, ми вже обрали європейський шлях розвитку і йдемо по ньому, ми щодня кров’ю захищаємо наш вибір і наші цінності. Цивілізований світ продовжує допомагати Україні, адже зараз ми стримуємо поширення тиранії Європою. Та ми маємо право вимагати від світу більшого. Більше зброї для України, кращу зброю для України, більше антиросійських санкцій – це те, що Захід здатен зробити, але поки робить не на всі 100%. Хтось із західних лідерів продовжує боятися росію, хтось хоче продовжувати з нею дружити, хтось рахує свої потенційні втрати, хтось думає про політичні дивіденди, хтось просто у цей критичний час опинився не на своєму місці, а слабодухість заважає зайняти чітку позицію. На щастя, попри усю цинічність міжнародної політики, лідери цивілізованого світу обіцяють продовжувати допомагати Україні. Тож залишається сподіватися, що ця допомога ставатиме все масштабнішою та ефективнішою. А поки розглянемо важливі події за тиждень, що минув. Ті, що можуть пришвидшити українську перемогу чи вплинуть на післявоєнну відбудову та розвиток нашої країни.

Європейська рада на саміті 23 червня ухвалила історичне рішення про надання Україні статусу країни-кандидата на членство в Євросоюзі. Хоч нашу заявку в ЄС розглянули дуже швидко, насправді Україна дуже довго йшла до цього статусу. Та попереду ще дуже багато роботи. Адже статус кандидата – це поки проміжний для нас результат. Все ж таки нашою метою є повноцінне членство у ЄС. І щоб наблизитися до цієї мети, потрібно буде виконувати вимоги Єврокомісії. 

Тут нагадаємо, що Єврокомісія, рекомендуючи надати Україні статус кандидата, прописала сім вимог. Не виконавши їх, Україна може втратити цей статус кандидата. Вимоги такі: реформа Конституційного суду; продовження судової реформи; антикорупція, включно з призначенням керівника САП; боротьба з відмиванням коштів; втілення антиолігархічного закону; узгодження аудіовізуального законодавства з європейським; зміна законодавства про нацменшини.

У минулому номері «Львівська Пошта» докладніше писала про вимоги Єврокомісії. Тому зараз не будемо на цьому зупинятися. Цікаво, що віцепрем’єрка – міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина заявила, що про можливість втрати статусу кандидата вже не йдеться. «Рішення Європейської ради, яке ухвалене 23 червня, воно відрізняється від тієї рекомендації, яку надала Європейська комісія, тому що статус кандидата ми отримали безумовно. У рішенні написано, що великі лідери 27 країн ЄС надали Україні європейську перспективу та ухвалили рішення надати Україні статус кандидата, крапка. Тобто ці сім умов не прив’язуються до того рішення, яке ми здобули – це слово президента Європейської ради, статус кандидата, крапка», – заявила Стефанішина в інтерв’ю телеканалу «1+1».

От тільки це не так. Саміт ЄС нічого не змінював у запропонованому Єврокомісією підході до надання Україні статусу країни-кандидата. Редактор інтернет-видання «Європейська правда» Сергій Сидоренко у своєму матеріалі звернув увагу, що єдиним уточненням на саміті ЄС було те, що перехід на наступний етап, тобто до узгодження початку переговорів про вступ, можливий тільки у разі повного виконання усіх умов, визначених Єврокомісією. Тобто не виконуватимемо вимог Єврокомісії, то можемо втратити статус країни-кандидата. Виконаємо лише кілька умов, то нам нагадають про інші. Тобто єдиний варіант, щоб не втратити статус кандидата і просунутися до того, щоб ставити питання про початок перемовин на вступ до ЄС – це повністю виконати всі сім згаданих вимог Єврокомісії.

І буде дуже добре, якщо це зрозуміє українська влада. І нинішня, і будь-яка наступна. Шлях до членства в Євросоюзі не буде легким, тож владі краще організувати нормальну комунікацію зі суспільством, а не розповідати про речі, яких немає. 

Тут можна пригадати, що Туреччина вже 23 роки має статус кандидата на вступ до ЄС, але так і не просунулася на наступний етап. Однак зараз некоректно порівнювати Туреччину та Україну, адже турецька влада не надто й поспішала йти євроінтеграційним шляхом і свідомо ігнорувала важливі для Брюсселя реформи. Якщо будь-яка українська влада вирішить скористатися турецьким досвідом у цьому питанні, то Україна просто втратить статус країни-кандидата. Цього легко можна уникнути: просто бути щирими у бажанні стати членом Євросоюзу і поступово виконувати вимоги Єврокомісії, а не шукати політичні вигоди і відмазки щодо невиконання вимог. Судова реформа потрібна була Україні давно, тож можна вже забути про імітацію змін та зайнятися робою. 

Тут також треба звернути увагу на те, що формально оцінювання прогресу України щодо виконання вимог Єврокомісії розпочнеться вже наприкінці цього року, але зрозуміло, що справжні реформи і справжнє оцінювання можливе після завершення війни, принаймні її активної фази.

«Найоптимістичнішим сценарієм дати, коли ЄС дасть згоду на початок переговорів про вступ, видається червневий саміт 2023 року. Це у разі, якщо влада буде справді націлена на проведення реформ.

Ну і найголовніша вимога: до цього часу має завершитися активна фаза війни та знятий воєнний стан щонайменше у Києві та на більшій території держави. Офіційно така вимога не висувається, але на практиці без того початок переговорів видається малореальним… Усі розмови про членство за один, два, три роки є безглуздям або свідомим обманом. Навіщо окремі українські політики роблять такі заяви – питання до них. Обсяг та масштабність реформ, які чекатимуть на Україні під час переговорів – незрівнянно вищі за те, що ми робимо в межах Угоди про асоціацію. Тож попереду – масив реформ, який за пару років ніяк не подолати. По-друге, є додаткова умова, яка не залежить від України. Перед тим як прийняти нашу державу (або будь-яку іншу), ЄС має провести внутрішню реформу, яка давно назріла. Зокрема, для цього потрібно переглянути принцип консенсусу. І це буде непростий процес, який точно не завершиться у найближчі кілька років. Держави-лідери ЄС налаштовані його провести, але на практиці процес може загальмуватися. Лише після реформи ЄС буде готовий закривати останні переговорні глави, і напевно саме тоді проведе хвилю розширення, долучивши відразу кілька країн – тих, що будуть готові до членства. І задача України (до слова, цілком реальна, якщо держава ставитиме собі це за мету!) наздогнати до цього часу держави Балкан. Зважаючи на це, навіть п’ятирічний термін віднині і до завершення переговорів видається нереальним. З різних джерел, зокрема й від наших європейських друзів, доводилося чути оцінку про те, щоби завершити процес до 2030 року. Це амбітна мета, але реалістична», – зазначає у своєму матеріалі редактор Європейської правди Сергій Сидоренко.

Цього тижня відбувся дводенний саміт «Великої сімки» (США, Велика Британія, Німеччина, Японія, Італія, Канада та Франція ) у замку Елльмау в Баварських Альпах. І центральною темою обговорення світових лідерів стала нинішня російсько-українська війна. Зокрема те, як можна допомогти Україні. Позитивним для нас є не лише заяви про підтримку України, але й те, що у підсумковому комюніке саміту лідери «Великої сімки» зазначили, що не припинятимуть допомагати Україні. «Велика сімка» продовжить надавати фінансову, гуманітарну, військову та дипломатичну підтримку та підтримувати Україну стільки, скільки потрібно», – мовиться у комюніке.

«Україна має ухвалити рішення про майбутнє мирне врегулювання конфлікту, вільно від зовнішнього тиску чи впливу. «Велика сімка» продовжить координувати зусилля для задоволення нагальних потреб України у військовій та оборонній техніці. А також продовжить координувати матеріальну, навчальну та матеріально-технічну, розвідувальну та економічну підтримку для ЗСУ. «Велика сімка» готова разом із зацікавленими країнами, установами та Україною домовитися про стійкі зобов'язання у сфері безпеки, щоб допомогти Україні захистити себе. «Велика сімка» готова розширювати співпрацю з Україною в галузі розвідки та обміну інформацією, інформаційної безпеки та морської безпеки», – все також зазначено у комюніке саміту «Великої сімки».

А от щодо посилення санкційного тиску на росію, то із цим питанням не все так гладко. Ще перед самітом очікувалося, що лідери «Великої сімки» можуть оголосити ембарго на закупівлю російського золота. Погодилися це зробити США, Велика Британія, Японія та Канада. Але Німеччина, Франція й Італія були проти, переконати лідерів цих країн не вдалося. Принаймні поки. Зрештою, в комюніке записали, що «Велика сімка» координуватиме дії, щоб зменшити доходи росії, зокрема від продажу золота.

Ще складнішим питанням виявилася можливість запровадження тимчасового обмеження цін на імпорт російських енергоносіїв. США пропонували встановити обмеження ціни на російську нафту, але до остаточного спільного рішення «Великої сімки» ще далеко. Зрештою, це було зрозуміло заздалегідь і ніхто не чекав ухвалення такого рішення на саміті. В комюніке записано, що країни «Великої сімки» розглянуть можливість заборони на транспортування російської нафти крім випадків, коли вона продається за ціною, нижчою від порога, який буде узгоджено додатково. 

Загалом можна сказати, що саміт завершився багатьма обіцянками на користь України, але щоб їх узгодити і втілити, світовим лідерам потрібно продовжувати домовлятися.

Український президент Володимир Зеленський взяв участь у зустрічі «Великої сімки» через відеозв’язок і заявив, що наша держава потребує сучасних і ефективних систем протиракетної оборони, які можуть забезпечити спокій українським містам, віддаленим від фронту. А також закликав посилити санкції проти росії. «Німецька хвиля», з посиланням на високопосадове джерело у структурах ЄС, повідомляла, що Володимир Зеленський начебто закликав світових лідерів зробити все можливе, аби припинити війну росії проти України до кінця року. Зеленський зазначив, що війна може затягнутися, якщо продовжиться взимку.

А поки тривав саміт «Великої сімки», американські ЗМІ повідомляли, що вже цього тижня влада США може оголосити про передачу Україні сучасних систем протиповітряної оборони (ППО) середньої та великої дальності. Дуже швидко стало відомо, що йдеться зенітний ракетний комплекс (ЗРК) NASAMS, що є спільною американсько-норвезькою розробкою. США закупить ЗРК норвезького виробництва для України. Видання Politico, з посиланням на неназваного радника уряду України, також повідомляло, що українські військові вже почали навчання на ЗРК NASAMS.

На момент підготовки цього матеріалу, офіційного оголошення про передачу Україні ЗРК NASAMS не було, та в інформпросторі було багато повідомлень про те, що оголошення зроблять саме впродовж цього тижня. 

«Назва NASAMS розшифровується як Norwegian Advanced Surface to Air Missile System – Норвезька вдосконалена система типу «поверхня – повітря». Розробляти комплекс почали в 1990-х роках, перше покоління NASAMS запустили в експлуатацію у 1998-ому, після чого було ще два «апгрейди». Остання модернізація – ЗРК NASAMS III – у 2019 році. Яку саме версію отримає Україна, наразі невідомо, але це цілком може бути остання модернізація, яка зараз якраз у процесі виробництва. Основа NASAMS – це ракета AIM-120 AMRAAM класу «повітря – повітря» для винищувачів, яку переробили для запусків із землі. У своїй базовій «наземній» версії вона здатна збивати повітряні цілі на відстані до 25 км, а заявлений радіус дії для її модернізації зі збільшеною дальністю AMRAAM ER (Extended Range) – 40 км. Батарея NASAMS – це одна чи кілька пересувних пускових установок з шістьма ракетами кожна, активний 3D-радар Raytheon AN/MPQ-64F1 Sentinel, кілька допоміжних сенсорів та командний пункт управління вогнем. Пускові установки та радар можуть перебувати на відстані до 20 км від пункту управління, що підвищує його безпеку під час ворожих авіаударів чи обстрілів артилерії», – повідомляє BBC-Україна.

Тут зазначимо, що 25 червня Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний повідомив, що реактивні системи залпового вогню M142 HIMARS, надані США, вже «працюють в інтересах оборони України».

Цього тижня також відбувся саміт НАТО у Мадриді. Саміт розпочався 29 червня і завершується сьогодні, 30 червня. На момент підготовки цього матеріалу ще зарано було говорити про його підсумки. Але ще перед початком саміт уже вважався історичним. Після оголошення про порозуміння між Туреччиною, Фінляндією і Швецією і підписання тристороннього меморандуму повинна була зникнути перешкода для вступу Фінляндії і Швеції до НАТО. Повідомлялося, що на саміті буде оголошене запрошення цим двом країнам на вступ до Альянсу.

Також НАТО мало ухвалити нову Стратегічну концепцію на наступні 10 років. Повинно було бути вказано, що росія представляє пряму загрозу для безпеки НАТО.

«Це буде історичний та трансформаційний саміт для нашого Альянсу. Ми зустрічаємося в розпал найбільш серйозної безпекової кризи від часів Другої світової війни. Зараз світ кардинально відрізняється від того, що було понад 10 років тому, коли ми ухвалювали поки ще чинну концепцію. Тоді президентом Росії був Дмитро Мєдвєдєв, які брав участь у нашій зустрічі. І ми тоді ухвалили, що Росія – це стратегічний партнер НАТО. Ми мали зустрічі з Росією на саміті НАТО. Звичайно, зараз все не так», – заявив Генсек НАТО Єнс Столтенберг перед самітом.

Також були очікування на надання Україні нового комплексного пакету допомоги. Він повинен включати нелетальну, гуманітарну допомогу, а також сприятиме переходу України на сучасне озброєння. Офіційний представник НАТО на брифінгу під час саміту пояснив, що усю летальну допомогу союзники надають на двосторонній основі або безпосередньо, але не через організації НАТО.

«На саміті партнери мають намір схвалити новий комплексний пакет допомоги Україні. Це практичний прояв прихильності НАТО до України. Це також підтвердження надії та солідарності. Це демонстрація довгострокових зобов'язань перед Україною і зараз, і на багато років уперед. Для нас абсолютно важливо, щоб ніхто не сумнівався – ні український народ, ні український уряд, ні Російська Федерація, ні інші партнери – ми фокусуємося на ситуації з війною і тому, як ми можемо підтримати Україну», – заявив офіційний представник НАТО.

Оголошення про все це ще потрібно було дочекатися. Наші читачі вже знатимуть усі результати після виходу цього номера «Львівської Пошти». І ми ще повертатимемося до результатів цього саміту у наступних номерах. Зараз же залишається нагадати, що за кілька днів до саміту заступник глави Офісу президента України Ігор Жовква в інтерв'ю британському виданню Financial Times заявив, що Україна зараз не робитиме кроків щодо вступу до НАТО, бо розуміє безперспективність цих зусиль через позиції окремих країн Північноатлантичного альянсу. Мовляв, спочатку саме НАТО має трансформуватися. 

Насправді таку позицію можна назвати логічною. І це не повинне означати відмову від вступу до НАТО у майбутньому. Український президент Володимир Зеленський під час відео звернення до учасників саміту НАТО 29 червня закликав Альянс знайти місце для України у спільному безпековому просторі.

«Насправді наші цілі, цілі України, абсолютно збігаються з вашими. Ми зацікавлені в безпеці та стабільності на Європейському континенті та у світі. Ми зацікавлені, щоб життя народів визначалося не горезвісною мюнхенською промовою одного лідера, а міжнародним правом. Ми зацікавлені, щоб не було жодних «сірих» зон і територій тотальної війни, де не залишається нічого, крім руїн. Так само ви в цьому зацікавлені. Допомогти Україні зараз закінчити цю війну перемогою на полі бою, тобто дати реально сильну відповідь на дії Росії – це те, що потрібно і нам, і кожній з ваших держав, і всьому Альянсу, усій євроатлантичній спільноті. Якщо ви справді визначаєте Росію своєю головною загрозою, ви маєте повністю підтримати її головну, першу мішень. Це не війна Росії лише проти України, це війна за право диктувати умови у Європі. За те, яким буде майбутній світовий порядок. Тому підтримати саме Україну й саме зараз зброєю, фінансами й політично, такими санкціями проти Росії, які зупинять її здатність оплачувати війну, – це абсолютна необхідність… Росію потрібно ізолювати. Вона не має бути в тих міжнародних структурах, які сама ж хоче знищити. Не повинно бути діалогів, які не мають сенсу, поки вона сама не почне шукати цей діалог. Вона повинна сама шукати діалог, а отже, шукати мир. І обов'язково – заради миру – має бути переглянуте розуміння східного флангу НАТО. Хіба випадково, що всі країни Альянсу на сході, всі наші сусіди виступають за членство України в НАТО? Ні, це не випадковість. Це логіка. Це знання життя в нашому регіоні. Політика відкритих дверей НАТО не має нагадувати старі турнікети київського метро: вони відкриті, а коли ти підходиш – турнікети закриваються, поки не заплатиш. Хіба Україна ще недостатньо заплатила? Хіба наш внесок у захист і Європи, і всієї цивілізації досі недостатній? Що ж тоді ще потрібно? Я можу сказати, що нам потрібно: нам потрібні гарантії безпеки, і ви маєте знайти Україні місце у спільному безпековому просторі. Або – невідкладна достатня для перемоги допомога Україні, або – відкладена війна Росії з вами», – заявив Володимир Зеленський.